Морфологічні особливості:

1. У дав. відм. однини іменники чол. і середн. роду звичайно мають закінчення -у (брату, кон’ý, селута ін.), хоч у волинсько-поліських говірках поширене й закінчення -ови, -еви (братови, конéви та ін.).

2. В іменниках середн. роду типу зілля в наз. відм. однини зберігається давнє закінчення -е з подовженим м’яким приголосним перед ним (з’іе̮л’:е, жит’:е, вес’iе̮л’:е, лист’е та ін.).

3. В іменниках І відміни м’якої групи в дав. і місц. відм. однини і в іменниках II відміни м’якої групи в місц. відм. однини зберігається закінчення -іе (або -і) та -е (земл’іе̮ — на земл’іе̮, на кон’іе̮, на сонце та ін.).

4. Іменники типу люди, гості в род. відм. множини мають закінчення -ей (л’удéй, гостей, детей, вестей та ін.; пор. також від іменників інших відмін: хлебéй, сторожей, полей, бабéй, хатéй та ін.).

5. Усічені звичайно форми прикметників і займенників прикметникового відмінювання в назв. відм. однини чол. роду (дóбри, молоди, л’іе̮тн’і, таки та ін.) і нестягнені форми в жін. і середн. роді (дóбраја, молодаја, тáја, такáја, дóброје, молодоjе, тóје, такóје та ін.), а також у наз. відм. множини (дóбрије, молодије, тије, такије та ін.).

6. Поширеність вказівних займенників сей, с’áја, сéје.

7. Часте вживання інфінітива на -т’ чи -т при збереженні -ти під наголосом (ходит’, носит’, брат’, возит’, носит та ін., але тільки: нести, везти та ін.).

8. Зберігання, як правило, дієслівних форм 1-ої ос. однини тепер. часу з чергуванням приголосних [д] — [дж], [з] — [ж], [т] — [ч], [с] — [ш] та ін. (ходити — ходж͡у, возити — вожу, крутити — кручу, носити — ношу та ін.).

9. М’яке закінчення -т’ у дієслівних формах 2-ої ос. однини і множини тепер. часу, а також 2-ої ос. множини наказового способу в основній масі поліських говорів, крім волинсько-поліських (вуі̮н, носит’, возит’, спит’ та ін.; вони хóдет’, нóсет’, вóдет’, спл’ат’, кричат’ та ін., ведіе̮т’, рабіе̮т’ та ін.).

10. Наявність форм майб. часу недоконаного виду дієслів типу ходитиму, ходитимеш і т. д. і буду ходити, крім західних (волинсько-поліських) говірок, де можливі і форми типу буду ходиў, будеш ходила та ін.; і) поширеність у багатьох поліських говірках іменникового суфікса -ухна (девýхна, Гриц’ýхна та ін.) і дієслівного суфікса -ова- (куповáт’, торговáт’ та ін.). РічиРРтррвузлфлзлипврgh

Синтаксичні особливості

1. Поширеність конструкцій дав. відм. з прийменником к, ік (к сéрц’у та ін.).

2. Поширеність у ряді говірок конструкцій род. відм. З прийменником л’а, л’е (л’а хати, л’е л’іе̮су та ін.).

3. Поширеність конструкцій із сполучниками да, дай, дак, дик та ін.

Висновки

Зібрані експедиційним методом матеріали переконують у тому, що українські середньополіські (правобережнополіські) говірки позначені специфічними особливостями розвитку фонетичної системи, граматичної структури, лексичного складу.

1. Загалом обстежено 2 населені пункти.

2. Інформаторами добиралися типові носії говірки – люди, які довго не перебували за межами власного говіркового оточення. Досліджувалося мовлення 2 інформаторів однієї вікової групи: мовці старші за 60 років (з початковою освітою або середньою спеціальною освітою).

3. Основу аналізованого матеріалу становлять понад 300 лексичних одиниць середньополіських (правобережнополіських) говірок, які з тим же значенням уживаються і в інших українських діалектах, багато з них є нормативними.

У потоці мовлення типові особливості вимови голосних і приголосних зберігаються, проте в ново закритих складах дифтонг [уо]; б) відповідно до давнього [ ] під наголосом, а також відповідно до етимологічного [е] в новозакритому складі перед колишнім м’яким приголосним (при втраті після нього зредукованого [ь] вживається дифтонг [іе]; наявність «акання»; дзвінкі приголосні інколи втрачають свою дзвінкість перед глухими в середині слів, а також частково у кінці слів.

Однією з найхарактерніших особливостей словникового складу середньполіських (правобережнополіських) говірок є розгалужені синонімічні ряди найменувань на позначення їжі, одягу, побутових речей, природних явищ.

Зібраний матеріал становить велику наукову цінність для вивчення процесів розвитку української мови в даній місцевості та Україні в цілому.

Проведене дослідження діалектного матеріалу виявило значну кількість фонетичних, морфологічних, лексичних та синтаксичних відмінностей у порівнянні з літературною мовою.