Тема 10. Виробнича інфраструктура

10.1. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ПЛАНУВАННЯ ПІДРОЗДІЛІВ ВИРОБНИЧОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

На економіку суб'єкта господарювання суттєво впливають допоміжні та обслуго­вуючі виробничі процеси, які утворюють інфраструктуру підприємства.

Під інфраструктурою підприємства розуміють комплекс цехів, господарств і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприєм­ства в цілому.

Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури.

Виробнича інфраструктура підприємства - це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні профільної (основної) продукції, але своєю діяль­ністю створюють необхідні умови для успішного функціонування основних вироб­ничих цехів.

Виробнича інфраструктура включає:

/ допоміжні та обслуговуючі цехи (дільниці) та господарства;

^ комунікаційні мережі, магістральні об'єкти;

/ засоби збору та обробки інформації;

/ природоохоронні споруди.

Функціонування виробничої інфраструктури суттєво відрізняється від діяльності основних підрозділів підприємства. Його особливості полягають у тому, що ре­зультат діяльності інфраструктури являє собою послугу виробничого характеру, її продукція не існує самостійно, поза виробничим процесом. Особливістю елементів виробничої інфраструктури є також їх територіальна незалежність. Так як процес споживання послуг безпосередньо пов'язаний із процесом виробництва, то кон­центрація об'єктів інфраструктури в одному місці не може компенсувати їх не­стачу в іншому.

При сучасній системі організації промисловості, коли відсутні спеціалізовані підприємства технічного обслуговування, підприємства змушені розвивати влас­ний комплекс цехів, господарств та служб для технічного обслуговування основ­них виробництв.

Тепер на підприємствах функціонують як самостійні структурні підрозділи: інструментальні, енергетичні, ремонтно-механічні та транспортні цехи.

У розвитку виробничої інфраструктури існують певні недоліки:

-> роздробленість допоміжних та обслуговуючих служб;

-і низький рівень їх спеціалізації та концентрації, відставання у технології та органі­зації праці;

-> низький рівень механізації та автоматизації;

^ низький рівень продуктивності праці та високий рівень витрат на виробництво продукції, виконання робіт та надання послуг.

Прогрес розвитку техніки і технологій основного виробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої інфраструктури.

У цілому, успішне господарювання в ринкових умовах неможливе без збалансовано­го розвитку, як основного виробництва, так і виробничої інфраструктури підприємства.

10. Виробнича інфраструктура ________________________________________1 53

10.2. ПЛАНУВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА ТЕХНОЛОГІЧНИМ ОСНАЩЕННЯМ

У діяльності сучасних підприємств важливу роль відіграє система забезпечення їх технологічним оснащенням (інструментом).

Під інструментом розуміють всі види технологічної оснастки: різальний, вимірю­вальний, допоміжний та інші види інструменту, а також штампи, пресформи та інші пристрої.

Інструментальне господарство - це сукупність внутрішньо-виробничих підрозділів підприємства, які займаються придбанням, проектуванням, виготовлен­ням, відновленням і ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням і ви­дачею на робочі місця.

Розрахунки річної потреби в інструменті здійснюють на підставі запланованих об­сягів виробництва продукції, номенклатури потрібної для цього оснастки і норм витрат інструменту.

Для безперервного функціонування виробничого процесу необхідно мати певну мінімальну кількість інструменту, тобто його обіговий фонд:

Розрахунки потреби за кожним видом інструментів ведуться для діючого вироб­ництва та виробництва нових виробів окремо.

Потреба в оснащенні для виробництва нових виробів визначається з урахуванням планових термінів і трудомісткості освоєння та випуску даних виробів; планової трива­лості випуску нових виробів; організаційних форм виробництва у період їх освоєння та випуску.

При розрахунку потреби в оснащенні для діючого виробництва враховуються його витрати для виконання планового обсягу виробництва, а також зміна величини обіго­вого фонду протягом планового періоду:

Норми витрат інструменту встановлюють залежно від типу виробництва. В основу розрахунків мають бути покладені питомі норми витрат технологічного оснащення на кожну операцію або усереднені норми на одиницю випущеної продукції (або вер-стато-годину роботи устаткування). У масовому та великосерійному виробництві норму витрат інструменту розраховують виходячи з обсягу роботи на 1000 деталей

1 54 ///. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

(в окремих випадках на 100, 10 або 1 деталь). В одиничному та дрібносерійному виробництві норма витрат інструменту встановлюється в узагальненому вигляді (ви­значається обсяг робіт на 1000 або 100 верстато-годин роботи того чи іншого виду технологічного устаткування).

