Тема 2. Інформаційні ресурси та нормативна база планування діяльності підприємства

2.1. ХАРАКТЕРИСТИКА, ФОРМИ ВІДОБРАЖЕННЯ ТА ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЇ ДЛЯ ПЛАНУВАННЯ

Термін "інформація" (лат.) означає "пояснення", "викладення", "повідомлення". Він набув вжитку ще наприкінці XIX століття, але спочатку використовувався лише щодо засобів зв'язку. З розвитком науки і техніки інформацію почали розглядати залежно від конкретно­го змісту з використанням її різновидів, які стосуються різних галузей людської діяльності.

Нині під інформацією розуміють сукупність корисних відомостей, які є об'єктом збирання, реєстрації, зберігання, передавання й перетворення. Інформація є одним із ресурсів, який може накопичуватися, реалізуватися, поновлюватися, є придатним для колективного викорис­тання та (на відміну від інших ресурсів) у процесі споживання не втрачає своїх якостей [15].

Інформація - це головний елемент будь-якої із функцій управління. Володіння повною, достовірною, актуальною та оперативною інформацією надає ринкових переваг, знижує фінансовий ризик, ефективно підтримує прийняття рішень.

Нині інформацію розглядають у неподільній єдності з комп'ютерними системами, які забезпечують її збирання, реєстрацію, зберігання, передавання й перетворення. За допомогою комп'ютерів усю інформацію можна швидко одержати, "відсортувати" у заздалегідь визначеному порядку, що позбавляє необхідності переглядати стоси па­перів у пошуках потрібних відомостей. Комп'ютери не створюють інформацію із нічо­го, але вони здатні надзвичайно швидко сприймати, сортувати, аналізувати та інтер­претувати її за допомогою програмних засобів, розроблених людиною.

Для планування необхідні великі знання. Знання про закономірності, відносини, мету, обмеження, ринки, товари, альтернативи дії, наслідки чи дії людей є тільки основою пізнання.

Інформація - це знання, необхідні для підготовки цілеспрямованих дій, важливий елемент для прийняття рішень.

На підприємствах існують відділи, що систематично готують інформацію. До них належать, в першу чергу, дослідницький відділ, відділ розвитку, а також конструкторсь­кий відділ, відділи документації, дослідження ринку та відділ обліку. Інформація, що надається цими відділами, використовується як "відтворений товар", а також для скла­дання планів. До підготовки інформації варто також віднести розподіл інформації, її збір і збереження, а також використання.

Якщо подивитися на фази процесу планування і керування виконанням, що зобра­жені на рис 2.1, то можна побачити, що усі вони, окрім частково фази реалізації, є власне кажучи процесами переробки інформації. Перші чотири фази планування можна інтерпретувати як процес переробки інформації (іприі-оигриї). Інформація на вході (іприі) переробляється на декількох ступенях обробки за допомогою визначених технічних прийомів та інформації, що одержується на виході (ошриі), тобто виходячи з альтернативи плану. У цьому випадку планування є процесом перетворення вхідної Інформації у вихідну. Чітка орієнтація цього процесу досягається систематичною ко­ординацією усіх фаз процесу планування на підставі широкого узгодження первинної інформації (£еесі ґопуагоУ) і інформації зворотного зв'язку (ґеесі Ьаск) [41].

18 ___________/. СИСТЕМНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛАНУВАННЯ

Процес планування, що протікає в дійсності, має поряд із формальним структурним аспектом, що описувався дотепер, ще і соціально-поведінковий аспект. Суть його у тому, що коло питань планування здійснюється людьми в процесі поділу праці. Люди чи індивіди як члени групи виявляють у процесі переробки інформації і комунікації види поведінки, що впливають на процес планування.

За стадіями управління розрізняють прогнозну, планову, облікову, нормативну інфор­мацію, інформацію для аналізу господарської діяльності та оперативного управління.

Прогнозна інформація пов'язана з функцією прогнозування, планова - з плану­ванням (стратегічним, поточним); облікова - з управлінським, фінансовим обліком; інформація для аналізу господарської діяльності - з функцією економічного аналізу; для оперативного управління й регулювання - з відповідними функціями.

Нормативна інформація виникає і використовується на стадіях технічної підго­товки виробництва, а також в інших випадках, наприклад, для формування цін, тарифі­кації. Вона містить норми й нормативи, ціни, розцінки, тарифи, а також деякі інші дані, наприклад, заздалегідь обумовлені табличні величини (ставки прибуткового податку з громадян та т.п.).

2. Інформаційні ресурси та нормативна база планування діяльності підприємства 19

Нормативну інформацію можна умовно поділити на нормативно-правову та норма­тивно-довідкову. До нормативно-правової належать розпорядження органів законо­давчої та виконавчої влади (закони, постанови, акти), які регулюють економічну діяльність підприємства.

