Газорозбірні пости і ведення газополум’яних робіт

Газорозбірні пости можуть бути стаціонарні і пересувні. Стаціонарні пости можуть розміщуватися в місцях використання газу на стінах, колонах і спец.конструкціях на відстані не менше ніж 1м до ізолюючого проводу і електрокабелів і не менше ніж 2м до оголених проводів.

Стаціонарні газорозбірні пости повинні розміщуватись в металевих шафах з отворами для вентиляції. Шафи фарбуються олійною фарбою в червоний колір і мають напис білою фарбою – «Горючий газ», «Небезпечно».

Відстань між шафами газорозбірних постів горючого газу і кисню повинна бути не менше 150мм. Шафи повинні розміщуватись на висоті не менше 0,6м від підлоги до низу шафи. Тиск газу, який подається газопроводом до робочого поста, не повинен перевищувати 0,15МПа (1,5кгс/см²). При тиску газу>0,15МПа (5кгс/см²) на газопроводі повинен бути встановлений регулятор для зниження тиску газу.

Під час роботи балони з СВГ повинні бути у вертикальному положенні. Балони із стисненим природним газом можуть бути в нахиленому положенні вентилем догори. Mаксимально допустима температура балона СВГ ≤ 45⁰С.

Переносні пальники і пересувні агрегати приєднуються до газопроводів і балонів СВГ за допомогою гумотканинних рукавів по ГОСТ 9356 – 75кл 1 на тиск 0,63МПа (6,3кгс/см²). Довжина рукава не повинна перевищувати 30м. Він повинен складатись не більше як з трьох окремих кусків, з’єднаних між собою гофрованими 2 – сторонніми ніпелями. Кінці рукавів повинні надійно закріплюватись на газопроводі і на пальнику хомутами. Крім крана, який є на пальнику або на пересувному агрегаті, повинен бути вимикальний кран, розташований до місця приєднання рукава. Рукави повинні бути захищені від пошкоджень. Забороняється користуватись замоченими рукавами, не допускається попадання на рукави вогню, іскор та інших предметів.

Перед початком роботи рукави підлягають огляду і не рідше 1раз в 3 місяці – випробуванню згідно ГОСТ 9356-76. Забороняється продувати рукави для горючих газів киснем, кисневий рукав – горючим газом, а також замінювати рукави один одним. Дефектні місця рукава повинні бути вирізані, а окремі куски з’єднані гофрованими ніпелями. Забороняється виконувати з’єднання рукавів гладкими трубками.

Роботи з газополум’яної обробки металів відкритим полум’ям допускаються на відстані по горизонталі не менше: 10м – від групових ГБУ;

5м – від окремих балонів з киснем і горючими газами;

3м – від газопроводів і гумотканинних рукавів, а також від газорозбірних постів при ручних роботах і 1,5м – при механізованих.

При виконанні газополум’яних робіт в замкнених об’ємах (котлах, резервуарах) повинна бути організована примусова вентиляція, яка б запобігала концентрації шкідливих речовин понад передбачену вимогами санітарних норм.

Забороняється проводити газове зварювання, різання та інші види газополум’яної обробки металів із застосуванням СВГ у цокольних і підвальних приміщеннях, а також в колодязях,шахтах та інш. підземних спорудах.

Газопроводи, арматура, апаратура і прилади повинні оглядатись не рідше 1 разу за зміну.

Працівники, які виконують газополум’яні роботи, повинні бути забезпечені спецодягом і ЗІЗ.

Заходи безпеки при ізоляційних роботах

Ізоляційне покриття труб проводиться в стаціонарних умовах на базах ізоляції. На трасі ізолюються місця зварювання металевих газопроводів і місця пошкодження ізоляції.

При нанесенні ізоляційного покриття на основі бітумних мастик готові горючі мастики і праймер (ґрунтовка:бітум, розчинений в бензині 1:3 по масі) доставляють на трасу в спеціально обладнаних ємкостях з герметичними кришками.

Котли для варіння або розігрівання мастик заповнюють не більше 2/3 ємкості; над котлами встановлюється негорючий навіс; біля кожного котла повинен бути комплект протипожежних засобів:вогнегасник, лопата і сухий пісок.

Якщо ґрунтовку (праймер) готують на місці робіт, то відстань від місця її приготування до місця розігріву бітуму (і до відкритого вогню) повинна бути не менше 50м.

