Рекомендована література

1. Коваль А.П. Культура ділового мовлення. – К.: Вища школа, 1977.

2. Мацько Л., Мацько О. Риторика: Навчальний посібник. – Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 2003.

3. Сагач Г. Риторика: Навчальний посібник. – К.: Ін Юре, 2000.

4. Томан І. Мистецтво говорити. – Політвидав України, 1986.

5. У ділове спілкування – державну мову / Соколовська Ж.П., Власенко В.В., Щербачук Л.Ф. – К.: Грамота, 2004.

6. Хохрякова Л.Ф., Семашко Т.Ф. Українська словесність (українська мова професійного спрямування): Навчальний посібник для студентів спеціальностей «Міжнародна економіка» та «Менеджмент організацій». – Маріуполь: «Спрінт-Сервіс», 2009.

Слова-терміни , що вживаються в юридичній лексиці

АБОЛІЦІЯ – 1) Скасування закону або рішення. 2) Ліквідація посади або відмова від неї. 3) Закриття кримінальної справи до винесення вироку. 4) Відновлення честі – офіційне спростування наклепу.

АБРОГАЦІЯ – відміна застарілого закону.

АБСОЛЮЦІЯ – юридична постанова суду, що звільнює підсудного від покарання.

АВТОРИТЕТ – 1) Загальновизнане значення, вплив. 2) Особа, що користуються загальним визнанням, впливом.

АГЕНТ – 1) Особа, що виконує доручення іншої особи. 2) Особа, група чи суспільство, що проводить чиїсь ідеї.

АДВОКАТ – 1) Повірений у судових справах, захисник у суді. 2) Переносно – той, що виступає усно чи письмово на захист кого-небудь, чого-небудь.

АДВОКАТУРА – добровільне професійне об’єднання юристів, покликане сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян держави, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб.

АКРЕДИТАЦІЯ – у міжнародному праві – сукупність дій, пов’язаних призначенням і вступом на посаду глави дипломатичного представництва або постійного представника держави при будь-яких міжнародних організаціях.

АКТ – 1) Офіційний документ, запис, протокол. 2) Вчинок, дія. 3) Урочисті збори в наукових установах.

АКЦЕПТ – 1) Згода на оплату грошових і товарних документів, оформлена відповідним написом на них; одна з форм безготівкових розрахунків між підприємствами, організаціями, за якою банк оплачує платіжну вимогу, що її виписав постачальник, тільки після згоди боржника; 2) юрид. Згода з пропозицією (офертою) іншої сторони укласти договір на умовах, викладених у цій пропозиції.

АКЦИЗ – один з видів непрямих податків, здебільшого на предмети широкого вжитку (алкогольні та тютюнові вироби тощо), а також комунальні, транспортні інші послуги.

АЛІБІ – юридичне знаходження звинуваченого в момент, коли скоювався злочин, в іншому місці як доказ непричетності його до злочину (довести своє алібі).

АЛЬТЕРНАТИВА – необхідність вибору між двома можливостями, що виключають одна одну; кожна з цих можливостей.

АМНІСТІЯ – 1) Передбачене актом найвищого органу державної влади повне або часткове звільнення від покарання та його правових наслідків і пом’якшення покарання певної категорії осіб, засуджених судом, дотримання й припинення порушеного кримінального переслідування, а також зняття судимості з осіб, що відбули покарання. 2) Переносно – прощення, помилування взагалі.

АПЕЛЯЦІЯ – 1) одна з форм оскарження судових рішень у цивільних і кримінальних справах до суду вищої (апелятивної) інстанції, що має право переглядати справу. 2) Звернення за підтримкою до якої-небудь авторитетної інстанції, до громадської думки.

АРБІТР – 1) Третейський суддя, обраний сторонами, що сперечаються, за їх взаємною згодою. 2) Службова особа, що розв’язує майнові спори між підприємствами, установами й організаціями.