Нормативно-довідкова інформація - це норми та нормативи, які визначаються керівництвом підприємства (наприклад, норми витрат матеріалів). До довідкової нале­жить інформація, однакова для всіх функціональних різновидів: назва підприємства, міністерства, відомства, штатний розклад, список постачальників та покупців тощо.

Оскільки планування є процесом переробки інформації, то ступінь визначеності і ймовірності прогнозної інформації, що переробляється, впливає на ступінь надійності планування. Тобто планування проводиться в умовах повної інформації (визначеності), чи неповної інформації (невизначеності).

При наявності повної інформації (детермінований випадок) плани розробляються, виходячи з того, що знання про зміст плану (мету, постановку, проблеми, інструменти, зміни, дані, терміни) є повними, надійними і визначеними.

Перший випадок неповної інформації зустрічається при наявності визначених ри­зиків. Про планування з урахуванням визначених ризиків можна говорити тоді, коли той, хто розробляє план, повинен рахуватися з тим, що, наприклад, при кожній реалізо­ваній альтернативі можуть бути різні наслідки в кожному окремому випадку. Це стосу­ється й інструментальних змінних, даних, термінів т.д.

Іншим випадком неповної інформації наведемо випадок планування в умовах не-визначеного ризику. Розробник у цій ситуації повинен виходити з того, що кожна з ре­алізованих альтернатив може привести до декількох наслідків, ймовірність настання яких невідома. Про ймовірність поводження факторів зовнішнього середовища, що впливає на вибір альтернативи, не можна зробити ніяких припущень.

Незважаючи на те, що у практиці планування ситуації невизначеного ризику зустрі­чаються частіше, ніж ситуація визначеності, саме їй, а тим самим і системам плану­вання, що функціонують в умовах повної інформації, приділяється велике значення. Причини цього варто шукати в тому, що практиці планування властиві:

\/ мислення по спрощених зразках (моделях);

^ зведення невизначених очікувань при одержанні інформації шляхом приведен­ня чи обліку неврахування ризиків до визначених очікувань;

/ розрахунок планових альтернатив для різних варіантів очікувань у майбутньому;

І/ загальне припущення, що детальний облік усієї неповної інформації про май­бутній розвиток подій незначно впливає на результати, розраховані при плануванні в умовах повної інформації.

Незалежно від сформованого стану в практиці планування, новітні теорії прийняття рішень, а також теорії планування спрямовані на більш широкий і детальний облік впливу неповної інформації.

В організаційних процесах засіб і продукт праці є інформацією: плани, звіти, норма­тиви, організаційні регламенти і т. п. Ці процеси можна назвати інформаційними. Вони завжди закінчуються інформаційними ресурсами.

Інформаційні ресурси за своїм призначеням також обслуговують матеріальні (технічні) процеси шляхом розробки їх інформаційних моделей, як виробничого про­цесу, так і його кінцевих результатів. Організаційні процеси забезпечують взаємозв'я­зок технічних процесів. Цей взаємозв'язок може бути технологічним і організаційним.

2О /. СИСТЕМНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛАНУВАННЯ

У технології виробництва об'єднуються моделі і конструкції виробів, матеріалів, ре­жим обробки, обладнання і т. д.

Перед тим як розпочати пошук інформації, підприємство повинно визначити коло запитів по кожному з елементів внутрішнього і зовнішнього середовища.

Як правило, найбільша частина інформації надходить із внутрішніх джерел, вико­ристовуються дані оперативного та бухгалтерського обліку, планування тощо. Зби­рання інформації відбувається постійно (у строки бухгалтерської та статистичної звітності), або епізодично (у разі потреби). Збирання епізодичної інформації потре­бує розробки спеціальних процедур проведення обстежень, одержання індивідуаль­них та групових оцінок.

До джерел внутрішніх інформаційних даних належать: бухгалтерський облік і звітність; статистичний облік і звітність; оперативний облік і звітність. Дані бухгал­терського обліку дають об'єктивну кількісну характеристику різноманітних госпо­дарських операцій, узагальнену характеристику всієї сукупності засобів виробницт­ва за складом і розміщенням, за джерелами утворення і цільовим призначенням (до­даток Ф). Для цього використовуються методи наскрізного і безперервного спосте­реження, суворе документування, систематизація на рахунках, групування в балансі та інших звітних таблицях.

Обліково-аналітична інформація є основою для прийняття рішень з організації, пла­нування й регулювання господарської діяльності підприємства. Особливості облікової інформації залежать від видів обліку (оперативного, бухгалтерського, статистичного); форм бухгалтерського обліку (таблично-автоматизованої, діалогової, безпаперової); від джерел та методів формування змінної та умовно-постійної інформації та алгорит­му їх машинної обробки.

Облікові дані відображають фактичний стан виробничо-господарської діяль­ності підприємства і є інформаційною моделлю виробництва. Крім відображення дійсного стану об'єкта, на облікову інформацію покладається й ретроспективна функція, що потребує тривалого зберігання цієї інформації (у вигляді форм бухгалтер­ської звітності).

