Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
10-Planuvannya_Shvab.doc
Скачиваний:
47
Добавлен:
27.05.2015
Размер:
26.53 Mб
Скачать

Тема 16. Оновлення продукції.

Тема 17. Організаційно-технічний розвиток.

Тема 18. Бізнес-планування.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ РОЗДІЛУ

/ Оновлення продукції

/ План оновлення продукції

/ Інвестиції

/ Чистий приведений дохід

/ Термін окупності

/ Індекс дохідності

/ Технологічна собівартість

/ Об'ємно-календарне планування

/ Виробництво нової продукції

/ Мережне планування

/ Мережна модель

/ Мережне планування

/ Мережні графіки

/ Організаційний розвиток підприємства

/ Технічний розвиток підприємства

/ Бізнес-план

Тема 16. Оновлення продукції

16.1. ФОРМУВАННЯ ПЛАНІВ ОНОВЛЕННЯ ПРОДУКЦІЇ, ЇХ СКЛАД І ЗАВДАННЯ

В умовах ринкової економіки планування виробничої діяльності підприємства оріє­нтується на максимальне задоволення попиту потенційних споживачів у продукції (ро­ботах), послугах.

Під впливом науково-технічного прогресу відбувається швидке старіння продукції. Одна продукція відкидається ринком, у той час як інша довгий час користується попи­том у покупця.

Нова продукція (новий вид продукції) - виріб, що виготовляється вперше, також модернізований виріб, що отримав нову якісну характеристику.

Саме нові товари дозволяють вчасно змінювати структуру асортименту і підтриму­вати обсяг продажу на рівні, що забезпечує стабільний фінансовий стан підприємства.

Проблема планування освоєння нового продукту включає не тільки технічну роз­робку виробу, але і комплекс організаційно-економічних заходів, що направлені на за­доволення запитів споживачів і збільшення рентабельності підприємства. В основі планування оновлення продукції лежить концепція життєвого циклу продукції.

Протягом свого життя продукція на ринку переживає декілька етапів. Перший етап - впровадження, коли товар є новинкою і потрібен певний час та значні грошові витрати (особливо на рекламу), щоб довести споживачеві його комерційні переваги. На другому етапі, зазвичай, виникають досить великі витрати виробництва і прибу­ток при цьому малий чи, навіть, від'ємний. Другий етап - етап росту, коли становлення

56О V. ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

товару на ринку супроводжується стрімким зростанням попиту на нього. На даному етапі здійснюється модифікація базової моделі продукту, формується плановий діапа­зон цін. Третій етап - етап зрілості, коли обсяг продажу товару, досягнувши його максимального значення, починає поступово скорочуватися. Подальше просування товару на ринку ускладнюється і набуває надзвичайно жорсткого конкурентного ха­рактеру. І, нарешті, четвертий етап - етап старіння, коли попит на товар на ринку неухильно падає. Скорочується обсяг виробництва даного товару, а потім зовсім при­пиняється випуск цієї продукції (див. тему 4).

Імовірність невдачі нової продукції — це фактор, що супроводжує процес освоєння нових виробів на будь-якому підприємстві.

Високий відсоток невдач нової продукції виявляється, як у великих, так і в дрібних компаніях, як у тих, котрі мають великий досвід у своїй галузі, так і малодосвідчених. Серед причин невдач, які спіткають нові продукти, називають такі: І/ недостатній аналіз ринку; ^ дефекти самого продукту; </ більш високі, як передбачалося, витрати; </ нечітке визначення термінів; ^ конкуренція;

/ недостатні зусилля в маркетингових дослідженнях; / слабкість збутового підрозділу та інші.

Більшість проблем, що виникають у зв'язку з розробкою нових продуктів, за своїм характером є організаційними. Дослідження сотень американських компаній показа­ло, що в 84 % з них найбільш важливими проблемами були проблеми планування й організації виробництва нових продуктів, а не техніко-технологічні проблеми, пов'язані з особливостями продуктів [32].

Тому при плануванні підприємством розробки нових товарів необхідно з'ясувати, на якому етапі життєвого циклу знаходяться їх аналоги, взаємозамінні товари, що вже представлені на ринку.

При плануванні асортименту звичайно вважають, що розробка нової моделі про­дукту є заходом, пов'язаним із малим ризиком, особливо якщо вона розробляється на основі вже добре відомого продукту, на готовій виробничій лінії, і зовсім ясно, що дана зміна необхідна та прийнятна для покупців. Ризик буде збільшуватися в прямій залеж­ності від ступеня новизни продукту і від того, наскільки технологія його виробництва та розподілу відрізняється від досвіду підприємства в цій сфері.