АРХІВ – 1) Установа для зберігання старих документів та письмових пам’яток. 2) Відділ установи, де зберігаються старі документи, закінчені виробництвом справи. 3) Сукупність письмових пам’яток, знімків, що відносяться до діяльності будь-якої установи або особи.

АУДИТ – вид фінансового контролю, який полягає в перевірці бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів, а також іншої інформації з питань фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їхньої звітності, обліку, його повноти та відповідності чинному законодавству і встановленим нормативам.

БАЛОТУВАННЯ – голосування піднесенням руки або опусканням до урни бюлетенів під час обрання тієї чи іншої особи.

БАНДА – стала озброєна група з двох або більше осіб, що спеціально об’єдналися для здійснення злочинної діяльності.

БАНДИТИЗМ – злочин, що полягає в організації збройних банд з метою нападу на державні, громадські установи чи підприємства або на окремих осіб, а так само в участі в цих бандах та у здійснюваних ними нападах.

БІЛЛЬ – в США, Великобританії та ряді інших країн англосаксонської правової системи проект закону, що вноситься урядом або членом парламенту.

БЮЛЕТЕНЬ ВИБОРЧИЙ – документ для таємного голосування, в якому зазначено прізвища, імена та по батькові кандидатів, виставлених у певному виборчому округу.

ВЕРДИКТ – рішення присяжних засідателів у суді з приводу винності чи невинності підсудного, на підставі якого постійні судді виносять вирок.

ВЕРСІЯ – 1) Один із кількох , відмінних один від одного викладів або пояснень якого-небудь факту або події. 2) У слідчій і судовій діяльності – припущення з приводу вчиненого злочину, що підлягає перевірці процесуальним порядком.

ВЕТО – 1) Остаточна чи умовна заборона, яку може накласти вищий державний органна рішення нижчого. 2) В міжнародному праві – відсутність одноголосності постійних членів Ради Безпеки ООН, що перешкоджає прийняттю якогось рішення.

ВІЗА – 1) Позначка, зроблена службовою особою на документі, що свідчить про його вірогідність або надає йому юридичної сили. 2) Позначка на закордонному паспорті, яка є дозволом на в’їзд, виїзд або проїзд через територію відповідної держави.

ВІКТОМОЛОГІЯ – галузь кримінології, яка досліджує психологічні й моральні властивості конкретної особи, що потерпіла від злочинного діяння, її поведінку й умови, які сприяли вчиненню злочину, та її взаємозв’язки зі злочинним середовищем.

ВІНДИКАЦІЯ – витребування власником судовим порядком майна з чужого незаконного володіння; найважливіший цивільноправовий засіб захисту права власності.

ВОТУМ – думка, рішення, висловлені голосуванням. У державному праві шляхом вотуму довір’я або вотуму недовір’я з’ясовується думка парламенту щодо політики уряду або через окремих його членів.

ҐАРАНТ – поручитель, той хто дає гарантію.

ДЕБАТИ – обмін думками на зборах, засіданні; дискусія.

ДЕЗАВУЮВАННЯ – 1) Заява про свою незгоду з діями довіреної особи або про те, що дана особа не має повноважень діяти від імені того, хто про це заявляє. 2) В міжнародному праві спростування главою держави або уряду дій дипломатичного представника у зв’язку з перевищенням ним своїх повноважень.

ДЕКЛАРАЦІЯ ПОДАТКОВА – офіційна заява юридичної особи або громадянина, які за законодавством повинні сплачувати податки, про доходи, одержані за певний період часу, пільги, на які відповідно до чинного законодавства має право платник, і суми доходу, що підлягають оподаткуванню за різними ставками, у вигляді документа, який у юридичної особи підписує керівник, головний бухгалтер і який засвідчується печаткою, а у громадян – платник податку.

ДЕЛІКТ – правопорушення, яке завдає шкоди суспільству, державі, особі і є підставою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності.

ДЕПУТАТ – виборний представник, який уособлює волю народу.

