Тема 11. Витрати виробництва

Тема 12. Особливості планування витрат на підприємствах різних галу­зей народного господарства

Тема 13. Планування амортизаційної політики на підприємстві Тема 14. Фінансове планування на підприємстві Тема 15. Планування податків

/ Статті калькуляції / Фінансовий план

/ Економічні елементи / Фінансове планування

/ Витрати на продукцію / Капітал

/ Витрати періоду / Касовий план

/ Матеріальні витрати / Фінансовий результат

/ Амортизація / Рентабельність

/ Виробнича собівартість / Планування витрат на підприємствах

/ Зведений кошторис витрат різних галузей народного господарства

/ Фінансування / Планування податків

Тема 11. Витрати виробництва

11.1. МЕТА ТА ЗАВДАННЯ РОЗРОБКИ ПЛАНУ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

Метою планування собівартості є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва кожного виду та всієї промис­лової продукції підприємства, які відповідає вимогам щодо якості.

Розрахунки планової собівартості окремих виробів, товарної і валової продукції ви­користовуються для визначення потреби в оборотних коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів та вироб­ництва в цілому, для внутрішньозаводського планування, а також для формування цін.

Витрати підприємства є одним із результативних показників господарської діяльності.

Метою розробки плану витрат підприємства є визначення планових економічно об­ґрунтованих витрат щодо:

/ валового, товарного і реалізованого обсягу господарської діяльності з вироб­леної продукції (наданих послуг, виконаних робіт, придбаних товарів);

/ здійснення загальногосподарського управління підприємством;

/ виконання господарських операцій по збуту продукції;

11. Витрати виробництва 167

У сплати податкових платежів;

^ здійснення капітальних інвестицій;

У виконання господарських операцій у сфері фінансової діяльності.

У процесі планування здійснюється:

-* розрахунок вартості ресурсів, необхідних для кожного виду діяльності, за пере­ліком об'єктів і підприємства в цілому;

-* обчислення виробничої собівартості кожного виду продукції, робіт, послуг за структурними підрозділами і підприємства в цілому;

-* визначення загального розміру обсягу витрат на плановий обсяг господарсь­кої діяльності підприємства.

Вихідними даними для планування витрат є:

>- планові обсяги виробництва, придбання та реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у натуральному та вартісному виразах;

>- обсяги капітальних інвестицій щодо забезпечення обсягів господарської діяль­ності;

>- норми витрат матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності та розрахунок потреби в ресурсах у натуральному виразі;

»- ціни на матеріально-технічні ресурси та послуги сторонніх організацій, необхід­них для господарської діяльності;

>• облікові ціни підприємства на ресурси, необхідні для здійснення господарської діяльності;

>• норми затрат праці, розрахунки чисельності та професійного складу праців­ників, умови оплати їх праці, що визначаються на підприємстві;

>* економічні нормативи: норми амортизаційних відрахувань, ставки відрахувань на соціальні заходи та податкові платежі тощо;

>• плани організаційно-технічних заходів щодо економії матеріальних цінностей, поліпшення використання трудових ресурсів і необоротних активів.

Розробці плану собівартості на підприємстві передує всебічний аналіз його вироб­ничо-господарської діяльності за попередній період, виявляються внутрішньовироб­ничі резерви та розробляються організаційно-технічні заходи підвищення економічної ефективності виробництва.

Результати планових розрахунків виражаються показниками абсолютної величини, відносного рівня та динаміки витрат, що обчислюються для одиниці або до загального обсягу випуску певного виду продукції та продукції, що реалізується.

Під абсолютною величиною витрат на виробництво продукції розуміють її суму на плановий або звітний період.

Відносний рівень витрат являє собою відношення витрат до обсягу продукції. По­казником відносного рівня витрат різнорідної продукції є витрати на одну гривню то­варної продукції. Розраховується він діленням загальної суми витрат на обсяг про­дукції у вартісному виразі.

11.2. КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ ТА ГРУПУВАННЯ ВИТРАТ ЗА ЕКОНОМІЧНИМИ ЕЛЕМЕНТАМИ

Витрати підприємства є комплексним показником, в якому при плануванні повинна бути відображена велика кількість факторів, що впливають на його рівень. Усі фактори

16В ______ IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ І ФІНАНСІВ

поділяються на зовнішні та внутрішні. До основних зовнішніх факторів належить:

«»» зміна цін на ресурси, які підприємство одержує від постачальників;

Ч» зміна розмірів мінімальної заробітної плати та обов 'язкових платежів.

Основними внутрішніми факторами є:

>• зміна продуктивності праці;

>• зміна трудомісткості та матеріаломісткості продукції.

Планові витрати підприємства визначаються, виходячи з планових обсягів госпо­дарської діяльності та нормативної потреби у виробничих запасах, трудових ресурсах і необоротних матеріальних та нематеріальних активах.