При змішуванні розігрітий бітум вливають в бензин (а не навпаки!) і розмішують дерев’яними мішалками. Температура бітуму в момент приготування праймера не повинна перевищувати 70⁰С.

При роботі очисних та ізоляційних машин категорично заборонено чистити їх, налагоджувати, замінювати котушки і регулювати. При проведенні контролю ізоляційного покриття приладами забороняється допускати до цих робіт осіб, які не пройшли спеціального інструктажу по дотриманню заходів безпеки і не знають правил захисту і прийомів надання першої допомоги при ураженні ел.струмом.

Перед включенням корпус приладу повинен бути заземлений. Працівники, які обслуговують прилади по контролю ізоляції, повинні бути забезпечені гумовими рукавицями, гумовими чобітьми або калошами.

Заходи безпеки при проведенні вантажно – розвантажувальних робіт

Вимоги безпеки зводяться до нижченаведеного:

• вантажо – розвантажувальні роботи виконуються згідно з технологічними картами, проектами виконання робіт, спеціальними інструкціями;

• місце проведення робіт обладнується знаками безпеки;

• рух транспортних засобів у місцях виконання робіт організовується за схемою;

• проїзди повинні мати ширину, яка відповідає габаритам машин, проходи – ширину не менше 1м;

• майданчики для проведення робіт повинні бути освітлені і відповідати вимогам пожежної безпеки;

• працівники повинні пройти курс навчання та перевірку знань з безпечного ведення робіт, а також медогляд;

• працівники забезпечуються спецодягом, спецвзуттям та іншими ЗІЗ.

Територія обов’язково огороджується, щоб не допустити сторонніх осіб до небезпечної зони – дії вантажопідйомного крана.

Навантажувати, переміщувати, розвантажувати вантажі вручну допускається, якщо:

• довжина шляху переміщення вантажу не перевищує 50м;

• висота підйому вантажу – не більше 3м;

• вага вантажу не перевищує 50кг.

Якщо в процесі роботи працівникові необхідно перенести матеріал, інструмент, пристосування, то нормами передбачено, щоб вага вантажу не перевищувала: для дорослих чоловіків – 50кг, жінок – 15кг. Важкими вважаються вантажі масою понад 1т, громіздкими - довжиною >6м.

Для роботи з такими вантажами повинна бути складена технологічна карта, в якій визначаються всі проблеми пов’язані із стропуванням, підніманням, перенесенням, опусканням та розстропуванням важких або громіздких вантажів.

До пуску в роботу будівельні крани та екскаватори, обладнані гаком, повинні бути зареєстровані в органах ДГПН.

Це робиться для того, щоб вантажопідйомна машина була прийнята на облік місцевою інспекцією для нагляду за її експлуатацією в БМО. На кожному вантажозахватному пристрої повинна бути бирка, де вказується номінальне навантаження, інвентарний номер згідно з журналом, дата наступного огляду. Стропи, троси, канати зберігаються на спеціальних стелажах.

Всі вантажно – розвантажувальні роботи з важкими і громіздкими вантажами виконують під безпосереднім керівництвом ІТП.

Балони із стисненими газами необхідно транспортувати на спец.візках або носилках, так як при ударі і падінні такі балони можуть вибухнути. Переносити або перевозити балони з киснем разом з маслами, жирами, горючими, ЛЗР забороняється.

При завантаженні машин будь – яким видом вантажу необхідно дотримуватись габаритів, котрі дозволяють машинам вільно проходити під мостами, переходами.

Бензин та інші ЛЗР можна розливати тільки в герметичну металеву тару обов’язково з допомогою насосів через мідну сітку. Забороняється наливати ці рідини відрами, а також користуватись сифоном з відсмоктуванням ротом. Поблизу місць розливу цих рідин заборонено користуватись відкритим вогнем і курити.

До пуску в роботу проводиться техогляд вантажопідйомної техніки. Первинний техогляд складається із статичного і динамічного випробування. Він проводиться через кожні 3 роки з участю Держінспектора ДГПН. Мета техогляду – в підтвердженні того, що техніка відповідає вимогам «Правил».

Частковий або періодичний техогляд проводять через рік.

Особливу увагу приділяють наявності та робочому стану пристроїв безпеки (обмежувачі вантажопідйомності і повороту, показники швидкості вітру і напруги, захвати тощо). Під час огляду перевіряють та випробовують вантажозахватні пристрої.

