Для тих, хто працює з підлітками

• Готуйтеся ретельно до першої зустрічі.

• Поважайте прагнення до «дорослості».

• Допомагайте засвоювати доручення.

• Не зловживайте бесідами, повчаннями, розмовами (більше дій).

• Не робіть усе самі, доручайте справи підліткам.

• Не бійтеся помилок.

• Не сюсюкайте з дітьми (виявляйте до них довіру й вимогливість).

• Не нагадуйте: «Ще маленькі!» — втратите довіру.

• Підлітки беруться за всі справи одразу — привчайте доводити спочатку одну справу до кінця.

• Виявляйте більше яскравості, романтики, але виховуйте почуття відповідальності.

• Підліткам подобається наслідувати реальних героїв.

Пам'ятайте:

• Підлітки прагнуть самоствердитися звичним шляхом: навчання, громадські справи, спорт, самодіяльність — або брутальність, забіякуватість.

• У замкнених угрупованнях є свої норми — «закони честі».

• Слід допомагати відрізняти справжню товариськість від несправжньої.

• Більш привабливі для підлітків близькі перспективи (враховуйте це у плануванні).

Гендерні розбіжності

Особливості хлопчиків	Особливості дівчаток
Віддають перевагу доланню фізичних труднощів	Чутливіші в особистих стосунках
Вважають себе більш енергійними й діловими	Переважають гуманітарні нахили
Більше практики, ніж «мислителі»	Частіше відчувають стан тривоги, страху, небезпеки, відкрито говорять про ці почуття
Хвалькуваті, менш самокритичні	Люблять «покрасуватися» на публіці
Рідше зізнаються в слабкості	12—13 років — різкий стрибок у фізичному розвитку (інтерес до зовнішності, до старших хлопчиків)
Люблять когось із себе вдавати	Енергійна й активна участь у громадському житті

Отже,виховательзавждиповинен пам`ятати,щопідлітковийвікназивають“переломним” ,”небезпечним”, “періодомбурьтабентежень”.Насправді,уже не дитя,алещейнедорослий.Підліток, якніхто,дужезалежитьвідобставин, доякихвінпотрапляє.Саметомудорослий маєбутитактовним,терплячим,терпимимдо “злетівтападінь”вихованця.

Допомога знехтуваним дітям

З проблемою знехтуваних дітей, яких не приймають в своє коло однолітки, ображають, дражнять, вихователі стикаються досить часто. Дослідження психологів виявили найбільш характерні особливості дітей - “жертв”:

1. Неадекватність захисних реакцій на образи. Неадекватність емоційних та поведінкових реакцій. Ці діти терплять тоді, коли потрібно було б опиратися. Проте, коли терпець уривається, у відповідь на незначне зауваження починають лаятись, битись, іноді зовсім не контролюючи себе.

2. Підвищена чутливість до ставлення оточуючих. Якими б справами ці діти не займалися, головне для них, як реагують оточуючі. Часто це досить самолюбиві діти, які претендують на лідерство серед однолітків.

3. Фізичні вади і особистісні особливості.Якщо в загоні є діти з різноманітними комплексами, фізичними вадами, хронічними неінфекційними захворюваннями, то необхідно допомогти їм адаптуватися до нової обстановки, слідуючи визначеним правилам:

• акцентувати увагу на достоїнствах дитини;

• давати дитині жити повноцінним життям в колективі;

• вести індивідуальні бесіди як в загоні, так і з самою дитиною;

• помічати, коли дитині важко, не упускати її з полю зору.

Якщо сама дитина не “комплексує”, то ставлення до неї досить швидко стає адекватним. В деяких випадках корисно поговорити з дітьми, пояснюючи їм, що кожна людина в наслідок нещасного випадку може отримати травму, позбавитись зовнішньої привабливості, чи про те, що зовнішність не обирають і те, що деякі люди більш привабливі, ніж інші, це не їхня заслуга.

В 11-12 років загострюється неприйняття деяких психологічних та моральних якостей однолітків (боягузтво, брехливість, егоїзм). Вихователю потрібно рішуче заявити, що хоч він і не схвалює поведінку, наприклад, Олександра, але будь-які некоректні дії по відношенню до нього будуть покарані. Обов`язково потрібно обговорити, що можна і потрібно протиставити неприйнятній поведінці цієї дитини: емоційну врівноваженість, звернення за допомогою до дорослих за ситуацією тощо.

