63. Формування здорового способу життя. Превентивне виховання

Превентивне виховання - це комплексний цілеспрямований вплив на особистість у процесі її активної динамічної взаємодії із соціальними інституціями, спрямованої на фізичний, психічний, духовний, соціальний розвиток особистості, вироблення в неї імунітету до негативних впливів соціального оточення, профілактику і корекцію асоціальних проявів у поведінці дітей і молоді, на їх допомогу і захист.  Превентивне виховання має бути цілеспрямованою системою заходів економічного, правового, психолого-педагогічного, соціально-медичного, освітнього, інформаційно-освітнього та організаційного характеру, спрямованих на формування позитивних соціальних установок, запобігання вживанню наркотичних речовин, відвернення суїцидів та формування навичок безпечних статевих стосунків. Превентивна робота проводиться з усіма дітьми, починаючи від дошкільного періоду, з метою попередження відхилень у поведінці, особливо з тими, хто перебуває у несприятливих умовах виховання, характеризується негативною поведінкою, а також з тими, хто став на шлях асоціальної і протиправної поведінки. Мета превентивного виховання полягає у досягненні сталої відповідальної поведінки, сформованості імунітету до негативних впливів соціального оточення. Психологічний аспект превентивної діяльності передбачає диференційований індивідуально-психологічний, статево-віковий підходи до виявлення генезису деструктивних проявів у поведінці особистості й розробку науково обґрунтованих програм соціалізації та корекції девіацій.  Правовий аспект полягає в охороні й захисті прав особистості, формуванні правової культури.  Основні завдання превентивного виховання дітей і молоді:  • створити умови для формування позитивних якостей особистості в процесі різноманітних видів трудової, навчальної, позашкільної й іншої діяльності, що сприяють інтелектуальному, морально-етичному, естетичному розвитку, виробленню стійкості до негативних впливів;  • забезпечити соціально-психологічну діяльність, педагогічно зорієнтовану на протидію втягуванню дітей і молоді в негативні ситуації;  • надавати комплексну психолого-педагогічну та медико-соціальну допомогу тим неповнолітнім, які її потребують;  • забезпечити адекватну соціальну реабілітацію неповнолітніх, які вчинили протиправні дії або зловживають психоактивними речовинами;  • стимулювати неповнолітніх до здорового способу життя і позитивної соціальної орієнтації, сприяти валеологізації навчально-виховного процесу, навчанню з раннього віку навичкам охорони власного життя і здоров'я;  • сприяти виробленню інтегрованих міждисциплінарних підходів при підготовці спеціалістів (педагогів, психологів, медиків, соціологів, юристів, соціальних працівників), батьків та ін., об'єднанню зусиль різних суб'єктів превентивної роботи.

64.Педагогічна концепція в.О. Сухомлинського.

Педагогічна спадщина В. Сухомлинського багатопланова Його педагогічна концепція високогуманна і демократична, органічно поєднує класичну і народну педагогіку.Особливу увагу В.Сухомлинський приділяє школі як осередку культури. Проте цю роль, на його думку, вона може виконати лише за умови, що в її діяльності пануватимуть чотири культи: Батьківщини, Людини, Матері й рідного Слова.Педагогічну спадщину великого педагога пронизує ідея проектування людини. Для того щоб педагогіка виконувала таку функцію, вона має спиратися на психологічні знання, відійти від емпіричних узагальнень, у досягненні цілей навчання й виховання використовувати ціле покладання, моделювання, технологію активного перетворення педагогічної дійсності. Головною метою, якої має прагнути виховання, є всебічний розвиток особистості. Його можна досягти залученням її до різних видів діяльності, постійним і планомірним формуванням пізнавальних здібностей.Важливим напрямом усебічного розвитку особистості, який необхідно враховувати при її проектуванні, є розумове виховання. В. Сухомлинський вважав, що розумове виховання потрібне людині не тільки для праці, а й для повноцінного духовного життя. Бути розумним повинен і математик, і тракторист. Тому в процесі навчання дітей треба спонукати до самостійної пізнавальної діяльності, до самоосвіти. Важливим аспектом педагогічної спадщини В. Сухомлинського є її гуманізм. Виховання гуманізму й людяності повинно стати одним із завдань діяльності школи і вчителя. Вони мають виявлятися в таких якостях і рисах особистості, як талант доброти, потреба в служінні людям — радість самовіддачі. Значне місце в педагогічній системі В. Сухомлинського відведено проблемам трудового виховання школярів. На його думку, учні мають брати участь у найрізноманітніших видах праці: навчальній і продуктивній, короткотривалій і тривалій, платній і безплатній, ручній і механізованій, індивідуальній і колективній, у майстернях і в полі. У статті «Гармонія трьох начал» він писав: «Трудове виховання — це, образно кажучи, гармонія трьох понять: треба, важко і прекрасно».Важливу роль В. Сухомлинський відводить естетичному вихованню підростаючого покоління, вихованню красою. Він пропонує використовувати красу природи, красу слова, музики і живопису. Педагог має не тільки навчити дитину знати і розуміти мистецтво, а й сформувати в неї потребу милуватися природою і творами мистецтва, навчити творити прекрасне, насолоджуватися прекрасним, створеним власними руками.Значної уваги у своїй практичній діяльності і в теоретичних пошуках В. Сухомлинський надавав проблемі дитячого колективу. Новаторським можна вважати його положення про гармонію суспільних та індивідуальних потреб у структурі особистості.Сухомлинський неодноразово відзначав плідний взаємовплив фізичної і розумової праці: розумну, освічену, культурну людини будь-яка праця робить більш творчою, більш радісною. Тому дуже важливою умовою, що забезпечує здорову основу розвитку особистості в колективі і самому колективі, Сухомлинський вважав фізичну працю обов'язковим для усіх.Сутність гармонійного розвитку особистості Сухомлинський бачить у нерозривному зв'язку трудового виховання з іншими сторонами виховання - морального, естетичного, інтелектуального, фізичного. До цього висновку Василь Олександрович прийшов завдяки власній праці.

