1. Етапи розвитку стратегічного підходу до управління підприємством

Концепція стратегічного управління з’явилася на початку 70-х років XX ст. Вперше вона була розроблена ведучою американською консультативною організацією “МакКінсі” та впроваджена починаючи з 1972 р. в корпораціях “Дженерал Електрик”, “ІБМ”, “Тексас Інструментс”, “Кока-Кола” та інші. На початку 80-х років її використовували 45% корпорацій з числа найкрупніших в США. Мова йшла не просто про результати науково-прикладних розробок американських вчених, а про реальне управлінське нововведення, що широко розповсюдилося та виправдало себе в світовій управлінській практиці.

Зважаючи на те, що батьківщиною стратегічного управління є США, має сенс розглянути його еволюцію саме в цій країні.

Основні етапи розвитку стратегічного підходу до управління підприємствами в США є наступними:

1. Епоха масового виробництва (Поч.20ст. – 30-ті роки 20ст). Початок ХХ ст. ознаменовано початком епохи масового виробництва, коли головні завдання підприємницької діяльності були спрямовані на розробку та вдосконалення механізму масового виробництва, що знижував витрати на виробництво продукції. В той час підприємство, що пропонувало стандартний продукт за самою низькою ціною, повинно було безумовно виграти. Галузі були чітко розмежовані та більшою частиною мали непогані перспективи зростання. Більшість підприємств не намагалися перейти межі галузі та зайнятися новими видами діяльності. Вони, як правило, задовольнялися власними перспективами розвитку та зосереджувалися на ефективній роботі виробничого механізму. В результаті виробився набір управлінських уявлень, підходів та рішень, що отримав назву виробничого стереотипу. Концепції маркетингу не існувало, а підприємства не звертали уваги на вплив факторів зовнішнього середовища.

2. Криза перевиробництва (велика депресія – 30-ті роки 20ст). Однак до початку 30-х років попит на основні споживчі товари став набувати тенденцію до насичення. По мірі зростання добробуту споживач почав шукати більшого, ніж просто задоволення основних потреб. Головні завдання управління змістилися в сторону просування продукції на ринок, реклами, організації збуту та інших способів впливу на вибір споживачів, що потребувало зовсім іншого відношення до завдань управління: їх потрібно було розглядати не всередині організації, а зовні, у відкритій перспективі. Нерідко в діяльності підприємств виникав перекос: розвиток маркетингу шкодив ефективності виробництва. Компенсацією цієї шкоди стала комплексна концепція маркетингу, що була призвана врівноважити протиріччя між виробництвом та збутом.

3. Постіндустріальна епоха (50-70-ті роки 20ст). З середини 50-х років почалася постіндустріальна епоха, що характеризувалася прискореним розвитком подій, які почали змінювати межі, структуру та динаміку підприємництва. В теперішній час зміни ще продовжуються, причому такими темпами, що можна з впевненістю передбачити подальше нарощування нестійкості в майбутньому. Перші сигнали про початок постіндустріальної епохи управлінці сприйняли так, як вони зустрічали періодичні спади економічної кон'юнктури. Інфляція, зростання обмежень з боку держави, невдоволення споживачів, вторгнення іноземних конкурентів, технологічні прориви, зміни в трудовій моралі – до цих всіх змін спочатку відносилися як до чогось, що вимагає відволікання від інтересів справи, що повинно бути врівноважено та переборено шляхом вивчення ринків та організації збуту.

Глибинною причиною всіх перемін було досягнення суспільством нового рівня економічного добробуту. Епоха масового виробництва забезпечила задоволення потреб населення в основних умовах зручностей та безпеки фізичного існування. Епоха масового збуту дала надію на те, що від комфорту та безпеки існування недалеко до добробуту.

4. Сучасний етап розвитку підприємництва (90-ті роки 20ст). Соціально-політичні зв’язки підприємства з його оточуючим середовищем, які в індустріальну епоху не могли навіть розкритися, стають для підприємства джерелом життєзабезпечення. Їх значення зростає тому, що через цей канал поступає інформація та з’ясовуються орієнтири для пошуків нових видів підприємницької діяльності, доходять нові соціальні вимоги та сигнали про обмеження для діяльності організації.

В сучасних умовах інтернаціоналізації підприємницької діяльності, нестачі ресурсів та прискореного технічного оновлення конкуренція не слабне, а стає більш жорстокою. Проблеми виробництва та збуту продукції нарощуються та ускладнюються, на них накладаються інші складнощі, такі як технологічні прориви, зміни в структурі економіки та ринку, відносини між організацією та державою, організацією та суспільством. Чисто підприємницькі турботи на замінюють постійних турбот конкуренції та виробництва, а накладаються на них. Для підприємства стало реальністю те, що звиклий світ маркетингу та виробництва змінився незвиклим світом незнайомих технологій, раптових конкурентів, нових запитів споживачів та нових меж більш жорсткого соціального контролю.

Всі вище перераховані фактори нестабільності визначають необхідність прогнозувати майбутні зміни у зовнішньому та внутрішньому середовищі і враховувати їх на етапі планування своєї діяльності. Це і є серцевиною стратегічного управління.