Кінцеві дані є результатом розв'язання облікових завдань із знаходженням зведе-но-підсумкових величин за встановленими групувальними ознаками, для чого реалізу­ються арифметичні та логічні операції, операції сортування інформації. Якість обліко­вої інформації залежить від використаної методології її сприйняття, систематизації та узагальнення, а також від специфічних особливостей облікових завдань: розв'язання (завжди розрахунковим або логічним способами); алгоритмічності; документальності вхідних та вихідних даних; використання тих самих даних для формування різних по­казників; інформаційного зв'язку облікових завдань; необхідності накопичення даних; регламентації термінів розв'язування задач.

Крім даних бухгалтерського обліку, для оцінки виконання планів (щомісячних, квар­тальних, річних) використовуються й статистичні дані, завдяки яким виявляються певні економічні закономірності.

Поточне планування використовує відомості оперативного обліку та звітів, забез­печуючи швидке отримання відповідної інформації.

Результативна інформація подається у вигляді даних про недоліки в роботі та відпо­відних винуватців, або про невикористані резерви та способи їх мобілізації. На відміну від поточного планування, оперативне використовує щоденну інформацію про діяльність

2. Інформаційні ресурси та нормативна база планування діяльності підприємства 21

підприємства, дані первинних бухгалтерських та інших документів, матеріалів контро­лю, спостереження, напрямів тощо. Для нього характерна певна приблизність резуль­тативної інформації.

Вибіркові облікові дані необхідні для деталізації показників звітності. Використо­вуються епізодичні вибірки, спостереження, поглиблені перевірки. Джерелом вибір­кових даних є поточний бухгалтерський облік і первинна документація.

До позаоблікових даних належать, наприклад, матеріали зборів трудових ко­лективів, бесід з працівниками підприємства. При цьому значну кількість інформа­ції можна одержати з питань організації праці й виробництва, фінансового стану. На практиці керівники різних рівнів виконують власний оперативний аналіз, ве­дуть реєстрацію найважливіших процесів і операцій, приблизні розрахунки, пла­нують відповідні заходи. У такий спосіб кожна особа, яка відповідає за прийнят­тя рішень, одночасно стає і користувачем (інформантом), і джерелом інформації (інформатором).

Перелік інформаційних характеристик внутрішнього середовища можна об'єднати за такими ознаками (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Інформаційна характеристика внутрішнього середовища підприємства

22 /. СИСТЕМНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛАНУВАННЯ

Зовнішньою інформацією для планування є інформація про постачальників, конку­рентне середовище, покупців тощо. Джерелами такої інформації можуть бути: законо­давча база, офіційна бухгалтерська та статистична звітність, публікації, інші підприєм­ства, інформаційна індустрія та самостійні маркетингові дослідження.

Джерела інформації можуть мати різнорідний характер. Багато підприємств для використання рідкої та достовірної інформації прагнуть найти деякі особливі джерела, в т.ч. і нелегальні. Однак треба мати на увазі, що близько 90% потрібної, існуючої інформації можна використати із легальних джерел, їх різнорідний характер наводить­ся на рис. 2.2 [9].

Збиранням потрібної інформації завжди займається служба планування. В той же час цей процес координується і контролюється вищим менеджментом. Вищий менедж­мент, окрім того, самостійно займається збором інформації, бо має доступ до різних інформаційних каналів.

Велике значення у процесі планування займають інформаційні технології, які базу­ються на застосуванні комп'ютерів, активній участі користувачів (непрофесіоналів у галузі програмування) в інформаційному процесі, високому рівні "дружнього" інтер­фейсу користувача, широкому використанні пакетів прикладних програм загального призначення з доступом до віддалених баз даних і програм завдяки обчислювальним мережам ЕОМ.

Комп'ютери стали основним "знаряддям праці" всіх спеціалістів (також і аналі­тиків), тому розглядати особливості формування й використання сучасної інформацій­ної бази планування неможливо без урахування цієї обставини.

У бухгалтерському обліку запровадження системи підтримки прийняття рішення (СППР) пов'язане з виробництвом та обліком товарно-матеріальних запасів, їх фізич­ним розподілом. Найтиповішими СППР, що можуть застосовуватися у плануванні, є "Симплан" - для корпоративного планування; "Прожектор" - фінансового плануван­ня; "Експрес" - маркетингу, фінансів; "ВІ8" - керування бюджетом.

В Україні поширені такі програмно-технологічні комплекси, як ГАЛАКТИКА, К/3, БЕСТ-Ф, що базуються на ідеології АСУ і передбачають модулі аналізу фінансової та господарської діяльності.

