Поняття про мотивацію та її значення для процесу управління

Мотивація – це система факторів, що сприяють виконанню певної мети, задачі. Вона використовується для забезпечення послідовності поведінкових дій, направлених на мету, яка може змінюватись в залежності від різних ситуацій. Мотивація як одна з ведучих функцій управління, дуже важлива, оскільки вирішення всіх задач, від яких залежить виконання основної мети визначається взаємопов’язаною роботою людей, які задіяні у цьому процесі.

Значні трансформації, що відбуваються у системі освіти, вимагають демократизації управлінської діяльності. Серед нагромадженого обсягу нових знань вимагає розгляду зміст мотивації діяльності педагогічних працівників, тому що доцільний вибір принципів, форм таметодів мотивації набуває особливого значення для досягнення якісних результатів кожного освітнього закладу.

В управлінні мотива́ція — це процес стимулювання працівників до здійснення ефективної діяльності, спрямованої на досягнення цілей підприємства, організації, установи. Мотивація необхідна для ефективного виконання прийнятих рішень і запланованих завдань.Мотивація – це те, що знаходиться в людини «всередині». Якщо людина мотивована, її задоволення від роботи обов’язково призведе до гарного результату.

Мотивація – це процес спонукання себе та інших для досягнення особистих цілей або цілей організації. У мотиваційному процесі використовують поняття мотиву та стимулу.

Мотив – внутрішня спонукальна сила, яка примушує людину щось робити або вести себе певним чином (орієнтація, установки, бажання, інстинкти, імпульси).

Стимул - зовнішня причина, яка спонукає людину діяти для досягнення мети. Стимулом може бути моральна винагорода, але найчастіше – матеріальна.

Ефективна діяльність можлива лише за наявності в працівників відповідної мотивації, тобто бажання працювати. Позитивнамотивація активує здібності людини, звільняє його потенціал, негативна мотивація гальмує прояв здібностей, перешкоджає досягненню цілей діяльності.

Основні задачі мотивації:

- формування в кожного співробітника розуміння сутності і значення мотивації в процесі праці;

- навчання персоналу і керівного складу психологічним основам внутрішньорганізаційного спілкування;

- формування в кожного керівника демократичних підходів до керування персоналом із використанням сучасних методів мотивації.

Зміст та структура психологічного клімату в освітніх організаціях.

Міжособистісна взаємодія в колективі установи (закладу) освіти, як і взагалі в будь-якій групі, породжує дуже важливий феномен—соціально-психологічний клімат колективу (групи).

 

Значущість соціально-психологічного клімату менеджменту в освіті ми розглядаємо з точки зору його впливу як на успішність управлінської діяльності менеджера освіти, так і на самопочуття кожного працівника в освітній організації, а також з точки зору впливу колективу установи освіти, як суб'єкта управління, на підвідомчі установи, і, нарешті, впливу педагогічного колективу на тих, кого виховують і навчають.

 

Ефективність управління сучасними освітніми організаціями значною мірою залежить не лише від урахування їхніми керівниками психологічних особливостей індивідуальних об'єктів управління (соціальних позицій та ролей окремих працівників освітніх установ, особливостей мотивації їхньої діяльності та поведінки), а й від уміння управлінського персоналу діагностувати психологічні характеристики групових об'єктів управління (якими є колективи освітніх організацій), зокрема враховувати особливості психологічного клімату колективу та прогнозувати його розвиток.

 

Згідно з термінологією, що існує у психології, психологічний клімат освітньої організації можна визначити як переважний, відносно стійкий психічний стан (настрій) колективу, що відображає особливості його життєдіяльності.

 

Психологічний клімат — це багатогранне явище, яке має різноманітні вияви, або структурні елементи, що можуть бути класифіковані за кількома критеріями. Одним із критеріїв, який покладено в основу такої класифікації й, відповідно, в основу побудови структури психологічного клімату, є показник «ставлення членів колективу до об'єктів навколишнього світу». Спираючись на цей критерій, можна виокремити чотири структурних елементи психологічного клімату, що відображають ставлення членів освітніх колективів:

 

• до загальної справи;

• один до одного;

• до світу в цілому;

• до самих себе.

 

Слід зазначити при цьому, що перші дві групи є первинними, тобто найпоказовішими і найбільш безпосередніми виявами психологічного клімату. Наступні дві групи — вторинні, більш опосередковані, оскільки вони зумовлені не лише життєдіяльністю конкретного освітнього колективу, а й іншими чинниками (соціальними та власне особистісними).