Основним фактором успіху нового продукту є наявність на підприємстві ефектив­ної системи планування, що охоплює всі етапи розробки продукту.

За складом і завданнями планових робіт, які виконуються у процесі створення, підго­товки виробництва та освоєння нової продукції виділяються такі їх види: науково-дослідні, конструкторські та технологічні, організаційно-планові, роботи матеріально-технічного, економічного та соціально-психологічного характеру.

План оновлення продукції складається на основі завдань стратегічного плану. У розширеному варіанті план оновлення продукції може містити такі розділи: >- якісні та структурні зміни "портфеля" продукції підприємства; >- економічна ефективність виробництва нової (оновленої) продукції; >- норми і нормативи; >• виробництво та реалізація продукції;

16. Оновлення продукції 561

>- матеріально-технічне забезпечення виробництва нової продукції;

>- персонал і оплата праці;

»- витрати виробництва нової продукції, прибуток, рентабельність.

Випуск нової продукції містить великий комплекс робіт, що отримав назву "Під­готовка виробництва".

В залежності від послідовності виконання робіт виділяють наступні стадії підго­товки виробництва нового виробу:

а) науково-дослідні роботи по створенню продукції, тобто комплекс досліджень, що проводиться з метою отримання обґрунтованих вихідних даних, принципів та шляхів створення нової або модернізації продукції, що випускається;

б) дослідно-конструкторські розробки - комплекс робіт по створенню конструктор­ської і технологічної документації, виготовлення і використання дослідних зразків виробів;

в) технічна підготовка виробництва - сукупність робіт, що забезпечує конст­рукторську і технологічну готовність підприємств до випуску нового виробу заданого рівня якості при встановлених строках, обсягах випуску та витратах. У свою чергу, технічна підготовка містить конструкторську та технологічну підготовку. Конструктор­ська підготовка передбачає процес створення комплекту конструкторської докумен­тації, необхідної для виготовлення, її принципів експлуатації. Технологічна підготовка містить роботи по створенню та удосконаленню технологічних процесів, оформленню необхідної документації, проектуванню та виготовленню технологічної оснастки;

г) освоєння виробництва - складова частина постачання продукції на виробницт­во, що включає обробку і перевірку підготовленого технологічного процесу та оволо­діння практичними прийомами виготовлення продукції. Освоєння виробництва є кінце­вою стадією всієї підготовки виробництва, після чого починається серійний або масо­вий випуск продукції.

У процесі розробки та впровадження продукції у виробництво вирішуються наступні основні завдання:

•* забезпечення потреб у новій продукції внутрішніх споживачів та експорт даної продукції;

-* створення і виробництво продукції високого технічного рівня та якості, конку-рентноспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринках;

•* скорочення термінів розробки та освоєння виробництва нової продукції;

-> забезпечення стабільності та покращення (відповідно до умов ринку) показ­ників якості продукції та ефективної її експлуатації;

-> забезпечення та підвищення конкурентоспроможності продукції підприємства;

-* завоювання прихильності споживачів до продукції підприємства та створення її позитивного іміджу.

Вихідними даними для планування технічної підготовки виробництва є: планові зав­дання розробки й освоєння виробництва нової продукції; планові нормативи для визна­чення обсягу і трудомісткості робіт кожного етапу технічної підготовки.

Планові нормативи технічної підготовки виробництва поділяються на об'ємні і тру­дові. За допомогою об'ємних нормативів встановлюється обсяг робіт у натуральному вимірі, а за допомогою трудових - у нормо-годинах. До об'ємних нормативів нале­жать: кількість оригінальних деталей, які припадають на виріб відповідної групи склад­ності; кількість технологічних карт на одну деталь за видом обробки; коефіцієнт техно­логічної оснащеності за видами процесів і оснащення за групами складності.

262 V. ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

До трудових нормативів входять: трудомісткість конструкторських, креслярсь­ких, копіювальних та інших робіт із проектування оригінальної деталі, трудомісткість проектування технологічного процесу й оснащення на одну оригінальну деталь тощо.

Обсяг робіт по конструкторській підготовці визначається в залежності від кількості оригінальних деталей, а по технологічній - від кількості оригінальних деталей і техно­логічних назв на одну деталь за видами обробки.

Обсяг робіт по проектуванню і виготовленню технічної оснащеності залежить від кількості оригінальних деталей і коефіцієнтів технологічної оснащеності їх виробництва.

Коефіцієнт технологічної оснащеності показує скільки одиниць спеціальної оснаще­ності приходиться в середньому на одну оригінальну деталь.

