Іванов. Основні теорії мк і журналістики

Однак унаслідок подальшої обробки інформації синхронічна модель переростає в діахронічну. Фігурація тут є елементом, який має тимчасовий (історичний) фактор. Факт Фо стає об’єктом фігурації 1. Його кодує суб'єкт комунікації, і він перетворюється в повідомлення ПФо. В результаті фігурації 2 з повідомлення про подію виводиться інформація Іо. Після цього відбувається верифікація, тобто перевірка на відповідність факту.

Подальшийрозвитоккомунікаціївідбуваєтьсявтакомупорядку. ПовідомленняпрофактПФо перетворюєтьсянаподіюмасовоїкомунікації. Тут фігурація збінається з контекстуалізацією, тобто подія стає в ряд інших і оцінюється в тому числі в порівнянні з ними. Так формується інформація І1 про новий факт, який можна назвати контекстуальним Фк. Потім Фк коментується в повідомленні про нього ПФк. Інформація про нього Ік доповнює фактичний контекст Кф і фігурація приймає форму законності. Дальше розвивається ланцюжок

Кф → ПКф → І.

Весь ланцюг комунікації виглядає таким чином:

При цьому вертикальна вісь є віссю часу, а горизонтальна — трансформації. Відповідно, всі ці перетворення можуть викривляти первинний вигляд інформації [14, 62-65].

Отже, новини проходять складний шлях від факту до сприйняття, причому на цьому шляху інформація може мимовільно чи навмисне бути викривленою, а аудиторія отримує викривлену картину реальності. В такому разі віртуальна медіа-картинка світу може значно відрізнятись від реальності.

Теоретичні узагальнення Д. МакКуела

У сучасній комунікативістиці широко відомі спроби Д. Маккуела узагальнити більшість наукових пошуків у сфері масової комунікації. У книзі «Теорія масових комунікацій. Вступ» він склав своєрідну карту теорій мас-медіа. Він виділив макротеорії, розглянув місце медіа в масовому суспільстві, ідеологічні й політичні чинники їхньої діяльності, взаємодію з іншими соціальними інститутами і владою. Група нормативних і організаційних теорій займаються механізмами функціонування мас-медіа, проблемами аудиторії, медіатизацією громадських відносин. Вони поділяються на холістичні, які досліджують соціально-економічнійполітичніаспектимедіа; заснованінаконтентаналізі; рецептивні, що займаються соціально-психологічними аспектами сприйняття інформації; економічні (фінансово-комерційні аспектидіяльностімедіа); гегемоністичні(класоваіідеологічнадіяльність медіа); структуралістсько-семіотичні (займаються символікознаковою природою мас-медіа); функціональні, котрі розглядають основні медійні функції. На контекстуальному рівні виділяються теорії авторитарні, лібертаріанські, соціальної відповідальності, нового міжнародного іформаційного порядку (на основі ідей доповіді комісії Макбрайда); демократичну (партисипаційна модель горизонтального розвитку глобальних інформаційних зв'язків) [57, 76-77].

Окремо Д. МакКуел розглядав процес медіації, тобто проходження інформації від події до отримання інформації аудиторією як метафору того, що медіа перебувають між дійсністю і аудиторією. При цьому можлива різна поведінка комунікатора: від нейтрального висвітлення до спроб маніпулювання. Відповідно до цієї поведінки виділяють такі види мас-медіа (метафори медіації): вікно (події проникають через нього вільно, комунікатор не бере участі); дзеркало подій (правдиве відображення подій, але крізь рамку уваги комуніка-

тора); фільтр чи гейткіпер (події та ракурс їх висвітлення обирається залежно від досвіду комунікатора, його уявлень про аудиторію); вказівник, гідчиперекладач(пояснюєподії, пропонуєшляхиїхінтерпретації); екран чи бар’єр (фальшива презентація подій задля отримання економічної чи політичної користі). У 2005 р. Д. МакКуел переглянув цей перелік. Він відмовився від категорії бар'єра, виділив поняття поширювача тощо. Зрештою в 2005 р. перелік виглядав уже так: вікно, яке розширює наше бачення і дає можливість самим бачити події; дзеркало подій, які відбуваються, але з кутом відображення, який визначив комунікатор; фільтр чи гейткіпер, який добирає матеріали для ознайомлення аудиторії; вказівник, провідник чи інтерпретатор, який презентуєфрагментарнукартинкудійсності; форумчиплатформа, що презентує ідеї для обговорення; розповсюджувач, тобто функції власне передавання інформації; співрозмовник чи партнер, який імітує пряму розмову і надає поради [58, 172-173; 64, 41-42].

Д. МакКуел виділяв чотири головних елементи мас-медіа. Це технологія, політико-соціально-економіко-культурна ситуація в суспільстві, види діяльності, функції та потреби, а також люди, організовані в класові та групові структури. Так він визначив основні медійні уявлення.

