12. Основні етапи становлення і розвитку соціології як науки

Соціологія — порівняно молода наука. Її інституціоналізація відбувалася з середини XIX ст., хоч дехто з дослідників вважає, що перші соціологічні концепції з'явилися ще у спробах античних мислителів пояснити суспільне життя. Щоб охарактеризувати історичний розвиток соціології, важливо відійти від уявлення про цей процес як про хаотичне нагромадження персоналій, шкіл, парадигм тощо. Західні дослідники пропонують кілька варіантів періодизації історії соціології, які в принципових моментах збігаються. Перший етап: становлення соціології як самостійної науки на основі методології позитивізму (типові теорії такого типу знаходимо у О. Конта, Г. Спенсера). Другий етап: формування національних соціологічних шкіл, початок існування «великих соціологічних теорій», що претендують на універсальність пояснення будь-яких проявів соціальності і закладають основи власне соціологічної методології. Третій етап: вихід соціології за національні межі, її інтернаціоналізація.У цей період важливим чинником розвитку соціології стало протистояння методологічних орієнтацій макро- і мікросоціології, що довели існування істотно різних картин соціальної реальності. Четвертий етап почався у 80-х роках і тісно пов'язаний з «постмодернізмом» як тлом, на якому розвивалася сучасна культура. Цей етап позначений заявами про чергову методологічну кризу в соціології, що веде до усвідомлення необхідності нового бачення світу, корегування уявлень про предмет, метод, суб'єкта пізнання тощо.

Перший період розвитку соціологічної науки характеризувався пануванням позитивістської методології. Чіткіше вона була сформульована у працях О. Конта. За його визначенням, пізнання суспільства стає дійсно науковим лише тією мірою, в якій воно опановує «позитивний метод», тобто методологію виявлення на основі спостереження та експерименту «незмінних природних явищ». Науку про суспільство, яка будується на основі позитивного методу, завершує соціологія — універсальна наука, «наука всіх суспільних наук».

У другій половині XIX ст. відбувається урізноманітнення методологічних орієнтацій соціологічного пізнання, з'являються соціологічні теорії, які тривалий час визначали основні тенденції розвитку соціології (вчення Е. Дюркгейма, М. Вебера, К. Маркса). Саме ці теорії вважаються «класичними» у сучасній соціологічній науці.

Е. Дюркгейм, французький соціолог і філософ вказував, що для перетворення соціології на самостійну науку необхідно чітко визначити її предмет та відповідний метод.

13. Визначення суспільства і його ознаки.

Суспільство — це відносно стійка система соціальних зв’язків і відносин, що склалися між людьми в процесі історичного розвитку їх спільної життєдіяльності, спрямованої на відтворення умов для існування та задоволення життєвих потреб. Цілісність суспільства тримається завдяки дії звичаїв, традицій, законів тощо. Культурна антропологія трактує суспільство, як сукупність груп індивідів, що вирізняються особливою культурою (системою цінностей, традицій, звичаїв тощо) і існує незалежно від інших груп, тобто не є підгрупою. Суспільству притаманна низка ознак, які відрізняють його від інших груп:

- спільна територія, яка становить основу соціального простору, що в ньому проживають, взаємодіють, формують і розвивають між собою взаємозв’язки члени суспільства. Зазвичай вона збігається з державними кордонами;

- загальноприйнята система норм і цінностей, система культури, що є основою зв’язків між людьми. Завдяки цьому суспільство має велику інтегруючу силу. Воно соціалізує кожну людину, кожне покоління людей, підпорядковуючи їхню поведінку чинним нормам і включаючи її до загальної системи зв’язків;

- здатність підтримувати й постійно відновлювати високу інтенсивність внутрішніх взаємозв’язків, забезпечувати стійкість соціальних утворень. Е. Дюркгейм уважав, що основою стійкості та єдності суспільства є колективна свідомість, наявність спільної волі, які можуть стримати розвиток згубної сили людського егоїзму. Стійкість суспільства, на думку Р. Мертона, зберігається завдяки наявності фундаментальних цінностей, які засвоюються спільнотою індивідів, а на думку Е. Шилза, — завдяки владі, що забезпечує контроль над усією територією і нав’язує відповідну систему цінностей;

- автономність, саморегуляція, саморозвиток, що забезпечуються тими інститутами й організаціями та на підставі тих норм, принципів, традицій і цінностей, які виникають у самому суспільстві. Суспільство здатне без втручання зовнішніх сил створювати для людей такі форми організації та умови їх життя, які необхідні для задоволення їхніх потреб, їхнього самоствердження й самореалізації. Такі суттєві ознаки і характеристики суспільства, що на них указують провідні вчені і дають змогу трактувати його як соціальну систему, як цілісність, що має якості, котрих немає у жодної з її складових. Соціологічне вивчення суспільства як соціальної системи розпочинається з виявлення його складових і принципів дії механізму, котрий їх пов’язує і забезпечує системну цілісність.

