Мукоїдне набрякання

Мукоїдне набрякання – це поверхнева і зворотна дезорганізація сполучної тканини, яка характеризується накопиченням і перерозподілом глікозаміногліканів.

Причини:гіпоксія, інтоксикації, гіповітамінози С, Е, К, алергічні реакції, інфекційні і інвазійні хвороби, розлади кровообігу, ревматичні захворювання та ін.

Патогенез.Порушення структури сполучної тканини відбувається внаслідок дії гіалуронідаз екзогенного (виділяє гемолітичний стрептокок та інші збудники інфекційних хвороб) або ендогенного походження, яка активується в зв’язку з гіпоксією, що виникає із-за порушення кровообігу та інших причин. Це призводить до деполімеризації білково-полісахаридного комплексу основної речовини сполучної тканини і накопичення вільних кислих глікозаміногліканів (мукополісахаридів), особливо гіалуронової і хондроітинсірчаної кислот. В тканині розвивається ацидоз, зростає судинна проникливість. До глікозаміногліканів примішуються білки плазми (альбуміни і глобуліни) та глюкопротеїди, що призводить до серозного набряку тканини і набряку основної міжклітинної речовини (при мікроскопічному дослідженні реєструють збільшення відстаней між клітинами і волокнами сполучної тканини).

Мікроскопічні ознаки. Основною діагностичною ознакою мукоїдного набрякання є розвиток феномену метахромазії (від грец. metha – зміна, chromasia – фарбування) – здатність змінених тканин фарбуватися по іншому в порівнянні зі здоровими при застосуванні анілінових фарб. Так в препаратах, зафарбованих толуїдиновим синім здорова тканина має синій колір, а тканина в стані мукоїдного набрякання – рожево-червоний. Феномен метахромазії виявляють також при фарбуванні препаратів генціанвіолет, метилвіолетом, пікрофуксином та ін. Суть явища метахромазії полягає в тому, що глікозаміноглікани викликають полімеризацію фарбника (толуїдиновий синій в стані мономера має синій колір, димера, тримера – фіолетовий, полімера – червоний). Колагенові волокна зберігають пучкову будову, набрякають і підлягають фібрілярному розволокненню. При фарбуванні пікрофуксином такі волокна мають жовто-рожевий колір (а не цегельно-червоний). Процес супроводжується накопиченням в основній речовині сполучної тканини лімфоцитів, плазматичних клітин і гістіоцитів.

Макроскопічнотканини практично не змінюються.

Завершення.Відбувається повне відновлення тканини при своєчасному усуненні причини або процес може переходити в фібриноїдне набрякання.

Значення для організму.При мукоїдному набряканні відмічають порушення функції органів.

Фібриноїдне набрякання

Фібриноїдне набрякання – це глибока і незворотна дезорганізація сполучної тканини, в основі якої лежить розпад її основної речовини, волокон, колагену і деполімеризація глікозаміногліканів. Процес супроводжується різким збільшенням судинної проникливості і утворенням фібриноїду.

Фібриноїд – це складна речовина, до складу якої входять білки та полісахариди розпадаючих колагенових волокон, основної речовини і плазми крові, а також клітинні нуклеопротеїди. Хімічний склад фібриноїду при різних захворюваннях різний, але обов’язковим його компонентом є фібрин.

Причиницього виду дистрофій ті ж, що і мукоїдного набрякання, які діють більш тривало і з більшою силою. Як місцевий процес фібриноїдне набрякання може виникати у вогнищах хронічного запалення.

Патогенез.Крім основної речовини, розпаду зазнають колагенові волокна, продукти розпаду пропитуються білками плазми крові, в тому числі фібриногеном, глікозаміноглікани деполімеризуються. Порушується також синтез волокон і глікозаміногліканів. Взаємодія і полімеризація продуктів розпаду основної речовини, колагену, білків та полісахаридів плазми крові супроводжується утворенням білково-полісахаридних комплексів фібриноїду.

Мікроскопічні ознаки.При фібриноїдному набряканні пучки колагенових волокон, просочені білками плазми крові стають гомогенними, утворюючи з фібриногеном нерозчинні міцні сполуки, внаслідок чого змінюються їх тинкторіальні властивості. Такі волокна еозинофільні, пікрофуксином фарбуються в жовтий колір, аргірофільні при імпрегнації сріблом. Метахромазія сполучної тканини при цьому не виражена або слабо виражена, що пояснюється деполімеризацією глікозаміногліканів, які вивільняються при руйнуванні основної речовини під дією гіалуронідаз (при мукоїдному набряканні). В завершенні фібриноїдного набрякання часто розвивається фібриноїдний некроз, який характеризується повною деструкцією сполучної тканини. Тканина в такому разі має вигляд зернистої або аморфної маси, яка набуває морфологічних ознак і тинкторіальних властивостей фібрину. Навколо вогнищ некрозу формується демаркаційна зона з лімфоцитів, макрофагів та проліферуючих фібробластів.

Макроскопічнооргани і тканини, де реєструється фібриноїдне набрякання, змінюються незначно, тому цей вид дистрофії діагностують лише мікроскопічно.

Завершення.Фібриноїдне набрякання завершується розвитком фібриноїдного некрозу з послідуючою організацією (склерозом) змертвілих мас або процес переходить в гіаліноз.

Значення для організму.Фібриноїдне набрякання призводить до різкого порушення, а часто і до припинення функції органу.