Розрахувавши норму витрат певного виду інструменту, можна визначити його ви­трати на всю програму деталей, що обробляються.

У масовому та великосерійному виробництві витрати інструменту в плановому

На основі розрахованої потреби в оснастці планово-економічним відділом підприє­мства розробляється програма її виготовлення в інструментальних цехах підприєм­ства і складається замовлення на її придбання зі сторони.

Річний план роботи інструментального цеху складається з поквартальною розбив­кою і включає наступні розділи:

1. Обсяг випуску продукції, в якому вказується обсяг продукції у грошовому та натуральному виразі.

2. Чисельність та заробітна плата, що розраховується за аналогічними показника­ми основних цехів.

3. Собівартість, де містяться калькуляції окремих видів технологічного оснащення, робіт, послуг, а також кошторис витрат на виробництво.

10.3. ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ РЕМОНТНОГО ВИРОБНИЦТВА

Сучасне підприємство оснащене дорогим і різноманітним обладнанням, автомати­зованими системами, поточними лініями. Для надійної роботи обладнання вимагаєть­ся систематичне технічне обслуговування, виконання ремонтних робіт та заходів із технічної діагностики.

Ремонт - це процес відновлення початкової дієспроможності устаткування, яку було втрачено в результаті виробничого використання.

Склад і структура ремонтного господарства залежить від загальної та виробничої структури підприємства, характеру засобів праці, обсягу ремонтних робіт, рівня спеці­алізації та інших факторів. Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт засобів праці, монтаж і введення в дію

10. Виробнича інфраструктура 155

нового устаткування, виготовлення запасних частин і нестандартного обладнання, модернізацію діючих машин та устаткування.

Залежно від масштабів виробництва підприємства застосовують три форми органі­зації ремонтно-профілактичних робіт:

>• централізовану - весь ремонтний персонал підприємства підпорядковано го­ловному механіку;

>- децентралізовану - всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехо­вих ремонтних баз, що підпорядковані начальникам цехів;

>• змішану - поєднує в собі централізацію і децентралізацію: технічне обслугову­вання та поточний ремонт здійснює ремонтний персонал виробничих цехів, а капіталь­ний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин і нестандартного устатку­вання - персонал ремонтно-механічного цеху.

Роботи з технічного обслуговування та ремонту устаткування плануються на підприємствах у формі перспективного плану, річних і місячних планів-графіків плано­во-попереджувального ремонту (ППР).

Відділом головного механіка підприємства за участі планово-економічного відділу роз­робляється план роботи ремонтно-механічного цеху (РМЦ), який включає наступні роз­діли: виробничу програму, чисельність та заробітну плату, собівартість ремонтних робіт.

Виробнича програма складається в номенклатурному виразі та трудомісткості. Вона передбачає проведення технічного (міжремонтного) обслуговування, періодичних пла­нових ремонтів і модернізації.

Під технічним обслуговуванням розуміють усунення дрібних несправностей за­собів праці, проведення оглядів стану окремих вузлів та агрегатів, здійснення заміни мастила та регулювання певних механізмів. Планові ремонти залежно від обсягу, склад­ності й терміну проведення робіт поділяються на капітальні та поточні (середні, малі).

Капітальний ремонт - це найбільший за обсягом та складністю вид ремонту. Він передбачає повне розбирання; ремонт відпрацьованих деталей та вузлів (у тому числі базових); заміна тих, що не підлягають ремонту; регулювання й випробування під навантаженням. У процесі поточного ремонту замінюються або відновлюються окремі деталі (вузли) засобів праці, проводяться регулювальні операції.

Середній ремонт передбачає часткове розбирання обладнання, заміну спрацьо­ваних вузлів, випробування та регулювання.

Малий ремонт полягає в заміні невеликої кількості зношених деталей, а також у регулюванні обладнання. Він забезпечує дієздатність обладнання до наступного пла­нового ремонту.