Локальні обчислювальні мережі автоматизованих робочих місць спеціалістів можуть формувати внутрішню інформацію для планування на 3-х рівнях:

1-й рівень - формуються фактичні дані про хід виробництва, автоматизацію робочих місць (АРМ) у цехах і дільницях, про наявність і рух товарів, матеріально-технічних ресурсів на складах;

2-й рівень - формування даних із планування та аналізу виробничих процесів (АРМ виробничого відділу); із планування асортименту товарів (АРМ у плано­вому відділу); формування даних про забезпечення матеріально-технічними ре­сурсами (АРМ відділу матеріально-технічного постачання); про конструкторсько-технологічні параметри та характеристики товарів (АРМ відділу головного ін­женера); а також збирання й агрегування інформації на АРМ бухгалтерів (об­лік продажу товарів і розрахунків, облік витрат на виробництво і собівартість товарів);

3-й рівень — АРМ директора та інших керівників. Формується директивна інформація, яка відображає поточні та перспективні плани розвитку підпри­ємства.

Рис. 2 2. Джерела інформації для процесу планування

Донедавна більшість вітчизняних підприємств процес удосконалення управління виробництвом здійснювали незалежно від автоматизованих систем. Автоматизову-вались функції тільки окремих структурних підрозділів. Тепер основна увага при­діляється створенню наскрізних комп'ютерних систем, які забезпечують комп­лексність та інтегрованість функцій управління, орієнтуються на оперативне форму­вання варіантів рішень для керівництва.

Функціональний підхід до побудови інформаційних систем часто призводив до того, що необхідна інформація в комп'ютерних системах була, але проаналізувати її керівництво підприємства не могло, оскільки основні користувачі такої інформації -спеціалісти підприємства та керівники середньої ланки.

До вищого рівня керівництва надходила інформація у вигляді громіздких зве­день, складних таблиць, непридатних для оперативного аналізу та прийняття рішень. Бухгалтерська інформація лише констатувала факти щодо роботи підприємства за минулий період (із запізненням майже на місяць) і не давала детальних опера­тивних даних, необхідних для цілей поточного й стратегічного планування.

На сьогодні головну увагу треба спрямувати на розвиток інформаційних си­стем на підприємстві із створенням корпоративних інформаційних мереж (Іштапеї), які об'єднують усі наявні комп'ютери підприємства, різноманітне про­грамне забезпечення і бази даних в єдину систему. Ця система дасть можливість швидше знайти необхідну інформацію, де б вона на даний момент не зберігала­ся. В основу її функціонування покладено \¥еЬ-технологію. Іпігапеї- це своєрідна Індивідуальна система Іпіегпеї, яка використовує інфраструктуру і стандарти Ішегпеї ^огШ \¥ісіе \УеЬ, але є захищеною від несанкціонованого доступу із відкри­тої мережі Іпіегпеі.

24 /. СИСТЕМНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛАНУВАННЯ

Нові технології потребують нових організаційних структур. Потрібна гармонізація комп'ютерних технологій та технологій організації бізнесу. Корпоративні інформаційні системи (КІС) для великого підприємства є могутнім сучасним інструментом, який дає змогу розв'язувати такі складні завдання, як управління собівартістю продукції, створення інтегрованої системи наскрізного моделювання - планування виробництва, інформаційне забезпечення всіх рівнів управління.

Функціонування КІС дає змогу аналітичним працівникам оперативно та в повному обсязі використовувати інформацію про хід виробничого процесу, про матеріальні, фінан­сові, енергетичні потоки й витрати, про запаси сировини й матеріалів; користуватися в режимі реального часу всією накопиченою інформацією в єдиному інформаційному просторі підприємства.

У рекламних цілях великі підприємства розробляють відповідні \УеЬ - сторінки; через шіегпеї досліджують конкурентів та аналізують ринок збуту. Іпіепіеі формує новий рівень корпоративного мислення завдяки системному аналізу інформації про недоліки й пере­ваги споживачів і конкурентів, більш реальної оцінки попиту на вироблену продукцію.

Розробки зарубіжних спеціалізованих фірм відповідають сучасним вимогам, але їх вартість для великих підприємств часто становить десятки мільйонів доларів. Крім того, вони потребують тривалого часу впровадження (від 3 до 5 років) та жорсткої перебудови планів під вимоги системи. Власні розробки корпоративних інформаційних систем є значно дешевшими, але передбачають обов'язкову наявність висококваліфі­кованих фахівців.

Взаємозв'язок планування й інформації виявляється в тому, що у процесі плануван­ня здійснюється контроль за самою інформацією, яка, у свою чергу, є основною для проведення планування.

Збільшення потоків зовнішньої та внутрішньої інформації часто призводить до над-лишковості цієї інформації, а відтак - до необхідності належного її відбору (фільтрації). Останнім часом у країнах Західної Європи, у США, Канаді, Австралії та інших країнах все більшої популярності набуває так званий інформаційний аудит, який передбачає систематичне вивчення використання інформації, ресурсів і потоків, що проводиться як щодо користувачів, так і щодо існуючих документів, для моніторингу рівня їх залу­чення, для виконання завдань організації.

