- •1. Поняття та предмет земельного права
- •3. Методи земельного права
- •4.Особливості та класифікація джерел земельного права.
- •5. Земельний кодекс України як джерело земельного права.
- •7. Структура земельних правовідносин.
- •9. Місце і роль земельного права в системі національного права України.
- •10. Класифікація (види) земельних відносин.
- •11. Склад та цільове призначення земель України.
- •13) Система органів управління в галузі використання, відтворення і охорони земель.
- •14) Компетенція Верховної ради України в галузі регулювання земельних відносин
- •15. Повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим в галузі земельних відносин.
- •16. Повноваження обласних рад в галузі земельних відносин.
- •17. Повноваження Київської і Севастопольської міських рад в галузі земельних відносин.
- •18. Повноваження районних рад в галузі земельних відносин.
- •19. Повноваження сільських, селищних, міських рад в галузі земельних відносин.
- •20. Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин.
- •41. Особливості суборенди земельних ділянок
- •42. Підстави набуття права на землю
- •43.Придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод
- •44.Зміст угод про перехід права власності на земельну ділянку
- •45.Підстави припинення прав на землю.
- •46. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами
- •47. Порядок передачі земельних ділянок в оренду
- •48. Продаж земельних ділянок на конкурентних засадах
- •49. Правове регулювання плати за землю
- •50. Гарантії права на землю
- •51. Захист прав на землю
- •52. Поняття і значення правової охорони земель.
- •53. Організаційно-правові заходи охорони земель.
- •54. Зміст добросусідства.
- •55. Обмеження прав на землю.
- •56. Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.
- •57. Вирішення земельних спорів.
- •58. Органи, що вирішують земельні спори.
- •59. Відповідальність за порушення земельного законодавства.
- •60. Земельні правопорушення як підстави адміністративної, цивільно-правової та кримінальної відповідальності.
- •66. Землі природно-заповідного фонду —
- •67. Землі іншого природоохоронного призначення та їх використання
- •68. Землі оздоровчого призначення та їх використання
- •69. Правовий режим земель оздоровчого призначення.
- •71. Поняття та склад земель рекреаційного призначення.
- •72. Поняття та склад земель історико-культурного призначення.
- •73. Особливості правового режиму земельних ділянок на яких розташовані музеї.
- •74. Правовий режим земель історико-культурного призначення.
- •75. Поняття та склад земель лісогосподарського призначення.
- •76. Правовий режим земель лісогосподарського призначення.
- •77. Поняття та склад земель водного фонду.
- •78. Особливості користування землями державного лісового фонду.
- •79. Правовий режим земель водного фонду.
- •80. Поняття та склад земель промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення.
- •81. Загальний правовий режим земель промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення.
- •82. Правовий режим земель промисловості.
- •83. Правовий режим земель транспорту.
- •84. Правовий режим використання земель зв’язку, ліній електропередач та іншого обладнання комунікаційного призначення.
- •85. Правовий режим земель оборони.
58. Органи, що вирішують земельні спори.
Судовий захист забезпечує максимум гарантій носіям земельних прав. Практика свідчить, що відновлення порушених земельних прав суб'єктів у судовому порядку є більш ефективним і кваліфікованим.
Земельний кодекс не виключає вирішення земельних спорів і в адміністративному порядку, тобто уповноваженими органами місцевого самоврядування та органами державної влади з питань земельних ресурсів.
Стаття 12 Кодексу відносить вирішення земельних спорів до повноважень сільських, селищних, міських рад. Ці органи місцевого самоврядування вирішують лише ті спори у межах відповідних населених пунктів, які ввійшли до переліку ч. З ст. 158 Земельного кодексу. Цей перелік включає спори щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
Певними повноваженнями щодо вирішення земельних спорів наділені органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Вирішення земельного спору пов'язане з додержанням вимог певної процесуальної форми. Вона здійснюється у межах таких стадій: порушення справи; підготовка до розгляду; розгляд і вирішення спору по суті та винесення рішення; оскарження рішення; виконання рішення.
Сторони спору згідно зі ст. 160 Земельного кодексу мають право знайомитися з матеріалами справи, особисто брати участь у розгляді спору, за власною ініціативою чи на вимогу компетентного органу надавати інформацію, яка має значення для вирішення спору, одержувати копію рішення щодо земельного спору тощо.
Повторна неявка без поважних причин сторони не може бути підставою для відкладення розгляду справи.
