Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Іванов. Основні теорії мк і журналістики

.pdf
Скачиваний:
243
Добавлен:
08.02.2016
Размер:
1.72 Mб
Скачать

Структурно-функціональний підхід

61

Відповідно до цієї теорії на перший план виходить поєднання масової та міжособистісної комунікації. П. Лазарсфельд виділив кілька пунктів, які відрізняють міжособистісну комунікацію («особистий вплив») від комунікації масової: 1) особистий вплив носить менш цілеспрямований характер, що призводить до ослаблення захисних систем у свідомості реципієнта (наприклад, висловлювання між іншим можуть прозвучати в бесіді, присвяченій цілком іншій тематиці, а слухач може бути взагалі пасивним її учасником); 2) особистий вплив значно більш гнучко реагує на спротив переконанню (зокрема, завдяки цьому фактично виключений ефект бумерангу); 3) важливими для конформістськи налаштованих слухачів є емоційні «нагороди за слухняність», які вони отримують від лідерів під час бесіди; 4) судження лідерів думок, які належать до однієї соціальної групи зі слухачами, більш для них значущі, аніж судження далеких і незнайомих журналістів; 5) при особистому впливі можливі дії, в правильності яких реципієнт не впевнений (наприклад, голосування за певного кандидата, тому що на цьому наполягає референтна особистість). Р. Мертон виділяв локальних і космополітичних лідерів думок. Локальні особистості значущі для рішень стосовно внутрішніх проблем групи, космополітичні — «відповідають» за проблеми, які знаходяться поза групою. Для перших вирішальним є розуміння, для других

— знання. Звичайно, для мас-медіа важливі космополітичні лідери. Є. Кац у своїх розробках виділяв лідера лідерів думок, тобто особистостей релевантних для космополітичних лідерів. Саме це привело до перетворення теорії двоступеневого потоку комунікації на багатоступеневого. Лідерами вищого порядку є знаменитості, які часто виступають у мас-медіа [148, 31-36]. Лідерами думок нижчого порядку виступаютьактивніспоживачімас-медійноїпродукції, оскількипотім вони ретранслюють її у власній соціальній групі та мають завдяки цьому певний соціальний статус.

Для комунікаційного впливу присутність лідерів думок спрощує завдання. Вплив на 10 % населення (лідерів думок) дало змогу американцям охопити все населення Близького Сходу під час війни в Персидській затоці. Розроблені методики для визначення лідерів думок. Вони полягають у 1) методі самовизначення (тобто як сама людина оцінює свій вплив). Моментом-ускладненням тут є вірогідність неадекватної самооцінки; 2) соціометричному методі (опи-

62

Основні теорії масової комунікації і журналістики

тують соціальну групу, до кого вони звертаються за порадами); 3) методі ключових інформантів (у групі виділяють інформантів і їх опитують на предмет найвпливовішої людини); 4) об'єктивному методі (вимірюються результати впливу одних членів групи на інших). Г. Г. Почепцов виділяє такі характеристики лідерів думок (крім їхньої комунікаційної активності):

Загальні характеристики

Специфічні характеристики

 

за конкретною областю

Шукають нову інформацію

Зацікавленість

Люблять розмовляти

Знання

Впевнені в собі

Читають спеціалізовані мас-медіа

Завжди в товаристві

Одного віку

 

Одного соціального статусу

 

