- •1. Предмет і завдання дисципліни
- •1.2. Предмет і завдання керування трудовими
- •2. Населення й трудові ресурси
- •2.1. Населення як суб'єкт соціально-економічних відносин, його якісні й кількісні характеристки
- •2.2. Основні напрямки демографічної політики
- •2.3. Міграційні процеси, їхній вплив
- •3. Механізм керування трудовими ресурсами
- •3.1. Керування трудовими ресурсами -
- •3.2. Сутність кадрової політики
- •3.3. Організаційно-функціональна структура керування трудовими ресурсами
- •4. Формування якісного складу трудових ресурсів
- •4.1. Закономірності й тенденції в розвитку якісного складу трудових ресурсів
- •4.2. Підготовка, перепідготовка й підвищення кваліфікації кадрів у системі керування трудовими ресурсами
- •5. Використання трудових ресурсів
- •5.1. Попит та пропозиція робочої сили
- •5.2. Показники ефективності використання трудових ресурсів
- •6. Ринок праці й зайнятість населення
- •6.1. Формування, розвиток і регулювання ринку праці
- •6.2. Зайнятість населення в системі керування
- •12. Савченко а.Г. Макроекономіка. - к.: Лыбидь, 1995. - Гл. II.
4.2. Підготовка, перепідготовка й підвищення кваліфікації кадрів у системі керування трудовими ресурсами
У системі напрямків керування формуванням трудових ресурсів значна роль належить підготовці, перепідготовці й підвищенню кваліфікації кадрів. Складні в цей час ринкові умови, трансформація форм власності, зміна галузевої структури й демонополізація економіки, а також розвиток конкурентного середовища висувають нові, більше високі вимоги до професійного рівня працівників.
Досвід свідчить про збільшення розриву між необхідним роботодавцями якістю робочої сили й кваліфікацією здобувачів робочих місць. Крім того, дефіцит досвідчених навчених кадрів виникає у зв'язку із втратою кваліфікованих працівників підприємствами, що перебувають у кризових умовах.
Саме з урахуванням цих обставин повинні будуватися й функціонувати структури й механізми регулювання підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації робочої сили.
Досвід розвинених країн свідчить про пряму залежність темпів удосконалювання й розвитку виробництва, конкурентоспроможності його на світовому ринку від рівня професійної підготовки кадрів.
Наприклад, Голландія, де в останні роки на підготовку сільськогосподарських кадрів використовувалося біля третини капітальних вкладень галузі, має у своєму розпорядженні висококваліфіковані кадри даної галузі й високо розвиненим агропромисловим комплексом.
Особливу роль у підвищенні ефективності професійної діяльності працівників грає професійна орієнтація осіб, що наміряються придбати ту або іншу професію.
Завдання профорієнтації полягає в наданні допомоги претендентові у виборі професії, що найбільшою мірою відповідала б його індивідуальним здатностям і особливостям.
Економічна ефективність профорієнтації виражається в скороченні витрат на професійну підготовку (завдяки її більшій цілеспрямованості), підвищенні трудової віддачі працівника. Вона сприяє також підвищенню задоволеності працівника працею, розвитку його творчого потенціалу.
Професійна орієнтація включає кілька етапів:
професійна інформація й профессио нальное освіта — передбачає озна комление населення із сучасними видами за нятости, потребами економіки у квалифици рованных кадрах певних професій і спе циальностей, а також з утримуванням і особливо стями конкретних професій, умовами профес сионального росту;
професійна консультація — складається в сприянні формуванню в людини профес сиональных інтересів з обліком його индивидуаль ных особливостей, що забезпечують усвідомлений вибір професії й шляхи навчання;
професійний відбір — представляє сис тему методів медичної й психофизиологиче ской діагностики для визначення ступеня при придатності людини до конкретної професії;
професійна адаптація — представляє комплекс мір, що сприяють профессиональ ному становленню працівника, формуванню в нього вміння встановлювати стосунки сотрудни чества з іншими членами трудового колективу.
Розвиток якості робочої сили з урахуванням вимог, висунутих ринковим середовищем, що формується (підвищення мобільності й комп'ютерної грамотності кадрів, вироблення в них уміння прийняття самостійних оптимальних рішень, формування в працівників подань про світові стандарти професійного рівня й підготовки) припускає формування системи безперервного утворення, включаючи внутріфірмове навчання, у тому числі на робочому місці, розвиток можливостей для самонавчання.
Істотну роль може зіграти випереджальне навчання працівників, що перебувають під ризиком звільнення, з перспективою переміщення їх на інші робочі місця.
Щодо цього повчальний досвід закордонних країн.
Вихідним положенням у кадровій політиці для іноземних фірм є теза про те, що жорсткість міжнародної конкуренції вимагає збільшення віддачі від співробітників, а отже, підвищення їхньої кваліфікації. Фірмам доводиться самим готовити фахівців світового класу із прийнятих на роботу випускників навчальних закладів, витрачаючи на ці мети частина свого доходу.
У країнах Центральної Європи вироблений модульний підхід до перекваліфікації, а також базовому професійному навчанню дорослого населення. Суть цього підходу складається в самостійному оволодінні людиною модулями даної професії. Особливу ефективність така система забезпечує у випадках перенавчання й підвищення кваліфікації /Іюдей з досить розвитий мотивацією до навчання й самоконтролем.