Розрізняють коефіцієнти оснащеності за окремими видами оснастки та сумарний коефіцієнт, який характеризує загальну оснащеність технологічного процесу. Величи­на цих коефіцієнтів залежить, насамперед, від типу виробництва. Чим вища серійність виробництва, тим більший коефіцієнт технологічної оснащеності. За цими коефіцієнта­ми для певного типу виробництва можна орієнтовно визначити кількість технологічної оснащеності кожного виду шляхом множення даного коефіцієнта на кількість оригі­нальних деталей та виробів, що проектуються.

Після визначення обсягу конструкторських і технологічних робіт розраховується їх трудомісткість. Для цього необхідні нормативи трудомісткості за групами склад­ності: на проектування однієї оригінальної деталі; на розробку одного технологічного процесу за видами обробки; на проектування та виготовлення однієї одиниці технологіч­ного оснащення за видами; на наладку одного технологічного процесу за видами об­робки. Ці нормативи носять галузевий характер і встановлюються різними методами на основі аналізу й узагальнення фактичних даних проектних організацій і підприємств галузі. При відсутності відповідних нормативів обсягів робіт їх трудомісткість ви­значаються шляхом експертної оцінки.

На основі встановлених нормативів трудомісткості робіт може бути розрахований цикл (тривалість) кожного етапу технічної підготовки виробництва у календарних днях (Тц) за формулою:

Після цього розробляється основний плановий документ - генеральний план-графік технічної підготовки виробництва нового виробу, який визначає послідовність робіт і загальну тривалість циклу технічної підготовки виробництва [26].

16. Оновлення продукції____________________________________________563

На сьогодні у всіх галузях промисловості створена і діє система розробки і постачання продукції на виробництво (СРПП), яка є зведенням правил із проведення робіт зі ство­рення й освоєння нових видів продукції і містить у собі близько 20 державних стандартів.

СРПП тісно переплітається і взаємодіє з іншими системами:

«І» Єдиною системою державного управління якістю продукції (ЄСДУЯП).

«І» Єдиною системою конструкторської документації (ЄСКД) і Єдиною систе­мою технологічної підготовки виробництва (ЄСТПВ).

«?• Єдиною системою класифікації і кодування (ЄСКК), Державною системою забезпечення єдності вимірів (ДСВ), Системою стандартів безпеки праці (ССБП) та іншими. Всі ці системи ґрунтуються на державних стандартах.

16.2. ОПТИМІЗАЦІЙНІ ПЛАНОВІ РОЗРАХУНКИ НОВОВВЕДЕНЬ

ПРОДУКЦІЇ ТА ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ НА ПІДГОТОВКУ І

ОСВОЄННЯ ВИРОБНИЦТВА НОВОЇ ПРОДУКЦІЇ

Основою розрахунку економічної ефективності та доцільності впровадження нової продукції є зваження вигідності того чи іншого проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків за можливості реалізації кількох варіантів інвестицій.

Під інвестиціями розуміють ресурси, вкладені в об'єкти підприємницької та інші види діяльності для отримання прибутку або соціального ефекту.

Інвестиційне планування необхідне для детального техніко-економічного обгрунтування планових нововведень. При цьому процес прийняття інвестиційних рішень являється не­від'ємною частиною стратегічного планування, яке повинне забезпечити відповідність довго­строкових цілей підприємства та використання ресурсів, направлених на досягнення цілей.

Планування інвестицій відноситься до найбільш складної та відповідальної сфери прийняття рішень, що обумовлено наступними факторами: різними видами інвестицій і вартістю інвестиційних проектів; наявністю альтернативних варіантів інвестиційних про­ектів; забезпеченістю ресурсами; великим ризиком, пов'язаним з прийняттям інвестицій­них рішень; необхідністю швидкого отримання віддачі від інвестицій тощо.

У практиці господарювання підприємства приймають різноманітні рішення, пов'язані з інвестуванням нововведень. З огляду на це прийнято розрізняти загальну (абсолютну) і порівняльну ефективність (оцінку доцільності) інвестицій. Абсолютна ефективність капі­тальних вкладень показує загальну величину їх віддачі (результативності) на тому чи іншому підприємстві.

їх розрахунки потрібні для оцінки очікуваного або фактичного ефекту від реальних інвестицій за певний час. Порівняльна ефективність капітальних вкладень у нововве­дення визначається лише тоді, коли є декілька інвестиційних проектів (варіантів вирі­шення господарського завдання). Вона характеризує переваги (економічні, соціальні та інші) одного проекту (варіанту) інвестування виробництва над іншими. Абсолютна та порівняльна ефективність реальних інвестицій взаємопов'язані. Визначення найбільш доцільного проекту (варіанту) капітальних вкладень базується на зіставленні показників абсолютної їх ефективності, а аналіз останньої здійснюється шляхом порівняння норматив­них, запланованих і фактично досягнутих показників, та динаміки за певний період.

