Лекція 8. Народногосподарське завдання лісівництва та класифікація рубок

8.1. Загальні поняття

Лісівництво, за визначенням М.О.Ткаченка, - це теорія вирощування лісів і систем рубок, які покращують деревостани. Класик лісівництва Г.Ф.Морозов визнавав за необхідне, щоб "закони життя лісу перетвори­лись у закони доброго господарства".

Серед неспеціалістів поняття "лісівництво" часто ототожнюється з лі­совим господарством. Для спеціаліста "лісівництво" асоціюється з лісови-рощуванням, насамперед з вирощуванням лісу для одержання деревини, а також для захисних, водоохоронних та інших цілей. На практиці немож­ливо успішно вирішити жодне питання, пов'язане з посівом, посадкою лісу чи захисних насаджень, природним поновленням лісу, з подальшим формуванням насаджень при лісовирощуванні та з заготівлею деревини, не спираючись на закони життя і розвитку лісових насаджень.

Ліс на відміну від корисних копалин - нафти, газу, торфу - належить до відтворюваних ресурсів. Тому всяка вирубка лісу повинна супрово­джуватися його відновленням. На сучасному етапі ведення лісового гос­подарства в Україні зводиться до безперервного (постійного), невиснаж-ливого і раціонального користування лісом з метою задоволення потреб народного господарства і населення у деревині та іншій продукції лісу, а також для рекреаційних цілей. Практичним лісівництвом вирішується ці­лий комплекс не тільки біологічних, а й економічних питань: задоволення потреб народного господарства у деревині та інших продуктах лісу; зни­ження собівартості лісової продукції у результаті механізації та автомати­зації виробничих процесів; збереження корисних функцій лісу при раціо­нальному користуванні; підвищення продуктивності лісу; збільшення ви­ходу товарної продукції з одиниці площі та ін.

Як бачимо, лісівництво є основою лісового господарства. На базі за­конів життя лісу, а також узагальнення результатів господарської діяль­ності людини у лісі, розробляються методи активного впливу на ліс з ме­тою покращання використання лісових ресурсів, підвищення продуктив­ності й якості лісів.

Деревина залишається головним продуктом лісу. Україна належить до лісодефіцитних країн. Господарство у лісах ведеться інтенсивно, воно відображає специфіку українських лісів, вимагає комплексного підходу до розв'язання багатьох господарських питань. Виснаження запасів дереви­ни, придатної до експлуатації, потребує дуже дбайливого підходу до лісо­користування.

В останні десятиріччя помітно зросла соціальна роль лісу. Бурхливе зростання міст і промислових центрів вимагає посилення рекреаційного освоєння приміських лісів, оскільки більшість таких лісів виявилися не-пристосованими для відпочинку людей. Це потребує специфічних рубок на лісівницькій основі.

У минулому лісозаготівлі, які велися ручним способом, а деревина з лісу вивозилася кіньми, рідко коли завдавали помітної шкоди лісу. Винят­ком були непродумані способи рубки. У другій половини XX ст. на лісоза­готівлях почала використовуватися техніка, яка, з одного боку, дозволяє збільшити обсяг заготівлі деревини, а з другого - завдає великої шкоди природі лісу, бо ущільнює фунт, призводить до ерозійних процесів тощо. Виникло протиріччя між лісоексплуатацією і лісівництвом, між механіза­цією процесів лісозаготівлі та поновленням лісу. Розв'язання цих про­тиріч - у пошуку компромісних підходів на основі єдиних природоохорон­них цілей.