23.Основні реквізити документа

Реквізити — сукупність постійних елементів, з яких складаються документи. Сукупність реквізитів становить формуляр документів. До елементів (реквізитів) документів належать дата, підпис, адреса, заголовок та ін., а також текст.

Реквізити бувають постійні та змінні. Постійні реквізити наносять, коли виготовляють уніфіковану форму чи бланк документа, змінні - під час складання документа.

Вигляд формуляра залежить від призначення документа та його конкретного змісту.

До обов'язкових елементів документів належать дата, підпис, адреса, заголовок та інше, а також текст. Організаційно-розпорядчі документи повинні складатися у суворій відповідності до вимог Держстандарту. Кількість ознак, тобто реквізитів, різна і визначається документом, його видом, змістом. ДСТУ 4163-2003 встановлює максимальний склад реквізитів і порядок їх розташування. До них належать:

1. Державний Герб України, Автономної Республіки Крим; 2. Емблема організації;

3. Зображення нагород; 4. Код організації за класифікатором підприємств і організацій (ЗКПО); 5. Код документа за класифікатором управлінських документів (ЗКУД); 6. Найменування міністерства чи відомства; 7. Найменування організації;

8. Найменування структурного підрозділу; 9 Індекс підприємства зв'язку, поштова і телеграфна адреса, номер телетайпа, абонементного телеграфу, номери телефонів, номер розрахункового рахунка в банку; 10. Назва виду документа. 11. Дата. 12. Індекс.

13. Посилання на індекс і дату вхідного документа. 14. Місце складання або видання.

15. Гриф обмеження доступу до документа. 16. Адресат. 17. Гриф затвердження.

18. Резолюція. 19. Заголовок до тексту. 20. Відмітка про контроль. 21. Текст.

22. Відмітка про наявність додатка. 23. Підпис. 24. Гриф погодження.25. Візи.

26. Відбиток печатки. 27. Відмітка про завірення копії. 28. Прізвище виконавця і номер його телефону. 29. Відмітка про виконання документа і направлення його до справи.

30. Відмітки про наявність документа в електронній формі. 31. Відмітка про надіслання документа до організації. 32. Запис про державну реєстрацію.

24. Особливості вживання

Апостроф – небуквена орфограма, це - графічний знак, який не позначає звука. Ним передають на письмі роздільну вимову губних приголосних та р і к (у прізвищах та іменах) перед наступними я, ю, є, ї.

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після:

1) губних ([б], [п], [в], [м], [ф]) та [р]: б'ють, в'язи, звір'я, ф'ючерна угода, Прип'ять, пом'якшені вимоги;

2) префіксів і першої частини складних слів: з'їзд, без'ядерний, об'єм, під'їхати, з'явитися; двох'ярусний, пів'яблука, пан'європейський, дит'ясла (але пів-Європи);

3) у слові Лук'ян і похідних від нього (Лук'янченко, Лук'яниха);

4) у деяких словах іншомовного походження після твердих приголосних (як правило, губних, шиплячих, [г], [к], [х], [ґ] та [р]): ад'ютант, Джоґ'якарта, ін'єкція, комп'ютер, кон'юнктив,, кон'юнктура, к'янті, миш'як, Монтеск'є, О'Ґенрі, п'єдестал, Руж'є, Фур'є.

Апостроф не пишеться після пом'якшеного [р](рябий, буря) і звуків [б], [п], [в], [м], [ф], якщо у корені перед ними стоїть інший приголосний (цвях, свято, духмяний) (крім [р], бо це сонорний звук: торф'яний, верб'я, черв'як).

Що стосується власних назв, то в них апостроф ставиться за загальними правилами українського правопису: В'ячеслав, В'яземський, Пом'яловський, але Дементьєв, Дьяков (у цих випадках зберігається м'яка російська вимова звуків [т'], [д'])

25. Особливості вживання паронімів у текстах офіційно-ділового стилю.