Застосовують два взаємопов'язані показники, за якими визначають абсолютну ефек­тивність інвестицій: перший (прямий)-коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості)

Приріст прибутку визначається як різниця величини прибутку за кінцеві роки попе­реднього та розрахункового періоду (на сільськогосподарському підприємстві - як середньорічний приріст прибутку), а капітальних вкладень - розраховується сумарно за порівняльними цінами без будь-яких відрахувань.

Визначення порівняльної ефективності реальних інвестицій, основу якої складає вибір економічно кращого проекту (варіанту) капітальних вкладень, здійснюється шляхом

Проект (варіант) капітальних вкладень з найменшими зведеними витратами вва­жатиметься найкращим з економічної точки зору. При цьому треба враховувати, що порівнянню підлягають лише проекти, які відповідають вимогам соціальних та техні-ко-економічних нормативів, охорони навколишнього середовища і техніки безпеки.

Методика визначення ефективності капітальних вкладень дозволяє відібрати кращі їх проекти (варіанти) за мінімальною величиною так званих зведених витрат (собівар­тості обсягу товарної продукції плюс середні щорічні капітальні вкладення в межах періоду і нормативної окупності) та визначити загальну економічну ефективність здійснюваного проекту шляхом обчислення очікуваного (фактичного) коефіцієнта при­бутковості інвестування.

Проте її повсюдне і повсякчасне застосування істотно обтяжує чи навіть унемож­ливлює достатньо об'єктивну оцінку доцільності капіталовкладень в умовах розвину­тих ринкових відносин. Це зумовлюється тим, що вона:

1) спирається на показник зведених витрат, який є штучно сконструйованим та реально не існує в практиці господарювання;

2) лише частково враховує чинник часу (зміну вартості грошей із часом);

3) ігнорує амортизаційні відрахування як джерело коштів і цим самим обмежує грошові потоки лише чистими доходами;

4) не враховує існуючих у ринковій економіці господарського ризику та інфляції.

З огляду на ці міркування виникає негайна потреба в застосуванні дещо інших методичних основ оцінки доцільності виробничих інвестицій. Такі методичні основи

16. Оновлення продукції____________________________________________565

мають бути позбавлені перелічених вад, що властиві існуючій офіційній методиці, і завдяки цьому пристосовані до умов ринкових відносин господарюючими суб'єктами.

В основі планування інвестицій та оцінки їх ефективності лежить розрахунок обсягу застосовування інвестицій і майбутніх доходів (грошових надходжень) від впровад­ження нововведень.

Показники економічної ефективності інвестицій можна об'єднати в дві групи: а) засновані на дисконтуванні; б) засновані на розрахункових оцінках.

Якщо капітальні витрати здійснюються протягом кількох років, то економічну ефек­тивність капітальних вкладень визначають із врахуванням чинника часу, тобто прово­дять розрахунок впливу неодночасності капітальних витрат на їх ефективність. Із цією метою інвестиції більш пізніх років приводять до одного розрахункового року шляхом їх множення на коефіцієнт дисконтування а, який обчислюється за формулою:

Основними показниками для оцінки визначення доцільності Інвестицій повинні ста­ти інші фінансово-економічні терміни:

Чистий приведений дохід (ЧПД), що відображає абсолютну величину економіч­ного ефекту від реалізації інвестицій, тобто:

лкщо метою є поліпшення якості продукції, ш економічним результатом ишсіаицш може бути збільшення прибутку виробника.

Економічна ефективність від поліпшення якості продукції характеризується роз­міром додатково отриманого прибутку від виробництва і реалізації продукції підвище­ної якості.

266

V. ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

Якщо покращення якості продукції знаходить відображення у підвищенні її сорт­ності, то додатковий прибуток створюється за рахунок підвищеної ціни на продукцію вищого сорту (Л/7Я):

я, д,еЦ},Ц2- відповідна ціна одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн . ;

С,, С2 - собівартість одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн.

Річний економічний ефект у виробника продукції покращеної якості (Е^ може бути також обчислений як різниця приведених витрат на виробництво продукції покра­щеної і попередньої якості:

ня,.

де С,, С2 - собівартість виготовленої одиниці продукції відповідно попередньої і покра­щеної якості, грн.;

К^К2 — питомі капіталовкладення у виробництво продукції відповідно попередньої і покращеної якості, грн.

Досить часто цей ефект може мати від'ємне значення, тому підприємство зму­шене змінити ціну виробу, щоб забезпечити собі необхідний рівень рентабельності виробництва.

