Структура собівартості кормів посп «Нива»

Корми	2011	2012	2013	2011 р. у % до 2013 р.
Однорічні трави:
Сінаж	-	12.8	-	Х
Багаторічні трави:
Сіно	5,2	10,97	9,79	188%
Кукурудза:
Силос	26.4	17.4	105	397.7

Це явище є негативним для господарства, оскільки зростала і собівартість тваринницької продукції, а закупівельна ціна в Україні, як відомо, залишалася на одному рівні, а то і знижувалась.

Резервом зниження собівартості є підвищення врожайності кормових культур, впровадження комплексної механізації виробництва і заготівлі кормів, зменшення їх втрат, використання прогресивних форм організації та оплати праці в кормовиробництві, реформування відносин власності.

1.3. Методика визначення собівартості продукції кормових культур.

Розрахунок собівартості продукції (робіт, послуг) здійснюють у такій логічній послідовності:

• розподіляють між окремими об’єктами планування та обліку витрати з утримання необоротних активів;

• визначають собівартість робіт та послуг допоміжних виробництв;

• розподіляють загальні витрати на зрошення та осушення земель, включаючи витрати на утримання меліоративних споруд (вапнування та гіпсування ґрунтів та на утримання полезахисних смуг),

• списують частину витрат бджільництва на сільськогосподарські культури, що запилюються;

• розподіляють бригадні, фермські, цехові та загальновиробничі витрати,

• визначають загальну суму виробничих витрат за об’єктами планування та обліку,

• визначають собівартість продукції рослинництва;

• розподіляють витрати з утримання кормоцехів;

• визначають собівартість продукції тваринництва і промислових виробництв;

визначають собівартість товарної продукції рослинництва, тваринництва та промислових виробництв. [12, с. 34]

Об’єкти планування та обліку виробничих витрат (пшениця озима, основне стадо великої рогатої худоби тощо) і калькулювання продукції (1 ц зерна і зерновідходів; 1 ц молока і 1 голова приплоду, 1 тис. шт. розсади і т. д.).

Продукція рослинництва. Собівартість продукції за видами сільськогосподарських культур визначається:

• зерна, насіння соняшнику — франко-тік (франко-місце зберігання);

• соломи, сіна — франко-місце зберігання;

• цукрових буряків, картоплі, овочів, баштанних культур, коренеплодів — франко-поле (місце зберігання);

• плодів, ягід, винограду, овочів закритого ґрунту, продукції квітництва — франко-пункт приймання (зберігання);

• соломки та трести льону, конопель — франко-пункт зберігання чи переробки (на підприємстві);

• зеленої маси на корм — франко-місце споживання;

зеленої маси на силос, трав’яного борошна, сінажу, гранул — фран­ко-місце силосування, сінажування, виробництва борошна, гранул. [9, с. 12]

Усі наступні витрати на виконання операцій з підготовки продукції до реалізації та її проведення відносять на витрати зі збуту.

Зернові культури. Витрати на вирощування і збирання зернових культур (включаючи витрати з доробки зерна на току в межах кален­дарного року) становлять собівартість зерна, зерновідходів та соломи. При розрахунках собівартості в першу чергу із загальної суми витрат виключають собівартість соломи (полови), стебел кукурудзи. [16, с. 47]

Собівартість соломи, гички, стебел кукурудзи і соняшнику, капустяного листя та іншої побічної продукції рослинництва визначають, виходячи із розрахунково-нормативних витрат на їх збирання, транспортування, скиртування й інші роботи відповідно до прийнятої у господарстві технології. [7, с. 43]

Решту витрат розподіляють між зерном і зерновідходами, при цьому зерно приймається за одиницю, а зерновідходи прирівнюються до нього за коефіцієнтом, який розраховують за вмістом у них повноцінного зерна.

У разі вирощування товарного насіння зернових культур загальну суму витрат, включаючи додаткові витрати, що безпосередньо пов’язані з одержанням насіннєвого зерна відповідних репродукцій (без вартості рядового зерна та зерновідходів), розподіляють між цими класами насіння (супер-еліта, еліта, першої та другої репродукції) пропорційно його вартості за реалізаційними цінами. Собівартість 1 ц насіння визначають діленням суми витрат, віднесених на насіння відповідного класу, на його масу після доробки. [7, с. 46]

Собівартість 1 ц зерна кукурудзи визначають діленням витрат на вирощування і збирання продукції (без вартості кукурудзиння) на масу сухого зерна повної стиглості при базовій (14 % вологості). Перерахунок качанів кукурудзи повної стиглості в сухе зерно здійснюють за середніми фактичними даними вологості, який установлюють за даними реєстрів накладних на прийняте заготівельними організаціями зерно. [2, с. 35]