Заходи безпеки при обслуговуванні і ремонті групових установок СВГ

Обслуговування вміщує огляд арматури редукційної головки, замір тиску після регулятора, перевірку наявності і справності протипожежного інвентарю, терміну технічного чергового опосвідчення резервуарів, герметичності і різьбових і фланцевих з’єднань, а також перевірку шляхом короткочасного відключення. При плановому ремонті проводять роботи, які входять в техобслуговування, а також набивку сальників арматури, ревізію і змащування кранів, контрольну перевірку або заміну манометра, налагодження РД, ЗСК, ЗЗК, (ПКК – 40М). Запобіжні клапани резервуарних установок 1раз в рік перевіряють на спрацювання при заданому тиску.

При перевірці справності запобіжних клапанів резервуарів користуються важелями з кольорового металу. Роботи всередині резервуарів при наявності в них парів СВГ небезпечні для життя, тому вони проводяться по наряду – допуску і спеціальному плану бригадою в складі не менше 3-х працівників: один виконує роботу, двоє перебувають зовні і при необхідності допомагають працюючому. Відповідальний за проведення робіт неухильно слідкує за ходом робіт і дотриманням заходів безпеки, а також забезпечує відпочинок працюючим. При роботі в ПШ термін одночасного перебування в резервуарі не повинен перевищувати 15хв з наступним відпочинком на чистому повітрі не менше 15хв. Всі працюючі всередині резервуара забезпечуються спецодягом, ПШ, рятувальними поясами, необхідним обмідненим інструментом і приладами. Забороняється перебування сторонніх осіб біля місця робіт.

Спецодяг повинен бути застебнутим на всі ґудзики, штани одягаються зверху на чоботи і внизу застібаються або зав’язуються . В гумові чоботи необхідно одягати шкарпетки і онучі.

Працівник, який спускається в резервуар або підіймається з нього, не повинен тримати в руках будь – які предмети. Інструмент необхідно опускати в сумці працівникові, який знаходиться в резервуарі.

Застосування відкритого вогню на території при підготовці резервуарів для внутрішнього огляду забороняється!

Всі розпорядження про порядок проведення робіт повинен віддавати відповідальний за роботу.

Інші посадові особи і керівники, які присутні при проведенні робіт, можуть давати вказівки працівникам тільки через особу, відповідальну за проведення даних робіт.

В резервуарі проводиться очищення поверхні, огляд стінок і замір товщини їх. За працюючим всередині резервуара постійно ведуть спостереження два дублери, які знаходяться зовні. Дублер повинен бути в тому ж спорядженні, що і працюючий в резервуарі, щоб при необхідності допомогти або замінити його.

При роботах в резервуарі необхідно вентилювати його, систематично відбирати його повітря з нижньої частини для аналізу. Для освітлення місця роботи застосовуються переносні світильники у вибухозахищеному виконанні (герметичні) напругою 12В.

Після закінчення робіт відповідальна особа за їх проведення повинна особисто переконатися в тому, що ємкість відремонтована, в ній відсутні люди, інструмент і матеріали.

Резервуар перед включенням в роботу продувають інертним газом (азотом, вуглекислотою) або парами СВГ. При цьому гази, важчі за повітря, подають в нижню частину резервуара, а повітря видаляють через штуцери з верхньої частини його. Пари СВГ необхідно подавати в резервуар повільно, щоб запобігти виникненню статичних зарядів.

Закінчення продувки визначається по вмісту кисню в газоповітряній суміші, яка виходить із свічі (кисню допускається не більше 1% по об’єму).

При подачі в резервуар парової фази СВГ засувки відкривають обережно, повільно. Після заповнення резервуара тиск парової фази підіймають до максимально допустимого і перевіряють герметичність з’єднань обмилюванням.

Розділ 7. Надання першої (долікарняної) медичної допомоги потерпілим

При отруєнні чадним газом (СО)

Суть отруєння в тому, що СО в 200-300 раз активніше з’єднується з гемоглобіном крові (червоними кров’яними тільцями) ніж кисень повітря. При вдиханні СО з’єднується з гемоглобіном крові, утворюючи карбоксигемоглобін, в результаті чого настає кисневе голодування.

