27. Особливості вживання полісемічних слів у текстах офіційно-ділового стилю.

Полісемія(Багатозначність слова) — наявність у одного і того ж слова різних значень відповідно до різних контекстів, коли слово може переосмислюватись.

Джерелами омонімії є: - випадковий збіг неспоріднених слів: деркач (птах) - деркач (віник); термін (слово) - термін (строк); - розпад багатозначного слова: переказати (переповісти) - переказати (гроші); сісти (про людину) - сісти ( про батарейку); - словотворчі процеси: винний (вина) - винний (вино); безділля (неробство) - безділля (відсутність долі); компостувати (компостер) -компостувати (компост); ВАК (Вища арбітражна комісія) - ВАК (Вища атестаційна комісія); - збіг абревіатури та вже наявного в мові слова: СУМ (Словник української мови - сум (смуток); СТО (станція технічного обслуговування) - сто (100); - збіг українського та іншомовного слова: лава (предмет для сидіння) - лава (з італ. - розплавлена вулканічна маса); клуб (диму) -клуб (з англ. - товариство, приміщення); - засвоєння з різних мов: ліга (з франц. - асоціація) - ліга (з італ. - знак над нотами у вигляді дуги); клінкер (з нім. - спечені глиняні вироби у вигляді цегли) — клінкер (з англ. — вузький довгий спортивний човен).

В офіційно-діловому стилі, як і в науковому, зметою уникнення різних тлумачень багатозначні слова вживаються лише в одному, як правило, прямому, чітко

визначеному контекстом значенні (контракт укладається на певний термін, що його визначають сторони).

Мова ділових документів повинна насамперед ідповідати нормам загальнолітературного вжитку,

тобто нормам сучасної української літературної мови, які безпосередньо не зв’язані з особливостями того чи іншого стилю, тих чи інших конкретних, вузькоспеціалізованих умов спілкування. Вимога зрозумілості мови ділового документа якраз і означає вживання засобів літературної мови – загальновідомих, зрозумілих усім мовцям слів, офіційних термінів літературної мови в тому значенні, яке закріплене за ними словником усталених, загальноприйнятих та ін. При підготовці документа необхідно враховувати, що мова не є пасивним фіксатором його змісту, вона виконує активну стимулюючу й регулюючу роль в діяльності органів управління

астосування таких слів у законах має бути максимально обмеженим, а застосувавши таке слово для терміну, слід дати чітке визначення і більше в тексті закону в жодному разі не застосовувати це слово у іншому значенні.

Цікавим з точки зору прикладом порушення цих правил є законопроект «Про адміністративно-територіальний устрій України», розробник Мінрегіонбуд, жовтень 2010.

«Стаття 2. Система адміністративно-територіального устрою України

1. Систему адміністративно-територіального устрою України складають Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села, які є адміністративно-територіальними одиницями.

2. Адміністративно-територіальна одиниця - це цілісна частина території України, визначена відповідно до Конституції України та цього Закону з метою створення територіальної основи діяльності державних органів, територіальних громад та органів місцевого самоврядування.

3. Систему адміністративно-територіального устрою України складають адміністративно-територіальні одиниці трьох рівнів:

перший рівень - Автономна Республіка Крим, області, міста зі спеціальним статусом - Київ та Севастополь;

другий рівень - райони;

третій рівень - міста (за винятком міст Києва та Севастополя), селища, села.

4. Міста, селища, села як населені пункти поділяються на міські та сільські.

До міських населених пунктів належать міста та селища.

До сільських населених пунктів належать села.»

Як бачимо із статті 2 закону, термін - село(селище, місто) означає в одному випадку - адміністративно-територіальну одиницю, в іншому населений пункт. Таке накладання штучно створеної юридичної конструкції - адміністративно-територіальної одиниці на зрозумілий усім термін - село(селище, місто), як населений пункт породжує проблеми у самому законопроекті, а в реальному житті призведе до значних негативних наслідків.

28. Особливості вживання числівника в діловому мовленні. Правила, що визначають зв’язок числівників з іменниками.

У ділових паперах не обходиться без запису цифрових даних. Вони вимагають спеціального оформлення.