-* Приклад. Визначимо економічний ефект у виробника побутових кухонних комбайнів нової покращеної моделі та термін окупності додаткових капітальних вкла­день за даними таблиці 16.1:

Таблиця 16.1. Вихідні дані для визначення економічного ефекту та терміну

окупності капіталовкладень

Показники

Стара модель

Покращена модель

Річний випуск, тис. грн.

100

100

Додаткові капіталовкладення, пов'язанні із освоєнням вироб­ництва нової моделі, тис. грн.

-

500

Собівартість комбайна, грн.

150

180

Ціна комбайна, грн.

180

220

Річний економічний ефект у виробника продукції покращеної якості може бути об­числений за формулою:

Я НЯ.

Приріст прибутку в розрахунку на одиницю реалізованої продукції покращеноїякості (А/7):

(220 - 180) - (180 - 150) = 10 грн./од. Ея = (10 - 0,15 • 500000/100000) • 100000 = 925 тис. грн.

Термін окупності додаткових капіталовкладень виробництва (Ток) можна знайти як відношення цих витрат до величини річного економічного ефекту.

Ток = 500/925 = 0,54 року або 6,5 місяців.

Оскільки основною метою планування витрат є забезпечення зростання прибутку, збільшення рентабельності виробництва, то при плануванні витрат, пов'язаних із онов­ленням продукції, необхідно приділити особливу увагу вибору такого варіанта техно­логічного процесу виготовлення нової продукції, витрати за яким є найнижчими.

Поточні витрати чи собівартість продукції у порівнюваних варіантах розраховуєть­ся, як правило, за змінними елементами витрат. Сума порівнюваних поточних витрат, які залежать від прийнятого варіанта технологічного процесу, називається технологіч­ною собівартістю.

" 5. Оновлення продукції

У більшості випадків змін; начається наступними витрат:: гп; заробітна плата основних.: ацію, ремонт обладнання та ~ -: зється технологічна собівагт огічної собівартості в зале/г -

Розраховуючи технолог.-: - весь технологічний ланцюг, .-скільки це може призвести ^

Величина елементів тех.~ витрат залежить від обсяг, постійною), а частина - ЗМІІЕ

Розрахунок змінних потхя тому він використовується -необхідно забезпечувати ви; VІу та одиничному виробній." них ставок вартості станкс-~ значити суму змінних поточи

Для різних технологіям й: У загальному випадку річні

де 3В - змінні витрати на олз УШ?-умовно-постійн; = ]У-річний випуск продуі Порівняння двох варіан:

співвідношень:

де С, і С2 - технологічна сс Критична програма вип>

Розрахований за формул: ють із плановим випуском.' витратами вигідніший при .'

КолиЛ''^N вигідніші-:}" ратами. При визначенні ваг: сяг можливого доходу віл г\:

При цьому за конкретно: ; продукції до певного рівня ї: • вим. Тому у процесі розробки ня визначення точки беззбита

де ПВ - постійні витрати нї /(-ціна одиниці продукт 3В -змінні поточні витр;

16. Оновлення продукції____________________________________________56У

У більшості випадків зміна собівартості залежно від варіанта технологічного процесу ви­значається наступними витратами: вартість основних матеріалів; вартість технологічної енер­гії; заробітна плата основних і допоміжних працівників із нарахуваннями; витрати на аморти­зацію, ремонт обладнання та пристроїв; витрати на інструмент. За даними елементами визна­чається технологічна собівартість. Але інколи потрібно розширювати склад елементів техно­логічної собівартості в залежності від особливостей того чи іншого технологічного процесу.

Розраховуючи технологічну собівартість і капітальні витрати, необхідно враховувати увесь технологічний ланцюг, не обмежуватися окремими процесами чи групою операцій, оскільки це може призвести до неправильної оцінки варіанта технологічного процесу.

Величина елементів технологічної собівартості, а також окремих видів капітальних витрат залежить від обсягу випуску продукції. Частина витрат є постійною (умовно-постійною), а частина- змінною.

Розрахунок змінних поточних витрат за окремими елементами є досить трудомістким, тому він використовується переважно у масовому та багатосерійному виробництві, де необхідно забезпечувати високу точність економічних обгрунтувань. У дрібносерійно-му та одиничному виробництві розрахунки спрощують шляхом використання кошторис­них ставок вартості станко-годин роботи обладнання. За такими ставками неважко ви­значити суму змінних поточних витрат для певного варіанту технологічного процесу.

