Про творців та їхні творіння

Понад катами і жертвами постають творці, ті, що володіють здатністю забувати про беззахисність. Творчість — це найсиль-ніший захист, хоча творці смертні, і терплять, і страждають так само. Я це знаю напевне. Багато років тому я приходила з другої зміни на заводі у квартиру, де наймала куток, позаяк господиня спала, сідала на кухні й писала повість, яка мені колись присни­лась: про дітей і війну. Я була ніким і встигла у свої дев'ятнадцять років пережити пекло. Ця повість вирвала мене з лабет смерті і за­хистила. Завжди, коли вдається написати кілька вдалих сторінок, я тішуся і мені байдуже, що відбувається зі мною і де я зараз. Я б назвала творчість вогнем, який постійно палає і який мав на увазі Геракліт: фізичний і духовним вогонь.

Це не просто психотерапія. Буває, я місяцями нічого не пишу, живучи таким собі рослинним життям, але вогонь тоді лише при­гасає. Творчість для мене — більше, ніж спасіння. Дехто з пись­менників досягає успіху, як чиновник досягає кар'єри. Дехто вважає творчість пекельною працею, мукою, забуваючи, що важ­ке — непотрібне, а потрібне — неважке.

Творець — це той, хто створює інший світ і заселяє його тими істотами, які прагнуть у ньому жити. Він щасливий уже від того, що дає життя. Інша частина людства лише споживає. Це така велика відповідальність, що всіх творців називають божевільними, і це правда, бо вони звільнені Богом від присуду: в поті чола здо­буватимеш хліб свій, їхнє життя трагічне, бо створюючи, вони іноді порушують відомі й невідомі закони Всесвіту, і дуже часто помиляються, намагаючись усталити і канонізувати власний світ. А мені здається, що треба дати отому світові спокій, щоб його вдосконалювали його правдиві жителі. Такий світ не захоплять зненацька: він завжди зможе оборонитись.

Справжній творець намагається нікого не скривдити і якщо не може дати собі ради з власною силою, то знищує себе. Він розу­міє, яка це поважна коштовна справа щось створювати, і поважає Бога за його працю. Він подібний до нього, але не рівний. Сила не означає, що творцеві все дозволено: зневажати, вбивати, красти, обдурювати. Якщо ти це робиш, то руйнуєш своє творіння, пору­шуєш закони Всесвіту. Щоб не знищити себе, треба відчувати під­тримку інших. Хоча творимо ми лише тому, що любимо і спасаємо нашу душу. Однак мати бодай десятеро людей, які не бояться уві­йти до нашого світу, вкрай необхідно, хай навіть вони зроблять це після нашої смерті. Коли митець покидає дім, він робить це і для того, щоб позбутися набридливої опіки. Вибирає усамітнен­ня однаково де, лиш би йому дали спокій. А повертається додому уже духовною, а не фізичною людиною. Йому справді байдуже, за кого його вважають.

Коли я бачу у фільмах ситих благополучних людей (у житті вони не так вражають), то думаю про тих, хто створював ці фільми, не зумівши піднятись над своїми персонажами, і якої шкоди вони завдають цим ремеслом. Творець не відповідає за своє творіння, бо його світ ізольований. Ремісник за свій виріб — так, оскільки може спотворити реальний світ. Дивлячись згори, важче помилитись.

У житті кожного творця є часи очищення, яким передує па­діння. Не треба співчувати Моцартові: він творив і був щасливий. Інші мали лише ілюзорне щастя: гроші, кохання, кар'єру. Усмішка Моцарта — це усмішка Бога.

Мені здається, що творчість — це теж інстинкт, але вищий за виживання чи руйнування. У більшості дітей він зникає, як тільки вони потрапляють до Системи. Ніхто цього не помічає.

Творець мусить бути сильною людиною. Сильний вміє захи­щати, вміє любити. Скільком людям врятувало життя мистецтво. Я маю на увазі мистецтво минулого, те, що ми називаємо класич­ним, творці якого давно зітліли, а деякі не залишили навіть імен. І людина мала б дивитися назад. Бо минуле є, а майбутнього щенемає. У майбутнє дивляться ті, хто не боїться за своє тіло і душу, і повністю довіряє Богові, який каже:

— Усе. що має статися, станеться. Зруйнується дім і поста­виться новий. Пересохла річка тектиме під землею. Ні за чим не шкодуй, допоки у тобі горить вогонь і палає світло. Хто не запалить свічки, той сидітиме в темряві.