Відкриті до інформації за межами групи

Взагалі-то лідерів думок 10-15 % від складу соціальної групи, та внаслідок того, що з різних питань лідерами думок є різні люди, лідерами виявляються від третини до половини людей. Виділяють чотири типи людей відповідно до здатності бути лідерами думок: соціально інтегровані, соціально незалежні, соціально залежні та соціально ізольовані. У 1982 р. американська організація Roper виділила параметри, які допомагають визначити лідерів думок: 1) діяльність (заостаннійрікздійснилитриабочотиритакідії: взялиучастьугромадських зборах, написали лист депутату, написали листа до газети, допомогли політичній партії, брали участь в мітингу); 2) прибуток (30 % отримують більше 50 тис. дол. на рік, приблизно стільки ж — менше 30); 3) освіта (три четверті відвідували середню школу, 11 % вчились далі); 4) користування мас-медіа (читання, а не перегляд — основний шлях отримання інформації); 5) сімейний статус (як правило, одружені; 6) параметри важливості (надають велике значення престижності (торгової марки), ефективному використанню свого часу); 7) відпочинок (часто-густо населення займається спортом, але більш зацікавлене в мистецтвах; 8) довкілля (більше за інших опікуються екологічними проблемами) [130, 188-191; 132, 248-252].

Пізніше теорія багатоступеневого потоку комунікації отримала свій розвиток у теорії дифузії. Ця теорія вивчає шляхи та форми

Структурно-функціональний підхід

63

впливу медіа на аудиторію. При цьому враховується і фактор лідерів думок, і інші особливості проходження комунікації від медіа до ау-

диторії [57, 227].

Теоріюдвоступеневоїкомунікаціївзялипідсумнівізрозвитком телебачення, яке часто обходить лідерів думок як посередницьку ланку [156: 228]. В. Донсбах як підтвердження того, що прямий комунікаційний потік сьогодні відіграє значно важливішу роль, аніж у часи П. Лазарсфельда наводить три докази. Перший ґрунтується на дослідженні Д. Робінсона [290, 1976], відповідно до якого значну кількість аудиторії становлять інактивні чи non-discussants особистості, які не обговорюють з іншими людьми актуальні проблеми і, отже, більш відкриті для медійних впливів. Другий доказ репрезентує результати досліджень М. Шенка [294], який дійшов висновку, що гомогенне середовище первинних груп сьогодні є швидше винятком із правил. Через існуючу гетерогенність суджень, мас-медіа лише проникають у свідомість членів соціальних груп. При цьому М. Шенк залишався прихильником дифузії ідей. Третім висновком є відзначена ще П. Лазарсфельдомтенденціялідерівдумокдопосиленогоспоживання медіа-продуктів. Вони в міжособистнісній комунікації, за В. Донсбахом, продовжуютьтенденціїкомунікаціїмасової[48, 164-165]. Досить багато даних емпіричних досліджень підтверджують гіпотезу зростання прямого впливу мас-медіа. Уже в 1968 р. під час дослідження, пов'язаного з президентськими виборами у США, було виявлено, що 51 % вибірки не обговорюють передвиборні проблеми під час міжособистісної комунікації. Значно менше було виділено і лідерів думок (32 %), і їх послідовників (17 %) [за 160, 93]. Сумніви дослідників викликало і те, що П. Лазарсфельд у своєму відомому досліджені не розмежовував потік інформації та потік впливу. Потік інформації, власне, навіть не був виміряний (висновки були зроблені лише на основіопитувань). Викликаєсумнівімірадиференційованостіпідчас розподілу на лідерів думок і їх послідовників. Крім того, значну частину населення становлять так звані недискутанти, які не мають міжособистісних контактів на певні теми і зазнають особливого впливу з боку медіа. Д. Робінсон внаслідок досліджень дійшов висновку, що є групи відправників думок і отримувачів думок, ролі яких періодично змінюються. Хоча є і групи, які лише отримують судження і вплив

(див. схему Д. Робінсона) [175, 441-444].

64

Основні теорії масової комунікації і журналістики

Крім того, ще в часи дослідження «Вибір народу» П. Лазарсфельд з колегами дійшли висновку, що матеріали медіа не змінюють точки зору, а здатні лише зміцнити наявну. Таким чином, було започатковано теорію посилення чи підкріплення.