Рішення, що виноситься компетентним органом на основі розгляду земельного спору, має відповідати загальним вимогам, встановленим законом. Воно набирає чинності з моменту прийняття і передається сторонам спору у п'ятиденний термін після його прийняття.
Якщо сторона (сторони) не згодна з рішенням, вона має право оскаржити його до вищестоящого органу або у судовому порядку. Оскарження рішень органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів чи органів місцевого самоврядування у суді призупиняє їх виконання.
Вирішення земельних спорів у судовому порядку за участю громадян здійснюється у позовному провадженні.
Винесене судом рішення можна оскаржити у місячний строк з наступного дня після оголошення у відповідному апеляційному суді.
Щодо земельних спорів, сторонами яких виступають юридичні особи або громадяни—суб'єкти підприємницької діяльності, то вони вирішуються господарськими судами.
59. Відповідальність за порушення земельного законодавства.
Відповідальність за порушення земельного законодавства — важлива складова правового забезпечення раціонального використання та охорони земель. Вона здійснюється у межах правовідносин між суб'єктом, який порушив приписи земельно-правової норми, з одного боку, і державою в особі її органів — з другого. Юридична відповідальність спрямована на стимулювання додержання земельно-правових норм, відновлення порушених земельних прав, а також запобігання вчиненню земельних правопорушень.
Юридичний зміст відповідальності полягає в безумовному обов'язку правопорушника зазнавати несприятливих наслідків особистого, майнового чи організаційного характеру. Вид і міра цих наслідків передбачені відповідними санкціями правових норм. Відповідальність за порушення земельного законодавства завжди пов'язана з негативними правовими наслідками як результатом неправомірних дій винної особи. Неправомірна поведінка можлива як з боку самих носіїв земельних прав, так і з боку сторонніх осіб. У зв'язку з цим серед негативних правових наслідків самостійне місце посідає примусове припинення земельних прав суб'єктів (право власності на земельну ділянку і право землекористування), яке іноді називають земельно-правовою відповідальністю. Крім того, до винних осіб, які вчинили земельне правопорушення, можуть бути застосовані заходи адміністративного, дисциплінарного чи кримінального впливу, а за наявності заподіяної шкоди—її відшкодування.
Відповідальність за порушення земельного законодавства виконує низку важливих функцій. По-перше, вона виступає як засіб забезпечення виконання вимог земельного законодавства.
По-друге, відповідальність у зазначеній сфері є важливим елементом механізму гарантій земельних прав суб'єктів.
По-третє, норми цього інституту стимулюють додержання приписів земельного законодавства.
По-четверте, в умовах переходу економіки країни до ринкових відносин зростає роль компенсаційної функції юридичної відповідальності. У сучасних умовах земельних перетворень важливого значення набувають охоронна, превентивна та виховна функції відповідальності за земельні правопорушення. Вони є засобом охорони та забезпечення встановленого в державі земельного правопорядку. Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства залежно від застосовуваних санкцій поділяється на адміністративну, кримінальну, цивільно-правову та дисциплінарну. Спеціальною вважається відповідальність, яку становлять заходи правового впливу на порушників земельного законодавства, передбачені Земельним кодексом України та законодавством, що його доповнює. Так, до спеціальної земельно-правової відповідальності у зазначеній сфері пропонують віднести примусове припинення права користування земельною ділянкою, обов'язок знести власником земельної ділянки чи землекористувачем самовільно зведений об'єкт чи повернути самовільно зайняту земельну ділянку та ін.Відповідальність за порушення земельного законодавства настає лише за наявності відповідних підстав. Підставами такої відповідальності є необхідна єдність її фактичних і правових передумов, без яких вона не може бути реалізована. Підставою юридичної відповідальності у вузькому розумінні є склад правопорушення, тобто наявність усіх елементів, які становлять акт правопорушення. Вони виступають у нерозривній єдності як єдине ціле. Це фактична підстава відповідальності, її сутність зводиться до протиправного діяння (дії чи бездіяльності). В ній мають бути наявні всі елементи складу правопорушення. Отже, необхідною підставою для застосування заходів примусового впливу та притягнення особи до юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства є вчинення нею земельного правопорушення.
Земельне правопорушення — це суспільно шкідлива дія чи бездіяльність, що суперечить нормам земельного права, за вчинення якої винна, деліктоздатна особа несе юридичну відповідальність.