31. Сідхартха Гаутама як засновник буддизму

Сіддга́ртха Ґаута́ма[1] (563 до н. е. (623 до н. е.) — 483 до н. е. (543 до н. е.)) — індійський духовний наставник, аскет, історичний будда. Один з семи будд старовини. Засновник буддизму. Сучасник Махавіри.

Гаутама — ключова фігура в буддизмі. Спогади про його життя, бесіди, і чернечі правила були підсумовані після його смерті і завчені напам'ять Самґгою. Передавана в усній традиції, «Трипітака» була записана приблизно через чотириста років. Він визнається всіма буддистами як Саммасам-Будда нашого часу.

В середні віки Будда в пізніх індійських Пуранах (як, наприклад — Бгаґавата-пурана) був включений в число аватар Вішну, замість Баларами.

Ключовим орієнтиром для датування життя Будди є початок царювання буддийського імператора Ашоки. На підставі едиктів Ашоки й дат царювання елліністичних царів, до яких він направляв послів, вчені датують початок правління Ашоки 268 р. до н. е. Палійські джерела кажуть, що Будда помер за 218 років до цієї події. Оскільки всі джерела згодні з тим, що Гаутамі було вісімдесят років, коли він помер (наприклад, Dīgha Nikāya 2.100), то ми отримуємо такі дати: 566—486 до н. е. Це так звана «довга хронологія» (long chronology). Альтернативна «коротка хронологія» (short chronology) заснована на санскритських джерелах північноіндійського буддизму збережених у Східній Азії. Згідно з цією версією Будда помер за 100 років до інавгурації Ашоки, що дає такі дати: 448—368 рр. до н. е. При цьому в Східній Азії традиційна дата смерті Будди була в 949 або 878 роках, а в Тибеті — в 881 р. до н. е. У минулому, серед західних вчених загальноприйнятими датами були 486 або 483 р. до н. е., але зараз вважається, що підстави для цього занадто малі.

Радіовуглецевий аналіз показує, що деякі населені пункти, які Будда відвідував згідно зі свідченяни Палійського канону, не були заселені до 500 р. до н. е. (± 100 років), що змушує сумніватися в такій ранній даті, як 486 р. до н. е. Крім того, розгляд доступної інформації з історії джайнізму змушує припустити, що Будда і Махавіра, лідер джайнів, який помер трохи раніше Будди, обидва померли між 410 і 390 роками до н. е.

За твердженнями А.Швейцера – видатного гуманіста ХХ ст. – велич Будди можна окреслити кількома пунктами:

- він був реформатором, що насмілився відкинути головні принципи релігійного благочестя свого часу;

- він шукав особливі шляхи спасіння, оскільки відкинув аскезу та звернувся до чисто духовної форми релігії;

- він проповідував не відкидання звичайного простого життя, а необхідність духовного подолання прагнення до речей та насолод, в досягненні звільнення душі від світу та мирського життя;

- він визнавав здатність кожної людини досягати найвищих істин та станів на шляху духовного самовдосконалення.

32. Страждання, карма, нірвана в буддійському світогляді

Замість духовного початку буддизм розглядав потік послідовних станів як джерело ілюзії постійної душі. Усі речі підлягають змінам і розкладу, стверджували буддисти. Існування є лише моментом у такому потоці постійності. Не існує і незмінності душі, тому що незмінність лише видимість душі, яка залишалася б незмінною у безперервному потоці перероджень. Життя – безперервний ряд станів, кожен з яких безпосередньо залежить від попереднього і породжує наступний. Душа і людина – лише умовні назви певного поєднання тіла, самосвідомості, подібно до того, як колісниця – сукупність коліс, осей, голобель. Існування людини повністю залежить від такої сукупності. Коли сукупність розпадається, людина припиняє існування. Ланцюг смертей-народжень – це коло сансари, у якій статус живої істоти при кожному народженні визначається співвідносинами позитивної і негативної активності у попередньому існуванні, тобто кармою.

Спасіння мислителя як занурення у нірвану – стан Будди, абсолютного спокою, звільнення від пристрастей і бажань. Буддизм же стверджує, що всі явища світу зумовлені. Хто бачить загальний зв’язок – той бачить і закон (дхамму), «хто бачить закон (дхамму) -той бачить причинний зв’язок» – така думка Будди. Для того, хто осягнув закон (дхамму), стверджує буддизм, відкриються «Чотири благородних істини»: життя у світі повне страждань; існує причина таких страждань; можна припинити страждання; існує шлях, який приведе до припинення страждань.Буддизм учив, що не тільки смерть, хвороба, Сансара старість, горе, сум, бажання, відчай, але й все, (дванадцять джерел щ0 прив’язує людину до земного, є страждаи-страждань) пям (духка). Молодість минає, задоволення колись закінчуються, страх людини втратити їх перетворює задоволення на справжні джерела страху, скорботи і страждання. У вченні Будди дається визначення дванадцяти джерел страждань. Усі земні страждання починаються з народження – джаті.

Якби людина подолала незнання і набула справжнього знання свого життя, то могла б уникнути долі (карми), яка викликає нові народження і супровідні їм страждання. Така саисара – коло буття і причина страждань.

Припинення страждань – це усунення земних

Восьмиступеневий шлях пристрастей, всього того, що зв’язує людину із усунення страждань світом. Стан звільнення означає згасання при (нірвана) страстей – нірвану. Вчинки людини, яка досягла згасання пристрастей, позбавлені жаги життя, прив’язаності до нього, не породжують долю (карму) і, отже, переродження. Згасання пристрастей -це стан безтурботності, незворушеності і ііеупередженого самовладання людини, пояснити його у поняттях повсякденного досвіду неможливо.