Під час складання проектів річних планів планові витрати визначаються шляхом розрахунків зміни базового рівня витрат за основними техніко-економічними фактора­ми, вплив яких на рівень витрат спричинений розвитком виробництва, зміною структу­ри продукції, інвестиціями в оновлення основних фондів, впровадженням нових техно­логій, змінами в організації виробництва тощо.

Результати розрахунків економії витрат, пов'язаних із впливом окремих факторів, узагальнюються в зведеному розрахунку зниження собівартості продукції за техніко-економічним факторами.

Залежність витрат підприємства від обсягів господарської діяльності та їх класи­фікація для потреб планування наведені в табл. 11.1 та 11.2.

Таблиця 11.1. Залежність витрат від зміни обсягів господарської діяльності

Конкретизуємо класифікацію витрат за основними ознаками.

За місцем виникнення витрати на виробництво групуються: за виробництвами, це­хами, дільницями, технологічними переділами, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами виробництв.

Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво поділяєть­ся на основне та допоміжне (підсобне).

До основного виробництва належать цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції.

Допоміжне (підсобне) виробництво призначене для обслуговування цехів основ­ного виробництва; виконання робіт по ремонту основних засобів, забезпечення інстру­ментом, запасними частинами для ремонту устаткування, різними видами енергії (па­рою, холодом), тарою, транспортними та іншими послугами. До нього належать ре­монтні цехи, експериментальні, енергетичні, паросилове господарство, компресорні, тарні, транспортні та інші підрозділи.

Усі витрати на виробництво входять до собівартості окремих видів продукції, робіт і послуг (у тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями), груп однорідних виробів, типових представників виробів, напів­фабрикатів.

Таблиця 11.2. Класифікація витрат для потреб планування

17О IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТІ ФІНАНСІВ

За єдністю складу витрати поділяються на одноелементні та комплексні. Одно-елементні - складаються з одного елементу витрат, комплексні - з кількох економіч­них елементів.

За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за стат­тями калькуляції.

Під економічними елементами витрат розуміють сукупність економічно одно­рідних витрат у грошовому виразі за їх видами (це групування дозволяє відповісти на запитання, скільки витрачено на даний об'єкт).

Статті калькуляції "показують", як формуються ці витрати для визначення со­бівартості продукції - одні витрати показуються за їх видами (елементами), інші - за комплексними статтями (мають декілька елементів). При цьому один елемент ви­трат може бути присутнім у кількох статтях калькуляції.

За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.

Прямі - це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом.

До прямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом окремого виду про­дукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці), які можуть бути безпосередньо включені до її собівартості.

Непрямі витрати - витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом.

До непрямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом кількох видів про­дукції (загальновиробничі), що включаються до виробничої собівартості за допомо­гою спеціальних методів. Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (тобто складаються з витрат, що включають кілька елементів), які відрізняються за їх функціональною роллю у виробничому процесі.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на змінні та постійні.

До змінних належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується із його зниженням.

Змінні включають витрати на сировину та матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо й енергію, на оплату праці працівникам, відрахування на соціальні заходи, а також інші витрати.

Постійні - це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється.

До постійних належать витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням вироб­ничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб ви­робництва.

За календарними періодами витрати на виробництво поділяються на поточні, дов­гострокові та одноразові.

Поточні-це постійні, звичайні витрати або витрати, у яких періодичність менша ніж місяць.

Довгострокові витрати - це витрати, пов'язані з виконанням довгострокового договору (контракту), тобто контракту, який не планується завершити раніше, ніж через 9 місяців із моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (перед­оплати).

11. Витрати виробництва___________________________________________ 171

Одноразові витрати - це витрати, які здійснюються один раз (з періодичністю більше ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

За доцільністю витрачання витрати поділяються на продуктивні та непродуктивні.

Продуктивні — передбачені технологією та організацією виробництва.

Непродуктивні-не обов'язкові, що виникають у результаті певних недоліків органі­зації виробництва, порушення технології тощо.

За відношенням до собівартості продукції розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду.

Витрати на продукцію - це витрати, пов'язані з виробництвом. У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація основ­них засобів тощо), пов'язані з функцією виробництва продукції.

Витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг).

Витрати періоду - це витрати, що не входять до виробничої собівартості і роз­глядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Це витрати на управ­ління, збут продукції та інші операційні витрати.

Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:

<5* матеріальні витрати;

<» витрати на оплату праці;

«5» відрахування на соціальні заходи;

<» амортизація;

«І» інші операційні витрати.

Це групування є єдиним для всієї промисловості.

До складу елемента "Матеріальні витрати" входять витрати на:

1) сировину й матеріали, які використані як основні та допоміжні матеріали в опе­раційній діяльності підприємства;

2) купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, які використані в операційній діяльності підприємства;

3) придбане у сторонніх підприємств і організацій будь-яке паливо та енергія всіх видів, які спожиті в операційній діяльності підприємства.

