Питання для самостійного вивчення

1.    Дослідити основні етапи становлення фінансових посередників в Ук­раїні.

2.    Визначити роль і місце фінансових посередників у сучасному еко­номічному просторі.

3.    Визначити, який сектор грошового ринку є сферою діяльності фінансових посередників.

4.    Розглянути, чим діяльність фінансових посередників відріз­няється від брокерської і дилерської діяльності.

5.    Визначте, які небанківські фінансово-кредитні інституції набули більшого розвитку в Україні і чому.

6.    Визначте причини гальмування розвитку небанківських фінан­сових інституцій в Україні.

7.    Дослідити процес виникнення банків.

 

Література: 2, 12, 16, 17, 18, 20, 21, 23, 24, 25, 26, 27, 38

 

[Вверх] [Вниз]

Тема 14. Теоретичні засади діяльності комерційних банків

Вивчення даної теми слід розпочати із визначення функцій комер­ційного банку, виходячи з того, що це фінансовий посередник. Комер­ційні банки – це кредитні установи, що здійснюють універсальні бан­ківські операції для підприємств, установ і населення переважно за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і позичок. Сту­денти повинні усвідомити, що призначенням комерційного банку є зведення осіб, які мають тимчасово вільні кошти, та осіб, які хотіли б їх отримати в тимчасове користування, а також забезпечення функ­ціонування грошової системи країни, вплив на пропозицію грошей.

Для здійснення операцій банки в Україні повинні мати дозвіл і лі­цензію Національного банку.

Комерційні банки класифікуються за різними критеріями:

a.   за формою власності: державні, кооперативні, колективні;

b.  залежно від організаційної форми:

–    акціонерні банки відкритого і закритого типу формують свій ка­пітал за рахунок об’єднання індивідуальних капіталів засновників і учасників за допомогою випуску і розміщення акцій банку;

–    пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків грошо­вих коштів (паїв) у статутний фонд. За кожним з учасників збері­гається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є влас­ником капіталу;

c.   залежно від розміру активів: малі, середні, великі;

d.  залежно від наявності філій: багатофілійні, малофілійні, безфі­лійні;

e.   за спеціалізацією: ощадні, інвестиційні, іпотечні, розрахункові (клірингові).

З метою системного засвоєння даної теми доцільно розглянути причини, що привели до виникнення комерційних банків, та еволюцію їх становлення – від приватних кредиторів до багатофункціональних посередників грошового ринку. На основі цього прослідкувати зміну ролі банків з моменту їх виникнення до їх ролі у сучасному світі.

Для здійснення своєї діяльності комерційний банк повинен мати певні ресурси.

Операції, за допомогою яких банки формують свої грошові ресурси для проведення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій, називаються пасивними операціями.

Ресурси комерційних банків – це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для виконання певних операцій. Їх поділяють на власні, залучені і позичені. Власний капітал становить майже третину всіх ресурсів, залучені і позичені – близько 70 %.

До власних ресурсів (або до банківського капіталу), належать ста­тутний, резервний та інші фонди, які створюються для забезпечення фі­нансової сталості, комерційної і господарської діяльності банку, а також нерозподілений прибуток поточного і минулого років. Власний капітал комерційного банку виконує в основному захисну функцію – стра­хування інтересів вкладників і кредиторів, а також покриття поточних збитків від банківської діяльності. Функція ж забезпечення оперативної діяльності для власного капіталу є другорядною, її забезпечують голов­ним чином залучені і позичені кошти.

Власний капітал комерційного банку поділяється на основний і до­датковий. До основного капіталу відносять статутний і резервний фонди, а також нерозподілений прибуток минулих років. Додатковий капітал скла­дається із загальних резервів за активними операціями і поточних до­ходів.Порядок формування статутного фонду залежить від форми ор­ганізації банку.

Резервний фонд комерційного банку призначений для покриття мож­ливих збитків від банківської діяльності, а також для сплати дивідендів за привілейованими акціями, коли для цього недостатньо прибутку. Наяв­ність коштів у резервному фонді забезпечує стійкість комерційного бан­ку, зменшує вірогідність його банкрутства.

Окрім резервного фонду, в комерційних банках створюються спеціальні фонди, призначені для покриття збитків від активних операцій та для виробничого і соціального розвитку банку, їх формування здійснюється за рахунок прибутку.

Прибуток є ресурсом внутрішнього походження. Він існує у вигляді залишку прибутку після сплати податків та відрахування до фондів банку. За його рахунок сплачуються дивіденди акціонерам.

Залучені кошти банку – це сукупність коштів на поточних, депозитних та інших рахунках банківських клієнтів (юридичних та фізичних осіб), на рахунках громадських організацій, різноманітних суспільних фондів, які розміщуються в активи з метою отримання прибутку чи забезпечення ліквідності банку.

Залучені кошти формують переважну частину ресурсів, які викорис­товуються для виконання активних операцій банків. Залучені кошти бан­ків поділяються на депозитні й недепозитні.