ДЕРЖАВА – політична організація суспільства, що має політично-публічну владу, характеризується рисами суверенності, здійснює повноваження по управлінню суспільством в рамках певної території в діяльності спеціально створених органів і до повноважень якої відносять можливість встановлення юридичної норми та визначення податкової системи.

ДЕ-ФАКТО – фактично, на ділі; в міжнародному праві – одна з форм фактичного визнання однією державою будь-якої іншої держави чи уряду, що не зумовлює встановлення дипломатичних відносин.

ДЕ-ЮРЕ – згідно із законом, формально; у міжнародному праві – офіційне визнання держави або уряду, що веде до встановлення дипломатичних та інших відносин між державами.

ЕВЕНТУАЛЬНІСТЬ – одна з форм умислу, коли особа, вчиняючи правопорушення, прямо не бажає настання його суспільно небезпечних наслідків, але свідомо допускає настання їх.

ЕВІКАЦІЯ – відчуження покупцем набутого ним майна на тих засадах, що майно було відчужено поза волею власника, а також з інших причин, які існували ще до продажу майна.

ЕКСГУМАЦІЯ – виймання з землі похованого трупа для судово-медичного дослідження.

ЕКСПЕРИМЕНТ СЛІДЧИЙ – дослідна перевірка, відповідно до закону, окремих фактів, що мають значення в кримінальній справі.

ЕКСПЕРТИЗА – спеціальне дослідження тих чи інших обставин кримінальної або цивільної чи трудової справи, що його проводять експерти.

ЕКСЦЕС ВИКОНАВЦЯ – вчинення виконавцем злочину дій, що не охоплюються умислом інших співучасників і утворюють або інший самостійний злочин або надають вчиненому ним діянню якісно іншого характеру.

ЕРЕТИЗМ – в судовій психіатрії – стан підвищеної збудливості, дратливості.

ЖИТЛОВЕ ЗАКОНОДАВСТВО – сукупність правових норм, які регулюють комплекс житлових та суміжних з ним суспільних відносин – набуття і припинення права власності на житло, реалізацію пов’язаних з цими об’єктами речових прав; управління, експлуатацію та ремонт житлового фонду, облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов; відносини, пов’язані з використанням земельних ділянок під житлове будівництво, та багато інших.

ЖИТЛОВИЙ КОДЕКС – систематичний єдиний законодавчий акт, що регулює житлові та інші пов’язані з ними суспільні відносини.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ – ототожнювання предметів або людей за їхніми характерними ознаками з метою одержати судові докази.

ІН ПАРІ ДЕЛІКТО – правовий принцип, що обмежує намір здійснити неправомірні дії щодо пред’явлення позову іншій особі, яка здійснює або здійснила аналогічні або інші неправомірні дії; у діловій практиці цей принцип називається «доктриною чистих рук».

КАДАСТР – список осіб, що обкладаються податком.

КАЗУС – 1) Явище, яке наступає не в силу направленої на нього волі особи, і через це не може бути передбаченим при даних умовах. 2) Випадкова дія, яка (на відміну від спеціальної чи необачної) має зовнішні ознаки правопорушень, але позбавлена елементу провини, а отже, не тягне юридичної відповідальності. 3) Складна, заплутана юридична справа.

КАСАЦІЯ – 1) Оскарження та опротестування у вищестоящий суд судових рішень, вироків, які не вступили в законну силу. 2) Перевірка вищестоящим судом законності та обґрунтованості рішень і вироків суду, які не вступили в законну силу, за існуючим у справі і додатково пред’явленими матеріалами.

КВОТА – 1) Частка, частина, певна норма. 2) Частка в загальному виробництві, збуті, експорті або імпорті продукції, яку встановлюють для учасників монополістичних об’єднань (картелів, синдикатів). 3) Розмір податку з одиниці оподаткування.

