3.2. Оптимізація структури капіталу страхових організацій в Україні

Оптимізація структури капіталу є одним із найбільш важливих і складних завдань, які вирішуються у процесі фінансового управління підприємством.

Процес оптимізації структури капіталу компанії являє собою формування такого співвідношення власного та позикового капіталу, яке забезпечує досягнення максимальної рентабельності активів при мінімальній вартості джерел фінансування за умови достатньої фінансової стійкості, яка визначається сукупністю відповідних коефіцієнтів [27, c. 205].

Процес оптимізації структури капіталу підприємства здійснюється за такими етапами:

1. Аналіз капіталу підприємства.

2. Оцінка основних факторів, що визначають формування структури капіталу.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності.

4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості.

5. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків.

6. Формування показника цільової структури капіталу.

При формуванні структури капіталу необхідно враховувати позитивні та негативні якості його складових.

До позитивних якостей власного капіталу належать:

1. простота залучення фінансових ресурсів;

2. підвищення рентабельності активів – залучення власних фінансових ресурсів не потребує здійснення витрат на виплату відсотків за кредит, отже, потенційно збільшує суму чистого прибутку;

3. забезпечення фінансової стійкості організації;

4. зниження ризику банкрутства.

До недоліків можна віднести обмеженість можливостей розвитку даного джерела і, як наслідок, уповільнення темпів приросту ринкової вартості компанії. Разом з тим, названі недоліки власного капіталу компанії компенсуються шляхом залучення позикових фінансових ресурсів.

Таким чином позиковий капітал утворюється з метою збільшення фінансового потенціалу компанії. Порівняно з власним позиковий капітал має суттєву перевагу – різноманітність джерел формування і практично необмежені можливості залучення.

До негативних якостей позикового капіталу належать:

• необхідність при його залученні виконання умов власників коштів (кредиторів), до яких належать надання гарантій або застави, підтвердження кредитоспроможності компанії тощо;

• зниження рентабельності активів компанії внаслідок того, що залучення позикових фінансових ресурсів вимагає здійснення витрат на виплату відсотків за кредит, отже, потенційно зменшує суму чистого прибутку підприємства;

• зниження рівня фінансової стійкості та платоспроможності підприємства;

• підвищення ризику банкрутства.

Процес оптимізації структури капіталу починається з визначення основних закономірностей, які обумовлюють вартість власного і позикового капіталу і, отже, впливають на середню вартість фінансових ресурсів компанії.

При формуванні фінансової структури капіталу необхідно виходити з наступних положень:

1. За звичайних умов середня вартість власного капіталу перевищує середню вартість позикового капіталу. Це обумовлюється двома основними причинами.

По-перше, тим, що одним із джерел позикових ресурсів є кредиторська заборгованість компанії, яка формується на безоплатній основі, зростання якої сприяє зниженню середньозваженої вартості позикового капіталу.

По-друге, тим, що ризик власника, який вкладає капітал на невизначений термін і отримує право на одержання частки прибутку і майна за залишковим принципом, значно вищий ніж ризик кредитора, термін повернення суми основного боргу якому визначено кредитною угодою, і який має право першочергового одержання частки прибутку і майна у випадку ліквідації організації. Як відомо, рівень ризику і дохідність фінансових ресурсів змінюються прямо пропорційно. Отже, більш висока ризикованість вкладень власників обумовлює порівняно високу вартість власного капіталу.

2. Вартість, як власного, так і позикового капіталу зростає внаслідок зменшення питомої ваги власного капіталу у сукупних джерелах фінансування. Це пояснюється тим, що такі зрушення у структурі капіталу призводять до підвищення ризику банкрутства внаслідок зниження фінансової стійкості та платоспроможності компанії, і обумовлюють зростання вартості фінансових вкладень у дану компанію незалежно від джерела їх формування [23, c. 206].

В сучасних умовах, які склалися на фінансовому ринку, у зв’язку з тривалою економічною кризою, яка в повному обсязі зачепила і страховий ринок в цілому, особливу актуальність має питання щодо пошуку та реалізації ефективних антикризових заходів. Внаслідок зниження фінансових можливостей страхової організації першочерговим стає оптимальний розподіл ресурсів, особливо фінансових.

Але не всі компанії мають змогу прийняти правильні шляхи аналізу та проведення своєї діяльності, тому досить актуальним є питання банкрутства страхових компаній.

Одним із можливих підходів до оптимізації фінансування страхової компанії в умовах кризи є системний аналіз цієї проблеми, її формалізація у вигляді моделі та реалізація отриманих рішень.

В якості цільової функції задачі оптимального фінансування управління страхової організації в умовах кризи є розроблений комплексний показник ефективності антикризового управління, який представлений у вигляді функції від об’єму фінансування Х (формула 3.1):

Р(Т,Х) = П (1 – Р(Аі, Т,Х)) (3.1)

В якості критерію шуканого рішення приймемо максимум комплексного показника ефективності антикризового управління (1) (формула 3.2):

Р(Т,Х opt) = maх Р(Т,Х). (3.2)

Тобто оптимальним буде таке вирішення за величиною Х орt та розподілу ресурсів { Хорt (Т)}, при якому комплексний показник ефективності антикризового управління досягне найбільшого значення при наявних умовах та обмеженнях.

Основною умовою, за якою будемо шукати оптимальне рішення, є обмеження на бюджет антикризового управління В(Т) (формула 3.3):

N

∑Xi(T)≤ B(T). (3.3)

i=1

Додатковими умовами є досягнення цільових значень часткових показників ефективності антикризового управління (формула 3.4):

1 – Р(Аі,Т,Х) ≥ 1 – Рс (Аі,Т,Х), (3.4)

Визначаючих загалом критерій придатності антикризового управління страховою організацією (формула 3.5):

N

Рmp (T,X) = П (1 – Рс (Аі,Т,Х)), (3.5)

i=1

Крім того, ще однією умовою є невід’ємні фінансові ресурси (формула 3.6):

Хі (Т)≥0. (3.6)

Аналіз оптимальної моделі (1)–(6) показує, що вона відноситься до задачі математичного програмування. Так як цільова функція (1) є нелінійною, то розглянута задача також є задачею нелінійного програмування умовної оптимізації. Тому її рішення може бути отримане в загальному випадку лише чисельними методами. До них відносять:

• методи можливих напрямів;

• методи проекції градієнта;

• методи лінеаризації;

• методи штрафів;

• двоїсті методи.

В результаті рішення вирішення розробленої моделі визначаються:

1. Оптимальний розподіл фінансових ресурсів, який забезпечує ефективне управління СК в умовах кризи (формула 3.7):

Х opt (Т) = { Хіopt (Т)}, (3.7)

при якій комплексний показник ефективності антикризового управління (2) досягає максимально можливого значення;

2. Власне максимальне значення комплексного показника ефективності антикризового управління, яке може бути отримане за даних умов та обмежень (формула 3.8):

Р (Т,Х opt ) = max Р(Т,Х); (3.8)

х

3. Оптимальне значення розміру антикризового бюджету страхової компанії (формула 3.9):

N

В opt (Т) = ∑Xiopt (Т); (3.9)

i=1

4. Відхилення часткових показників ефективності антикризового управління від їх цільових значень:

Δі = Р (Аі,Т, Xopt) – Рс (Аі,Т, X). (3.10)

Отже, застосування зазначених моделей управління дозволять здійснювати оптимізацію джерел фінансування страхової організації в умовах кризи, з метою формування варіантів її фінансових можливостей. При цьому, на нашу думку, забезпечується досягнення максимально можливого значення комплексного показника ефективності управління страховою компанією.