Текст ііі

Не розвинувши власного міського сленгу, українська мова на Україні виробила інше своєрідне явище, що дістало там і свою власну назву – суржик, суміш українського з російським при більш-менш довільному вживанні складників того чи іншого шару, де складники другої мови підносять експресію вислову. Суржик уживається широко, почасти на містах, далеко типовіше – по селах. Це живе явище, і воно заслуговує на вивчення, чого воно поки що не дочекалося на радянській Україні. Але тоді, як міський сленг націлений у майбутнє мови, прогнози щодо суржику мали б бути протилежного характеру (Ю. Шевельов).

Текст іv

5. Обставини непереборної сили.

5.1. Сторони не несуть відповідальності щодо невиконання зобов’язань за угодою в разі, якщо таке невиконання сталося внаслідок дії обставин непереборної сили. Остаточні терміни виконання зобов’язань сторін за цією угодою коригують на період, що дорівнює часові, протягом якого діяли обставини непереборної сили, котрі заважали виконанню зобов’язань Сторін.

5.2. Для цілей цієї угоди термін «обставини непереборної сили» означає: пожежі, повені, землетруси, інші стихійні лиха, а також заколоти, військові дії будь-якого роду, дії або нормативні вимоги державних органів, або будь-які інші обставини, що не згадані вище та знаходяться поза розумним контролем Сторін, і такі, що виникли після підписання цієї угоди й негативно та істотно впливають на спроможність Сторін виконувати їхні зобов’язання за цією угодою, за умови, однак, що до обставин непереборної сили ніколи не будуть віднесені до дії Сторін ( З підручника).

Текст V

У хаті холодно і тихо;стіни білі й німі; я сама з своєю душею. Вітерець шелесне та прихилить мені у віконце пахучий бузок. Опівдня сонячний промінь гарячий перекине через хату ясну стягу трепечущу…наче мене жаром обсипле. Душно мені, дрімота, а сну немає. І так усе сама-самісінька із своїми думками, як у світі жити (Марко Вовчок).

Текст vі

Екстремісти також потрібні. Не ті, що стріляють, а ті, що думають. Без екстремальних, крайніх поглядів не може з’явитися середнє, тобто оптимальне, рішення, як кажуть математики, або зважений підхід, як кажуть політики. Саме з таких позицій видається можливим у пропонованих читачеві коротких нотатках з натури ( а вона така неповторно розмаїта!) пройтись по широкому колу думок, аби ще раз замислитись над причинами феноменальної кризи, в якій ми опинилися.

А чому криза? І чому феномен ?…

Аби відповісти на друге запитання, зазирнемо до тлумачного словника. «Феномен – це рідкісне, незвичайне, виняткове явище». Оце саме про нас! Величезна країна, що донедавна звана країною розвинутого соціалізму, побудована на теорії, котра «всесильна, тому що правильна», опинилася раптом на краю прірви, дивуючи цілий світ (і навіть нас самих, уже звиклих до всього) рідкістю, незвичайністю й винятковістю явища. І не були причиною того ні війна, ні природні катаклізми. Отак, спочатку велика будова, потім велика перебудова і як наслідок – такий феномен … (Володимир Чирков).

Завдання 3. Напишіть анотацію на подану нижче статтю «Пане-добродію-товаришу» / Культура мови на щодень. – К.:Довіра, 2000. – С. 80.

Форма звертання товаришу сьогодні маловживана. Її недавно стали уникати на вулиці чи в магазині, хоч вона зберігає своє термінологічне значення у військовій сфері.

Разом із відродженням української мови, поширенням її в масовому спілкуванні в адміністративних установах бажано відроджувати шанобливі форми звертання: добродію, пане; добродійко, пані; добродії, панове. Форма пан ...властива усьому західному слов’янському світові. Її активно використовують мешканці західних регіонів України. Така форма звертання фіксується в українському фольклорі, у текстах української літературної мови 20-х років ХХ ст.

В офіційних звертаннях-документах форма пан уживається з ім’ям, прізвищем, званням, назвою посади, тобто пан, порівняно з добродій, має виразне забарвлення офіційності.

До колективу людей, до аудиторії варто звертатися: панове, шановні пані й панове, шановні колеги, шановне товариство, вельмишановне зібрання.

Завдання 4. Складіть тези статті і запишіть їх.

Державна мова

Державна мова – закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв’язку та інформатики. Термін з’явився у часи виникнення національних держав. В однонаціональних державах немає необхідності юридичного закріплення державної мови. В багатонаціональних країнах конституцією ( законодавством) статус державної, як правила, закріплюється за мовою більшості населення. У деяких країнах відповідно до їх територіально-етнічного складу статус державних надано двом і більше мовам (напр., у Канаді – англійській та французькій). У демократичних країнах із статусом однієї мови як державної забороняється дискримінація громадян за мовною ознакою, носії інших мов мають право користуватися ними для задоволення своїх потреб.

Українська мова мала статус, близький до державного, у ХІУ – І-й половині ХУІ століття і на землях Галичини та Західної Волині, що тоді перебували під владою Польщі. Вона вживалася в судах і діловодстві, очевидно, на основі якогось акта-привілею, що не зберігся. Мабуть, існувала й домовленість про те, що королівське діловодство, яке стосувалося українських земель, мало здійснюватися також українською мовою. Протягом ХІУ –ХУІ століть українська писемно-літературна мова вживалася на державному рівні у Молдовському князівстві. Значна частина пам’яток українського ділового стилю того часу походить з канцелярії правителів Молдови. Отже, українська літературна мова в ХІУ – ХУІ століттях мала функції міжнаціональної.

У січні 1919 року законом Директорії Української Народної Республіки українська мова була проголошена державною із забезпеченням прав мов національних меншин. Такий самий Закон ухвалила ( 15.02.1919) Західно-Українська Народна Республіка. Державність української мови була утверджена згодом і на Закарпатті – в конституції Карпатської України, прийнятій 15.03.1939.

Статус української мови, близький до державного, гарантувався «Положенням про забезпечення рівноправності мов та сприяння розвиткові української культури», затвердженим ВУ ЦВК та РНК УРСР 06.07.1927, в якому зазначалося: « Відповідно до переважного числа людності УРСР, що говорить українською мовою, брати як переважну мову для офіційних зносин українську мову» ( розділ .І). «Положення» забезпечувало рівноправність мов усіх національних меншин України. Однак з 30-х років до жовтня 1989 воно не виконувалося, що спричинило обмежене використання української мови як державної й призвело до звуження її функцій на більшій частині території України, до гальмування природного розвитку її системи, вдосконалення функціональних стилів. Усе це неминуче вело до денаціоналізації українського народу. У зв’язку з цим громадськість республіки дедалі наполегливіше порушувала питання про необхідність надання українській мові статусу державної. І 28.10.1989 Верховна Рада УРСР прийняла Закон УРСР «Про мови в Українській РСР», в якому сказано: « Відповідно до Конституції Української РСР державною мовою Української Радянської Соціалістичної Республіки є українська мова. Українська РСР забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах життя» ( стаття 2, розділ І).

У Конституції України, прийнятій Верховною Радою 28 червня 1996 року, теж зафіксовано, що «державною мовою в Україні є українська мова».

Для реалізації статті 10 Конституції України утворено Раду з питань мовної політики при Президентові України й департамент із здійснення мовної політики при Державному комітеті України у справах національностей та міграції ( Українська мова. Енциклопедія).

Завдання 5. Складіть бібліографічний опис 10 джерел.