Доцільність такого напряму аудиту пояснюється необхідністю перевірки даних, які надходять до інформаційної системи на точність за допомогою спеціальних програм, тому, що завжди існує небезпека підробки електронних звітів або даних. Особливістю інформаційного аудиту саме і є перевірка не тільки звичайних документів, а й комп'ю­терних систем, програм та файлів. Пошук аудиторських доказів теж здійснюється електронним способом, що ставить високі вимоги до кваліфікації аудитора, його знань комп'ютерної техніки і програмних засобів.

Інформаційний аудит відповідає на запитання: яка інформація є на підприємстві і де саме; хто нею користується; якою є міра її корисності; як підтримувати її та доповню­вати новою; скільки на це потрібно часу та грошей [15].

На жаль, нині в Україні інформаційний аудит використовується ще недостатньо. Більшість організацій, підприємств, банків покладаються на керівні організації чи про­вайдерів, мотивуючи це браком коштів. Але збитки від порушень нормативного функ­ціонування інформаційної системи, втрати стратегічно важливої комерційної інформації є значно більшими від витрат на забезпечення якісної інформації.

2. Інформаційні ресурси та нормативна база планування діяльності підприємства 55

2.2. НОРМАТИВНА БАЗА ПЛАНУВАННЯ

Створення нормативної бази планування - це основа раціональної організації і пла­нування діяльності підприємств різних форм власності.

Формальне планування в умовах перехідного періоду, зниження рівня планової ро­боти позначилось і на зменшенні уваги до створення нормативної бази. В умовах рин­кових відносин основою наукового обґрунтованого планування є нормативна база.

Нормативна база планування складається із системи норм і нормативів. Нор­мативний метод планування - це один із методів обґрунтування планів, що використо­вується на всіх стадіях планової роботи: у ході економічного аналізу результатів госпо­дарської діяльності, у визначенні потреби в різних видах ресурсів. В його основу по­кладено економічні норми та нормативи - науково-обґрунтовані величини, що харак­теризують кількісну та якісну міру витрат робочого часу, матеріалів і грошей.

Норми ~ це максимально припустима величина абсолютної витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, витрати праці для виготовлення одиниці продукції (чи вико­нання роботи) встановленої якості в умовах виробництва планового року.

Нормативи - це показники, які характеризують відносну величину (ступінь) вико­ристання знарядь і предметів праці, їх витрати на одиницю площі, ваги, обсягу.

Норми і нормативи повинні бути обґрунтованими, прогресивними, динамічними й охоплювати всю сукупність використаних ресурсів. Норми, незалежно від того, витра­ти якого елемента вони визначають, повинні мати системний характер та забезпечу­вати раціональне використання живої й уречевленої праці.

На макрорівні на основі норм і нормативів визначаються потреби економіки в засо­бах і предметах праці, а населення - у продовольчих і промислових товарах, усіх ви­дах послуг. З використанням норм витрат ресурсів формуються планові міжгалузеві баланси виробництва та розподілу продукції суспільного виробництва. Норми є осно­вою для розробки планових матеріальних балансів.

Система норм і нормативів містить десять основних груп: 1) ефективності суспіль­ного виробництва; 2) витрат і запасів сировини, матеріалів, палива та енергії; 3) витрат трудових ресурсів і заробітної плати; 4) використання виробничих потужностей і три­валості їх освоєння; 5) капіталовкладень і капітального будівництва; 6) потреби показ­ників використання, а також запасів в обладнанні; 7) фінансів; 8) витрат на виробницт­во; 9) соціально-економічних; 10) охорони навколишнього середовища.

Усі нормативи можна поділити на два типи. Вони відрізняються за своїм економіч­ним змістом та за сферою впливу на господарську діяльність.

Економічні нормативи першого типу характеризують вимоги, що висуваються сус­пільством до ефективності використання ресурсів.

До них належать: норматив ефективності капіталовкладень, тарифи, процент за кре­дит, нормативи виплат у бюджет за використання природних ресурсів (рента), валютні курси та ін. Специфічність цих нормативів полягає в тому, що вони фіксують мінімально припустиму величину економічної ефективності використання різних ресурсів, тобто сус-шльно виправданий розмір їх витрат для досягнення найбільшого економічного ефекту.

Економічні норми другого типу регламентують взаємовідносини між державою та підприємствами, а також між учасниками виробничого процесу з питань розподілу одержаних результатів між виробничими одиницями, трудовими колективами, окре­мими працівниками. До цього виду належать нормативи розподілу валового прибутку,

.56 ________ /. СИСТЕМНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛАНУВАННЯ

у т.ч. податки на прибуток, штрафи та неустойки, нормативи оплати праці та утворен­ня засобів економічного стимулювання. Ці нормативи мають забезпечувати узгоджен­ня інтересів держави та окремих трудових колективів і, відповідно, створювати зацікавле­ність підприємницьких структур у максимальному використанні виробничих можливос­тей. Класифікація норм і нормативів промислового підприємства приведена на рис. 2.3.