Витрати на власне виробництво електричної та інших видів енергії, а також на транс­формацію та передачу придбаної енергії до місця її споживання входять до відповідних елементів витрат;

4) тару й тарні матеріали, що використані в операційній діяльності підприємства;

5) будівельні матеріали, які використані як основні та допоміжні матеріали в опе­раційній діяльності підприємства;

6) запасні частини, які використані для ремонту основних засобів, інших необорот­них матеріальних активів та малоцінних і швидкозношуваних предметів підприємства;

1) інші матеріальні витрати, які відображають вартість виконаних для підприєм­ства робіт і послуг виробничого та невиробничого характеру;

8) витрати на малоцінні й швидкозношувані предмети (МШП), що використовують­ся протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року, в операційній діяльності підприємства.

При плануванні витрат на сировину і матеріали необхідно враховувати, що при відпуску матеріальних цінностей у виробництво, їх оцінка здійснюється за одним із таких методів:

1 75 IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТІ ФІНАНСІВ

^ ідентифікованої собівартості відповідної одиниці матеріальних цінностей;

/ середньозваженої собівартості;

^ собівартості перших за часом надходження матеріальних цінностей (ФІФО);

/ собівартості останніх за часом надходження матеріальних цінностей (ЛІФО);

/ нормативних затрат.

Метод оцінки матеріальних цінностей при їх відпуску у виробництво підприємство вибирає самостійно.

При цьому для всіх одиниць бухгалтерського обліку матеріальних цінностей, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.

Матеріальні цінності, які відпускаються, та послуги, що виконуються для спеціаль­них замовлень і проектів, а також матеріали, які не замінюють одне одного, оцінюють­ся за методом ідентифікованої собівартості. Цей метод передбачає ведення об­ліку фактичної собівартості по кожній конкретній одиниці матеріальних цінностей.

Але можливість застосування цього методу на практиці обмежена з причини різно­манітності номенклатури і великої кількості однакових матеріальних цінностей.

Оцінка за методом середньозваженої собівартості проводиться по кожній оди­ниці матеріальних цінностей діленням сумарної вартості залишку таких матеріалів на початок звітного місяця і вартості матеріальних цінностей, які надійшли у звітному місяці, на сумарну кількість матеріалів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці.

Оцінка за методом собівартості перших за часом надходження матеріальних цінностей (ФІФО) базується на припущенні, що матеріальні цінності використову­ються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство, тобто матеріали, які першими відпускаються у виробництво, оцінюються за собівартістю перших за часом надходження матеріалів.

Оцінка за методом собівартості останніх за часом надходження матеріаль­них цінностей (ЛІФО) базується на припущенні, що матеріальні цінності використо­вуються у послідовності, що є протилежною їх надходженню на підприємство, тобто матеріальні цінності, які першими відпускаються у виробництво, оцінюються за со­бівартістю останніх за часом надходження матеріалів.

Оцінка за методом нормативних затрат полягає у застосуванні норм витрат на оди­ницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством, з урахуванням нормаль­них рівнів використання матеріальних цінностей, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Нормальна виробнича потужність - це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Можна застосовувати фактичний рівень виробництва, якщо він наближається до нормальної потужності.

Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норми витрат і ціни у нормативній базі повинні регулярно перевірятися і переглядати­ся. Оцінка матеріалів за нормативною собівартістю здійснюється у разі стабільності цін на ці матеріали.

Цей метод найбільше застосовується на підприємствах обробних галузей промис­ловості (машинобудівної, шинної, меблевої, швейної, шкіряної, харчової), які здійсню­ють масове і серійне виробництво різноманітної продукції із великою кількістю дета­лей та вузлів.

Метод нормативних затрат сприяє використанню досягнень науково-технічного прогресу, впровадженню прогресивних норм витрат, здійсненню діючого контролю за рівнем витрат на виробництво, виявленню резервів зниження собівартості продукції, оперативному керівництву виробництвом.

Слід зазначити, що при застосуванні методу нормативних затрат можуть виникну­ти наднормативні витрати. В такому випадку, згідно з нормами П(С)БО 16, їх необхід­но списувати не на виробничу собівартість виробленої продукції (виконаних робіт, на­даних послуг), а на собівартість реалізованої продукції.

Потреба у виробничих запасах визначається за наступними розрахунками:

До складу елемента "Витрати на оплату праці" входять:

>• заробітна плата за окладами й тарифами;

>- надбавки та доплати до тарифних ставок та посадових окладів у розмірах, передбачених діючим законодавством;

>• премії та заохочення;

>- матеріальна допомога;

>>- компенсаційні виплати;

>• оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу;

>• інші витрати на оплату праці.

Планування витрат на оплату праці розглянуто в темі 9 "Персонал і оплата праці".