65. Позашкільна робота в системі виховання особистості учня, її завдання, основні напрями та форми організації відповідно до Закону України «Про позашкільну освіту». Позашкільна і позакласна виховна робота.

Позашкільна робота в системі виховання особистості учня, її завдання, основні напрями та форми організації відповідно до Закону України «Про позашкільну освіту».

Метою основних орієнтирів виховання є створення цілісної моделі виховної системи на основі громадянських та загальнолюдських цінностей як орієнтовної для проектування моделей виховних систем у загальноосвітніх навчальних закладах України.

Для досягнення означеної мети передбачено реалізацію таких завдань:

• організація виховного процесу в класному колективі та в роботі з батьками на засадах проектної педагогіки;

• створення програми виховання для окремого класу з урахуванням індивідуально-педагогічних можливостей класних керівників, батьків, а також - результатів вивчення рівнів фізичного, соціального, психічного та духовного розвитку учнів;

• змістове наповнення програми виховання з урахуванням вікових особливостей учнів;

• задоволення базових потреб особистості вихованця (фізіологічних потреб, потреби в безпеці, любові та прихильності, визнанні та оцінці, в самоактуалізації) в умовах окремого загальноосвітнього навчального закладу;

• реалізація у процесі роботи особистісно орієнтованого, діяльнісного, системного, творчого та компетентнісного підходів до організації виховного процесу в шкільному та класному колективах;

• оптимальне поєднання форм організації виховної роботи: індивідуальної, групової, масової;

• створення належних умов для особистісного зростання кожного вихованця (створення ситуацій успіху та підтримки), його психолого-педагогічний супровід;

• співпраця з органами учнівського самоврядування, дитячими громадськими організаціями;

• інтеграція зусиль батьківської громади позашкільних закладів, представників державної влади, громадських та благодійних організацій, правоохоронних органів та установ системи охорони здоров'я.

В основних орієнтирах виховання пропонуються форми роботи для роботи з окремими класними колективами. У проектній діяльності увага класного керівника (вихователя) акцентується на:

• розвитку творчої особистості дитини;

• виявленні та становленні індивідуальних особливостей школярів;

• рівні особистісно-виховних досягнень учнів;

• створенні відповідних умов у школі для всебічного розвитку учнів;

• функціонуванні системи медично-психологічного та соціально-педагогічного забезпечення процесу розвитку школярів.

У процесі виховання класний керівник (вихователь) керується особистісно орієнтованим підходом до здібностей, нахилів кожної дитини учня, тим самим створюючи умови для саморозвитку, самовдосконалення, самореалізації на основі національних та загальнолюдських цінностей.

Виховання учнів реалізується у процесі організації:

• навчально-виховної діяльності;

• позаурочної та позакласної діяльності;

• позашкільної освіти;

• роботи органів учнівського самоврядування;

• взаємодії з батьками, громадськими організаціями, державними установами.

З цією метою створюються відповідні психолого-педагогічні умови у навчальному закладі, а саме:

• відповідність виховної практики засадам особистісно орієнтованої та гуманістичної парадигми освіти;

• ставлення до особистості дитини як до суб'єкта виховання;

• перцептивна, комунікативна, інтерактивна взаємодія всіх суб'єктів виховного процесу;

• творення необхідних умов для розвитку творчого потенціалу особистості, перспектив її саморозвитку в колективі;

• захист і підтримка інтересів особистості дитини;

• самоідентифікація та суспільно-значиме особистісне самовизначення дитини;

• стимулювання ініціативності та життєвої активності дитини;

• створення і набуття практичних навичок, необхідних для особистісної гармонізації;

• інтеграція виховних впливів освітнього середовища;

• практичне спрямування виховного процесу навчального закладу;

• культивування цінностей особистості.

Для кожної вікової категорії дітей прийнятними є використання індивідуальних (консультації), групових (тренінги, дискусії, дебати, ділові та рольові ігри), колективних (проекти) форм діяльності.