Рис. 2.3. Класифікація норм І нормативів промислового підприємства

Приблизний перелік норм і нормативів (в укрупненому виді), що використовуються у поточному плануванні, їх призначення та відповідальні за організацію нормування відділи наведені в табл. 2.2.

Нормування витрат праці передбачає використання наступних норм і нормативів:

>• норматив часу - це розрахункова величина часу, що необхідна для виконання окремих елементів роботи, операцій. Цей норматив використовується для нормування ручних, машинних і апаратурних операцій. Розробляються нормативи основного, до­поміжного часу, часу на відпочинок, нормативи підготовчо-заключного часу, часу на обслуговування робочих місць відповідно до типу і методів організації виробництва;

>• норматив чисельності використовується для визначення кількості працівників, регламентує їх чисельність, для виконання одиниці обсягу роботи чи окремої функції;

>> норма виробітку - це обсяг роботи, в натуральних одиницях, що повинен бути виконаний за одиницю часу (годину, зміну, місяць);

>• норма обслуговування - це регламентована кількість одиниць устаткування, апаратів, площ, які повинні обслуговуватися одним робітником чи групою робітників за одиницю робочого часу (зміну, місяць).

Норми потреби підприємства в устаткуванні розробляються для обладнання ос­новного виробництва, обладнання загального призначення і допоміжно-обслуговую­чих виробництв.

Норми потреби в устаткуванні основного виробництва - це кількість устат­кування певного виду, яке потрібне в умовах, що відповідають плановому рівню тех­нології й організації виробництва продукції (роботи), устаткування певного виду для випуску протягом планового періоду одиниці продукції (роботи) установленої якості, обсягів, які передбачені планом виробництва.

Норми потреби в устаткуванні загального призначення і допоміжно-обслу­говуючих виробництв - це кількість певних видів машин, верстатів, агрегатів і т. ін., що приходяться на певну суму (грн.) вартості промислово-виробничих фондів.

Таблиця 2.2. Норми і нормативи та їх призначення в поточному плануванні

Нормування кількості устаткування і його використання ведеться за групами ус­таткування. Для цього розробляються нормативи обслуговування, режими робіт, ремонту. На підставі зазначених нормативів визначаються виробничі потужності підрозділів і підприємства в цілому.

Основні ремонтно-експлуатаційні норми такі:

а) тривалість міжремонтних періодів чи обсяги робіт, які виконуються між ремонтами;

б) норми простою устаткування в ремонті;

в) структура ремонтних циклів;

г) вартість ремонтної одиниці;

д) трудомісткість ремонту (умовної чи фізичної одиниці);

е) витрати матеріалів на ремонтні роботи і т.ін.

2. Інформаційні ресурси та нормативна база планування діяльності підприємства 59

Фінансові нормативи - це розрахунки підприємства з бюджетом, банками й іншими підприємствами та організаціями. Вони поділяються на наступні види:

I. Взаємовідносини з бюджетом:

а) нормативи відрахувань до бюджету, що включаються в ціну продукції, яка реалізується: -* податок на додану вартість;

-> акцизний збір; -» мито і збори;

б) нормативи відрахувань до бюджету, що нараховуються на фонд заробітної плати: >- відрахування до Пенсійного фонду;

>- відрахування у фонди соціального страхування;

в) нормативи відрахувань до бюджету, що вираховуються з виплаченої заробітної плати: / прибутковий податок;

«/ відрахування до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування;

г) нормативи відрахувань у бюджет із прибутку: >• податок на прибуток;

д) місцеві податки і збори, що включаються в собівартість продукції.

II. Взаємовідносини з банками:

-> процент за банківський кредит; -> процент на депозитний вклад у банк.

При оперативно-календарному плануванні на підприємстві застосовуються кален­дарно-планові нормативи.

Залежно від типів виробництва й методів його організації вони поділяються на такі види:

а) величина партій запуску - випуску деталей, виробів у багатосерійному та серій­ному виробництві;

б) періодичність повторення партії деталей, виробів у багатосерійному та серійно­му виробництві;

в) тривалість виробничого циклу виготовлення партії деталей, виробів у багатосе­рійному і серійному виробництві;

г) такт потокової лінії в масовому виробництві;

д) тривалість виробничого циклу виготовлення виробів в одиничному та дрібносе-рійному виробництві;

е) матеріали в незавершеному виробництві в одиничному та дрібносерійному ви­робництві;

є) запаси деталей, виробів у масовому та багатосерійному виробництві;

ж) календарні випередження по технологічним переробкам в одиничному і дрібно­серійному виробництві.

Крім того, кожна з груп форм і нормативів може класифікуватися за визначеними ознаками (рис. 2.3).