Модернізація - це сукупність організаційно-технічних заходів із покращення основ­них параметрів і характеристик агрегатів. Модернізація передбачає часткову заміну окремих деталей і вузлів більш досконалими, а також застосування спеціальних при­ладів та пристроїв.

Комплексу робіт із модернізації обладнання повинні передувати відповідні розрахунки економічної ефективності. Річний економічний ефект від модернізації станка (РЕЕМ) визначається за формулою:

1 56 ///. ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Виробнича програма ремонтно-механічного цеху визначається згідно графіка пла­ново-попереджувального ремонту. Річний графік ППР складається відповідно до норм тривалості ремонтного циклу, міжремонтного і міжоглядового періодів із урахуванням структури ремонтного циклу.

Ремонтний цикл - проміжок часу між двома капітальними ремонтами або між початком експлуатації та першим капітальним ремонтом.

Міжремонтний (міжоглядовий) період - проміжок часу роботи устаткування чи іншого засобу праці між двома суміжними (черговими) ремонтами (оглядами).

Приводимо формули розрахунку тривалості вказаних періодів:

Структура ремонтного циклу - перелік І послідовність планових ремонтів, про­цесів технічного обслуговування в межах одного ремонтного циклу.

Перед складанням плану ремонтних робіт необхідно проводити щорічний техніч­ний огляд обладнання з метою уточнення його технічного стану. В плані вказуються терміни проведення ремонтів і оглядів по кожній обліковій одиниці. Вид чергового ре­монту встановлюють згідно структури ремонтного циклу, а час його проведення -згідно нормативної тривалості міжремонтного періоду.

Дату чергового планового ремонту визначають, беручи до уваги дату попередньо­го ремонту, відпрацьований час і стан устаткування.

Графік планово-попереджувального ремонту (ППР) складається по кожному об­'єкту засобів праці, в ньому зазначаються види чергових ремонтів, терміни виконання кожного ремонту та огляду протягом року. На підставі річного графіку в залежності від завантаження ремонтних підрозділів розробляються квартальні та місячні графіки планово-попереджувального ремонту.

При наявності великої кількості однотипного устаткування в цеху кількість капі­тальних, середніх та малих ремонтів і оглядів розраховується за формулами:

Ірудомісткість І матеріаломісткість ремонту І технічного обслуговування облад­нання залежить від його конструкторських особливостей. За цією ознакою все облад­нання розподілене за категоріями складності. Трудомісткість ремонтних робіт ви­значається через трудомісткість одиниці складності ремонту.

Обсяги трудомісткості ремонтних робіт визначаються за формулою:

Річний обсяг робіт певного виду технічного (міжремонтного) обслуговування (РОТО) визначається за формулою:

При плануванні собівартості виробництва ремонтно-механічного цеху необхідно скласти загальний цеховий кошторис витрат, кошторис на виконання капітального, се­реднього ремонтів та технічне (міжремонтне) обслуговування.

10.4. ПЛАНУВАННЯ ЕНЕРГОЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА

Виробнича діяльність сучасного промислового підприємства пов'язана із спожи­ванням енергетичних ресурсів як власного виробництва, так і отриманих ззовні.

Основна задача енергообслуговування - надійне забезпечення підприємства всіма видами енергії встановлених параметрів при мінімумі втрат. Плановий обсяг і структура енергоресурсів залежать від потужності підприємства, виду продукції, характеру техно­логічних процесів, а також від зв'язків підприємства з районними енергосистемами.

Вирішення завдань по енергозабезпеченню підприємства покладено на енергетич­не господарство підприємства.

До складу енергетичного господарства підприємства входять такі Його види:

/ електросилове - знижувальні підстанції, генераторні та трансформаторні уста­новки, електричні мережі, акумуляторне господарство;

/ теплосилове - котельні, компресори, теплосилові мережі, водопостачання, ка­налізація;

/ газове - газогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні установки;

У пічне - нагрівальні й термічні печі;

/ слабкострумове - власна телефонна станція, різні види зв'язку (у тому числі диспетчерського та селекторного);

/ енергоремонтне - технічне обслуговування, ремонт і модернізація різноманіт­ного енергообладнання.