До складу елемента "Відрахування на соціальні заходи" входять:

^ відрахування на обов'язкове державне пенсійне страхування;

-» відрахування на загальнообов 'язкове державне соціальне страхування у зв 'яз-ку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням і похованням (далі - страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності);

^ відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на ви­падок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття);

-> відрахування на обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричиняють втрату пра­цездатності (далі - страхування від нещасних випадків);

-> відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;

-» відрахування на інші соціальні заходи.

Платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є:

1) суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднан­ня, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які ви­користовують працю найманих працівників;

1 74 IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТІ ФІНАНСІВ

2) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників збору, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник збору, територі­альної громади.

Об'єктом оподаткування для нарахування збору на обов'язкове державне пенсій­не страхування є фактичні витрати на оплату праці працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат, у вигляді премій, заохочень, у тому числі в натуральній формі, а також винагоро­ди, що виплачуються громадянам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-пра­вового характеру. Ставка збору - 32 відсотки від об'єкта оподаткування, для підприємств, де працюють інваліди - 4 відсотки від фактичних витрат на оплату праці найманих працівників-інвалідів та 32 відсотки від витрат на оплату праці інших працівників.

Платниками збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхуван­ня у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є:

1) власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи неза­лежно від форм власності, виду діяльності, господарювання; фізичні особи, які викорис­товують працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підста­вах працюють за наймом в Україні);

2) власники розташованих в Україні іноземних підприємств, установ, організацій (у тому числі міжнародних), філій та представництв, що використовують працю найманих працівників, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

3) власники підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 відсотків суми витрат на оплату праці;

4) власники підприємств, організацій, товариств УТОГ і УТОС.

Збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тим­часовою втратою працездатності нараховується на фактичні витрати на оплату праці працівників, до яких входять витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб (прибутковим податком із громадян). Ставка збору для платників, вказаних у п. 1 та п. 2 складає 2,9% від об'єкта оподаткування. Для платників збору, вказаних у п. З - 0,7 % від фактичних витрат на оплату праці найманих працівників-інвалідів та 2,9% від витрат на оплату праці інших працівників. Платники збору, що вказані в п. 4 - 0,5% від витрат на оплату праці найманих працівників.

Платниками збору на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на ви­падок безробіття є:

1) власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи і фізичні особи, які використовують найману працю;

2) власники розташованих в Україні іноземних підприємств, установ, організацій (у тому числі міжнародних), філій або представництв, що використовують працю найма­них працівників, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Розмір страхових внесків на випадок безробіття складає 1,9% суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, які включають витрати на виплату основ­ної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

11. Витрати виробництва 175

Страхові внески на індивідуальне страхування та на інші соціальні заходи персона­лу підприємства встановлюються відповідними Законами України на кожний окремий вид страхування.

Розміри внесків до Фондів страхування в 2003 році наведені в таблиці 11.3.

Таблиця 11.3. Нарахування на заробітну плату та інші виплати фізичним особам у 2003 році

До елемента "Амортизація" входить сума нарахованої амортизації основних за­собів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів.

Амортизація - систематичний розподіл вартості, що амортизується, необорот­них активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 "Основані засоби" рекомен­довано нарахування амортизації основних засобів (крім інших необоротних матеріаль­них активів) за такими методами:

1) прямолінійним, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів.

При використанні цього методу вартість об'єкта основних засобів списується од­наковими частками протягом усього періоду його експлуатації. Це найпоширеніший метод нарахування амортизації основних засобів підприємств і організацій.

Перевагами прямолінійного методу є, передусім, простота розрахунку амортизації, а також можливість рівномірного розподілу амортизації по кожному із звітних періодів,

1 76 IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТІ ФІНАНСІВ

що зручно для аналітичного обліку продукції, яка випускається і реалізується.

Прямолінійний метод зручно використовувати для нарахування амортизації на такі об'єкти основних засобів, як нерухомість.

Недоліки цього методу полягають у тому, що при його застосуванні не враховуєть­ся моральний знос об'єкта, а також необхідність збільшення затрат на ремонт в ос­танні роки експлуатації основних засобів порівняно з першими;

2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року (або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації) та річної норми амортизації.

Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з резуль­тату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість.

Метод зменшення залишкової вартості засновується на тому, що новий об'єкт ос­новних засобів дає велику віддачу на початку терміну експлуатації, і тому економічно обгрунтовано нарахування більшої суми амортизації у першому році використання об'єк­та і поступове її зменшення надалі. Цей метод слід використовувати у випадку, коли передбачається наявність ліквідаційної вартості;

3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного періоду (або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації) та подвоєної річної норми амортизації. Річна норма визначається діленням 100 на кількість років корисного вико­ристання (експлуатації) об'єкта основних засобів;

4) кумулятивним, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вар­тості, що амортизується, та кумулятивного коефіцієнту. Кумулятивний коефіцієнт роз­раховується діленням кількості років, що залишається до кінця очікуваного строку ви­користання об'єкта основних засобів, на суму чисел років його корисного використання.