/ За часом дії у плановому році:

перспективні — використовуються для розробки стратегічних планів, їх величи­на розробляється на основі виробленої стратегії з урахуванням перспектив технічного прогресу. Вони наочно показують резерви виробництва;

поточні — поділяються на річні, квартальні, місячні. На основі цих норм ведеться робота з поточного планування на підприємстві, визначаються потреби, укладаються угоди по постачанню сировини, матеріалів, напівфабрикатів. Поточні норми розробля­ються на основі оперативних норм і заходів щодо економії ресурсів;

ЗО /. СИСТЕМНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛАНУВАННЯ

оперативні- діють у даний момент і використовуються для оперативно-виробни­чого планування. За ними видаються в цехах матеріали на даний місяць, декаду, зміну. На їх основі встановлюються розцінки по заробітній платі.

У міру впровадження організаційно-технічних заходів норми переглядаються.

/ За характером розповсюдження:

цехові, заводські - розробляються на підприємстві;

міжзаводські - розробляються для однотипного виробництва;

галузеві - регламентують витрати всіх підприємств галузі;

міжгалузеві - розробляються на визначені види робіт і процесів, характерних і здійснюваних приблизно в однакових умовах на підприємствах різних галузей промисло­вості. Наприклад, навантажувально-розвантажувальні роботи, транспортні операції.

Одним із видів галузевих норм є типова норма. Це — регламентовані витрати вироб­ничих ресурсів на виготовлення типового представника, групи однорідних видів про­дукції при організаційно-технічних умовах, що є характерними для більшості підприємств. До типової норми відноситься, наприклад, норма вмісту цементу в 1 м3 бетону, що забез­печує бетону задані властивості при раціональному використанні цементу і заповнювачів.

Типові норми дозволяють оцінити обґрунтованість і прогресивність діючих на підприємстві виробничих норм, витрат ресурсів.

/ За ступенем агрегування продукції:

подетальні (поопераційні) - характеризують витрати матеріалів чи витрати праці, не­обхідні для виготовлення деталі (на окрему операцію) відповідно до креслень і технічних умов;

вузлові - характеризують витрати ресурсів для виготовлення визначеного вузла;

індивідуальні - встановлюються на конкретний вид готової продукції чи робіт;

групові - визначаються на основі індивідуальних норм як середньозважені величини. Вони встановлюються на групу однойменної продукції у натуральному чи вартісному вигляді.

/ За ступенем деталізації:

специфіковані — визначають величину витрат конкретного виду матеріалу (із за­значенням марки, сорту, типорозміру) на виробництво одиниці виробу;

зведені — складаються по укрупненій номенклатурі матеріалів.

/ За методами розробки:

Для підвищення якості норм і нормативів важливе значення мають методи їх роз­робки. На підприємствах застосовуються наступні методи нормування: розрахунково-аналітичний, дослідний, дослідно-статистичний і комбінований.

Розрахунково-аналітичний метод є єдиним науковим методом нормування. Він ґрунтується на вивченні факторів, що визначають витрати ресурсів на встановлення кількісного впливу кожного з них чи їх сукупності на рівень норми. Технічний розраху­нок витрати ресурсів поєднується з аналізом виробничих умов. Цей метод передба­чає ретельне вивчення технологічного і трудового процесів виготовлення продукції, передового досвіду економії ресурсів, проведення необхідних розрахунків. Особливо доцільно його застосовувати в нормуванні основних матеріалів і витрат праці у всіх галузях промисловості, а також палива й енергії в енергомістких виробництвах.

Дослідний метод ґрунтується на визначенні норм і нормативів на основі спостере­жень, лабораторних дослідів і експериментальних досліджень. Він застосовується більш широко, але є менш точним порівняно з розрахунково-аналітичним, тому що не врахо­вує впровадження нової техніки і прогресивної технології, передового досвіду, наукової організації праці. Тому дослідний метод не сприяє виявленню і використанню резервів

2. Інформаційні ресурси та нормативна база планування діяльності підприємства 31

економії матеріальних і трудових ресурсів. Його доцільно застосовувати для норму­вання витрат допоміжних матеріалів, сировини і матеріалів у виробництвах, заснова­них на хімічних технологіях, а також у видобувних галузях.

Дослідно-статистичний метод нормування праці полягає у встановленні норм на основі фактичних даних про витрати праці чи матеріалів на одиницю продукції у минулий період. Він є неточним, тому що спостерігається значне відхилення фактич­них витрат від планових. Це обумовлено тим, що при дослідно-статистичному методі не проводиться аналіз факторів, які вплинули на підвищення витрат ресурсів, не забез­печується виявлення і використання внутрівиробничих резервів. Тому дослідно-статис­тичний метод може використовуватися при орієнтованих і укрупнених розрахунках.

Комбінований метод нормування - спосіб розробки індивідуальних норм витрат сировини, матеріалів, палива й енергії із використанням одночасно двох або трьох ме­тодів: розрахунково-аналітичного, дослідного і дослідно-статистичного.

На практиці досить часто мають місце випадки, коли величина корисних (чистих, теоретичних) витрат того чи іншого виду сировини, матеріалу визначається розрахун­ково-аналітичним методом, а обсяг технологічних відходів і втрат - дослідним. Такий спосіб належить до комбінованого.