Перші ознаки отруєння: блідість обличчя, відчуття важкості в голові, шум у вухах, загальна слабкість, посилене серцебиття, запаморочення, головний біль, нудота, рвота. При сильнішому отруєнні з’являється відчуття сонливості або збудження, важкість в тілі, стан байдужості, людина може виявитись неспроможною заставити себе вийти з приміщення на свіже повітря. При більш сильному отруєнні настає втрата свідомості з припиненням дихання. Найважче отруєння СО протікає у осіб з ослабленою нервовою системою.

Потерпілого необхідно якнайшвидше вивести або винести з загазованого приміщення, напоїти гарячим чаєм або кавою, тепло закутати і не давати заснути. Якщо потерпілий без свідомості, то давати нюхати нашатирний спирт, звільнивши від стискаючого дихання одягу, збризкувати обличчя водою, плескати по щоках.

Якщо у потерпілого порушилось нормальне дихання, то негайно проводять штучне дихання.

В будь – якому випадку отруєння необхідно негайно повідомити лікаря.

Задушшя настає із-за нестачі кисню в повітрі.

Людина замість кисню вдихає загазоване повітря.

Перша допомога така, як і при отруєнні СО.

Найбільш раціональними методами штучного дихання є «з рота в рот», «з рота в ніс» і закритий масаж серця.

Штучне дихання методом «з рота в рот»

Вкласти потерпілого спиною на тверду рівну поверхню, відкрити йому рот, очистити від стороннього вмістимого, витягнути з’ємні зубні протези, підкласти під плечі валик з одягу, щоб голова звішувалась назад; слідкувати, щоб язик не закривав гортань.

Однією рукою затиснути ніздрі потерпілого, глибоко вдихнути і, через хустинку, притиснувшись ротом до його рота, енергійно видихнути. Перші 5-10 вдувань робити швидко (за 20-30 секунд), наступні – із швидкістю 12-15 вдувань за хвилину (через кожні 5 сек). Слідкувати за рухом грудної клітки потерпілого. Видих проходить самовільно – грудна клітка опускається під своєю вагою.

Після цього приступають до закритого масажу серця.

Масаж проводять схрещеними долонями рук, які розміщують суворо посередині грудної клітки, натискуючи силою не тільки рук, а й всього тіла, причому, натискують основою долоні, а не всією долонею, припіднявши пальці рук. Різкими поштовхами натискують на груднину з частотою 1раз в секунду.

Якщо реанімацію проводить одна людина, то на 1-2 швидких вдування 15 натискувань на груднину; якщо двоє – то на 1 вдування 5-6 натискувань.

Необхідно пам’ятати, що реанімацію не можна припиняти до появи пульсу і самостійного дихання або до прибуття «швидкої допомоги» (або до появи трупних плям). В момент вдування натискати на груднину не можна.

Якщо неможливо відкрити рот потерпілому і нема часу на це, то вдування проводиться через ніс (і малим дітям також). Однією рукою утримувати голову потерпілого в закинутому назад положенні, другою – закрити йому рот, глибоко вдихнути і, обхопивши губами ніздрі потерпілого (через хустинку), енергійно видихнути.

Опіки

За тяжкістю опіки поділяються на 4 ступені:

І- почервоніння шкіри, трохи набряку;

ІІ- поява пухирів;

ІІІ- пошкодження шкіри і тканин, омертвіння їх;

ІV- обвуглювання тканин і шкіри в місці опіку.

Перша допомога і мета – не зробити потерпілому гірше і не спричинити йому додаткових страждань.

Уражені ділянки захищають накладанням стерильної пов’язки. Не можна докладати ніяких зусиль для очищення шкіри від прилиплого або пригорілого одягу, не проколювати пухирі, так як можна внести інфекцію. Необхідно, насамперед, загасити палаючий одяг, накинувши на нього мокре пальто або якусь щільну тканину, притиснути потерпілого до землі і гасити вогонь. Суворо заборонено торкати відкриту рану руками, змащувати мазями, присипати порошком або навіть промивати водою. Обробляти опікові рани слід максимально обережно, щоб не занести гноєтворних мікробів. Пухирі треба прикрити захисною стерильною пов’язкою, змоченою розбавленим спиртом, одеколоном чи навіть горілкою.

При масивних та глибоких опіках може розвиватись шок. Ознаки шоку:блідість шкіри, поверхневе дихання, частий, але слабкий пульс, повна байдужість до оточуючих. Потерпілого необхідно загорнути в чисте простирадло, вкласти в ліжко, тепло вкрити, давати сердечні краплі і якомога більше теплої солодкої рідини – води, чаю, кави, забезпечити спокій до прибуття лікаря.