1. Відносини медіа з державою і суспільством

3. Організаційні й технологічні риси

Організаційні аспекти: повідомлення — виробництво — розповсюдження

4. Обставини розповсюдження, сприйняття і використання

[272; за 64, 14-15].

Цікавими є погляди Д. МакКуела на нормативні принципи і структуру мас-медіа. При цьому він виходить з передумови, що медіа повинні сприяти громадським інтересам і загальному благові, а питання щодо їхньої відповідальності перед суспільством не пов'язане з формальними обмеженнями у функціонуванні. При цьому Д. МакКуел підкреслив плинний характер концепції громадських інтересів. Буливиділенітакіосновніпроблемисоціальноїтеоріїмасмедіа. 1. Небезпека для демократії та свободи з боку концентрації мас-медіа. Монополія веде до обмеження і тенденційної її подачі. 2. Якість новин страждає через прагнення до сенсаційності й поверховості, а інколи й відвертої фальсифікації. 3.Відносини мас-медіа з національною безпекою і владою. Мас-медіа не повинні радикально підривати соціальний порядок. Ґрунтуючись на цьому, влада завжди намагається контролювати медіа-інформацію. 4. Дотримання моралі й норм пристойності, обмеженість сцен сексу і насилля. 5. Внесок мас-медіа в розвиток освіти, культури і мистецтва, і протиріччя цих інтересів з ринковими. 6. Взаємовідносини з інтересами збереження місцевих культур. Внаслідок усвідомлення цих проблем були прийняті різноманітні закони і правила.

В цілому Д. МакКуел таким чином відображав головні принципи структури і функціонування мас-медіа: свобода, різноманіття, якість інформації, соціальний і культурний порядок, солідарність і

згода. Свобода, хоча існує і чимало різноманітних версій її розуміння, передбачає: повну відсутність цензури, привілейоване становище чи контроль з боку влади; абсолютно рівні права і можливості громадян щодо доступу до мас-медійної інформації; відносна свобода мас-медіа для збору інформації; відносна відсутність впливу на медійний контент з боку власників мас-медіа і рекламодавців; бажано активна і критична редакційна політика. Природно, свобода мас-медіа не може бути абсолютною внаслідок: а) обмежень, які накладаються громадськими інтересами; б) можливого конфлікту між власниками каналів і тими, хто хоче отримати до них доступ; в) дисбалансу між тим, що комунікатор хоч сказати, і тим, що аудиторія хоче почути. Переваги свободи мас-медіа полягають у контролі за владою (функція сторожового пса); стимулюванні активної демократичної системи і соціального життя; можливості висловлення ідей

ісуджень різноманітного культурного змісту; оновленні культури і суспільства. Різноманітність передбачає плюралізм каналів комунікації, а відповідно, і суджень. Але різноманіття, як і свобода, повинне бути нейтральним до змісту. При цьому різноманіття має такі риси: в мас-медіа повинні відображатись різні соціальні, економічні йкультурніреаліїсуспільства; повиненбутидоступдомас-медіадля представників соціальних і культурних меншин; мас-медіа повинні бути форумом ідей і поглядів. Переваги різноманітності полягають у: можливості соціальних і культурних змін; забезпеченні контролю за тіньовими сторонами свободи (наприклад, приватизації); можливості збереження меншин; послабленні соціальних конфліктів через збільшення можливостей для розуміння; розвої соціального і культурного життя. Але свобода і різноманіття не обов'язково приводять доякостіінформації. СтандартиякостіінформаціїД. МакКуелвизначив таким чином: мас-медіа повинні цілком забезпечувати інформування аудиторії про події в суспільстві та світі; інформація повинна бути точною, відвертою, правдивою, надійною, з розподілом фактів

ісуджень; інформація повинна бути збалансованою і безпристрасною, зальтернативнимиточкамизору, якіподаютьсявнесенсаційній манері. Стосовно соціального порядку і солідарності, то тут вчений запропонував два підходи. З одного боку, владні структури схильні розглядати медіа як неявний засіб підтримки чинного порядку, з другого, цей порядок не може розглядатись як єдино правильний та

вічний. Вирізнено такі принципи: мас-медіа повинні бути каналом взаємного спілкування і підтримки соціальних груп; вони можуть сприяти соціальній інтеграції тих, хто відчуває в цьому труднощі; не повинно бути підриву законності та порядку шляхом символічного потурання злочинам і соціальному безладу; національні інтереси можуть обмежувати свободу мас-медіа в питаннях національної безпеки (суперечлива теза, без чітких критеріїв вона слугує реальним обмеженням свободи мас-медіа); мас-медіа повинні враховувати моральні норми, які прийнятні в суспільстві. У сфері культурного порядку основні елементи мас-медіа такі: контент мас-медіа повинен відображатимовуікультуруаудиторії; прицьомупереваганадається освітній функції, відображенню найкращих зразків мистецтва; масмедіа сприяє культурній творчості, появі оригінальних робіт високої (естетичної, моральної, інтелектуальної, професійної) якості [90, 179-188].