КОДЕКС – 1) Єдиний законодавчий акт, в якому систематизовано норми права, що регулюють певну галузь суспільних відносин. 2) Сукупність етичних норм, звичок, переконань, правил поведінки, що склалися в даному суспільстві. 3) Збірник правил, інструкцій, що регулюють певну галузь діяльності.

КОНСТИТУЦІЯ – основний закон держави, система правових норм найвищої юридичної сили, які відрізняються від звичайних законів тим, що формулюють та затверджують найзагальніші принципи утворення, оновлення і здійснення державної влади, закріплюють головні засади суспільного та державного устрою країни, існуючу в ній політичну систему, форму правління, правовий стан особистості, принципи та порядок утворення й діяльності, компетенцію органів влади й управління, організацію та головні засади правосуддя, виборчої системи.

КОНФІСКАЦІЯ – 1)Безоплатне відчуження на користь держави всього або частини майна, що належить окремій особі. 2) Вилучення з обігу друкованих творів.

КОРУПЦІЯ – загальна назва злочинів, що полягають у використанні державними посадовими особами, політичними і громадськими діячами своїх службових прав з метою особистого збагачення на збиток державі і суспільству.

КРИМІНАЛІСТИКА – наука, яка розробляє систему спеціальних прийомів, методів та засобів збирання, фіксації, дослідження та використання судових доказів.

КРИМІНОЛОГІЯ – наука, що вивчає злочинність як соціальне явище.

ЛЕГАЛІЗАЦІЯ – 1) Узаконення, надання законної сили якому-небудь актові або дії. 2) В міжнародному праві – засвідчення консулом підписів на документах, що виходять з іноземних установ.

ЛЕГАЛЬНІСТЬ – дозволеність, відповідність законам, прийнятність якогось політичного явища чи події попри те, що вони можуть комусь не подобатись.

ЛЕГІТИМАЦІЯ – 1) Визначення або підтвердження відповідності праву або законності якогось органу влади, державно-політичного рішення, повноважень громадських представників, прийняття учасниками політичної взаємодії умов та правил «гри». 2) Документи, що засвідчують це право або повноваження. 3) Узаконення позашлюбних дітей, тобто присвоєння їм у встановленому порядку прав законних дітей.

ЛІЦЕНЗІЯ – документ, який видають відповідні державні органи окремим особам або організаціям на використання продукції , технології або здійснення певних операцій і видів діяльності.

МАНДАТ – 1) Повноваження, наказ, доручення. 2) Документ, що свідчить про повноваження , наприклад, депутатський мандат – посвідчення про обрання депутатом.

МАНУ ЗАКОНИ – стародавній індійський збірник релігійних, моральних, політичних та правових норм.

МАРОДЕРСТВО – один з військових злочинів, що полягає у викраденні на полі бою речей у вбитих і поранених.

ОБВИНУВАЧ – особа, що підтримує обвинувачення в суді першої інстанції під час розгляду кримінальної справи.

ОРДЕР – 1) Письмовий наказ, документ, що містить розпорядження державного органу про вчинення тих чи інших дій. 2) Наказ керівника підприємства, установи, організації тощо касі на видачу або прийняття грошей готівкою.

ПАРИТЕТ - в праві – принцип рівного представництва сторін; принцип забезпечення рівного правового режиму для певних суб’єктів в міжнародних відносинах.

ПЕРСОНА ҐРАТА – 1) Особа, що її кандидатура як дипломатичного представника в якій-небудь державі прийнята урядом цієї держави 2) Особа, яка користується прихильністю, повагою.

ПЕРСОНА НОН ҐРАТА – особа, що її кандидатура як дипломатичного представника викликає заперечення уряду держави перебування.

ПЕТИЦІЯ – письмове колективне прохання, звернене до органів державної влади.

ПЛЕБІСЦИТ – всенародне голосування, референдум.

ПРЕАМБУЛА – вступна частина законодавчого акта, міжнародного договору, декларації тощо, в якій перераховуються сторони, що укладають договір, викладаються мотиви укладання договору, видання закону тощо, його мета і принципи, взаємозв’язок з іншими договорами, принципами, нормами міжнародного та державного права.

