Юридична відповідальність грунтується на принципах:

1)  законності -

полягає у тому, що юридична відповідальність:

•     настає за діяння, передбачені законом; застосовується в суворій відповідності з визначеним законом порядком;

•     припускає наявність складу правопорушення (тобто наявність протиправного, винного діяння);

•     настає лише перед передбаченими законом компетентними органами;

•     припускає конституційність закону, що встановлює міру відповідальності.

Незнання законів не звільняє від відповідальності (ст. 68 Конституції України);

2)  обґрунтованості -виражається в:

•     установленні самого факту вчиненого правопорушником протиправного діяння як об’єктивної істини;

•     встановленні інших юридичне значущих фактів, пов’язаних з висновками про факт і суб’єкта правопорушення;

3)  доцільності -

полягає у відповідності обраного заходу впливу на правопорушника цілям юридичної відповідальності (захистити правопорядок, виховати поважне ставлення до права).

Цей принцип вимагає:

•     індивідуалізації державно-примусових заходів залежно від тяжкості правопорушення і властивостей правопорушника як особи відповідальності (ст. 61 Конституції України: «Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер»);

•     пом’якшення і навіть відмова від застосування заходів відповідальності за наявності можливості досягти її мети іншим шляхом;

4)  невідворотності -полягає в:

•     неминучості настання відповідальності правопорушника;

•     оперативності застосування заходів відповідальності за вчинені правопорушення;

•     професіоналізмі і добросовісності діяльності правоохоронних органів;

•     ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників;

5)  своєчасності — означає

•     можливість притягнення правопорушника до відповідальності протягом строку давності, тобто проміжку часу, не занадто віддаленого від факту правопорушення.

6)  справедливості — виявляється в такому:

•     кримінальне покарання не встановлюється за проступки;

•     при встановленні заходів покарання і стягнення не повинно принижуватися людська гідність;

•     зворотної дії в часі не має закон, що встановлює відповідальність або посилює (але не пом’якшує) її;

•     за одне правопорушення встановлюється тільки одне покарання.

«Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення» (ст. 61 Конституції України).

Функції юридичної відповідальності:
правоохоронна	виховна
U	8
правовідновлююча (компенсаційна)	загальнопревентивна
- спрямована на відновлення незаконно порушених прав, примусове виконання невиконаних обов’язків, властивих цивільній, насамперед, майновій, відповідальності (відновлення майнового права). Правовідновлювючі санкції мають абсолютно визначений характер: розмір заподіяної шкоди може бути точно встановлений незалежно від обставин правопорушення	- спрямована на виховання громадян у дусі поважання закону
каральна (штрафна)	спеціально-превентивна
- спрямована на покарання державою правопорушника та запобігання новим правопорушенням; притаманна насамперед кримінальній та адміністративній відповідальності, а також цивільній (конфіскація, штраф, відмова в захисті суб’єктивного цивільного права). Каральні санкції мають відносно визначений характер, встановлюють вищу або нижчу межу покарання (стягнення): його призначення залежить від обставин правопорушення, ступеня вини, характеристики особи та інших обставин	— спрямована на виховання правопорушника

46.Прогалині в праві і способи їх усунення.Аналогія закону і аналогія права.

Прогалина у праві — це повна або часткова відсутність у чинних нормативно-правових актах необхідних юридичних норм.

Прогалина у законі — це повна або часткова відсутність необхідних юридичних норм у даному законі. Причини прогалин:

1)  невміння законодавця відобразити в нормативних актах усе різноманіття життєвих ситуацій, які вимагають правового регулювання (первісна прогалинність);

2) невміння законодавця передбачити появу нових життєвих ситуацій у результаті постійного розвитку суспільних відносин, здійснити щодо них певні законодавчі дії (подальша прогалинність);

3) технічні помилки законодавця, допущені при розробці законів і у використанні прийомів юридичної техніки.

Прогалини в праві виникають, як правило, там, де є суперечливість норм однакової сили, коли одна з них «знищує» іншу.

Прогалини в законодавстві повинні усуватися в процесі правотворчості шляхом внесення змін і доповнень до законів, видання нових, досконаліших юридичних актів.

Невірно вважати прогалинами такі випадки:

•  кваліфіковану мовчанку законодавця, коли він умисно залишає питання відкритим, утримується від прийняття норми, відносить вирішення справи за межі законодавства;

• свідоме віднесення питань на розсуд правозастосувача, коли законодавець розраховує на конкретизацію його законодавчої волі правозастосовними та іншими правовими актами.

За наявності прогалини у галузі цивільного законодавства суди не можуть відмовити у правосудді, посилаючись на відсутність закону. У разі прогалин у цивільно-правових відносинах застосовується аналогія двох видів:

• аналогія закону;

• аналогія права.

Аналогія закону — це вирішення справи або окремого юридичного питання на основі правової норми, розрахованої на подібні випадки. Аналогія виключається, якщо вона прямо заборонена законом або якщо закон пов’язує настання юридичних наслідків з наявністю конкретних норм..

Аналогія права — це вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і змісту законодавства.

Аналогія права застосовується тоді, коли:

•  немає норми, яка прямо передбачає даний випадок;

•  немає норми, яка передбачає подібний випадок.

Для усунення прогалин у законі використовується також субсидіарне застосування норм права — додаткове застосування одного інституту або галузі права до відносин, що регулюються іншим інститутом або галуззю права.

Субсидіарне застосування правових норм до різних відносин, як правило, закріплене в законі. Є випадки субсидіарного застосування, які прямо законом не передбачені.

Теоретичним підґрунтям субсидіарного застосування є системність права, поділ його на взаємозалежні галузі та інститути.

Загальні положення і норми цивільного права застосовуються до:

1)  відносин, що регулюються трудовим правом, якщо ті чи інші питання не врегульовані трудовим законодавством;

2)  регулювання відносин, які виникають у зв’язку з охороною довкілля, якщо вони не врегульовані екологічним законодавством;

3) відносин, що регулюються сімейним законодавством, якщо ті чи інші питання ним не врегульовані.

Субсидіарне застосування норм права є винятком із загального правила.

47.Публічне і приватне право.

Приватне право — це право, що захищає приватні інтереси особи в її взаєминах з іншими особами. Воно регулює такі сфери життєдіяльності суспільства, безпосереднє втручання в які з боку держави є обмеженим. Для регулювання за допомогою приватного права характерним є наступне: перевага диспозитивних норм; юридична рівність суб’єктів правовідносин; вільне волевиявлення суб’єктів при реалізації своїх прав; самостійне визначення відповідальності за свої обов’язки і дії; широке використання договірної форми регулювання; гарантований судовий захист; переважна орієнтація на задоволення особистих та корпоративних інтересів.

Для публічного права характерні наступні ознаки: орієнтація на задоволення публічних інтересів; однобічне волевиявлення суб’єктів права, що мають владні повноваження; ієрархічні відносини суб’єктів; перевага імперативних норм. Імперативність норм публічного права чітко виражає наказовий характер, коли їх обов’язковість поширюється на всіх учасників правовідносин у сфері компетенції державних органів і посадових осіб.

До публічного права можна віднести наступні галузі: конституційне право; адміністративне; фінансове; адміністративно-процесуальне; кримінальне; кримінально-процесуальне; виправно-трудове; арбітражний процес; міжнародне публічне право; міжнародне гуманітарне право; екологічне право. Межі між приватним і публічним правом досить хиткі, що значно впливає на їх співвідношення.