Банки залучають вільні грошові кошти головним чином шляхом ви­конання депозитних операцій, у процесі яких використовуються різні види банківських рахунків. Депозити бувають до запитання і строкові.

Одним із джерел запозичених коштів поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі комерційні банки, в яких завжди є надлишок ресурсів. Можливий також варіант формування ресурсів банку через позички у центрального банку шляхом участі в операціях НБУ на відкритому ринку або шляхом отримання стабілізаційного кредиту.

Важливим питанням даної теми є розгляд іншого виду операцій комерційного банку – активних операцій, які полягають у діяльності, пов’язані із розміщенням і використанням власного капіталу, залученні позичених коштів для одержання прибутку при раціональному розподілі ризиків за окремими видами операцій і підтриманні ліквідності. Активні операції банків поділяються на кредитні та інвестиційні.

Кредитні операції полягають у проведенні комплексу дій, пов’язаних із наданням і погашенням банківських позичок. Банківське кредитування здійснюється відповідно до принципів поверненості, строковості, цільового характеру, забезпеченості і платності кредиту.

Інвестиційні операції банків означають вкладення коштів у цінні па­пери підприємств (державних, колективних і приватних) на відносно тривалий період часу. Інвестиційні цінні папери – це боргові зобо­в’язання у вигляді акцій, облігацій, векселів, сертифікатів тощо. Цінні па­пери можуть бути об’єктом банківських інвестицій за умов вільного обігу їх на фондовому ринку.

Банківським інвестиціям властиві фактори ризику. Виділять три та­кі фактори: кредитний ризик, фінансовий ризик та процентний ризик.

Кредитний ризик пов’язаний з тим, що фінансові можливості емітента (юридичної особи, що випускає цінні папери) зменшуються настільки, що він буде не в змозі виконувати свої фінансові зобов’язання (сплачувати доходи у формі дивідендів, процентів, погашати свої цінні папери).

Фінансовий ризик випливає з того, що у зв’язку з непередбаченими змінами на ринку цінних паперів чи в економіці привабливість деяких цінних паперів як об’єкта вкладень може бути частково втрачена, тому їх продаж стане можливим лише з великою знижкою.

Процентний ризик пов’язаний з фіксацією процента за облігаціями в момент їх випуску в обіг при вільному коливанні ринкових ставок. Чим більше часу до погашення облігацій, тим вищий ризик, що пов’язаний з динамікою ставки процента.

Комерційний банк може здійснювати комісійно-посередницькі опе­рації. До них відносять операції з доручення клієнтів за певну плату – комісію. Це такі дії банківських установ на замовлення клієнтів, які в момент їх здійснення не пов’язані із залученням банком додаткових ресурсів. Вони виконуються за рахунок наявних коштів клієнта-за­мовника (розрахунково-платіжні, касові операції) або ж для цього взагалі не потрібні грошові кошти (надання консультацій, зберігання цінностей та ін.).

За рівнем урегульованості їх поділяють на ліцензовані та нелі­цензовані; за формою ціни відповідної послуги – на комісійні, гоно­рарні, тарифні; за рівнем ризиковості – на чисті, сурогатні; за зв’язком з активами і пасивами – на балансові і позабалансові.

Слід зазначити, що діяльність банку пов’язана з високою ризи­ковістю. Ризик – це ймовірність того, що очікувана подія не відбу­деться і це призведе до небажаних наслідків. З позицій банку ризик – це ймовірність неотримання доходів або зменшення ринкової вартості капіталу банку внаслідок несприятливого впливу зовнішніх чи внут­рішніх чинників. За джерелами виникнення банківські ризики поді­ляються на зовнішні (виникають у зовнішньому середовищі і безпо­середньо не залежать від його діяльності – політичні, правові, соці­альні, загальноекономічні) та внутрішні (виникають у зв’язку з діяль­ністю конкретного банку).

Внутрішні ризики поділяють на ризики, що піддаються кількісному оцінюванню (кредитний, ліквідності, зміни процентної ставки, ринко­вий, валютний, операційно-технологічний) та ризики, що не підда­ються кількісному оцінюванню (репутації, юридичний, стратегічний).

Розглядаючи стабільність комерційних банків, передусім необ­хідно усвідомити її сутність і фактори, які на неї впливають, а та­кож шляхи її досягнення. Особливу увагу слід приділити фінан­совій стійкості банків, розглянувши показники економічних норма­тивів: капіталу, ліквідності, кредитного ризику, інвестування, регу­лювання валютного ризику. Необхідно засвоїти сутність ліквідності комерційного банку, її види і мінімальні параметри, чинники його платоспроможності, способи її підтримання та наслідки порушення. Важливо з’ясувати причини і види банківських ризиків та способи захисту від них.

Студентам у розрізі даної теми потрібно розглянути розвиток комерційних банків в Україні.