Багато інших світів

Існує багато інших світів, окрім нашого. Тому нам треба навчи­тись жити у кожному з них. Бути другом краще, ніж бути ворогом. З антиутопій можна почерпнути атавістичне почуття: кожен чужи­нець небезпечний і ворог. Треба його знищити, поки він не знищив нас. Матеріалізм зіграв з людиною прикрий жарт; позаяк Всесвіт живе за одними й тими ж законами фізики, то й біологічні закони у ньому ті ж. Найголовніший із них: вижий за будь-яку ціну, забезпеч своєму потомству територію. І справді, тварини мають власну тери­торію і ніхто на неї не посягає. А людина чомусь претендує на чужі світи і вважає це цілком нормальним. Може, вона як біологічний вид і є помилкою природи, але, мені здається, її завдання у Всесвіті інші, їй необхідно осягнути мистецтво жити, головний зміст якого доброзичливість до інших життів, до інших світів, не втручання, а допомога. Будь-яка релігія вчить цього, але жодна не наголошує на толерантності щодо інших вчень. Кожна спроба пронести в маси ідею, навіть найгуманнішу, закінчується невдачею. Від вогню ли­шається попіл, від меча — іржа, від води — осад і мул. Зло сильні­ше, коли воно, мов ящір, виповзає з болота.

Усіх нас мучить одне — чому людство досі не стало кращим. Мабуть, ми вимірюємо його діяльність тривалістю поколінь, а не часом, за яким живе космос Ми вороже ставимося до інших світів, бо не збагнули того сві­ту, що всередині нас і наших найближчих. Я нещодавно бачила радісних людей, що їхали на якесь молитовне зібрання. Серед них були два молоді хлопці, горбань, бідно вбрана стара жінка. Вони разюче відрізнялися від насупленої недільної публіки, яка поти­нявшись по центрі міста і побувавши в гостях, верталася додому, аби поїсти і втупитись у телевізор. Ці люди не мали ні до кого ні байдужості, ні ворожості. Коли людині добре, вона ладна вділити часточку добра усім. Коли їй погано, вона робить те саме, навіть мимоволі, але ділиться злом. Люди спілкуються за допомогою емоцій, не вміючи ними керувати.

Лев прагне спілкуватися з собі подібними, але він розуміє, що його життя залежить від інших істот, і намагається їм не заважати. Сила людини в тому, що вона допомагає усім іншим істотам. Вона має у собі таку рису, як співчуття. Це її' захист і зброя. Вона посмі­хається, вона сміється, а сміху ніхто не боїться, тільки Диявол. Бо нечистому вигідно, щоб людина залишалася найсильнішим звіром. Звірі не сміються. Людина-звір не пізнаватиме світ, а завойовува­тиме його. Пізнаючи, ми повинні дотримувати правил гостинності.

Коли стоїш перед дверима до іншого світу, усміхнись тим, хто живе у ньому, шануй їхні звичаї, розкажи їм, хто ти і звідки. Твоя відкритість є гарантом твоєї безпеки. Навіть якщо тебе скривдять, твоє сумління чисте.

.

Про Каспара Гаузера і його тінь

Історія Каспара Гаузера у нас майже невідома.

...Влітку 1828 року до Нюрнберга прийшов дуже дивний хло­пець. Він мав при собі записку від незнайомого чоловіка, у якій було написано, що цей хлопець — знайда і нічого не знає про дов­колишній світ. Виховувався він у якомусь підземеллі і ніколи не бачив сонця, — розповів згодом сам Каспар Гаузер.

Про таких кажуть ІаЬша газа. Це дитя, викликавши сенсацію у цілій Європі, починає жити серед людей. Каспар пізнає усе спо­чатку: добро, зло, природу, людські стосунки. Він надає велике значення слову, ототожнюючи його з думкою. Спочатку він ви­ставлений перед юрбою, як дикун, потім, коли виникає гіпотеза про його високе походження, потрапляє в пристойні доми. Неор­динарне мислення і природна поведінка викликають у фарисеїв відразу. Каспар Гаузер стає жертвою політичних спекуляцій, і1833 року невідомий у чорній одежі його вбиває. Разом з ним іде в небуття його таємниця.

Безмежна довірливість, беззахисність, чистота і невміння жити за законами людського світу — цього досить, щоб Каспар Гаузер став жертвою і символом. Кожен раз, коли я згадую про нього, мені стає боляче і сумно. Пізнання — це велика втіха, сенс людського життя. Коли людина перестає пізнавати, вона вмирає духовно. По­збавити її права пізнавати — найбільший злочин перед Всесвітом.

Я думаю не тільки про Каспара Гаузера, а й про ту дитину, яку зараз вчать лицемір'я, брехні, жорстокості, а не любові, її вчать жити в одному світі і зневажати інші світи.

Я думаю і про тих, хто допомагає іншим, забуваючи про себе, хоча наш дотик руки має бути дуже легеньким. Так Бог не спов­нює наших бажань, хоч ми дуже його просимо, тільки кидає нам промінь своєї любові, щоб ми вхопились за нього і рушили до того незаходимого сонця, яке зробить усі бажання і пристрасті непо­трібними й дрібними, і де нема ні катів, ні жертв.