66. Класний керівник як вихователь особистості учня. Професійно-педагогічні вимоги до класного керівника. Планування роботи класного керівника з учнями.

В.О. Сухомлинський також відводив професійним вихователям провідну роль у духовному становленні юної особистості. "Вихователь, — зазначав педагог, — це особа, яка за дорученням народу має повсякденний доступ до найдорожчого народного багатства — душі, розуму, почуттів дітей, підлітків і юнаків. Перед ним, з одного боку, моральні цінності, створені, вистраждані протягом століть, з другого — багатство народу, його майбутнє, його надія — молоде покоління. Вихователь творить найбільше багатство суспільства — людину".

Тому класними керівниками призначають найбільш досвідчених учителів-вихователів. Як правило, кожен класний керівник вважає за доцільне працювати з одним дитячим колективом упродовж тривалого часу (5—7 років).

Щоб людину виховувати, її треба знати у всіх відношеннях. Це аксіома педагогіки. Щоб людину знати, треба її вивчати Сучасний учитель повинен не тільки досконало знати свій предмет, бути витонченим фахівцем, а й вивчати внутрішній світ дитини, її родину, корегувати міжособистісні взаємини в колективі, які позитивно чи негативно впливають на емоційний, інтелектуальний, соціальний розвиток дитини. Запорукою успіху кожного вчителя є ефективна діагностика рівня розвитку учнів, що дозволяє побачити позитивну чи негативну динаміку в процесах формування юної особистості. Будь-яка інформація, яку вчитель зможе отримати в результаті діагностики, є дуже корисною і важливою, адже її можна успішно використовувати під час планування виховної роботи,вибору найбільш ефективних методів навчання, виховання і корекції. Краще пізнавши особистість школяра, виявивши його здібності, вади і переваги, вчитель може правильно і грамотно корегувати навчальний процес, вберегти дитину від помилок і допомогти їй вирішити чимало особистих проблем.

Завдання і зміст виховання всебічно розвиненої особистості визначають функції класного керівника, до яких належать:

1) забезпечення оптимальних умов для всебічного гармонійного розвитку вихованців;

2) у співдружності з батьками, вчителями, які працюють з учнями певного класу, дитячими громадськими організаціями проведення цілеспрямованої роботи щодо здійснення завдань національного виховання школярів у процесі навчально-виховної роботи в школі та за ЇЇ межами;

3) систематичне вивчення індивідуальних анатомо-фізіоло-гічних та соціально-психологічних особливостей розвитку учнів свого класу; надавання рекомендацій учителям-вихователям, які працюють з учнями цього класу, батькам та іншим вихователям щодо необхідності врахування індивідуальних і вікових особливостей розвитку кожного вихованця у процесі індивідуальної, групової та колективної роботи;

4) здійснення організації та виховання первинного учнівського колективу. Всебічне вивчення динаміки розвитку колективу; розвиток спілкування в колективі на рівні вимог принципу демократичного співробітництва, координація діяльності вчителів, які працюють у цьому класі;

5) проведення виховних та організаційних заходів, спрямованих на створення оптимальних умов, які б сприяли зміцненню та збереженню здоров'я учнів;

6) здійснення організаційно-виховної роботи з учнями, учителями та батьками щодо формування у школярів старанності й дисциплінованості в процесі навчальної діяльності з урахуванням їхніх індивідуальних розумових можливостей;

7) організація позакласної виховної роботи з учнями, сприяння залученню вихованців до діяльності позашкільних дитячих виховних закладів, зацікавленість в участі школярів у діяльності дитячих громадських організацій;

8) проведення цілеспрямованої організаційно-педагогічної роботи з батьками, забезпечення системності у формуванні психолого-педагогічної культури батьків;

9) домагання єдності вимог до вихованців з боку школи й сім'ї, підтримання зв'язку з вихователями груп продовженого дня, керівниками гуртків, студій, спортивних секцій, дитячими громадськими організаціями;

10) ведення необхідної документації, що стосується класу, подання керівництву школи відомості про успішність, розвиток і вихованість учнів; стеження за станом ведення учнями щоденників.

У рамках функцій діяльності класного керівника визначаються його конкретні обов'язки з урахуванням низки суб'єктивних і об'єктивних чинників.

66. Учнівське самоврядування, його види і форми. Учнівське самоврядування в умовах сучасної школи.

Сьогодні в більшості шкіл України ведеться пошук шляхів розвитку учнівського самоврядування. Сучасна школа повинна виробити в кожного учня вміння, звичку активно діяти у розв'язанні найважливіших питань життя країни, свого колективу, навчити дітей формулювати, висловлювати та відстоювати власну думку. Вирішення цього завдання можливе тільки на шляху розвитку учнівського самоврядування.

Учнівське самоврядування - добровільне об'єднання учнів, метою якого є – формування в дітях почуття господаря школи, класу, вміння співробітничати на принципах партнерства, гласності, демократизму.