При розрахунку потреби в енергії та паливі необхідно враховувати виробничу програ­му на плановий період, прогресивні норми витрат палива та енергії на одиницю продукції, норми витрат енергії та палива на власні потреби, організаційно-технічні заходи підпри­ємства, відпуск енергії за межі підприємства, норми втрат енергії в мережах.

10. Виробнича інфраструктура____________________________________________1 59

Нормування енергоспоживання полягає у визначенні його максимально допустимих витрат на відповідну облікову одиницю. Норми повинні відображати прогресивний рівень енерговикористання, що відповідає передовій технології і організації виробництва. Нор­ми енергоспоживання розраховують як питомі витрати енергії на одиницю продукції, ро­бочі місця, агрегати, а також по дільницях, цехах і підприємству в цілому.

Норми енергоспоживання поділяються на операційні (агрегатні) та сумарні, залеж­но від їх стосунку до одиниці продукції (агрегата) чи до всієї продукції цеху, підприєм­ства. Сумарні норми поділяються на цехові та заводські. Норми витрат енергії поділя­ються також на прямі (на одиницю продукції чи робіт) і непрямі (на одиницю часу роботи обладнання).

Норми визначаються на підставі проведених випробувань, а також шляхом вивчен­ня фактичної роботи устаткування.

Кількість електричної енергії для технологічних цілей розраховується двома шляхами:

1) на планову програму;

2) за потужністю встановленого устаткування.

Перший метод значно точніший. Він застосовується при масовому та великосерій-ному виробництві. В цьому випадку кількість необхідної електроенергії (Е) визначається за формулою:

Загальну схему енергоспоживання складають у вигляді енергетичного балансу, який являє собою систему взаємопов'язаних показників, що характеризують потребу підпри­ємства у різних видах енергії, а також джерела її покриття.

Енергетичні баланси класифікують:

1) за періодом складання (перспективні, поточні, звітні);

2) за видами енергоносіїв (конкретні - за видами енергії і палива, зведені - за су­мою всіх видів енергії в однорідних одиницях, кВт-годинах, тоннах умовного палива);

3) за енергетичними процесами (силові, високотемпературні (понад 500°С), серед-ньотемпературні (200-500°С), низько-температурні (нижче 200°С) та освітлювальні);

4) за цеховим призначенням енергії (для технічних потреб, на освітлення і т.д.);

5) за об'єктами споживання (підприємство, цех, дільниця, вид технічного облад­нання).

Побудову енергетичного балансу починають із його витратної частини і проводять у два етапи:

1) планують потребу підприємства в усіх видах палива і енергії;

2) визначають втрати в мережі та перетворювальних засобах.

Розробка дохідної частини балансу (джерел покриття потреби в енергії) містить:

1) розрахунок енергоресурсів підприємства, виходячи із потужності генеруючих установок і врахування можливого отримання палива та енергії від районних енерго­систем;

2) проектування режимів роботи агрегатів і розробку балансів генеруючих установок;

3) визначення кількості енергії, що відпускається на сторону.

Аналіз дохідної і витратної частин енергобалансу дозволяє намітити найбільш раці­ональні шляхи виробництва, отримання і споживання палива і енергії, а також є осно­вою для розробки заходів із виявлення внутрішньовиробничих резервів з метою їх використання в народногосподарському обороті.

Енергетичні баланси складаються в двох формах: вертикальній (тобто за виробни­чими дільницями та за напрямками використання) і горизонтальній (тобто за економіч­ною та цільовою ознаками в цілому по підприємству з визначенням обсягу корисної енергії та витрат за місцем виникнення та видами).

Форму енергобалансу у вертикальному розрізі називають робочою, а в горизон­тальному - аналітичною, або синтезованою.

Планування діяльності енергетичних цехів здійснюють планово-економічне бюро відділу головного енергетика та економісти цехів.

10. Виробнича інфраструктура 161

Основними розділами плану є:

>- виробнича програма;

>- чисельність та заробітна плата;

>- собівартість.

Виробнича програма енергетичного цеху складається в натуральному та вартісно­му виразі.

При визначенні загальної суми витрат енергетичного цеху складається кошторис на виробництво (на кожний вид робіт - окремий кошторис). Собівартість послуг на продукцію енергетичних цехів (дільниць) для внутрішньоцехових потреб визначається за прямими витратами, а для внутрішньозаводських потреб — із урахуванням непря­мих витрат. До кошторису витрат енергетичних цехів поряд із витратами на власне виробництво вносять витрати на придбання енергії аналогічного виду, а також витрати на її переробку.