Сума чисел років - це сума порядкових номерів тих років, протягом яких функціо­нує об'єкт (наприклад, число років 5, сума чисел років дорівнює: 1+2 + 3+4+5=15).

Кумулятивний метод амортизації, методи зменшення залишкової вартості та при­скореного зменшення залишкової вартості - є методами прискореної амортизації ос­новних засобів і найбільш привабливими для підприємств, оскільки протягом перших років експлуатації об'єктів (коли вони практично нові) накопичується максимальна сума грошових коштів на придбання нових об'єктів за допомогою амортизації, що входить до собівартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг. При цьому в останні роки експлуатації цих об'єктів, коли збільшуються витрати на їх утри­мання і ремонт, сума амортизації, яка нараховується, незначна, що балансує витрати виробництва протягом терміну використання таких основних засобів;

5) виробничим, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фак­тичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації.

Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, що амортизуєть­ся, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити з використанням об'єкта основних засобів.

11. Витрати виробництва 177

Виробничий метод нарахування амортизації доцільно застосовувати у разі, коли обсяги виконання робіт (виготовлення продукції та надання послуг) можуть бути ви­значені достатньо точно.

Розглянемо механізм нарахування амортизації основних засобів за вказаними ме­тодами:

При використанні методів нарахування амортизації основних засобів: прямолінійно­го, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості і

Розрахунок сум амортизації за різними методами нарахування наведено в таблиці 11.4.

Підприємства можуть також застосовувати норми і методи нарахування аморти­зації основних засобів, передбачені податковим законодавством (податкові методи):

1) метод зменшення залишкової вартості.

Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", суми аморти­заційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації у відсотках до балансової вартості груп основних засобів (або окремих об'єкта 1 -ї гру­пи) на початок звітного періоду в такому розмірі (у розрахунку на календарний квартал):

/ група 1-1,25%;

/ група 2 - 6,25 %;

^ група 3 - 3,75 %.

-> До 1 січня 2003 року до групи 1 належали будівлі, споруди, їх структурні компо­ненти та передавальні пристрої, у тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування);

-> до групи 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, вклю­чаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброб­лення інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

-* до групи 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування при­бутку підприємств" від 24.12.02. р. №349-ГУ норми амортизації для 1-ї, 2-ї і 3-ї груп основних фондів збільшені на 60% і становлять відповідно 2 %, 10 % і 6 % на квартал. Для нової 4-ї групи основних фондів норма амортизації становить 15 %. Вказані норми будуть застосовуватись з 1 січня 2004 року, а в 2003 році діють такі норми: -для 1-ї групи основних фондів- 1,25 %; -для 2-ї-6,25%;

11. Витрати виробництва 17В

-для 3-ї-3,75%;

- для 4-ї - 15 % на квартал.

Підприємство за власним рішенням може встановити і менші норми амортизації. Як уже зазначено, згідно внесених змін до Закону №349, з 1 січня 2003 року основні фонди підлягають розподілу не на три, а на чотири групи:

- група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

- група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

- група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,2 і 4;

- група 4 — електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

До групи 4 включають відповідні основні фонди, придбані (виготовленні) після 1 січня 2003 року.

В 2003 році до першої групи, крім об'єктів основних фондів, які були там раніше, включена вартість капітальних поліпшень землі, не пов'язаних з будівництвом. Раніше її обліковували у 3-ій групі. А з 2-ої групи виключено комп'ютери та інші машини для автоматичного опрацювання інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, їх перенесено у 4-ту групу. Таблиця 11.4. Розрахунок сум амортизації за різними методами нарахування

Балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду розрахо­вується за формулою:

2) метод прискореної амортизації.

Підприємство до 1 січня 2003 року мало право самостійно прийняти рішення про застосування прискореної амортизації основних засобів групи 3, що були придбані після набрання чинності Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 року №283/97-ВР за такими нормами (у розрахунку на календарний рік):

1-й рік експлуатації- 15 %;

2-й рік експлуатації- ЗО %;

3-й рік експлуатації - 20 %;

4-й рік експлуатації- 15 %;

5-й рік експлуатації - 10 %;

6-й рік експлуатації - 5 %;

7-й рік експлуатації - 5 %.

Але зазначене рішення не могло бути прийняте підприємствами, що випускали про­дукцію (виконували роботи, надавали послуги), ціни (тарифи) на які встановлювалися (регулювалися) державою або підприємствами, які були визнані такими, що займають монопольне становище на ринку.

З першого січня 2003 року прискореної амортизації не існує. Якщо суб'єктом підпри­ємницької діяльності було прийнято рішення про її застосування до 2003 року, то він має право вибору:

1) продовжувати їх амортизувати за старими правилами до досягнення балансо­вою вартістю об'єкта нульового значення;

2) у будь-який момент прийняти рішення про зупинення застосування прискореного методу нарахування амортизації та про включення такого окремого об'єкта основних фондів за його залишковою вартістю до відповідної групи основних фондів, амортизу-ючи їх у звичайному порядку.

