41. Поняття про орфоепію. Основні норми орфоепії української мови.

Орфоепія - це розділ науки про мову, що вивчає систему норм літературної вимови.

Предметом вивчення орфоепії є:

o звукові особливості мовлення (усне мовлення розглядається не загалом, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам);

o правильна вимова звуків мовлення (голосних і приголосних);

o правильна вимова звукосполучень;

o правильна вимова окремих слів та їхніх форм.

Сучасні норми української орфоепії склалися історично на основі вимови, властивої середньонаддніпрянським говорам.

Практичне значення орфоепії винятково важливе, оскільки дотримання орфоепічних норм, як й інших літературних норм, удосконалює мову як засіб спілкування, полегшує обмін думками. Унормована вимова є однією з ознак культури мовлення.

Вивчення правильної вимови спрямовується на подолання п

омилок, серед яких насамперед вирізняються фонематичні та фонологічні.

42. Порядок адресування документів.

Адресат (реквізит 16) оформляється на документах, призначених для передачі керівництву (заяви, доповідні та пояснювальні записки тощо) або структурному підрозділу (розпорядження, вказівки та ін.). Адресат визначається також у випадках, коли листи чи документи надсилаються іншим суб'єктам.

Реквізит ''адресат'' може складатися з таких складових частин: найменування суб'єкта (в називному відмінку); найменування структурного підрозділу (в називному відмінку); назва посади одержувача (в давальному відмінку); прізвище та ініціали (в давальному відмінку). Наприклад:

Стоноженку Ю.В.; поштова адреса.

Кожна із вказаних складових частин адресата розташовується з нового рядка з одного положення табулятора. Відстань між ними дорівнює 1,5 інтервалу. Розділові знаки (крапки та коми) не ставляться.

Оскільки назва суб'єкта та його структурного підрозділу вказується в називному відмінку, прийменник ''в'' відсутній.

При внутрівідомчому листуванні і листуванні з постійними кореспондентами, коли відома конкретна службова особа, у компетенції якої знаходяться дані питання, для оперативного отримання документа доцільно вказувати посаду і прізвище одержувача. При цьому ініціали проставляються після прізвища, а перед прізвищем може вказуватись вчений ступінь. Наприклад:

Черкаський державний технологічний університет факультет електронних технологій « завідувачу кафедрою, д.т.н., професору Коваленко В. О,

У випадках, коли документи адресуються на ім'я посадової особи суб'єкта, назва суб'єкта входить у назву посади і вказується в давальному відмінку. Наприклад:

Директору Українського науково-дослідного інституту >> джерелознавства та архівної справи «Іванову 1.1.

У випадках, коли ми звертаємось до приватних осіб, спочатку потрібно вказати адресу (згідно з Поштовими правилами), а потім прізвище та ініціали особи.

Повну поштову адресу потрібно вказувати у випадках, коли документи направляються адресату одноразово.

Свої особливості має порядок адресування документів іноземним кореспондентам. Вони адресуються суб'єктам або конкретній особі (без зазначення посади). При цьому спочатку вказуються прізвище та ініціали, потім найменування суб'єкта, далі його адреса.

43. Правопис складних та складноскорочених слів.

Правопис складних слів

Разом пишуться:

1.Усі складноскорочені слова й похідні від них: держбанк, колгосп, міськом, держстрах, універмаг; колгоспний, комсомольський.

Сюди належать і всі складноскорочені слова з першими частинами авіа-, авто-, біо-, зоо-, водо‑, газо-, гідро-, електро-, мета-, метео-, соціо-, стерео-, супер-, теле-, термо-, турбо-, фото- й подібні: стереосистема, газопостачання, метеослужба, агрокомплекс.

2.Складні слова, першою частиною яких є кількісний числівник (коли він не позначається цифрою): двобічний, трипроцентний, сімдесятиріччя, трикутник, двадцятишеститисячний, двовладдя.

3.Складні іменники, утворені шляхом поєднання за допомогою сполучного звука двох або кількох основ: самокат, лісосплав, краснопис, чорнозем, верболіз.

4.Складні іменники, утворені шляхом поєднання дієслова в 2-й особі однини наказового способу з іменником: вернигора, горицвіт, перекотиполе.

5. Іменники, утворені шляхом поєднання трьох ібільше основ: веломотоспорт.

6.Складні прикметники, співвідносні з складними іменниками, що пишуться разом: електросиловий, самохідний.

7.Складні прикметники, утворені від сполучення іменника та узгоджуваного з ним прикметника: народно-поетичний, первіснообщинний.

8.Складні прикметники з другою дієслівною частиною: деревообробний.

9. Складні прикметники, у яких перша частина співвідноситься з прислівником: доброзичливий.

10. Складні прикметники, утворені з 2-х або кількох прикметників, якщо основне смислове навантаження передається останнім прикметником: вузькодіалектний.

11.Складні прикметники, що виступають як наукові терміни: головоногі, грудочеревна (перепона), умовнорефлекторна (дія).

44. Прийменник як службова частина мови. Вибір прийменників в українській мові на прикладі уживання прийменників по, в, у, на,за, через та ін.

Прийме́нник — незмінна частина мови, що виражає залежність іменника, прикметника, числівника, займенника від інших слів у словосполученні та реченні.

Прийменник з іншими частинами мови може вказувати на[Джерело?]:

об'єкт дії: подарунок (для кого?) для сестри, писати (про кого?) про брата;

напрямок: їхати (куди?) на море, йти (куди?) до лісу;

місце: росте (де?) біля криниці;

причину: заспівав (з якої причини?) від радості;

мету: зібратися (з якою метою?) для роботи;

час: залишити (на скільки?) до завтра.

Один і той самий прийменник може виражати різні смислові відношення: росте за хатою (місце) — прийти за годину (час) — купив за гривню (об'єкт).

Одне й те саме значення може бути виражене за допомогою різних прийменників: росте біля дороги, росте при дорозі, росте край дороги, росте поблизу дороги.

Прийменники можуть вступати в синонімічні й антонімічні зв'язки: при, біля, поблизу, край, неподалік (синоніми), в — з, під — над (антоніми).

прості по, про, у, без, коло, протягом

складні з-поперед, з-за, понад, довкола

складені з метою, паралельно з, згідно з, відповідно до