14.Особливості індустріального та постіндустріального суспільства. Індустріальне суспільство Арон визначає як таке, в якому переважає велика промисловість, існує технологічний поділ праці. Він також виділяє два типи індустріального суспільства: капіталістичне й радянське. Капіталістичному типу економіки притаманна приватна власність на засоби виробництва, децентралізоване регулювання економіки, поділ суспільства на наймачів — власників засобів виробництва і найманих робітників, гонитва за прибутком як рушієм виробництва та циклічні коливання економіки. Ці ознаки властиві суто капіталістичному типу індустріального суспільства— чистому капіталізмові. Реальний же капіталізм за низкою ознак ніби наближається до соціалізму. Із соціалізмом його зближує характер власності, використання прибутку, розподіл тощо. В «індустріальному суспільстві» формується, на думку Гелб-рейта, нова класова структура. Зникає конфлікт між багатими й бідними, йому на зміну приходить новий конфлікт — між «класом освічених» і «неосвічених і малоосвічених». Вирішальною силою «індустріального суспільства» стає «клас освічених», складовою частиною якого є «техноструктура».Велика роль у «індустріальному суспільстві» Гелбрейта належить державі. Технічний прогрес автоматично зумовлює необхідність планування на державному рівні, регулювання державного попиту, перерозподілу національного доходу через систему податків, сприяння розвитку науково-технічного прогресу, освіти, національної оборони. При цьому Гелбрейт підкреслює незалежність корпорацій, їхню самостійність, «автономію» щодо держави. Державу й корпорації він розглядає як дві незалежні сили, котрі плідно співпрацюють одна з одною.У концепції «індустріального суспільства» Гелбрейта є й критичні ноти. Він критикує мілітаризм, гонку озброєнь, розуміє складність розв'язання соціальних проблем у межах «індустріального суспільства». Останнє завдання він покладає на інтелігенцію, яка керуватиметься не тільки економічними пріоритетами, а сприятиме розвитку «естетичних цінностей». Для визначення сучасного суспільства американський соціолог Деніел Белл (нар. у 1919 р.) запровадив термін «постіндустріальне суспільство». Постіндустріальне суспільство — стадія суспільного розвитку, що приходить на зміну державно-монополістичному капіталізму, індустріальному суспільству. Таке суспільство перебуває на стадії тертіальних промислів, у сфері послуг якого зайнято не менше 50 відсотків працюючого населення. Воно виробляє як аграрні, так і промислові товари, набагато перевищуючи власні потреби. Крім надвиробництва, йому властиві ускладнення соціальних зв´язків, максимальний розвиток маркетингу, спрямованість у майбутнє, динамічна міжособистісна комунікація, велика роль наукових досліджень, освіти, престиж освіченості. Серед інших характеристик сучасного суспільства: рольовий характер взаємодії (очікування та поведінка людей зумовлюються їх суспільним статусом і соціальними функціями); поглиблений розподіл праці; формальна система регулювання відносин (на основі писемного права, законів, положень, договорів); складна система соціального управління (відокремлення інституту управління, соціальних органів управління та самоврядування); секуляризація (набуття світських ознак) релігії; виокремлення різноманітних соціальних інститутів. У постіндустріальний період відбуваються зміни в усіх системах та підсистемах суспільства. Якщо раніше земля, праця, капітал були ключовими елементами виробництва, то в постіндустріальну епоху в багатьох галузях виробництва головною складовою стає інформація. У політичній сфері згасає роль національної держави, відбувається децентралізація політичної влади, яка частіше делегується згори донизу. Політика перестає бути сферою класового конфлікту, політична боротьба розгортається не за контроль над власністю, а за вплив на державу. У соціальному житті відбувається перехід від ієрархії (поділу на нижчі та вищі чини) до сіткової організації. Власність перестає бути головним критерієм соціальної диференціації. Класову структуру поступово змінює статусна ієрархія, яка формується на підставі освіти, рівня культури та ціннісних орієнтацій. Вісь соціального конфлікту пролягає не по лінії володіння чи неволодіння власністю, а по лінії володіння знаннями та контролю над інформацією.Постіндустріальне суспільство характеризується виникненням нових систем: телекомунікаційних технологій та освіти. Телекомунікації визначають комунікаційну та інформаційну спроможності суспільства в цілому, створюють кожній людині можливість безпосереднього спілкування з іншими суб´єктами суспільства, без посередництва жодних груп, ідеологій, підвищують роль кожної людини як особистості. Освіта теж трансформується з інституту в самостійну систему, яка визначально впливає на сферу праці та економіки, є стратегічним ресурсом державних політичних структур, пріоритетним статусом У зв´язку з тим, що технічною базою сучасного суспільства є інформація, його ще називають інформаційним суспільством, в якому інтелектуальні технології, інформація, обробка знань посідають дедалі важливіші місця.