До елемента "Інші операційні витрати" належать:

>>• витрати на відрядження фізичних осіб;

»- витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарсь­кої діяльності підприємства;

>- витрати щодо виплати за участь у семінарах;

>• витрати на проведення аудиту;

>- витрати на транспортне обслуговування;

>• оплата за використання та обслуговування технічних засобів управління;

>- витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, які видані для ведення господарської діяльності;

>- витрати на охорону праці;

>- витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад;

11. Витрати виробництва_______________________________________________1 81

>- витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ;

>• витрати зі страхування ризиків;

>- податки, збори та інші обов'язкові платежі;

>- витрати на оприлюднення річного звіту;

>• інші витрати.

Таким чином, розрахунок планових витрат за окремими елементами здійснюється так:

182 ________ IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ І ФІНАНСІВ

11.3. СКЛАДАННЯ ЗВЕДЕНОГО КОШТОРИСУ ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО ТА ПЛАНОВОЇ (НОРМАТИВНОЇ) КАЛЬКУЛЯЦІЇ

Витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), групуються за стаття­ми калькуляції:

/ сировина та матеріали;

/* купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробни­чого характеру сторонніх підприємств та організацій;

/ паливо й енергія на технологічні цілі;

/ зворотні відходи (вираховуються);

/ основна заробітна плата;

/ додаткова заробітна плата;

/ відрахування на соціальні заходи;

</ витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

/ загальновиробничі витрати;

/ втрати від браку;

/ інші виробничі витрати;

/ попутна продукція (вираховується).

До наведеної вище типової номенклатури статей калькуляції підприємства можуть вноситись зміни з урахуванням особливостей техніки, технології та організації вироб­ництва відповідної галузі і питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, а також об'єднувати кілька типових статей калькуляції в одну або виділяти з однієї типової статті кілька статей калькуляції.

Витрати на виробництво продукції у вартісному виразі формують її виробничу со­бівартість. Цей показник є одним із найважливіших економічних показників госпо­дарської діяльності підприємства, у якому відображають зростання продуктивності праці, економія ресурсів, технічний прогрес.

Планування витрат виконується в такій послідовності [6]:

-* складаються кошториси витрат і калькулюється собівартість продукції і по­слуг допоміжних цехів;

-» складається баланс розподілу продукції і послуг допоміжного виробництва за калькуляційними напрямами і за внутрішньозаводськими підрозділами-споживачами;

-» складаються кошториси витрат на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничих та інших виробничих витрат за цехами основного виробництва з наступним узагальненням їх по підприємству;

-> калькулюється виробнича собівартість одиниці продукції за видами, розрахо­вується виробнича собівартість усієї товарної продукції і продукції, що реалізується;

-і складається зведений кошторис витрат на виробництво з розрахунками до нього.

До зведеного кошторису витрат на виробництво входять витрати всіх структур­них підрозділів підприємства, що беруть участь у виробництві продукції.

Зведений кошторис витрат на виробництво (з розбивкою за кварталами) складаєть­ся на основі таких розрахунків:

«і» витрат на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати і комплектуючі виро­би, технологічне паливо й енергію в основному виробництві;

»і» основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих виробництвом про­дукції (виконанням робіт, наданням послуг), з відрахуванням на соціальні заходи;

11. Витрати виробництва 183

*ї« кошторисів витрат (калькуляцій виробничої собівартості продукції) цехів допо­міжного виробництва;

<• кошторису витрат на утримання та експлуатацію устаткування;

•І» кошторису загальновиробничих витрат;

«І* кошторису інших виробничих витрат.

У разі потреби складаються й інші розрахунки та кошториси.

Розрахунок витрат на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати та комплек­туючі вироби, технологічне паливо й енергію в основному виробництві складається на підставі даних про обсяг виготовлення окремих виробів і технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції або робіт (норм виходу чи видо­бутку продукції із вихідної сировини), встановлених для планового року з урахуванням передбачених у плані змін у використанні техніки, технології та організації виробниц­тва. Ці норми використовуються як під час складання зведеного кошторису витрат, так і під час розробки планових калькуляцій.

У планових розрахунках можуть використовуватися збільшені натуральні норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції або обсяг робіт у цілому, чи гру­пові норми, розроблені для використання на деяких робочих місцях (дільницях, цехах), що мають однакові або подібні виробничі умови, споживають однорідну сировину або матеріали і виробляють однакову продукцію.

На основі натуральних норм витрат і цін на матеріальні ресурси, що споживаються, визначаються норми витрат у вартісному виразі (з урахуванням вартості зворотних відходів).

Витрати електроенергії оцінюються виходячи із середньої вартості відповідних видів енергії, що складається на підприємстві, з діючих тарифів на енергію, придбану в сторонніх підприємств і організацій, та планової собівартості енергії, що виробляється енергоцехами.