Майже всі технічні культури виділяють у самостійні об’єкти планування та обліку витрат. Щодо них собівартість 1 ц продукції обчислюють так само, як і для зернових. Із загальних витрат виключають вартість побічної продукції (гичка, солома, стебла тощо), оціненої за нормативно-розрахунковими витратами на її заготівлю, а решту суми становить собівартість основної продукції. Якщо від вирощування технічної культури чи групи культур одержують декілька видів продукції (соломка і насіння льону-довгунця, тютюнова і махоркова сировина), витрати між ними розподіляють пропорційно вартості продукції за реалізаційними цінами. Це стосується і лікарських та ефіроолійних культур. [3, с. 115]

Слід мати на увазі, що собівартість цукрових буряків (фабрич­них і маточних) обчислюють за фізичною масою коренеплодів. Зниження собівартості при цьому забезпечує не тільки поліпшення використання ресурсів, а й зумовлює підвищення їх забрудненості й засміченості. Згідно з чинною методикою обчислення собівартості це можливо також у разі обліку картоплі й кормових коренеплодів. Щоб усунути цю суперечність, ряд господарств беруть до уваги корисну масу врожаю. [4, с. 33]

Для визначення собівартості продукції льону та конопель одержане насіння оцінюють за нормативно-розрахунковою (плановою) вартістю, виходячи із витрат на підготовку та обмолот стебел, транспортування та обробку насіння. Решту (без вартості насіння) загальної суми витрат на вирощування льону чи конопель відносять на соломку. Собівартість соломки визначають діленням зазначених витрат на фізичну масу. Собівартість трести льону-довгунця чи конопель включає вартість соломки і витрати на її розстилання, перегортання, підняття зі стелищ тощо. [4, с. 35]

У спеціалізованих господарствах, де овочеві, баштанні, плодові та ягідні культури є розвиненими галузями, витрати планують і обліковують щодо кожної культури. У господарствах, де ці галузі допоміжні, об’єктами планування витрат є овочі відкритого ґрунту, овочі закритого ґрунту, баштанні продовольчі культури, плодові культури, ягідники й виноградники. Віднесені на основну продукцію витрати розподіляють між її видами пропорційно виручці від її реалізації. [3, с. 49]

Витрати на вирощування і догляд за однорічними сіяними травами, поліпшеними і природними сіножатями, культурними пасовищами, які використовують для одержання одного виду продукції, цілком відносять на її собівартість. При одержанні кіль­кох видів продукції (зеленої маси, включно із випасом та сіном) витрати на їх вирощування розподіляють пропорційно до площ, використаних для одержання відповідного виду продукції, а вит­рати на збирання, транспортування, доробку певного виду продукції відносять безпосередньо на її собівартість. [5, с. 15]

Витрати на вирощування багаторічних трав розподіляють на витрати минулих років та витрати поточного року.

Витрати минулих років — це витрати на вартість насіння та інші витрати; вони обліковуються на окремому аналітичному рахунку й рівномірно розподіляються за роками залежно від терміну експлуатації посівів. Ці витрати у розрізі статей додають до витрат поточною року. Якщо з окремих площ сіяних трав одержують кілька видів продукції, то витрати, віднесені на цю площу, розподіляють між видами продукції пропорційно кількості зібраної зеленої маси. [5, с. 31]

Витрати поточного року — це витрати на щорічний догляд за посівами та збирання врожаю. Вони разом із певною частиною витрат минулих років становлять собівартість отриманої продукції звітного періоду.

При збиранні з однієї й тієї площі кількох видів продукції витрати минулого і поточного року розподіляють між ними пропор­ційно до площі збирання, до яких додають прямі витрати на збирання, що й становитиме собівартість продукції. [5, с. 42]

При збиранні сіяних однорічних і багаторічних трав на насіння солому оцінюють за нормативно-розрахунковою вартістю і вираховують із загальних витрат, а решта суми становитиме собівартість одержаного насіння.

Витрати на поліпшення природних сіножатей і створення культурних пасовищ (дискування, підсів трав, вартість насіння тощо) розглядають як витрати майбутніх періодів і розподіляють упродовж періоду, тривалість якого, як правило, 4—9 років, залежить від очікуваного порядку використання площ і затверджується наказом про облікову політику підприємства.

Собівартість 1 ц продукції кормових культур обчислюють діленням витрат на вирощування, збирання і транспортування продук­ції до місць зберігання на валовий збір. Із площ однорічних і багаторічних трав збирають по декілька видів продукції, тому витрати між ними розподіляють пропорційно валовому збору умовної продукції. Для її обчислення застосовують такі коефіцієнти: однорічні трави на сіно 1 ц — 1,0; насіння 1 ц — 9,0; солома 1 ц — 0,1 і зелена маса 1 ц — 0,25; багаторічні трави відповідно — 1,0; 75,0; 0,1 і 0,3. [4, с. 66]

Собівартість центнера готового силосу та сінажу визначається вартістю закладеної зеленої маси і витрат на транспортування (включаючи вартість використаної плівки, консервантів та інших компонентів). Загальна сума витрат ділиться на фізичну масу одержаного готового силосу чи сінажу.