Цікава також так звана «теорія громадської думки» Ч. Райта [314]. КонцепціїЧ. Райтабазуютьсянаструктурно-функціональному аналізі. Автор розглядає масові комунікації як цілісну систему, основними функціональними елементами якої є індивід, субгрупа, суспільство, культура. Чотири основних функції масової комунікації — це спостереження, відповідність, культурна передача, розвага. Під спостереженням мається на увазі розгляд навколишньої обстановки, змін, які в ній відбуваються. Відповідність повинна здійснювати зв'язок між інформацією, яка передається, і навколишнім середовищем. Культурна передача передбачає спадковість між поколіннями, а функціярозваги— поширенняінформаціїрекреативногоплану. Відмінністю від лассвеллівського підходу є уважний розгляд М. Райтом дисфункцій масової комунікації, тобто недоліків її функціонування. Наприклад, одні й ті самі повідомлення можуть мати функціональний і дисфункціональний характер залежно від стану суспільства чи від цільової аудиторії. Особливо цінною в цьому плані є його праця «Масова комунікація. Соціологічна перспектива» [315].

М. Де Флер спробував визначити, як пов'язаний зміст медіа й уподобання аудиторії. Мас-медіа в цьому контексті розглядались як самодостатні соціальні системи, які складались із підсистем. Сама ж система мас-медіа є невід'ємною частиною загальної соціальної (со-

Структурно-функціональний підхід

65

цієнтальної) системи. Підсистемами мас-медіа, згідно з М. Де Флером, є аудиторія (вона диференційована за уподобаннями і соціальнодемографічними ознаками); демоскопічні організації; редакційні та дистрибуційні організації, спонсори і рекламодавці, рекламні агенції, системи державного контролю і самоконтролю. Основним при цьому є обмін змісту і грошей. Матеріали мас-медіа повинні бути привабливими для аудиторії, сприяти просуванню певних товарів і послуг, відповідати стандартам, прийнятим у конкретному суспільстві [216; за

116, 17-20].

Структурно-функціональний аналіз став ґрунтом ще для однієї концепції — теорії «референтних груп». Референтні групи дають комунікатору і реципієнту стандарт, стереотип, за допомогою якого індивід оцінює себе і тих, хто його оточує. Індивід під впливом групи змінює свої принципи і цінності таким чином, щоб вони відповідали принципам і цінностям групи. Американські соціологи Д. іМ. Райліпишуть: «Наразідедалібільшевизнанняздобуваєточку зору, що якщо цінності реципієнта дійсно створюються під впливом первиннихгруп, доякихвінналежавчирозраховувавналежати, його сприйняття того чи іншого повідомлення і його реакція на нього можуть бути краще зрозумілі у випадку встановлення характеру його зв'язку з цими групами і їхніми цінностями» [155, 625]. Соціологи, котрі досліджують масову комунікацію, розглядають комунікатора і реципієнта як членів референтних груп, і з цієї позиції вивчення окремих груп дає можливість вивчати окремих індивідів.

У рамках структурного функціоналізму розроблено багато теорій. Зокрема це теорія індивідуального функціоналізму, яка розглядає мотиви і дії індивідів як членів аудиторії мас-медіа. Вона безпосередньо наближається до теорій користі та задоволення.

Теорію дифузії інновацій розробив у 1962 р. Е. Роджерс [Rogers E.M., 1983]. Проаналізувавши матеріали досліджень, він дійшов висновку, що люди приймають нові ідеї і товари не одразу, а поступово, за кілька стадій: увага, зацікавлення, оцінка, перевірка, прийняття, підтвердження. Спочатку новацію приймають тільки інноватори (близько 2,5 % населення), потім ранні адепти (13,5 %), потім рання більшість (близько 34 %), пізня більшість (стільки ж) і, нарешті, пізні адепти (16 %). Роль медіа тут важлива лише на першій фазі — інформувати інноваторів. Інші орієнтуються на своїх ліде-

66

Основні теорії масової комунікації і журналістики

рів думок. Потім медіа можуть бути майданчиком для дискусій. Тож Е. Роджерс вважав, що лідери думок передають від медіа не інформацію, а вплив.