Обгрунтування витрат на енергію здійснюється шляхом складання розрахунків ви­робництва і споживання з кожного виду енергії власного виробництва, і визначення потреб у покупній енергії.

На підприємствах із великою номенклатурою виробів у планових розрахунках мо­жуть використовуватися зведені норми витрат сировини, матеріалів, купівельних напів­фабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії на технологічні потреби у вартіс­ному виразі на виріб у цілому. У цьому разі розрахунок витрат на сировину і матеріали здійснюється виходячи з номенклатурного плану виробництва і зведених норм матері­альних витрат у вартісному виразі.

Розрахунок основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих виробництвом продукції (виконанням робіт, наданням послуг), здійснюється окремо для робітників, які знаходяться на відрядній оплаті праці, і робітників, які знаходяться на погодити оплаті праці.

Сума основної заробітної плати робітників за відрядною оплатою праці визначається, виходячи з обсягу виробництва відповідних видів продукції, установленої трудомісткості (норм виробітку), відрядних розцінок і середньої годинної (денної, місячної) тарифної ставки.

Сума основної заробітної плати робітників за погодинною оплатою праці визначається, виходячи з їх планової чисельності і середньої тарифної ставки або посадового окладу.

Додаткова заробітна плата планується у розмірах, передбачених Кодексом законів України про працю, іншими актами законодавства України, колективними договорами підприємств із дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генераль­ною та галузевими (регіональними) угодами.

Відрахування на соціальні заходи здійснюються відповідно до законів України.

"34 __________ IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ І ФІНАНСІВ

Кошториси витрат (калькуляції собівартості продукції) цехів допоміжного вироб­ництва складаються на основі даних про планові обсяги їх продукції, норм матеріаль­них та трудових витрат, які знаходять відображення у кошторисах витрат. Для цього загальна сума витрат допоміжних цехів розподіляється на основі окремого розрахунку використання їх продукції (робіт, послуг) за відповідними напрямами.

Кошторис витрат на утримання та експлуатацію устаткування складається цеха­ми основного виробництва. Кожна стаття кошторису обґрунтовується плановими роз­рахунками, вихідними даними для яких є:

/ планований склад устаткування і транспортних засобів, що визначаються ви­ходячи з норм їх використання і планового обсягу виробництва;

/ нормативи витрат рухової енергії за окремими видами устаткування і середні ціни (собівартість) окремих видів енергії;

</ норми витрат купівельних матеріалів для експлуатації устаткування, у т. ч. запасні частини, мастильні та обтиральні матеріали;

^ норми амортизаційних відрахувань;

І/ нормативи обслуговування устаткування і транспортних засобів допоміжними робітниками;

/ розрахунки розподілу продукції (робіт, послуг) допоміжних цехів;

^ розрахунки потреби в малоцінних і швидкозношуваних предметах та інструментах.

Одночасно із складанням кошторису витрат на утримання та експлуатацію устатку­вання уточнюються кошторисні (нормативні) ставки цих витрат на одну машино-годину й одиницю продукції.

Для розрахунку кошторису загальновиробничих витрат вихідними даними є:

>- структура організації управління цехами, їх штатні розклади;

>- норми витрат палива й енергії для опалення, освітлення та інших загально-виробничих потреб;

>- норми амортизаційних відрахувань;

>- розрахунок витрат на охорону праці;

>* розрахунки розподілу продукції і послуг допоміжних цехів;

>• розрахунок витрат на утримання пожежної і сторожової охорони;

>- розрахунок витрат на професійну підготовку та перепідготовку за профілем підпри­ємства кадрів, що перебувають у трудових відносинах із підприємством;

>- норми податків, зборів, інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством.

До загальної суми витрат у зведеному кошторисі входять не тільки витрати на вироб­ництво товарної продукції, а й витрати, пов'язані з приростом залишків незавершеного вироб­ництва, в тому числі напівфабрикатів власного виробництва, витрат майбутніх періодів.

Для визначення виробничої собівартості валової продукції необхідно:

1) із загальної суми витрат на виробництво виключити витрати на роботи (послуги), що не входять до складу валової продукції.

Виключається також вартість купівельних напівфабрикатів та комплектуючих ви­робів, якщо вони оплачуються за рахунок замовника понад ціну за виріб і не підляга­ють обробці на підприємстві. Перелік робіт, що не входять до складу валової про­дукції, підлягає уточненню на підприємстві;

2) врахувати зміну залишків витрат майбутніх періодів. У разі збільшення залишку цих витрат, сума приросту віднімається від суми витрат на виробництво, у разі змен­шення - додається до неї;

1_ 1. Витрати виробництва 1 85

3) врахувати зміну залишків резервів наступних витрат. Приріст залишків резервів на­ступних витрат додається до підсумку витрат на виробництво, зменшення - віднімається.

Сума, одержана після внесення зазначених вище змін, і являє собою виробничу собі­вартість валової продукції.

