34. Особливості мовного і технічного оформлення листа-подяки.

Лист-подяка - один з необхідних елементів ділової етики. У ньому висловлюють вдячність за фінансову чи інформаційну підтримку, вдале художнє оформлення щойно виданих книг, плакатів, реклам, уміло організовану ділову зустріч (культурний захід, спортивне змагання, прочитані лекції, участь у конкурсі), за багаторічну працю на певному підприємстві, у фірмі, установі тощо.

Подяка має бути вчасно висловленою, щирою. Для спонсора лист-подяка за моральну й матеріальну підтримку означатиме Й сподівання на подальшу співпрацю. Лист-подяка - це єдиний службовий лист, який краще написати від руки - грамотно, лаконічно, коректно й привітно.

35. Особливості перекладу прийменникових конструкцій з російської на українську мову. Російсько-українські відповідники в системі прийменників.

1. Найчастіше трапляються помилки у перекладах з російської мови конструкцій з прийменником по. В окремих значеннях цей прийменник має в українській мові різні відповідники. При пере­кладі деяких російських словосполучень українською мовою прий­менник випускається. Наведемо російські конструкції з прийменни­ком по та їх українські відповідники:

Позначення шляху руху або місця, де відбувається дія

бегать по стадионубігати по стадіону идти по тропинке йти стежкою

подниматься по лестнице підніматися сходами

гулять по городу гуляти по місту

Позначення напрямку

идти по ветруйти за вітром плыть по течению пливти за течією

по почте за адресою

по дороге дорогою

36. Охарактеризувати доповідь і лекцію як найпоширеніші форми публічних виступів, назвати їх особливості

Публічний виступ потребує ретельної попередньої підготовки, що відбувається у кілька етапів:

1. Обдумування та формулювання теми, визначення низки питань, виокремлення принципових положень.

2. Добір теоретичного і практичного матеріалу (опрацювання літератури). На цьому етапі важливо не просто знайти і опрацювати матеріал, а глибоко його осмислити, визначити головне і другорядне; інтегрувати основні положення за кількома джерелами.

3. Складання плану, тобто визначення порядку розташування окремих частин тексту, їх послідовності та обсягу.

4. Складання тез виступу.

5. Написання остаточного тексту виступу.

Варто уникати у вступі таких висловлювань: Перепрошую, що займаю Ваш час..., Основне було сказане попередніми доповідачем..., Ось тут, як Ви чули, багато говорили іДякую вельмишановному голові, який люб'язно дав мені можливість... тощо.

Практичні поради доповідачеві:

o подякуйте тому, хто вас представив аудиторії;

o чітко назвіть тему виступу та проблему, яку розкриватимете;

o стисло поясніть, у який спосіб ви аналізуватимете проблему, на що, насамперед, звернете увагу.

37. Поняття “документ”. Типи документів.

Документ - це результат відображення конкретної інформації на спеціальному матеріалі за визначеним стандартом чи формою.

Документом називають все те, що використовується для реєстрації, передачі та збереження інформації про будь-який предмет. 3.3. Призначення та класифікація документів

Найважливішою класифікаційною ознакою документа є його зміст, зокрема належність зафіксованої в ньому інформації до певного предмета чи до напряму діяльності. Відповідно до цього виокремлюють різні види документів:

1. За найменуванням - заява, лист, телеграма, службова записка, протокол тощо.

2. За походженням - службові (офіційні) та особисті документи. Службові документи створюються організаціями, підприємствами та службовими особами, які їх представляють. Особисті документи створюють окремі особи, вони не стосуються сфери їхньої службової діяльності.

3. За призначенням - щодо особового складу (заява, автобіографія, резюме, наказ), довідково-інформаційні (довідка, службова записка, протокол, витяг із протоколу, телеграма, факс, стаття), обліково-фінансові (акт, доручення, розписка, список, таблиця), розпорядчі (постанова, ухвала, вказівка, розпорядження), організаційні (положення, статут, інструкція), господарсько-договірні (договір, трудова угода, контракт).

4. За формою - стандартні (типові) й індивідуальні (нетипові). Стандартні документи мають однакову форму й заповнюються в певній послідовності й за однаковими правилами. Індивідуальні документи створюються в кожному конкретному випадку для вирішення проблем в окремих ситуаціях. їх друкують або пишуть від руки.

5. За терміном виконання - звичайні безстрокові, термінові, дуже термінові.

6. Зо ступенем гласності - для загального користування, для службового користування, таємні, цілком таємні.

7. За стадіями створення - оригінали й копії. Оригінал - основний вид документа, перший і єдиний його примірник. Копія - це точне відтворення оригіналу. Різновидами копії е відпуск, витяг, дублікат. Відпуск - повна копія відправленого з установи документа, яка залишається у відправника. Коли виникає потреба відтворити не весь документ, а лише його частину, роблять витяг. Дублікат - це другий примірник документа, виданий у зв'язку з втратою оригіналу. Юридично оригінал і дублікат рівноцінні.

8. За терміном зберігання - тимчасового (до 10 років), тривалого (понад 10 років), постійного зберігання.

38. Поняття “національна мова”, “літературна мова”, “офіційна мова”, їх співвідношення.

Національна мова - це мова, що є засобом усного й письмового спілкування нації. Національною мовою української нації є українська мова. Формування української національної мови відбувалося на основі мови народності в період інтенсивного становлення української нації (друга половина XVIII - початок XIX ст.) як стійкої спільності людей, що мають спільну територію, економічні та політичні зв'язки, літературну мову, культуру. Сьогодні нею розмовляє більша частина нації, тобто вона має загальнонаціональний характер.

Поняття "національна мова" охоплює всі мовні засоби спілкування людей - літературну мову та діалекти15.

Літературна мова — це унормована мова суспільного спілкування, зафіксована в писемній та усній практиці. Власне літературна мова — одна з форм національної мови, яка існує поряд з іншими її формами — діалектами, просторіччям, мовою фольклору. Літературна мова має наддіалектний характер, стабільні літературні норми у граматиці, лексиці, вимові.

Офіці́йна мо́ва — мова, якій у державі (країні, території тощо) чинним законодавством надано спеціального (порівняно з іншими мовами — «надзвичайного») статусу [Джерело?]

Як правило, це мова, якою зобов'язані користуватися урядові та інші офіційні установи у своїй документації (листуванні тощо), хоча в багатьох країнах закон вказує на написання документів декількома мовами.

Деякі країни, як, наприклад, США, Швеція, зовсім не мають офіційної мови.