Основні поняття

Суспільне виробництво. Натуральне господарство. Товарне господарство. Суспільний поділ праці. Економічне відокремлення виробників. Просте товарне господарство. Розвинуте товарне господарство. Товар. Послуга. Вартість. Корисність. Грошовий загальний еквівалент. Міра вартості. Засіб обігу. Засіб нагромадження. Засіб платежу. Паперові гроші. Банкнота. Чек. Кредитна картка. Електронні гроші. Грошова маса. Грошовий агрегат. Грошовий обіг. Рівняння Фішера. Ціна. Інфляція. Інфляція попиту та пропозиції. Дефляція. Емісія. Девальвація. Диференціація. Концентрація. Спеціалізація. Комбінування.

Методичні матеріали

Вивчаючи дану тему, треба насамперед звернути увагу на поняття суспільного поділу праці – складного багатоаспектного економічного явища, яке виявляється у співіснуванні різних видів конкретної праці та характеризується певною структурою суспільної організації виробництва. Представлений в часі, суспільний поділ праці виступає як процес. Його характер і результати зумовлені двома взаємопов’язаними, хоча й протилежними за змістом, тенденціями. Перша, з погляду розвитку продуктивних сил суспільства, відбивається у відокремленні нових сфер виробництва та їх спеціалізації відповідно до якісних змін у матеріальних засобах виробництва та господарських функціях виробників, змісті процесу праці, а також у суспільних потребах. Друга характеризується усуспільненням виробництва, формуванням складнішої системи господарських зв’язків і відповідної комбінації суспільного виробничого процесу, а отже, пов’язана із розвитком економічних відносин.

Суспільний поділ праці може бути класифікований за вертикальними рівнями народногосподарської структури; основними організаційно-економічними формами реалізації; сферами суспільного виробництва; видами. За вертикальними рівнями народногосподарської структури суспільний поділ праці можна зобразити як триповерхову піраміду, в основі якої знаходяться численні економічно самостійні суб’єкти господарського життя - підприємства та підприємці. Це рівень безпосереднього виробництва чи одиничний рівень суспільного поділу праці. Над ним розташована розгалужена надбудова (галузевий або частковий рівень). Верхній поверх становить невелика кількість господарських галузей, об’єднаних загальним рівнем суспільного поділу праці. Рівні суспільного поділу праці окреслюють вертикальну структуру виробництва та його організації в масштабах народного господарства. Ступінь деталізації техніко-економічних характеристик окремих видів праці зростає від вищого до нижчого рівня цієї структури. Основними організаційно-економічними формами реалізації, суспільного поділу праці є: спеціалізація виробництва, його кооперація, концентрація та комбінування.

Спеціалізація виробництва виражається у зростанні кількості самостійних виробництв, що відбувається завдяки їх техніко-економічному відокремленню і формуванню у них сталих внутрішніх зв’язків. Кооперація – це відносини зв’язку окремих виробників, обміну різними видами діяльності та продукцією.

Вивчення другого питання ґрунтується на виокремленні та характеристиці історично першого типу економічної організації виробництва – натурального господарства, за якого люди виробляли продукти лише для задоволення власних потреб. Натуральне господарство було засновано на ручній універсальній праці, примітивних засобах виробництва. Законом його розвитку зазвичай біло просте відтворення. Концентрація виробництва як організаційно-економічна форма суспільного поділу праці виявляється в досягненні певного обсягу чи масштабу спеціалізованих підрозділів загальної кооперації виробництва.Комбінування виробництва є формою раціоналізації виробничої кооперації в межах окремих складних виробництв. Основною метою комбінування є найбільш ефективне використання всіх факторів виробничого процесу на підприємстві, створення безвідходних технологій.

Товарне господарство – це господарство, за яким продукти виготовлюються для продажу, а зв’язок між виробниками та споживачами є опосередкованим ринком. Умовою, необхідною для виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці. В історії суспільного поділу праці виділяють 3 етапи. Причиною товарного виробництва є економічна відокремленість виробників відносинами власності. Етапи розвитку товарного виробництва пов’язані із розвитком обміну, ринку. До моделей товарного виробництва відносять просте та розвинуте товарне виробництво.

Просте товарне виробництво – це дрібне виробництво індивідуальних ремісників і селян, що працюють на ринок. Воно було характерне докапіталістичним суспільствам.