Д. МакКуел справедливо відзначав спонтанний характер тео- ріймас-медіа, яківідображаютьнинішнійстантехнологійірозвитку мас-медіа, громадських настроїв і рівня сприйняття індивідами і соціумом медіа-матеріалів. Окремо Д. МакКуел розглядав функції масмедіа як соціального інституту. Він вирізняв такі: мас-медіа сприяють зростанню і змінам у промисловості, самі розвивають власні правила і норми, які пов'язують їх з іншими соціальними інститутами; є владним ресурсом, адже можуть контролювати, управляти і виконувати функції інновації в суспільстві; слугують ареною для публічної, національної та міжнародної діяльності; є місцем розвитку культури; стали головним джерелом визначень і презентацій соціальної реальності, висловлюють цінності й нормативні рішення. Виділяються чотири види теорій: 1) соціологічні, які вивчають природу, способи діяльності й ефекти масової комунікації; 2) нормативні, тісно пов'язані з філософією, які опікуються природою медійних цінностей і взаємозв'язком медіа та суспільства; 3) теорії праці, тобто власне журналістські теорії, прагматичні за своїм характером, але співвіднесені з загальними соціальними теоретичними побудовами; 4) здорового глузду, тобто уявленнями аудиторії про діяльність масмедіа, які визначають дії та міру довіри людей. Д. МакКуел пов'язав теорії масової комунікації зі способами комунікації.

медійних каналів. Індивідуальна реакція — наслідки, які не планує комунікатор. Колективна реакція — сукупність індивідуальних, які переживають багато людей, вона може призвести до масових психозів, паніки тощо. Розповсюдження інновацій — розповсюдження нововведень із метою довготермінового розвитку. Розподіл інформації і знань — проблемою при цьому може бути нерівномірність розподілу між соціальними групами, а також вибірковість самої інформації. Соціалізація— впливмас-медіанапроцесинавчанняіприйняттясо- ціальних норм і цінностей. Соціальний контроль — діяльність медіа з підтримання стабільності. Представлення соціальної реальності

—виробництво знань і суджень. Інституційні зміни — пристосування різних інституцій до діяльності мас-медіа. Вплив на результати подій — залежать від авторитету конкретних медіа. Культурні зміни

—трансформація цінностей соціальних груп [273, 336-337; за 116, 88-89].

Вцілому, діяльність Д.МакКуела — це перша спроба системнопроаналізувативсюбагатоманітністьтеорійусферімасовоїкомунікації. Ця спроба виявилась успішною і основна праця Д.МакКуела зі змінними і змістом, і назвою, постійно перебуває серед лідерів цитування в дослідженнях масової комунікації. З іншого боку, вченому невдалосьстворитиєдину, універсальнутеоріюмасовоїкомунікації. Причиною, очевидно, послугували, по-перше, швидкі зміни у сфері технологій мас-медіа, по-друге, складність і різноплановість власне явища масової комунікації.

Інші теорії та моделі журналістики

«Чотири теорії преси» зіграли видатну роль у сучасній науці про журналістику. Але паралельно здійснювались і інші спроби узагальнити теоретичні та практичні уявлення про діяльність мас-медіа.

Наприкінці 90-х рр. ХХ ст. цікаву ідею висунули К. Крістіанс, Т. Глассер, Д. МакКуел, К. Норденстренг і Р. Уайт. Вони запропонували класифікувати медіа за п'ятьма парадигмами і чотирма ролями: 1) співробітництво з державною владою; 2) здійснення контролю над політичною владою; 3) сприяння громадському діалогу; 4) виклик існуючому соціальному порядку за допомогою реальної крити-

ки [283, 147; за 9, 17].

До лібертаріанської концепції преси близька доктрина «вільного потоку інформації», яка була висунута в Женеві в 1948 р. на засіданніпідкомісіїзісвободиінформаціїіпресиКомісіїзправлюдини Економічної та соціальної ради ООН [17]. Цю доктрина активно підтримують розвинені західні країни на противвагу позиції прихильників нового міжнародного інформаційного порядку. Інформація тут розглядається як товар, котрий поширюється відповідно до принципів вільної ринкової торгівлі. Прихильники цієї позиції вважають, що в наш час інформація втрачає функції ідеологічної боротьби і стає звичним товаром на глобальному інформаційному ринку.

Країнитретьогосвіту, якінемогличерезекономічнуслабкість протистояти Заходу за умов вільної конкуренції, вважали теорію вільного потоку інформації виявом інформаційного імперіалізму і висунули ідею нового міжнародного інформаційного і комунікаційного порядку (1970-ті рр.), який повинен діяти відповідно до квотного принципу і, таким чином, захистити їхню культурну ідентичність і точку зору. Після конференції країн, які не приєднались, у м. Найробі (1976 р.) для розгляду ситуації і вироблення рекомендацій