Гуманістична психологія як основа ефективного функціо.Освітніх закладів.

- гуманізація освіти, що полягає в утвердженні людини як вищої соціальної цінності, у найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітніх потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії стосунків людини і навколишнього середовища, суспільства і природи;

- гуманітаризація освіти, що покликана формувати цілісну картину світу, духовність, культуру особистості.

Якщо гуманізація спрямована на ствердження людяності, то гуманітаризація – на пізнання людини, ствердження духовних цінностей, виплеканих рідною історією, як першооснови мети та змісту освіти, вироблення нового способу мислення, дотримання вимог Конституції України тощо.

Результати психолого-педагогічних досліджень вказують на те, що говорити про розбіжності пізнавальної ситуації в природничо-наукових, технічних, оперативно-тактичних і гуманітарних науках немає підстави. Вони різняться матеріалом, а не способом діяльності. Наявність сутнісної схожості у вихідних розумових принципах дає можливість поєднати ці типи наук у світ науки, не виключаючи при цьому різниці пізнавальних систем у межах наукових дисциплін. Саме в цьому і виявляється сутність гуманітаризації освіти.

Практика показує, що необґрунтоване скорочення гуманітарних дисциплін у ВНЗ призводить до негативних наслідків: частина студентів) погано орієнтується в системі людських відносин та інтересів, незахищена від експансії “культурної продукції” Заходу, не підготовлена до сприйняття фундаментальних світоглядних орієнтацій та цінностей.

З огляду на те, що інформаційно-пізнавальна парадигма сучасної військової освіти не виконує своєї конструктивної соціальної місії – не дає змогу адекватно формулювати і розв’язувати складні проблеми розвитку ВНЗ, вона має поступитися соціально-культурній парадигмі, яка характеризується відкритістю, гуманізмом, внутрішньою діалогічністю, а тому відрізняється від традиційної.

За освітньої моделі, яка ґрунтується на принципах гуманізації та гуманітаризації активними носіями соціально-культурного досвіду є кожен викладач та студент. Важливого значення у функціонуванні навчально-виховного процесу ВНЗ набуває пропорційне співвідношення між основними пластами цього досвіду.

. Стилі керівництва управлінського персоналу навч.Зак.

Скільки існує людство, стільки існує й управління. Людина, перебуваючи в суспільстві не може бути вільною від управлінського впливу держави, суспільства, колективу, в якому працює, безпосередніх керівників.

Управління – це сукупність скоординованих заходів, направлених на досягнення поставленої в рамках організації певної мети. Управлінськемислення і засоби впливу керівника на результати діяльності навчального закладу, організації змінюються в напрямі від одновимірного до багатовимірного стилю управління.

Стиль управління (керівництва) — це відносно стійка система способів, методів і форм впливу керівника на підлеглих відповідно до мети спільної діяльності. Це суб’єктивно-особистісна характеристика діяльності того чи іншого керівника, своєрідний психологічний почерк роботи з підлеглими.

Найпопулярнішою залишається і досі класична типологія індивідуальних стилів керівництва, розроблена ще в 30-ті роки німецьким психологом

Куртом Левіним (1890 – 1947). В ній виділяються три провідних стилі керівництва:

· авторитарний;

· демократичний;

· нейтральний (ліберальний, анархічний, стиль попускання).

Пізніше американці ( К.Левін емігрував у США) замінили термін «нейтральний» на «ліберальний». Крім того, досить часто цей же стиль означався як «директивний», «колегіальний», та «стиль попускання».