Для різних технологічних процесів технологічна собівартість має різну структуру. У загальному випадку річна її величина визначається за формулою:

Порівняння двох варіантів технологічних процесів можна здійснити, виходячи Із співвідношень:

268 V. ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

-» Приклад. У цеху підприємства у зв'язку з переходом на новий технологічний процес умовно-постійні витрати збільшились з 20000 грн. од. до 26000 гр. од., змінні ви­трати зменшились із 12 грн. од. до 9 гр. од. Впровадження технологічного процесу по­требує однакових капітальних витрат порівняно з попереднім технологічним процесом. Визначимо критичну величину річного випуску продукції:

при розрахунку не враховуються капітальні витрати, оскільки вони однакові, а по­рівнюється тільки технологічна собівартість.

Річна величина технологічної собівартості річного випуску продукції, що досягає критичної величини, визначається:

На етапах розробки нової продукції, коли немає комплекту технічної документації та нормативної бази, витрати, пов'язані з цим, визначаються як прогнозні величини.

Планування науково-технічної підготовки виробництва нової продукції охоплює всі стадії та етапи і містить: розробку планів виконання робіт по кожній стадії взаємоуз­годження; складання зведеного плану-графіка або координаційного плану підготовки виробництва, який забезпечував би своєчасний вихід на серійний чи масовий випуск виробів; розробку кошторису витрат на підготовку виробництва.

При підготовці особливо складних виробів розробляється самостійна цільова про­грама, що включає роботи, які виконуються всіма організаціями та підприємствами-виконавцями. Цінова програма розробляється на весь цикл виконання робіт і освоєння продукції та передбачає ресурсне забезпечення всіх видів робіт. Як правило, вона має вигляд матриці, в якій по вертикалі перелічені завдання, що включені в програму, а по горизонталі - організації та форми їхньої участі.

На стадії розробки технічного завдання є дуже обмежене коло даних, тому розра­хунки окремих показників носять орієнтований характер, широко використовуються методи екстраполяції, моделювання, аналогів і т. д. А при оформленні результатів на­уково-дослідних робіт (НДР), розрахунки, що обґрунтовують доцільність проведення дослідно-конструкторських робіт та впровадження об'єкта у виробництво, повинні бути виконані значно точніше, із використанням обсягу інформації, накопиченого в процесі НДР. На цій стадії можуть широко використовуватися методи математичного моде­лювання, з урахуванням ієрархічної схеми об'єкта, його основних конструкторських характеристик, результатів дослідження фізичних моделей і т. д. [26].

Визначення витрат виробництва проводиться на підставі кошторисів витрат на підго­товку виробництва продукції.

Номенклатура статей кошторису витрат на підготовку виробництва нової продукції (за економічними елементами): І/ матеріальні витрати; / витрати на оплату праці; / відрахування на соціальні заходи; / амортизація; / інші операційні витрати.

Номенклатура калькуляційних статей витрат на підготовку виробництва містить: «І* прямі матеріальні витрати; *І» прямі витрати на оплату праці;

16. Оновлення продукції 569

»£ інші прямі витрати;

»*» загальновиробничі витрати.

В окремих галузях економіки номенклатура калькуляційних статей відхиляється від на­веденої з урахуванням специфіки підготовки виробництва нової продукції. Тому склад ста­тей калькулювання виробничої собівартості нової продукції встановлюється підприємством.

16.3. ОБ'ЄМНО-КАЛЕНДАРНЕ ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА НОВОЇ ПРОДУКЦІЇ. СІТКОВІ МЕТОДИ ПЛАНУВАННЯ

Об'ємно-календарне планування підготовки виробництва нової продукції передбачає доведення до підрозділів і безпосередніх виконавців тематики та номенклатури робіт із підготовки до виробництва, проведення необхідних розрахунків і обсягів робіт, складан­ня графіків виконання останніх.

За умов становлення ринку важливим є скорочення термінів технічної підготовки з ме­тою прискорення впровадження досягнень науки та техніки у виробництво; зменшення вит­рат на виробництво; підвищення якості робіт та своєчасного зайняття власної ринкової ніші.

Із метою скорочення термінів підготовки виробництва використовується метод пара­лельного та паралельно-послідовного ведення робіт. Паралельне та паралельно-послідовне виконання всіх робіт скорочує терміни технічної підготовки й освоєння нової продукції. У результаті поєднання різних стадій проектування загальний цикл підготовки різко скорочується.

Організація робіт із технічної підготовки виробництва базується на послідовному чи паралельно-послідовному виконанні робіт по стадіях і етапах.

Послідовне виконання полягає в тому, що кожна наступна стадія (етап) починаєть­ся тільки після повного завершення попередньої. У цьому разі загальний цикл техніч­ної підготовки виробництва у календарних днях визначається за формулою:

Цикл технічної підготовки можна скоротити шляхом скорочення циклу виконання ок­ремих стадій або частковим поєднанням виконання стадій. При цьому дотримуються правила: якщо наступна стадія (етап) більш тривала, то її можна починати майже одно­часно з попередньою; якщо наступна стадія менш тривала, то її початок потрібно змістити вправо по шкалі часу у відношенні до початку пов'язаної з нею попередньої стадії.

