2. Населення й трудові ресурси

2.1. Населення як суб'єкт соціально-економічних відносин, його якісні й кількісні характеристки

Населення представляє сукупність людей, історично складну й безупинно відновляється в процесі виробництва й відтворення самого життя.

Населення характеризується насамперед природними (стать, вік) і соціально-економічними (національність, утворення, професія, соціальна група) якостями.

Відтворення населення проявляється в складних процесах його природного, міграційного й соціального руху.

Природний рух забезпечує відновлення населення за рахунок смертності й народжуваності.

Соціальний рух відображає відтворення соціальних якостей населення.

Міграційний рух населення являє собою переміщення людей через границі тих або інших територій зі зміною постійного місця проживання або з регулярним поверненням до нього.

Особливість населення як суб'єкта економічних відносин укладається в тім, що воно є одночасно виробником і споживачем матеріальних і духовних благ. Цією обставиною визначаються складності взаємин населення з економікою.

Для характеристики кількісного і якісного складів населення використовуються наступні показники:

• абсолютне число чоловіків і жінок —

один з основних показників, використовуваних при розрахунку балансу трудових ресурсів;

• розподіл чоловіків і жінок по віз­ растным групам (в абсолютному й относитель­ ном вираженнях);

• співвідношення чоловіків і жінок у середньому й по вікових групах (число чоловіків розраховуючи на 1000 жінок).

При розгляді населення як демографічна база для формування трудових ресурсів необхідно аналізувати основні економічні його угруповання, що відображають особливості окремих груп залежно від участі людини у виробництві матеріальних і духовних благ і від ролі в розподілі й споживанні цих благ.

Статистика виділяє наступні економічні угруповання населення:

• самодіяльне (самостійне);

• несамодіяльне (несамостійне);

• економічно активне;

• економічно пасивне.

Таке угруповання характеризує склад населення залежно від джерел засобів існування.

Самодіяльне населення — це та його частина, що має самостійні джерела доходів (доходи від трудової діяльності, від власності, заощадження, пенсії, стипендії й ін.).

Несамодіяльне населення являють собою особи, що перебувають на утриманні родини.

Економічно активне населення — частина самодіяльного населення, що має доходи від особистої участі у виробництві матеріальних, соціальних і духовних благ. До економічно активного населення міжнародна статистика відносить і безробітних.

Частка економічно активного населення в загальній його чисельності залежить від чисельності населення в працездатному віці й ступені зайнятості в окремих вікових групах.

Економічно пасивне населення — це особи, що перебувають на утриманні родини й суспільства, тобто це угруповання включає несамодіяльне населення й частину самодіяльного.

Співвідношення між економічно активним і економічно пасивним населенням залежить від соціальних, економічних і демографічних умов.

Головним джерелом інформації про структуру населення є перепис; між переписами структурні показники визначаються по спеціальних методиках розрахунковим шляхом (оціночні показники).

По даним перепису населення 1989 р., самодіяльне населення становило 74,4%, економічно активне - 50,9% (по переписі 1959 р. зазначені показники, відповідно, склали 62,4 і 56,0%).

На підставі аналізу половозрастной структури населення можна судити про кількість і якість трудових ресурсів, а також оцінити можливості формування трудових ресурсів у перспективі. Наприклад, значна питома вага населення у віці молодше працездатного свідчить про сприятливі передумови для збільшення чисельності трудових ресурсів у майбутньому.