Витрати на утримання та експлуатацію загальнозаводських мереж вносять до собі­вартості відповідного виду енергії.

Робітники енергетичного цеху поділяються на експлуатаційників та ремонтників, їх чисельність, в основному, визначається за нормативами обслуговування.

10.5. ПЛАНУВАННЯ ТРАНСПОРТНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ

ВИРОБНИЦТВА

На сучасному промисловому підприємстві переміщується значна кількість різно­манітних вантажів. Здійснення постійних виробничих взаємозв'язків між структурни­ми підрозділами можливе лише при відповідному рівні організації транспортного гос­подарства, що містить комплекс підрозділів, які займаються навантажувально-роз­вантажувальними роботами та переміщенням вантажів.

Основними завданнями транспортного господарства є:

1) забезпечення чіткого і безперервного функціонування виробничого процесу;

2) оптимальне використання всіх видів транспортних засобів;

3) механізація і автоматизація навантажувально-розвантажувальних робіт;

4) підвищення продуктивності праці робітників транспортного господарства;

5) зниження собівартості транспортних операцій.

На підприємствах із великими обсягами перевезень вантажів організовуються спеці­алізовані цехи залізничного, автомобільного та інших видів транспорту. На се­редніх і невеликих підприємствах створюється єдиний транспортний цех. Транспорт­не господарство підприємства очолює начальник транспортно-технологічного відділу.

Уся сукупність транспортних операцій на підприємстві здійснюється за допомогою трьох взаємопов'язаних видів транспорту:

^ зовнішнього;

«/ міжцехового;

У внутрішньоцехового.

Зовнішній транспорт забезпечує зв'язок підприємства з приймальними пункта­ми транспорту загального користування (залізничними, водними станціями та аеро­портами), а також зі складами місцевих контрагентів.

Міжцеховий транспорт використовується для перевезень вантажів на території підприємства (між цехами, службами, складами).

1 65_____________________________ІІиТЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Внутрішньоцеховий транспорт виконує транспортні операції у межах окремого цеху. Він, у свою чергу, поділяється на:

а) загальноцеховий - перевезення вантажів між цеховими складами, дільницями, технологічними лініями;

б) міжопераційний - зв'язок між окремими робочими місцями. Організація діяльності транспортного господарства включає такі етапи:

1) складається відомість і схеми вантажопотоків;

2) вибирається система організації роботи транспорту;

3) розраховується необхідна кількість транспортних засобів;

4) складається графік роботи транспорту.

Ванпшжооборот ~ це загальна кількість вантажів, які потрібно перемістити за певний час (рік, квартал, місяць, добу, зміну), а під вантажним потоком розуміють кількість вантажів (у тоннах, кубометрах, штуках), які переміщуються в певному на­прямку між окремими пунктами. Із суми окремих вантажопотоків складається ван-тажооборот підприємства.

Розрізняють зовнішні та внутрішні вантажопотоки, які створюють відповідно зовнішній та внутрішній вантажооборот.

Для раціональної організації транспортного господарства та визначення вантажоо-бороту на підприємстві потрібно скласти номенклатурну таблицю всіх вантажів, згру­пувавши їх за певними ознаками. Дані таблиці за номенклатурою та кількості ван­тажів використовуються також для встановлення норм виробітку та розцінок на вико­нання транспортних робіт.

Для розрахунку загального вантажообороту підприємства і вантажопотоку між окре­мими цехами та дільницями складається шахова відомість вантажообороту підприєм­ства (табл. 10.1).

За даними шахових таблиць, планів цехів і генеральних планів підприємства скла­дають схеми (діаграми) вантажопотоків, а по вантажообороту і вантажопотоках вста­новлюють тип і структуру парку транспортних і підйомно-транспортних машин. Таблиця 10.1. Шахова таблиця загального вантажообороту підприємства (т)

Планування господарської діяльності транспортного цеху проводять планово-еконо­мічний відділ, відділ організації праці та заробітної плати разом із транспортним цехом. Здійснюється розробка річних, квартальних і місячних планів за такими розділами:

-* виробнича програма;

-* чисельність, заробітна плата;

-* собівартість.