Впровадження прогресивної технології виробництва, наукових методів організації праці, розвиток раціоналізації приводять до постійної зміни нормативної інформації на підприємстві, необхідності її систематичного перегляду. Доцільно робити суцільний пе­регляд норм праці один раз у два-три роки при одночасній атестації робочих місць.

Для визначення норм і нормативів, що підлягають перегляду, а також перевірки їх якості, на підприємствах проводиться аналіз. Із цією метою визначається питома вага норм, встановлених розрахунково-аналітичним, дослідним і дослідно-статистичним ме­тодами; вивчається ступінь їх виконання, структура (частка корисних витрат ресурсів у загальних витратах, основного часу в трудомісткості продукції, коефіцієнтів виходу придатного продукту). За його результатами розробляються і впроваджуються за­ходи щодо підвищення якості норм і нормативів.

Основою організації нормувальної роботи є залучення до роботи із встановлення норм колективу працівників підприємства і максимальне наближення нормувальної роботи до вирішення тих питань, від яких залежить рівень норм (табл. 2.2). Це озна­чає, що норми витрат матеріалів за їх вмістом у готовому продукті (чиста вага) пови­нен визначати працівник, що проектує продукцію; нормативи технологічних відходів розробляються технологом, що проектує процес виготовлення продукції, він також бере активну участь у визначенні норм трудомісткості; норми тривалості виробничого цик­лу розробляє апарат керівника виробництва. Активну участь у цій роботі беруть відділи головного конструктора, головного технолога, головного механіка, головного енерге­тика, інструментальний відділ й інші.

Нормування палива й енергії здійснює бюро (група) по нормуванню витрат палив­но-енергетичних ресурсів у складі відділу головного енергетика.

Норми і нормативи використання знарядь праці розраховує відділ головного механі­ка із залученням відділу головного технолога, технологічних бюро цехів, відділу праці та заробітної плати.

Встановлення норм і нормативів праці проводить відділ праці та заробітної плати за участі відділу головного технолога, цехових технічних бюро і бюро праці, майстрів, гюбітників.

32 /. СИСТЕМНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЛАНУВАННЯ

Норми і нормативи організації виробничого процесу розробляє виробничо-диспет­черський відділ із залученням відділу головного технолога і виробничо-диспетчерсь­ких бюро цехів.

Організація фінансових нормативів покладена на фінансовий відділ підприємства.

Позитивний вплив на якість норм робить така організація нормувальної роботи, коли активну участь у ній беруть робітники і фахівці цехів, ділянок, працюють спільш нормувальні бюро.

На величину норми впливає рівень техніки, технології, організації виробництва і праці, а також рівень кваліфікації кадрів. У зв'язку з цим важливе значення має впроваджен­ня у виробництво досягнень науково-технічного прогресу.

Основним органом, який здійснює організацію розробки норм витрат матеріальних ресурсів на підприємстві, є бюро (група) розробки матеріальних нормативів, що підпо­рядковане головному технологу чи головному інженеру. Воно здійснює методичне й організаційне керівництво розробкою нормативної бази, виявляє резерви економії ма­теріальних ресурсів.

За участі відділів головного технолога, головного конструктора, головного металур­га, матеріально-технічного забезпечення, бюро розробки матеріальних нормативів ство­рює подетальні, специфіковані, поопераційні і зведені норми витрат сировини і матеріал» на нову продукцію; організовує щорічний перегляд діючих норм витрат; готує і доводить до відділів і цехів підприємства діючі норми витрат та показники їх зниження, контролює їх виконання; розробляє план організаційно-технічних заходів щодо економії матеріаль­них ресурсів, організовує їх реалізацію і контроль за виконанням; виконує аналіз фактич­них питомих витрат сировини та матеріалів за звітний період; бере участь у розгляді раціоналізаторських й інших пропозицій, що впливають на зміну норм витрат; вивчас причини утворення відходів і готує пропозиції по їх зменшенню чи використанню.

Розробка прогресивних норм здійснюється в наступній послідовності:

</ проводиться аналіз використання ресурсів і виявляються внутрішньовиробничі резерви по їх економії;

^ розробляються заходи щодо мобілізації і використання резервів економії ре­сурсів, розглядаються передумови впровадження й освоєння прогресивних норм;

^ розраховується економічна ефективність даних заходів.

План заходів щодо економії сировини і матеріалів розробляється для кожного підроз­ділу й у цілому для підприємства. Він є складовою частиною плану технічного й органі­заційного розвитку підприємства.

ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. Які види інформації для планування діяльності підприємства існують?

2. Які існують джерела інформації для процесу планування?

3. Що таке нормативна база планування?

4. Класифікація економічних норм і нормативів.

5. Які існують норми і нормативи нормування витрат праці?

6. Де застосовуються календарно-планові нормативи? Які їх види?

7. Які види фінансових нормативів Ви знаєте?

3. Система планів підприємства 33