Цикл технічної підготовки виробництва нової продукції при поєднанні за часом стадій (етапів) визначається за формулою:

Із метою координації у часі стадій і етапів підготовки виробництва, складаються (з урахуванням можливого поєднання часу їх виконання) графіки підготовки виробницт­ва, що дозволяє відобразити календарні терміни початку та завершення, цикл стадій і етапів, а також всю підготовку виробництва. [26].

При плануванні підготовки виробництва нової продукції використовуються сіткові методи планування.

270 V. ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

Сіткове планування - одна з форм графічного відображення змісту робіт і трива­лості виконання планів і довгострокових комплексів проектних, планових, організацій­них та інших видів діяльності підприємства, яка забезпечує наступну оптимізацію роз­робленого графіка на основі економіко-математичних методів та комп'ютерної техніки. Разом із лінійними графіками та табличними розрахунками сіткові методи планування знаходять широке використання при розробці перспективних планів та моделей ство­рення складних виробничих систем та інших об'єктів довгострокового використання. Сіткові плани робіт підприємства із створення нової конкурентноспроможної продукції містять не тільки загальну тривалість всього комплексу проектно-виробничої та фінан­сово-економічної діяльності, але й тривалість та послідовність здійснення окремих процесів чи етапів, а також потребу в необхідних економічних ресурсах.

Сіткова модель - множина поєднаних між собою елементів для опису технологіч­ної залежності окремих робіт і етапів майбутніх проектів.

Основним плановим документом системи сіткового планування є сітковий графік - інформаційно-динамічна модель, яка відображає всі логічні взаємозв'язки та ре­зультати робіт, необхідних для досягнення кінцевої мети планування.

Роботами у сітковому графіку називаються будь-які виробничі процеси чи інші дії, які призводять до досягнення певних результатів, подій. Роботою слід вважати і можливі очіку­вання початку наступних процесів, пов'язані із перервами чи додатковими витратами часу.

Подіями називаються кінцеві результати попередніх робіт. Подія являє собою момент завершення планової дії. Події бувають початковими, кінцевими, простими, складни­ми, проміжними, попередніми, наступними і т.д.

На всіх сіткових графіках важливим показником є шлях, що визначає послідовність робіт чи подій, в якій результат однієї стадії збігається із початковим показником на­ступної за нею іншої фази. На будь-якому графіку прийнято розрізняти декілька шляхів:

-> повний шлях від початкової до кінцевої події;

-> шлях, що передує даній події від початкової;

•4 шлях, наступний за даною подією до кінцевої;

-» шлях між декількома подіями;

-» критичний шлях від початкової до кінцевої події максимальної тривалості.

Сіткові моделі використовуються на вітчизняних підприємствах при плануванні підго­товки виробництва та освоєнні нових виробів (рис. 16.1).

Рис. 16.1. Сітковий графік процесу планування асортименту продукції

16. Оновлення продукції ^ 571

Сіткове планування дозволяє не тільки визначити потреби різних виробничих ресурсів у майбутньому, але й координувати їхнє раціональне використання на даний момент.

На спрощеному графіку (рис. 16.1) представлений процес освоєння нового продук­ту, що є предметом планування й охоплює період з моменту появи задуму до прове­дення пробних продаж і просування товару на ринок.

Графік показує послідовність операцій по випуску нового виробу на ринок. Момен­ти завершення етапів позначені кружками, що іменуються «подіями», а відрізки часу між специфічними подіями зображені у вигляді стрілок і називаються "роботами".

Подія, що відбувається у визначений момент, може залежати як від єдиної події, так і від комплексу попередніх взаємозалежних подій. Жодна подія не може мати місця без завершення попередніх операцій.

З графіку видно, що найбільш тривалий повний цикл планування нової продукції вклю­чає наступну послідовність подій: 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12. На графіку він зображе­ний товстою лінією. Цикл охоплює період із моменту ухвалення рішення про необхідність виробництва виробу до моменту випуску його на національний ринок за умови, що всі етапи планування продукції відбуваються в чіткій послідовності. Затримка у виконанні будь-якої операції на цьому шляху веде до відставання від графіка процесу планування.

Однак, підприємство може також знехтувати такими запобіжними заходами, як ви­пробування виробу за допомогою споживачів (події 1,2,3,4) чи пробний продаж (події 5, 6,7,8,9,10) до прийняття рішення про негайний випуск виробу на ринок (події 1,11,12). Із метою спрощення сітьового графіка всі можливі варіанти освоєння нового виробу на ньому не показані. Наприклад, рішення про випуск виробу на ринок (подія 11) може бути прийняте після проведення випробувань (подія 4). У цьому випадку на графіку варто провести лінію із події 4 у подію 11. В усіх цих варіантах цикл освоєння нового виробу значно скорочується.