До функціональних належить і феноменологічна теорія Дж. Клеппера [248]. Він вважав, що медіа не мають прямого впливу на аудиторію, що її вплив незначний порівняно з іншими соціальними факторами. Медіа можуть підкріпити вже існуючі установки, сприяти формуванню установок у нерішучих, але вони не можуть змінити вже існуючі установки. За це теорію Дж. Клеппера назвали теорією підкріплення.

Дані президентських виборів у США 1948 р., на яких ми зупинились трохи раніше, сприяли появі теорії елітарного плюралізму [247]. В її центрі парадокс: демократія потребує усвідомленого вибору й активної участі населення в політичному житті, а в реальності політика цікавить дуже небагатьох. Окрім того, для суспільства краще розвиватись еволюційним шляхом, отже, різкі виступи преси можуть завдати шкоди, «розбалансувати човен». Теорія передбачає, що влада має бути сконцентрована в руках еліти, яка стежитиме за дотриманням прав меншин.

Теорія спіралі мовчання

67

Теорія спіралі мовчання

Автор теорії спіралі мовчання, знана німецький соціолог Е. НоельНойманн стала відомою завдяки своїм працям у галузі досліджень громадської думки. Саме під час вивчення проблем формування громадської думки на початку 70-х рр. ХХ ст. і виникла концепція спіралі мовчання. Е. Ноель-Нойманн виявила взаємозв'язок міжособистісної, групової і масової комунікації та підтвердила спостереження соціальних психологів щодо залежності індивідуальних установок від громадської оцінки [120]. Людина як істота громадська виявляє схильність у своїх судженнях і вчинках орієнтуватись на панівні в її соціальній групі погляди. Іншими словами, індивід підсвідомо бажає уникнути ситуації, в якій його думка виявиться в меншості, він хоче бути з більшістю, з переможцями. Саме з огляду на це, у деяких країнах забороняють оприлюднювати дані соціологічних опитувань щодо електоральних симпатій за певний час до виборів. Оприлюднення даних може призвести до масового голосування за лідера саме тихвиборців, якіневизначилисьусвоїхсимпатіях. Індивіди, яківважають, що їхню думку не поділяє більшість членів соціальної групи, схильні до того, щоб не висловлювати її. Внаслідок цього під час обговорення дедалі більше превалює одна точка зору, супротивники якої, залишившись у реальній чи ілюзорній меншості, воліють не відкривати свою позицію. Це призводить до ілюзії єдинодумства в соціальній групі з окремих питань. Значну роль у спіралі мовчання відіграють мас-медіа, які формулюють позицію соціальних груп із суспільно важливих питань, «загальноприйняті формулювання». Якщо індивід не знаходить таких формулювань, то переважно не висловлює своїх суджень, адже вважає, що перебуває в меншості. Причиною цього явища слугує те, що людина підсвідомо боїться залишитись у соціальній ізоляції.

Отже, ті, хто вважає, що вони в більшості, схильні висловлювати власну думку, а ті ж, хто вважає, що їхня думка не підтри-

68

Основні теорії масової комунікації і журналістики

мується більшістю, схильні мовчати. Тому з кожним витком спіралі обговорення зростає висловлювання лише однієї точки зору, яка стає панівною.

Одним із висновків цієї теорії є те, що зовнішній розподіл думок у соціальній групі не відповідає справжнім настроям його членів. Це відбувається через підвищене бажання висловлюватись тих, хто вважає, що їхня точка зору підтримується більшістю, і мовчанням тих, хто вважає, що у їхньої точки зору немає чи мало прихильників. Г. П. Бакулев виділяв чотири формати поширення суджень: поширення реальних суджень; поширення суджень, як вони розуміються; поширення суджень, як вони домислюються; поширення власних суджень. При цьому три останніх формати впливають на процес поширення реальних суджень і таким чином підживлюють ланку спіралі мовчання [9, 81]. У Німеччині проведено значну кількістьемпіричнихдосліджень, підчасякихперевірялитеоріюспіралі мовчання. Результати були неоднозначні, але більшість досліджень підтвердили точку зору Е. Ноель-Нойманн.

