10.Громадянське суспільство і держава.

У первісному, додержавному, родовому суспільстві органами владарювання були збори дорослих родичів. Народні збори змінюються зібраннями військової дружини. Ради старійшин дедалі перетворюються на поважні й самостійні центри прийняття владних рішень, з яких лише частина згодом виноситься на формальне затвердження зборами членів общини. Так поступово сталося відчуження суспільного управління від громади, здійснення його через відокремлені інституції та установи, які згодом стають єдиним і виключним джерелом імперативних настанов. Громада ж виявилася цілком їм підпорядкованою. Початок розрізненню громадянського суспільства і держави поклав Жан Жак Руссо (1712—1778) своєю працею “Міркування про походження і засади нерівності поміж людей”. Громадянське суспільство, на його думку, виникло внаслідок приватної власності. Держава ж витворена з нього на підставі суспільної угоди. Джон Локк вважав, що люди домовилися утворити політичну спільноту, заснувати державу саме з метою надійного забезпечення природних прав, рівності й свободи, захисту особи та власності — чеснот громадянського суспільства. Сукупність індивідів, які необмежено користуються своїми природними правами, становила, на думку прихильників договірної теорії походження держави, суспільство у його “природному стані”

Відповідно до теорії “суспільного договору” люди укладають угоду й створюють державу, котра стає над суспільством, відчужує та зосереджує частину природних прав індивідів. Так виникає громадянське суспільство, яке на відміну від природного, додержавного є станом людності, в якому існує держава. В конвенційних теоріях держави (Локк, Вольтер, Руссо) громадянський стан суспільства тлумачиться як антипод природного стану, а влада — як похідна відносин, що панують у громадянському суспільстві. Виходячи з визнання пріоритету людського життя щодо управлінського впливу на нього, просвітителі XVIII ст. (насамперед Локк, Монтеск’є) проголошували, що громадянська ідея є вищою і більш значущою, ніж ідея державна. Події Французької революції були спробою практичного втілення таких поглядів. Громадянське суспільство і політичну державу розрізняв відомий німецький філософ Гегель. Він називав громадянське суспільство опосередкованою через працю системою потреб, яка ґрунтується на принципі панування приватної власності й на загальній формальній рівності людей. Формування громадянського суспільства, якого не було в античності й середньовіччі, пов’язане з утвердженням буржуазних відносин. Воно передбачає існування правової держави як підґрунтя. Водночас лише розвинуте, стабільне громадянське суспільство уможливлює створення правової держави, є основою стабільного демократичного політичного режиму. Відображенням процесів формування громадянського суспільства можна вважати Галицький сейм та Державну думу, які формувалися на куріальній основі, тобто структуровано репрезентували різні верстви населення. Визнання принципу плюралізму в пострадянському суспільстві сприяло відновленню в правах поняття “громадянське суспільство”. Це результат демократичного реформування суспільства, формування в ньому сфери вільного, спонтанного, приватного життя громадян, без чого неможливі демократичні державно-правові засади.

У тоталітарних країнах сфера громадянського суспільства скорочується до мінімуму, але ніколи не зникає зовсім. Розвинуте ж громадянське суспільство передбачає існування демократичної правової держави, яка покликана захищати і здійснювати інтереси та права громадян. Передумовами цього є ринкова економіка з властивою їй багатоманітністю форм власності, плюралізм незалежних політичних сил і партій, не-директивно формована громадська думка і, що найголовніше, вільна особа з розвиненим почуттям власної гідності. Поняття громадянського суспільства застосовується для пізнання усієї сукупності існуючих у суспільстві відносин, які не є державно-політичними, перебувають поза сферою державного директивного регулювання.

Це сприяє розвитку вільного ринку, безперешкодному поширенню духовних, моральних, національних цінностей тощо. Підґрунтям громадянського суспільства є життя індивідів як приватних осіб, сукупність вільно встановлених міжособис-тісних зв’язків (сімейних, общинних, економічних, культурних, релігійних тощо), розмаїття властивих їм інтересів та можливостей виявлення останніх. Це сфера свободи людини на відміну від необхідності, вимушеності дотримання встановленого владою порядку. Отже, головними ознаками громадянського суспільства є: > відокремлена від держави структура суспільства, яка утворена різноманітними асоціаціями, добровільними об’єднаннями людей; > відповідна вільним ринковим відносинам політична система, де держава є похідною від громадянського суспільства та процесів, що відбуваються у ньому; > сфера вільної реалізації безпосередніх і різноманітних інтересів громадян; сфера приватного, реального життя та безпосереднього спілкування людей на відміну від держави як умовного, формального життя; > відносини вільного обміну продуктами діяльності між незалежними власниками; > свобода особи; > форма безпосереднього спілкування людей; > пріоритет громадянських прав порівняно з державними законами; > плюралізм ідей, вартостей, соціальних ініціатив.

З факту існування різних і суперечливих інтересів у громадянському суспільстві виникає ідея держави як втілення загального інтересу, як інституція гарантування і захисту прав людини: Громадянське суспільство природні права; економіка; приватне життя; — сфера свободи волі; Держава встановлені закони; політика, держава; публічне життя; сфера обов’язку. Альтернативність ознак та цінностей держави й громадянського суспільства взаємозумов-лює їх. Без держави нема громадянського суспільства, б_ез останнього неможлива повноцінна правова держава.