Собівартість товарної продукції, обчислена виходячи із загальної суми витрат на ви­робництво, дорівнює собівартості, підрахованій виходячи з планових калькуляцій окре­мих видів продукції і їх товарного випуску.

Планова (нормативна) калькуляція - це розрахунок планової (нормативної) собівар­тості одиниці продукції, здійснений за статтями витрат. Планова калькуляція складаєть­ся на рік із розподілом по кварталах. Для окремих галузей промисловості із сезонним характером виробництва встановлюється інша періодичність складання калькуляції.

Планова (нормативна) калькуляція складається на всі види продукції, які виготов­ляються у плановий рік. Планова калькуляція собівартості вперше виготовлених у пла­новому році виробів і виробів, що виготовляються на нових потужностях, складається, виходячи з проектних показників, за даними конструкторське - технологічної доку­ментації на базі діючих на початок звітного періоду норм, і є основою для обліку вироб­ничих витрат, здійснення оперативного контролю за витратами виробництва і виконан­ням завдань щодо зниження собівартості.

Основою складання планової (нормативної) калькуляції на підприємстві є технічно обґрунтовані норми витрат матеріалів і трудових витрат, стандарти та технічні умови, встановлені для цієї продукції. Ці норми визначаються на основі діючих (або очікува­них) на початок планового періоду нормативів з урахуванням економічної ефектив­ності розроблених заходів для подальшого удосконалення виробництва.

Під час складання планової (нормативної) калькуляції визначається величина пря­мих і непрямих витрат на виробництво одиниці продукції за плановий період.

При цьому більша частина витрат входять до собівартості одиниці продукції у ви­гляді прямих витрат.

Непрямі витрати включаються до собівартості окремих видів продукції за такими методами (базами розподілу):

-> методом розрахунку кошторисних ставок.

За цим методом розподіляються витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

-> методом пропорційного віднесення непрямих витрат до суми основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві продукції (виконанні робіт, наданні послуг);

-> методом пропорційного віднесення непрямих витрат до обсягу діяльності;

-> методом пропорційного віднесення непрямих витрат до прямих витрат.

Підприємства здійснюють розподіл непрямих витрат одним із зазначених методів, а за наявності в структурних підрозділах підприємства (цехах) окремих дільниць із замкнутим виробництвом або дільниць із різним рівнем організації та автоматизації -кількома методами відповідно до конкретних структурних підрозділів.

Суми змінних та постійних загальновиробничих витрат включаються до планової собівартості і розподіляються між окремими видами продукції пропорційно до вибра­ної бази розподілу за розрахованими коефіцієнтами.

Витрати на обслуговування виробництва, а також інші види витрат, на які норми не розроблені, можна включати до нормативної калькуляції згідно з кошторисами цих витрат.

Планові калькуляції складаються на всі об'єкти діяльності підприємства. Форму розрахунку планових витрат наведено в таблиці 11.5.

Таблиця 11.5. Розрахунок планових витрат

11. Витрати виробництва _ 187

Плановий зведений кошторис витрат по підприємству можна визначити за плановим рівнем витрат за елементами в розрахунку на плановий обсяг господарської діяльності (табл. 11.6.) Таблиця 11.6. Плановий зведений кошторис витрат для здійснення основної операційної діяльності

Плановий обсяг основної операційної діяльності підприємства (чистий дохід) - 6500 тис. грн.

Враховуючи високий рівень невизначеності ринковоїкон юнктури, нарік доцільно склада­ти тільки прогнозний укрупнений розрахунок (за структурними підрозділами підприємства (центрами витрат і відповідальності), а реальні практично діючі розрахунки варто робити послідовно по кварталах з урахуванням результатів роботи підприємства за минулий період.

Планові розрахунки витрат використовують для визначення потреби в оборотних акти­вах, планування фінансових результатів діяльності підприємства, визначення економічної ефективності господарських операцій, комерційних угод, інвестиційних проектів, а також для формування цінової політики підприємства.

В сучасних економічних умовах ціна реалізації продукції включає: виробничу собівартість, визнані адміністративні витрати, витрати на збут, прибуток і податок на додану вартість.

Характеристику адміністративних витрат та витрат на збут наведено в П(С)БО 16 "Витрати" (див. додаток).

^ ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ

-£) І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. Мета та послідовність планування витрат підприємства.

2. Класифікація витрат.

3. Групування витрат за економічними елементами.

4. Розрахунок планових витрат за окремими елементами.

5. Залежність загальних витрат і собівартості одиниці продукції від обсягу виробництва.

6. Групування витрат виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) за статтями калькуляції.

7. Складання зведеного кошторису витрат на виробництво.

8. Складання планової (нормативної) калькуляції собівартості продукції.

9. Характеристика витрат, які не входять до собівартості продукції (товарів, робіт, послуг).

10. Ціна як економічно-фінансовий важіль управління виробництвом за ринкових умов господарювання.

188 IV. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ І ФІНАНСІВ