При опіках І і ІІ ступеню ушкоджену ділянку шкіри можна змочити міцним розчином марганцівки (вишневий колір розчину) або 20% водним розчином питної води (1ч.л. на склянку кип’яченої води).

При опіках слизових оболонок і ротової порожнини їх промивають слабким водним розчином питної соди.

Ураження електрострумом

Потерпілого потрібно негайно звільнити від контакту з предметами, які знаходяться під напругою, оскільки від тривалості дії струму залежить ступінь ураження. Для цього необхідно вимкнути струм; або відтягнути потерпілого за одяг, не торкаючись руками відкритих ділянок тіла; або перерубати ел.провід сокирою з сухим дерев’яним топорищем, або перекусити інструментом з ізольованими ручками. На лінії ел.мережі, яку не можна швидко відключити, слід зробити коротке замикання проводів, накинувши на них гнучкий провід певного діаметра, заземливши перед тим один його кінець, а до другого кінця закріпити тягар. Накидати провід потрібно так, щоб він не торкався людей.

Якщо потерпілий в момент ураження струмом перебуває на висоті, вимкнення установки може призвести до його падіння, тому потрібно подбати, щоб він не отримав травму при цьому. Рятівникові необхідно подбати і про свою безпеку, ізолювавши свої руки, а тоді вже допомагати. На руки можна одягти гумові рукавиці або замотати їх сухою вовняною тканиною, голову прикрити суконним кашкетом, накинути на потерпілого гумовий килимок, прогумований плащ або суху тканину. Можна також для ізоляції стати на гумовий килимок або суху дошку. Рекомендується по можливості діяти однією рукою.

Якщо потерпілий стоїть на землі і судомно стискує в руці провід, потрібно відділити його від грунту, підклавши суху дошку.

При ураженні ел.струмом необхідно викликати лікаря. При розладі дихання і зупинці пульсу у потерпілого внаслідок різкого погіршення кровообігу мозку і кисневого голодування розширюються зіниці, шкіра і слизові оболонки синіють. В таких випадках слід проводити штучне дихання і масаж серця. Спроба оживлення ефективна лише тоді, коли з моменту зупинки серця минуло не більше 4хв.

Не можна закопувати потерпілого в землю, оскільки це може лише зашкодити. При ураженні блискавкою надають таку ж саму допомогу.

Зупинка кровотечі з рани

При поверхневих ранах виникає незначна капілярна кровотеча, яку можна зупинити, туго наклавши стерильну ватно-марлеву пов’язку і бинт. При бинтуванні руки або ноги виток бинта повинен йти знизу вгору - від пальців до тулуба.

При глибоких ранах виникає венозна кровотеча: вона інтенсивніша, колір крові темно-червоний.

Необхідно підняти вгору поранену кінцівку і після дезінфікування шкіри навколо рани йодом накласти тугу пов’язку.

При пораненнях шийних вен потрібно негайно притиснути підключичну вену до ключиці, щоб не всмоктало повітря в венозне русло, де тиск нижчий за атмосферний.

Артеріальна кровотеча найнебезпечніша. Вона частіше виникає при глибоких рубаних або колотих ранах. Артеріальна кров тече під високим тиском і б’є струменем у ритмі пульсу.

Якщо кровотечу не вдається зупинити тугою пов’язкою, потрібно притиснути судину пальцями, а також накласти джгут або закрутку. Перед накладанням джгута кінцівку треба підняти на 2-3 хв. для знекровлення. Джгут накладається на місце, вкрите тканиною, щоб не пошкодити шкіру кінцівки. Джгут накладають вище рани, але якнайближче до неї, щоб при необхідності його можна було перенести вище. Час накладання джгута (година і хвилина) вказують на видному місці, наприклад на одязі, білизні чи шкірі, адже папірець може при транспортуванні загубитися. Тримати накладений джгут понад 2год. не дозволяється, бо це може спричинити омертвіння кінцівки або навіть смерть.

При носовій кровотечі потерпілого слід посадити, закинувши голову назад, розстібнути комір, покласти на перенісся мокру холодну ганчірку, в ніс вставити ватний тампон, замочений 3%розчином перекису водню, і затиснути пальцями ніс.