10. Виробнича інфраструктура____________________________________________1 63

Вихідними даними для її розробки є:

- плани матеріально-технічного забезпечення, комплектування й кооперування, плани реалізації продукції (збуту), капітального будівництва (за зовнішніми пере­везеннями);

- виробнича програма обслуговуваних цехів згідно зі схемою вантажоперевезень, що діє на підприємстві (за внутрішніми перевезеннями);

— дані про наявний склад транспортних засобів;

- графіки технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів;

- нормативи трудових і матеріальних витрат на основні види транспортних, наван­тажувально-розвантажувальних операцій.

Виробнича програма транспортного цеху складається з обсягів послуг у натураль­ному та вартісному виразі.

Номенклатурний план включає такі види робіт і послуг:

- доставку матеріально-технічних цінностей на підприємство;

- транспортування готової продукції підприємства до місця навантаження або до споживача;

- внутрішньовиробничі вантажопотоки;

- навантажувально-розвантажувальні роботи;

- технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів і механізмів;

- інші роботи та послуги.

При плануванні обсягів ремонтних робіт опрацьовуються графіки технічного об­слуговування та ремонту транспорту; графік випуску транспорту на лінію; листки об­ліку технічного обслуговування та ремонту транспорту; норми пробігу до першого капітального ремонту; норми міжремонтного пробігу.

Планова чисельність робітників транспортного цеху розраховується за видами транс­порту та типами транспортних засобів.

Планова чисельність водіїв автомашин, автокар та електрокар розраховується на підставі обсягів перевезень у машино-годинах (людино-годинах) роботи водіїв на лінії із врахуванням часу на технічне обслуговування та ремонт машин.

Планова чисельність кранівників, стропувальників, чергових слюсарів (Ч™) роз­раховують так:

На кількість транспортних засобів впливає існуюча система обслуговування, яка для масового та крупносерійного виробництва може бути маятниковою або кільцевою.

Маятникову систему використовують при перевезенні вантажів між двома пунк­тами, а кільцеву - при обслуговуванні багатьох пунктів, де здійснюють послідовне перевезення вантажів від одного споживача до іншого із обов'язковим поверненням транспортних засобів до початкового пункту.

При маятниковій системі розрахунок необхідної кількості транспортних засобів (КТЗ™) визначають за формулою:

10. Виробнича інфраструктура____________________________________________1 65

де п - кількість пунктів, що обслуговуються.

План собівартості продукції (робіт, послуг) містить у собі:

/ собівартість окремих видів робіт і послуг;

У кошторис витрат на виробництво.

Планова собівартість одиниці вантажу визначається окремо за видами транспорту діленням планового кошторису витрат по цеху на кількість тонно-кілометрів або тонн перевезених вантажів.

Витрати на утримання та експлуатацію транспортних засобів розраховуються згідно з установленими нормами та нормативами на підставі загальнодержавних норм вит­рат мастил, палива, автопокришок та розміру амортизаційних відрахувань.

Плановий кошторис витрат транспортного цеху визначається як сума кошторисів витрат на транспортні, навантажувально-розвантажувальні та ремонтні роботи.

7у\ ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ

^ І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. Вплив виробничої інфраструктури підприємства на ефективність господа­рювання.

2. Вихідні дані, що використовуються при плануванні потреби в інструментах.

3. Складання річного плану роботи інструментального цеху.

4. Форми організації ремонтно-профілактичних робіт на підприємстві.

5. Виробнича програма ремонтно-механічного цеху.

6. Складання плану ремонтних робіт та графіку планово-попереджувального ремонту.

7. Механізм розрахунку потреби підприємства в енергії та паливі.

8. Методи розрахунку планової кількості електричної енергії для технологіч­них цілей підприємства.

9. Побудова енергетичного балансу.

10. Види робіт, що включаються до виробничої програми транспортного цеху.

11. Проблеми забезпеченості достатньої збалансованості між основним ви­робництвом та виробничою інфраструктурою підприємства.

1 6В IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТІ ФІНАНСІВ

РОЗДІЛ IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ І ФІНАНСІВ

І

О План викладу матеріалу розділу