Пароніми (грец. para - біля, поруч, опума - ім'я) - слова, які дуже близькі за звучанням, але різні зазначенням і написанням. Саме ця близькість, незначна звукова різниця у мовленні спричиняє труднощі у засвоєнні і призводить до помилок. Паронімія - явище, поширене у всіх сферах мовної діяльності.

Слова можуть мати спільні корені, але відрізнятися різними префіксами або наявністю / відсутністю префіксів. Найчастіше це дієслова або похідні від них утворення.

Неправильне вживання слів-паронімів у повсякденному мовленні призводить до непорозуміння, іноді створює комічний ефект (сплутування слів уява/уявлення, компанія/кампанія, плутати / путати; поява незрозумілих слів, замість фотогенічний - фотогігієнічний та ін.).

Ось деякі приклади неправильного слововживання: Стан хворого задоволений (замість задовільний); Посольство Японії в Україні засвічує (замість засвідчує) свою повагу і має честь повідомити про Програму надання грантів... Посольство також висловлює прохання уважно познайомитись (замість - ознайомитись) з умовами і донести інформацію усім зацікавленим; Класична "економічна людина" найчастіше являється нам /замість - ми уявляємо класичну "економічну людину ") в образі підприємця, що максимізує прибуток.

Спорідненим з паронімією є явище парономазії-спеціальний стилістичний прийом, що передбачає навмисне зближення слів, які мають звукову подібність. Підібрані спеціально, такі слова стають засобом створення ритмозвукового образу, увиразнення, створення афоризму, каламбуру, напр.: Маріє, мріє, мрієчко моя, моя Марієчко тривожна (М. Вінграновський); Навчаючи, люди вчаться (Сенека). Але такого стилістичного засобу немає в науковому, офіційно-діловому стилях, які вимагають точного формулювання думки.

Явище паронімії вимагає знання значень близькозвучних слів, можливостей сполучення з іншими словами. Лише за такої умови можна досягти адекватного їх вживання.

26. Особливості вживання синонімів у текстах офіційно-ділового стилю.

Синоніми - це слова, а також стійкі словосполучення, що при повній чи частковій відмінності мають тотожні або майже тотожні значення.

Наприклад: сміливий, відважний, хоробрий, безстрашний, героїчний.

Синоніми поділяються на три основні групи:

1) лексичні синоніми, що відрізняються смисловими відтінками (відомий- видатний - славетний -знаменитий);

2) стилістичні синоніми - це слова, що відрізняються стилістичним і емоційним забарвленням (говорити - мовити - пророчити - верзти);

3) абсолютні синоніми - зовсім не відрізняються значенням і в різних контекстах можуть вживатися без будь-якої відмінності (мовознавство - лінгвістика; століття - сторіччя). Таких синонімів в українській мові небагато.

Синонімічні засоби мови мають глибоко національний характер. Вони свідчать про самобутність і специфіку мови. Уміле використання їх дозволяє розкрити те або інше поняття в усій його повноті. Однак надмірне нанизування синонімів, не виправдане змістом висловлювання, тільки засмічує мову.

Незнання синонімічних можливостей призводить до помилок. Часто виникають ускладнення, коли в російській мові на позначення певних понять існує одне слово, а в українській мові - кілька. Деякі слова відрізняються лише префіксами. Тут треба бути особливо уважними, бо заміна однієї букви може вплинути на значення слова та всього тексту.

Запам'ятайте значення слів-синонімів, що часто вживаються в діловому мовленні:

Вірно. Правильно

У сучасній мовній практиці під впливом російської мови дуже активізувавася прислівник вірно у значенні "правильно". І тому чуємо й читаємо переважно: вірно сказав, вірно розв 'язав, вірно відповів.

Скасувати. Відмінити

У сучасній офіційно-діловій мові вживаються обидва слова. Скасувати - вживається у словосполученнях: скасувати - рішення суду, указ, постанову, договір, закон (у значенні анулювати).

Відмін йти - вживається зі словами: відмінити збори, конференцію, лекцію (у значенні перенести на інший день, а не ліквідувати).