15. Проаналізуйте, чим відрізняються поняття «соціальна система» та «соціальна структура», а також визначте їхню сутність, види, характерні риси й особливості.

У соціології поняття "соціальна структура" тісно пов'язане з поняттям "соціальна система". Соціальною системою іноді називають суспільство. Це - сукупність різноманітних соціальних явищ і процесів, які детерміновані соціальними відносинами та зв'язками, в результаті чого виникає цілісний соціальний організм. Окремі соціальні явища та процеси виступають як системоутворюючі елементи, без яких неможливе існування тієї чи іншої соціальної системи (різновиду). Соціальна структура суспільства є частиною соціальної системи і об'єднує два компоненти - соціальній склад і соціальні зв'язки. У найзагальнішому вигляді вона розуміється як сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих соціальних груп, соціальних інститутів і відносин (зв'язків) між ними. У свою чергу, будь-яка соціальна система (в тому числі і суспільства) містить визначену соціальну структуру. "Соціальний склад" - це набір елементів, які складають дану структуру. Другий компонент являє собою набір зв'язків цих елементів. Таким чином, поняття соціальної структури включає в себе, з одного боку, соціальний склад або сукупність різних типів спільностей всередині суспільства, з іншого боку - це соціальні зв'язки всіх складових частин. Виходячи із розуміння суті соціальної структури суспільства, можна визначити її як сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих між собою впорядкованих щодо один до одного соціальних спільностей, верств, груп, а також відносин між ними. Це - свого роду "анатомія" суспільства, об'єктивний диференційований поділ суспільства на окремі прошарки, групи, які об'єднуються на основі однієї або кількох ознак.

Вивчаючи соціальну структуру суспільства, соціологія аналізує процеси виникнення або стирання граней між різними групами, прошарками (зближення, віддалення за різними критеріями). Соціальна структура означає стійкий зв'язок соціальних елементів у соціальній системі. Основним елементом соціальної структури є соціальні спільності (класи, прошарки, нації, професійні, демографічні, територіальні, політичні групи, але не випадкові нестійкі об'єднання людей). Кожний з цих елементів, у свою чергу, є складною будовою, притаманною певним внутрішнім прошаркам, зв'язкам. Соціальна структура відображає особливості соціальних відносин класів, професійних, культурних, національно-етнічних та демографічних груп, які визначаються місцем та роллю кожної з них у системі економічних відносин. Соціальна структура формувалася, "карбувалася" в процесі історичного розвитку. Вона і нині видозмінюється.

Таким чином, під соціальною структурою розуміється сукупність стійких зв'язків і відносин між елементами, що складають систему, які визначають її якісну своєрідність і будова. На відміну від системи, яка є результат інтеграційних зв'язків елементів, структура виражає їх якісну своєрідність, дозволяє системі придбати визначеність і стійкість. Структура - це спосіб зв'язку елементів один з одним, і вона виражається у вигляді різноманітних функцій.

Отже, всяка система відображає властиву процесу (або явища) цілісність, тільки в рамках якої можливо його існування, а структура виражає якісну визначеність його, яка знаходить своє вираження в специфіці функціонування даної конкретної системи.