Розвинута форма товарного виробництва – це вищий і ефективніший ступінь товарної організації господарства, заснований на великій приватній власності, найманій праці й машинній індустрії. Ця форма характерна для капіталістичного суспільства. У сучасних умовах зростає ступінь загальності товарного виробництва як у рамках національних господарств, так і у всесвітньому масштабі. Це зумовлено такими причинами: процесом подальшого поглиблення суспільного розподілу праці всередині національної економіки, що супроводжується виникненням нових галузей виробництв (електроніка, біотехнологія, космічна техніка, телекомунікації, інформатика та ін.); тенденцією розширення товарних відносин у сфері нематеріального виробництва, що спрямоване на задоволення інтелектуальних потреб людини; швидким зростанням чисельності населення, що викликає розширення ринку найманої праці; завдяки процесу інтернаціоналізації, розширенню всесвітніх економічних зв’язків товарне виробництво дедалі більше набуває всесвітнього характеру.

У третьому питанні слід приділити увагу тому, що в умовах товарного виробництва продукт праці набуває форми товару. Товар – це продукт праці, який виготовляється не для власного споживання, а для обміну і реалізується шляхом купівлі продажу. Він обов’язково мусить мати споживну вартість. Обмін товарами може приймати різні форми, але у всіх випадках обмін – це дія, в результаті якої одна річ віддається в обмін на іншу. Кожен товар при обміні набуває мінової вартості, тобто здатності обмінюватися на інші речі у певній пропорції.

У сучасній неокласичній економічній теорії існують інші підходи до характеристики товару та його властивостей. Зокрема такі поняття, як «корисність», «цінність» та «рідкість» товару. Корисність у неокласиків, на відміну від споживчої вартості, поняття суб’єктивне, індивідуальне для кожної конкретної людини. Вона показує ступінь задоволення або приємності, які отримує конкретна людина від споживання того чи іншого товару або послуги. Цінність. Люди, купуючи ті чи інші товари, тим самим оцінюють ступінь їхньої корисності конкретно для себе. Неокласики оцінку ступеня корисності блага індивідом подають як цінність. Тому цінність для них категорія суб’єктивна. Цінність має лише те, що є цінним в очах покупця, чиї суб’єктивні оцінки і є основою для визначення виробленого блага як вартості. Поєднання вартості й цінності та їхнє суспільне визнання відбивається в ціні. Ціну можна вважати формою грошового вираження вартості й цінності товару. Ціна зумовлює можливість одночасного прояву інтересів виробників і споживачів. Рідкість – характеристика економічних благ, що відбиває обмеженість ресурсів для задоволення безмежних потреб суспільства. Більшу цінність мають ті блага, що обмежені, рідкісні порівняно з потребами в них.

З часів Аристотеля актуальним є питання про визначення співвідношень обміну або мінових вартостей. В економічній літературі є три основні підходи до визначення вартості товару. Перший заснований на використанні теорії трудової вартості К. Маркса. Другий – на використанні теорії граничної корисності. Третій був сформульований А. Маршаллом.

З рештою товари продаються за певною ціною, яку можна вважати формою грошового вираження вартості. Закон вартості є головним регулятором зв’язків між товаровиробниками і споживачами. Характерною рисою сучасного товарного виробництва є запровадження і удосконалення кредитних відносин.

Четверте питання розкриває два підходи в дослідженні виникнення грошей – суб’єктивний (гроші виникли в результаті домовленості між людьми) та об’єктивний (гроші є результатом розвитку товарно-грошових відносин, в процесі якого із маси товарів був виділений один, за яким закріпилася роль грошового еквіваленту). Сучасні концепції грошей виходять з теорій, які зародилися у 17-18 ст. Це стосується металістичної, номіналістичної та кількісної теорії грошей.

Гроші – це особливий товар, що виконує роль загального еквіваленту. Існують металеві, паперові та ін. гроші та їх замінники. Для сучасного етапу еволюції грошей характерною є поява системи електронних грошей.

Гроші виконують ряд функцій. Класична політекономія виділяла 5 функцій: міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження, світових грошей. Сучасна економічна наука концентрує увагу на двох фундаментальних функціях: міри вартості та засоби обігу.

Грошовий обіг – це рух грошей, який обслуговує реалізацію товарів і послуг. Обіг грошей здійснюється на основі властивих йому законів. Одним з найважливіших є закон грошового обігу, який передбачає, що протягом певного періоду в обігу має бути певна, об’єктивно зумовлена грошова маса. Порушення законів грошового обігу спонукає явище під назвою інфляція.

Форма організації грошового обігу, що історично склалася в кожній країні та законодавчо встановлена державою називається грошовою системою. Елементами грошової системи є грошова одиниця, масштаб цін, емісійна система, види грошових знаків, інститути грошової системи. Історично система обігу металевих грошей пройшла через біметалізм та монометалізм