Однак, як свідчить досвід, найбільший ринковий успіх із новим товаром приходить звичайно до виробників, що послідовно проходять весь цикл планування, при цьому втрати від скорочення циклу можуть бути значними. Цей спрощений сітьовий графік у засто­суванні до планування асортименту продукції може бути використаний для того, щоб при розрахунку часу на весь цикл врахувати варіації часу, необхідного для кожної опе­рації, тобто визначити найбільш ймовірний і оптимальний терміни завершення циклу.

Сітьові графіки планування асортименту в процесі обґрунтування виробничої про­грами потребами ринку дозволяють визначити час з моменту появи задуму продукту до початку його реалізації на всіх ринках збуту при широкому дотриманні послідов­ності етапів, що входять у планування асортименту. Тривалість усього циклу може бути скорочена, але за умови залучення додаткових ресурсів і додаткових зусиль на критичних етапах (наприклад, при дослідженні ринку чи проведенні пробних продаж).

Найважливішими етапами сітьового планування випуску нового виробу є такі:

/ розподіл комплексу робіт на окремі частини і їхнє закріплення за виконавцями;

/ виявлення й опис кожним виконавцем усіх подій і робіт, необхідних для досяг­нення поставленої мети;

/ побудова первинних сітьових графіків і уточнення змісту;

/ планових робіт;

/ об' єднання окремих частин сіток і побудова зведеного сітьового графіка вико­нання комплексу робіт;

/ обгрунтування чи уточнення часу виконання кожної роботи у сітковому графіку.

272 ________ V. ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

На початку сіткового планування випуску нового виробу необхідно виявити, якими подіями буде характеризуватися комплекс робіт. Кожна подія повинна встановлювати завершеність попередніх дій. Усі події і роботи, що входять у заданий комплекс, реко­мендується перераховувати у порядку їх виконання, проте окремі з них можуть вико­нуватися одночасно.

Далі проводиться побудова первинних сіткових графіків, їх перевірка та об'єднання окремих сіток у зведену модель.

Завершальним етапом сіткового планування є визначення тривалості виконання ок­ремих робіт чи сукупних процесів. Для встановлення тривалості будь-яких робіт необ­хідно, насамперед, користуватися відповідними нормативами чи нормами трудових затрат. А у разі відсутності вихідних нормативних даних тривалість усіх процесів і робіт може бути встановлена різними методами, у тому числі і за допомогою експертних оцінок.

По кожній роботі, як правило, дається декілька оцінок часу: мінімальна, макси­мальна та найвірогідніша. Отримана найвірогідніша оцінка часу не може бути прийня­та як нормативний показник часу виконання кожної роботи, оскільки у більшості дана оцінка є суб'єктивною і багато у чому залежить від досвіду відповідального виконав­ця. Тому для визначення часу виконання кожної роботи експертні оцінки підлягають статистичній обробці.

На основі даних розрахунків можна також побудувати лінійну діаграму чи діаграму Ганта. Відмінною рисою такої діаграми є паралельно-послідовний порядок проведен­ня робіт, що дозволяє скоротити загальну тривалість підготовки та терміни освоєння нового виробу у виробництві.

Розрахунки основних параметрів сіткових графіків повинні бути використані при аналізі й оптимізації сітьових стратегічних планів.

Оптимізація сіткових графіків полягає у покращенні процесів планування, органі­зації та управління комплексом робіт із метою скорочення витрат економічних ре­сурсів і підвищення фінансових результатів при заданих обмеженнях.

Використання передових методів та технічних засобів у процесі планування технічної підготовки виробництва дозволяє скоротити шлях від початкової її стадії - наукових досліджень до кінцевого результату - отримання нової продукції. Поряд із цим повинні скорочуватися питомі витрати на підготовку кожного нововведення.

.

7^| ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ

ІД І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. Яке значення і завдання формування планів оновлення випуску продукції?

2. Які є стадії технічної підготовки виробництва нової продукції, і який їх зміст?

3. Що таке "життєвий цикл" продукції, і які є його стадії?

4. У чому суть підготовки виробництва нової продукції, і з якого комплексу робіт вона складається?

5. Який порядок планування витрат на підготовку та освоєння виробництва нової продукції?

6. Як визначається економічна ефективність освоєння нової продукції?

1. Як обирається оптимальний варіант впровадження нових технологічних процесів? Що означає термін «сіткове планування»?

17. Організаційно-технічний розвиток_____________________________________573