1. Однозначні числа, що не мають посилань на одиниці виміру, в ділових паперах записуються словами. Наприклад: Акціонерне товариство “Нікос” планує закупити двадцять автомобілів Якщо число вживається в поєднанні з одиницею виміру, воно пишеться цифрами: Наприклад: До магазину завезли 150 центнерів картоплі

2. Складні й складені числівники записують цифрами, крім тих випадків, коли ними починаються речення. Наприклад: На історичний факультет прийнято 156 студентів. Сто п’ятдесят шість студентів прийнято на історичний факультет.

3. Запис порядкових числівників відрізняється від запису кількісних. Якщо запис ведеться арабськими цифрами, то порядковий числівник вводиться в текст з відмінковими закінченням (по 3-му класу точності). При перерахуванні кількох порядкових числівників відмінкове закінчення ставиться лише один раз (вироби 1, 2, 3-го сортів).

4. Деякі порядкові числівники для розрізнення позначаються в документах за допомогою римських цифр без відмінкових значень (так подекуди записують порядкові номери місяців, кварталів). Наприклад: Навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації.

5. Складні слова, перша частина яких – цифрове позначення, можуть писатися комбіновано: 50-кілометровий, 4-міліметровий (другу частину таких назв можна скорочувати – 50-км, 4-мм).

6. Окремі види інформації передаються у вигляді змішаного запису, який складається з цифр і слів (473 000 або 473 тис.)

7. У діловому стилі приблизна кількість відтворюється словами – понад, до, зверх, більше, менше.

8. У поєднанні дробових числівників з іменниками, іменник вживається в тому відмінку, якого вимагає останнє слово дробового числівника 5 ¼ грама (п’ять і одна четверта грама).

9. Числівники півтора, півтори сполучаються з іменниками у формі родового відмінка однини (півтора процента), числівник півтораста – з іменниками у формі родового відмінка множини (півтораста гривень).

Числівники керують певними формами іменників, з якими сполучаються або

узгоджуються.

1. Числівник один узгоджується з іменниками у роді, числі й відмінку: один зошит, одна книжка, одно (одне) слово. Числівник одні сполучається лише з іменниками, що мають тільки форму множини: одні ножиці, канікули.

2. Після числівників два, обидва, три, чотири (а також після складених числівників,

останнім словом яких є два, три, чотири) іменники вживаються у формі називного

відмінка множини: два хлопці, чотири ясени.

Числівники два, три, чотири не сполучаються з іменниками:

- що не підлягають лічбі: гордість, турбота;

- що вживаються лише в множині: гроші, кошти;

- IV відміни: теля, лоша.

3. Числівники п’ять і більше вживаються з іменниками у формі родового відмінка

множини: шістнадцять комп’ютерів, сто двадцять сім станків.

4. Після числівників тисяча, мільйон, мільярд, нуль іменники вживаються у формі

родового відмінка множини : тисяча тонн, нуль одиниць.

5. З неозначено-кількісними та збірними числівниками іменники вживаються у формі

родового відмінка множини: багато студентів, декілька тижнів.

6. Після дробових числівників іменники вживаються у формі родового відмінка однини: одна друга кілометра, п’ять цілих і одна третя гектара.

7. Порядкові числівники узгоджуються з іменниками у роді, числі й відміні: п’ятий місяць, двісті сімдесят п’ятий номер.

8. У датах назви місяців уживаються тільки в родовому відмінку: перше лютого, одинадцяте листопада.

29. Особливості датування документів.

Усі службові документи підлягають датуванню. Датою документа є дата його підписання; для документа, що приймається колегіальним органом, - дата його прийняття; для документа, що затверджується, - дата затвердження. Дати підписання й затвердження документа, а також ті, що є в тексті, повинні оформлятися цифровим способом. Наприклад, 14.02.05. У текстах нормативно-правових актів і документів, що містять відомості фінансового характеру, застосовується словесно-цифровий спосіб оформлення дат. Наприклад, 14 лютого 2005 року.

Обов'язковому датуванню і підписанню підлягають усі службові відмітки на документах, пов'язані з їх проходженням та виконанням (резолюції, погодження, візи, відмітки про виконання документа й направлення його до справи).

Індексація документів - це присвоєння реєстраційних номерів і необхідних умовних позначок при реєстрації, що вказують на місце їх, виконання та зберігання.