Особливо цікаві дослідження щодо ролі мас-медіа в процесі спіралі мовчання. Е. Ноель-Нойманн виявила, що індивіди, чия точка зору перебуває в меншості, можуть змінити мовчання на активне висловлювання своєї позиції, якщо ця позиція легітимізована масмедіа [282, 28; за 160, 94-95]. Отже, медіа безпосередньо впливають і на поведінку людей, і на процес формування громадської думки.

Наприкінці можна ще раз відзначити, що люди намагаються вловити тенденцію формування громадської думки. При цьому той, чиє судження репрезентується як пріоритетне, схильний його висловлювати, а той, чия думка виглядає маргінальною, — до мовчання. Це призводить до викривлення картини і врешті-решт до того, що громадська думка може не висловлювати позицію більшості членів соціальної групи. Е. Ноель-Нойманн протиставляла спіраль мов-

чання (spiral of silence) ефекту стадності (bandwagon effect). Різниця полягає насамперед у стимулах поведінки. У першому випадку це боязнь покарання, ізоляції, в другому — позитивні емоції від того, що перебуваєш із переможцем [120, 85-86].

Таким чином, слід враховувати, що мас — медіа відіграють і консервативну роль, надаючи слово насамперед представникам панівної точки зору та заохочуючи конформізм інших, і революційну

Теорія спіралі мовчання

69

роль, артикулюючи протилежні точки зору, легітимізуючи їх і спонукаючи цим до висловлювання альтернативних позицій. Саме тому особливе значення має принцип збалансованості змісту мас-медіа.

70

Основні теорії масової комунікації і журналістики

Теоретичні погляди Г.М.МакЛюена

Коли ми говоримо про теорії масової комунікації, то неможливо, звичайно, обійти увагою особу і погляди канадсько-американського соціолога Герберта Маршалла МакЛюена. Під час розгляду теоретичних положень відомого канадського соціолога насамперед варто зупинитись на поглядах його попередників із Канадської школи. Найвідоміший з поміж них Г. А. Інніс. Він вважав, що комунікаційні технології вводять контроль над знаннями, соціальними організаціями і колективною свідомістю [за Бакулев Г.П., 2005: 11].Саме в Г. А. Інніса Г. М. МакЛюен запозичив і розвинув багато ідей у сфері розвитку культури і суспільства. Причому сам Г. М. МакЛюен вважав, що політика і громадські організації при цьому не відіграють будь-якої значущої ролі, розвиток суспільства в певному напрямку невідворотний внаслідок розвитку комунікаційної техніки і технологій. Г. А. Інніс (до речі, від був співвітчизником Г. М. МакЛюена) вельми критично ставився до розвитку комунікаційних технологій. Зокрема, побоювання вченого викликали культурні, економічні й політичні наслідки розвитку телеіндустрії. Він вважав, що нові медіа розшаровують суспільство на багатих і бідних (за рахунок доступу до комунікаційних технологій), дають можливість маніпулювання для досягнення власної користі власникам медіа-індустрії. Г. М. МакЛюен не поділяв багатьох критичних положень свого попередника. Можна сказати, що він був ентузіастом розвитку комунікаційних технологій.

У своїх працях Г. А. Інніс розглядав взаємовідносини засобів комунікації та суспільства на цивілізаційному рівні та ставив питання про те, чи можуть медіа створити цивілізації. Всі медіа він поділяв на тимчасові та просторові. До тимчасових належали ті, основне значення яких було переносити інформацію в часі, наприклад, ка-

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.