5. Традиційна і сучасна логіка

Під терміном "загальна традиційна (арістотелівська) логіка" об'єднують: античну логіку, в становлення і розвиток якої зробили внесок Парменід, Зенон Єлейський, Сократ, Платон, Арістотель, Теофраст, Хрісипп та інші античні філософи; схоластичну логіку, в розвиток якої на підставі античної логіки зробили внесок М.Пселл, Р.Луллій, Р.Декарт та ін.1

Особливості загальної або традиційної логіки полягають в наступному:

а) досліджуючи форми і закони мислення, вона лише частково абстрагується від гносеологічного змісту думок, тобто зміст думок враховується при аналізі структури (побудови) мислення;

б) при зображенні структури думок використовується природна мова і частково штучна (формалізована) мова, тобто особлива система знаків і символів. Використання особливої штучної знакової системи для зображення структури мислення отримало назву "метод формалізації", сутність якого буде розглянута у розділі 3;

в) досліджуючи форми і закони мислення, загальна, традиційна логіка оперує поняттями "правильне мислення" і "неправильне мислення". Правильним у традиційній логіці називають мислення, яке підпорядковується законам логіки, відповідно, неправильним — мислення, яке порушує ці закони. На підставі логічних законів у традиційній логіці формулюються основні правила, яким має підкорятися людське мислення, щоб його результат, а саме людська думка, була логічною, тобто правильною. У цьому значенні традиційна логіка є нормативною наукою, оскільки вона вказує, як потрібно правильно мислити і які існують умови для досягнення істини у процесі пізнання;

г) загальна традиційна логіка є двозначною (бівалентною) логікою, оскільки вона оперує двома логічними категоріями "істина" і "хибність". При цьому вона абстрагується від тих конкретних умов, за якиходне і те ж висловлювання може бути істинним, а може бути хибним;

д) загальна традиційна логіка є логікою "готового" знання, якрезультату пізнавального процесу. Знання зображується в ній у певних логічних формах (поняттях, судженнях, умовиводах) і розглядається як результат абстрагуючої діяльності мислення людини. Аналіз цього знання здійснюється через природну мову, за допомогою якої люди висловлюють свої думки.

Сучасна логіка, крім формальної і математичної (символічної) включає також інші галузі (модальну, деонтологічну, релевантну тощо), якими опікуються лінгвісти, археологи, фахівці з проблем штучного інтелекту, штучних мов.

Мислення є теоретичним видом пізнання. На відміну від пізнання практичного, яке є у тварин, мисленням володіє лише людина – і це піднімає її на найвищій рівень панування над природою.

Поняття “логіка” широко застосовується у повсякденному житті, але у науковому сенсі воно означає окрему наукову дисципліну, яка вивчає форми і закони мислення (теоретичного пізнання). Тому під наукою “логіка”, як правило, розуміють її традиційну галузь – “формальну логіку”.

Логіка є частиною філософії. На тлі Європи вона формується за часів античного полісу. Засновником логіки як науки вважається Аристотель.

Логіка традиційно опікується аналізом мовлення, яке показує стрункість форм мислення, ступінь його розвитку і дисциплінованості.

Логічна грамотність – необхідна риса освіченості. Юрист у своїй діяльності широко користується такими логічними категоріями, як поняття, судження, умовивід, дедукція, індукція, аналогія, версія, доказ і заперечення, знання яких значно підвищують культуру мислення, професіональний рівень дослідження правових явищ. Культура мислення – необхідна умова культури дослідження, пізнання, культури обґрунтування здобутих виводів, висунутих положень. Логіка, підвищуючи культуру мислення, безпосередньо впливає на процес пізнання судової істини, на розслідування і розгляд судових справ.

Сьогодні без апарата логічної науки не можуть обійтись не лише математики чи інженери, а й лінгвісти, психологи, соціологи, теоретики менеджменту, представники природознавчих і технічних наук. Логіка не вчить «правильно мислити» у дусі античних філософів і риторів, вона озброює вчених надзвичайно корисними методами аналізу й розв'язання складних теоретичних і науково-практичних завдань. Володіти логічним інструментом — означає бути не на словах, а на ділі, професіоналом високого класу. Отже, історія логічної науки — це предмет, вартий поваги.

Вивчення науки логіки виступає не лише необхідною умовою формування логічної культури мислення, але й сприяє розвитку природних можливостей розумової діяльності людини, підвищує її творчий потенціал. Ціль вивчення логіки – формування і вдосконалення логічної культури мислення особи, розвиток навичок до абстрактного мислення, підготовка висококваліфікованих фахівців. Знання форм і процедур розумової діяльності, загальних закономірностей процесів раціонального пізнання дозволяє кожній людині ефективно використовувати основний “інструментарій” абстрактного мислення, а усвідомлення механізмів формування наукових знань сприяє підвищенню ефективності засвоєння результатів наукових досліджень.

Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що практичне значення вивчення логіки є очевидним для кожної грамотної людини. Воно полягає у формуванні культури мислення і мови, які є не спадковими, а набутими здібностями. Логіка також сприяє формуванню самоусвідомлення, вдосконаленню інтелектуальної сфери особистості. Навіть у повсякденному житті знання логіки є постійно задіяними – при аргументації, спростуванні чужих помилкових суджень, умовиводів.

Отже, основним завданням сучасної логіки норм є збагачення її символічного апарата, розширення існуючих систем з тим, щоб отримати логічні теорії, придатні для адекватної реконструкції реальних нормативних міркувань, а також пояснення і вирішення існуючих парадоксів в сфері правових норм.