49 Характеристика методів формування свідомості особистості. А.С. Макаренко і в.О. Сухомлинський про методи виховання і систему вимог.

Методи виховання – шляхи і способи діяльності вихователів і вихованців з метою досягнення виховних цілей.

Група методів формування свідомості особистості містить у собі методи словесно-емоційного впливу: розповідь, пояснення, бесіду, диспут, лекцію, приклад.

Розповідь – короткий, послідовний, емоційний виклад фактів, подій в описовій або оповідальній формі, що сприяє розумінню сутності тих чи інших моральних цінностей, осмисленню своїх і чужих вчинків, дій, прагненню наслідувати позитивний приклад і нетерпимо ставитися до негативних дій і вчинків героїв розповіді.

Пояснення – доказова форма викладу, яка ґрунтується на використанні логічно пов’язаних умовиводів, що встановлюють основи істинності певного судження.

Бесіда – питально-оповідальний метод обговорення знань, фактів, подій, дій, що мають соціальний, моральний або естетичний зміст тих або інших сторін громадського життя. Сприяє розвитку самостійності, оцінці явищ, вчинків і на цій підставі – формуванню відповідного ставлення до дійсності.

Диспут – метод формування оцінок, суджень переконань на основі зіткнення різних думок, поглядів. Спрямований на вироблення вмінь: аналізу доводів і аргументів опонента, захисту своїх поглядів, ведення діалогу, творчий пошук і знаходження самостійного рішення.

Лекція – розгорнутий і систематизований виклад сутності того чи іншого питання або проблеми історичного, морального, естетичного чи іншого змісту. Логічним центром лекції є певне теоретичне повідомлення. Конкретні факти є ілюстрацією або початковим, відправним моментом.

Приклад – зразок, ідеал для наслідування в діяльності, поведінці, ставленні до оточуючих людей, дійсності. Прикладом можуть бути батьки, літературні герої, герої кінофільмів, педагогіки та ін.

50.Характеристика методів організації діяльності учнів і формування досвіду їх суспільної поведінки.

Методи виховання – це шляхи і способи діяльності вихователів і вихованців з метою досягнення виховних цілей.

До групи методів організації діяльності учнів і формування досвіду їх суспільної поведінки належать: приучення, вправи, педагогічна вимога, доручення, створення виховуючи ситуацій.

Приучення – планомірне й регулярне виконання певних дій з метою перетворення їх на звичні форми поведінки.

Вправи – багаторазове виконання необхідних дій, доведення їх до автоматизму. Внаслідок виконання вправ у особистості з’являються стійки якості – навички й звички.

Педагогічна вимога – певне конкретне, реальне завдання, спрямоване на стимулювання або гальмування позитивних чи негативних дій, прояву певних якостей особистості. За формою пред’явлення розрізняють прямі і непрямі вимоги. Пряму вимогу характеризують точність, конкретність, визначеність, зрозуміле формулювання, рішучий тон – це наказ, вказівка тощо. Непряма вимога – це вимога-порада, вимога-натяк, вимога-схвалення, вимога-осуд і т.д.

Доручення – метод, що має за мету приучення до позитивних вчинків, формування суспільної активності (виготовлення іграшок для молодших, ремонт столів, парт, висадка дерев тощо).

Виховуючи ситуації – спеціально створені педагогічні умови, в яких організується діяльність і поведінка вихованців. Учень постає перед вибором: як йому вчинити, що сказати, брати чи не брати участь в обговоренні і т.д. Ситуація повинна бути природною і несподіваною.