Проблема знехтуваних дітей особливо загострюється в підлітковому віці, тому що ведуча діяльність у цей період – міжособистісне спілкування. Підлітки намагаються самоствердитись, зайняти надійну позицію серед однолітків, знайти власний стиль спілкування. Один із найлегших способів відчути свою значимість у спілкуванні – задіти, подражнити дитину, яка в той же час відреагує на це: побіжить за тим, хто образив, розплачеться чи піде скаржитися дорослим. Така неадекватна реакція здається безглуздою та смішною. Саме в цей час підліток відчуває себе лідером тому, що привернув до себе увагу інших та заставив їх реагувати саме так, як бажав. Підліток, особливо недобрий, може на цьому не зупинитися, піти далі, наприклад, випробуючи на собі роль володаря.

Допомогу у більшості випадків слід починати з рішучого та жорсткого припинення неприпустимих дій по відношенню до “жертви”. Втручатися потрібно негайно у випадках, коли дитину фізично чи морально принижують (залякують, перекладають брудну та непрестижну роботу). Хоча дорослий не може домогтись, щоб дитину любили, але він може і повинен вимагати, щоб по відношенню до дитини не припускати дій та слів, які принижують людську гідність (це слова та дії, що у світі дорослих підпадають під дію Кримінального та Цивільного кодексу).

Захищаючи знехтувану дитину, вихователь захищає і себе також, захищає власний педагогічний авторитет. Якщо вихователь ніяк не реагує на дії підлітків, це означає, що у нього немає засобів для зміни положення. З таким вихователем можна не рахуватись, його можна ігнорувати і в інших ситуаціях.

Вихователь повинен також працювати з пригнобленою дитиною. Треба допомогти їй адаптуватися в колективі. Без цього проблему можна приглушити, але не зняти. Вихователь може: по-перше, скорегувати в межах можливого ті поведінські і особистісні особливості дитини, які викликають неприйняття у оточуючих. Задача вихователя в тому, щоб допомогти дитині уявити себе, як її захисна поведінка виглядить в очах інших дітей, зрозуміти, що саме вона провокує нападки, допомогти вибрати іншу, більш адекватну поведінку. Зробити це можна обговоривши з дитиною проблему, сказавши, що ви бачите, як їй важко, що розумієте її почуття (страх, гнів, образу на однолітків, самотність), запевнивши її, що спільно з вами можна виправити ситуацію. Якщо вихованець мовчить або тужливо погоджується з вихователем, не вірячи в можливість реальних змін, не дуже довіряючи його словам, відкладіть бесіду до іншого разу. А поки що у повсякденному спілкуванні підтримуйте його. Дитині важливо відчувати, що вона не одна. Після того як вона погодилась прийняти вашу допомогу, треба детально обговорити з дитиною, які ситуації для неї найбільш травмуючи. Задавайте питання: що дитина відчуває в ці моменти? що говорить? як поводить себе (докладно, включаючи міміку, жести, пантоміміку)? Потім необхідно допомогти їй побачити свою реакцію збоку: “Уяви собі, що Сергію сказали або зробили щось(переказуєте ситуацію, яку ви почули від дитини), а він би відповів так (переказуєте реакцію вашого вихованця). Що би ти про нього подумав? Що би ти відчув по відношенню до нього? Як би ти повів себе з ним далі?”. Відповіді дитини часто свідчать, що вона не відчула б радості від спілкування з подібною людиною та повела б себе так само чи майже так само, як однолітки поступають з нею самою. Вихователю дуже важливо довести до свідомості дитини, що особливості її власної поведінки провокують оточуючих на небажані для неї дії.

По-друге, вихователю треба навчити дитину правильно реагувати на негативне ставлення однолітків. Слід обговорити, що не подобається дітям та які з їхніх претензій справедливі. Краще за все це зробити, попросивши дитину уявити, як її вчинки виглядять збоку. Як би вона сама віднеслася до них, якщо б так вдіяв хтось інший? Можливо, що деякі зі своїх звичок та вчинків дитина довільно легко усвідомить як неприйнятні та сама буде намагатися відмовитися від них. Також необхідно скорегувати відношення дитини до ситуації, яка склалася: в більшості випадків: травлю провокує саме її гостра реакція на ставлення однолітків. Як правило, такому підлітку здається, що дражнять та ображають тільки його. Вихователь повинен звернути його увагу на те, як спілкуються між собою інші діти. Можливо, що слова та вчинки, які вихованець сприймає як образу, лише прийнятий в цій групі стиль поведінки та тут немає наміру образити. Слід обговорити з вихованцем, чи треба прагнути того, щоб подобатися всім людям навколо, допомогти йому зрозуміти, що це безглуздо та неможливо.Потім вихованцю треба спробувати завоювати повагу та симпатію однолітків. Вожатий повинен допомогти дитині розібратися, яка діяльність особливо цінується однолітками, та добитися в ній успіху (якщо вона, зрозуміло, не асоціальна). Кожна дитина повинна відчувати, що її в колективі бачать та цінують. Необхідно, щоб при проведенні низки заходів усі діти, а не тільки вибрані отримали можливість проявити себе.