ПРЕЗУМПЦІЯ НЕВИННОСТІ – принцип кримінального процесу, згідно з яким підозрюваний, обвинувачений, підсудний вважається невинним, поки його вина у скоєнні злочину не буде доведена в передбаченому законом порядку і визнана вироком суду, що набрав законної сили.

ПРЕЦЕДЕНТ ПРАВОВИЙ – рішення конкретної організаційної справи, , що виносить судовий чи інший компетентний орган держави (посадова особа) і яке стає обов’язковим для вирішення подібних справ у майбутньому.

ПРОЦЕС – 1) Послідовна зміна предметів і явищ, що відбувається закономірним порядком. 2) Сукупність ряду послідовних дій, спрямованих на досягнення певного результату. 3) Визначений законом порядок діяльності слідчих і судових органів при розслідуванні й розгляді кримінальних, а також інших справ; сам розгляд справи судом.

РАПОРТ – усне або письмове офіційне повідомлення начальникові або вищій інстанції.

РЕВЕРСІЯ – 1) У праві – повернення майна колишньому власникові. 2) Тимчасова передача кредиторові цінностей для забезпечення зобов’язання, що виникло. 3) У вексельному праві – передача в заставу векселя для одержання позички.

РЕГРЕСИВНИЙ ПОЗОВ – позов громадянина, юридичної особи, з яких за рішенням суду стягнуто гроші або інше майно, до особи, з вини якої це стягнення проведено.

РЕКВІЗИТ - обов’язкові (вихідні) дані як елемент правильного оформлення офіційних документів.

РЕСТИТУЦІЯ – одна з форм матеріальної відповідальності суб’єктів міжнародного права, яка виражається у відшкодуванні матеріальних збитків, завданих у результаті неправомірного акту (напр., агресії), через відновлення становища, яке існувало до його здійснення.

САНКЦІЯ – 1) Схвалення, дозвіл. 2) Затвердження відповідним державним органом якогось акта, що надає йому силу закону. Так, тільки після санкції прокурора може бути застосований арешт, обшук. 3) Складова частина статті закону, у якій визначено заходи державного впливу у разі невиконання даного закону.

СУВЕРЕНІТЕТ – верховенство і незалежність влади. 1) Суверенітет держави – верховенство державної влади в країні та її незалежність у зовнішній сфері, тобто повнота законодавчої, виконавчої та судової влади держави на її території, а також непідкорення держав у сфері міжнародного спілкування, крім винятків дійсно вираженої і добровільної згоди збоку держави на обмеження свого суверенітету. 2) Суверенітет національний – повновладдя нації, її політична свобода, володіння реальною можливістю визначати характер свого національного життя, спроможність політично самовизначитися. 3) Суверенітет народний – повновладдя народу, тобто володіння народом соціально-економічними і політичними засобами для реальної участі в управлінні справами суспільства та держави.

СЕРВІТУТ – 1) В античному, феодальному і капіталістичному суспільствах обмеження права користування чужою власністю, головним чином землею, заборона проїзду через приватні володіння тощо. 2) Сервітут міжнародний – обмеження суверенітету однієї держави над тією чи іншою територією на користь іншої держави або держав.

СУБ’ЄКТ – 1) Носій певного роду діяльності; джерело активності, спрямованої на об’єкт. 2) юрид. Особа або організація, що має певні права й обов’язки. 3) У граматиці – підмет. 4) У логіці – частина судження, що є поняттям про предмет, на який спрямована думка. 5) Переносно – презирлива назва особи, яку не хочуть називати.

ФАКТОР – 1) Умова, рушійна сила, причина будь-якого процесу. 2) Посередник, дрібний комісіонер, маклер, агент.

ФЕДЕРАЦІЯ – форма державного устрою, за якої кілька державних утворень, юридично і політично самостійних, утворюють одну союзну державу; союз, об’єднання кількох громадських організацій.

ЦИВІЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ - одна з форм (видів) юридичної відповідальності, суть якої полягає в примусовому впливові на порушника цивільних прав і обов’язків шляхом застосування щодо нього санкцій, які тягнуть за собою невигідні майнові наслідки.

ЦИВІЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО – система нормативних актів, які регулюють майнові і особисті немайнові відносини.

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО – галузь права, нормами якої регулюються майнові і особисті немайнові відносини.

ЦИВІЛЬНЕ СУДОЧИНСТВО – урегульований нормами цивільно-процесуального права порядок провадження у цивільних справах, який визначається системою взаємопов’язаних цивільних процесуальних прав і обов’язків іншими суб’єктами – судом, органом судового виконання і учасниками процесу цивільних процесуальних дій.

ЦИВІЛЬНИЙ ВІДПОВІДАЧ – у кримінальному процесі – громадянин або юридична особа (підприємство, установа чи організація), які за законом несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну злочином, і щодо яких є постанова особи, яка проводить дізнання, слідчого, судді або ухвала суду про притягнення у справі як цивільного відповідача.

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ – кодифікаційний законодавчий акт цивільного законодавства; звід норм, які регулюють майнові та пов’язані з ними особисті немайнові відносини.

ЦИВІЛЬНИЙ ПОЗИВАЧ - у кримінальному процесі – громадянин або юридична особа (підприємство, установа чи організація), які зазнали матеріальної шкоди від злочину, пред’явили вимогу про відшкодування збитків і щодо яких є постанова особи, яка проводить дізнання, слідчого, судді або ухвалу суду в частині, що стосується цивільного позову тощо.

ЦИВІЛЬНИЙ ПОЗОВ У КРИМІНАЛЬНІЙ СПРАВІ – вимога потерпілого від злочині (громадянина або юридичної особи) відшкодувати матеріальні збитки, заподіяні злочином, яка розглядається разом з кримінальною справою.

ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС – процесуальна діяльність суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин: судів – з розгляду цивільної справи, перевірки законності та обґрунтованості винесеного у справі рішення; органу судового виконання – з примусової реалізації судового рішення; осіб, які беруть участь у справі, - із захисту суб’єктивних майнових і особистих немайнових прав, державних і громадських інтересів; інших учасників процесу – із сприяння суду, органу судового виконання і особам, які беруть участь у справі, у здійсненні покладених на них процесуальних функцій.

ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ (ЦПК)- законодавчий акт, в якому систематизовано норми, що регулюють порядок розгляду справ по спорах, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справ окремого провадження з метою охорони прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб і держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством.

ЦИВІЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО – система правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя у цивільних справах.

ШАНТАЖ – погроза розголошення компроментуючих або начебто компрометуючих відомостей з метою одержання якихось вигод.

ШТРАФ – грошове стягнення, міра матеріального примусу, яка використовується у випадках і порядку встановлених законом або договором, його накладає суд або адміністративний орган.

ЮРИДИЗАЦІЯ – надання яким-небудь фактам, відносинам правового характеру, перебільшене підкреслення юридичної сторони якого-небудь питання, явища.

ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ – міра державного примусу, яка застосовується за скоєне правопорушення і пов’язана із застосуванням заходів цивільно-правового, кримінально-правового, адміністративно-правового та дисциплінарного характеру.

ЮРИДИЧНА ОСОБА – організація, підприємство, установа, що мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових прав та виконувати обов’язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражі або третейському суді.

ЮРИДИЧНИЙ – правовий, той, що стосується правознавства.

ЮРИСДИКЦІЯ – 1) Повноваження судового чи адміністративного органу давати правову оцінку конкретним фактам, розв’язувати правові питання. 2) Підсудність; право робити суд, вирішувати правові питання.

ЮРИСКОНСУЛЬТ – постійний консультант з правових питань установах, на підприємствах, в організаціях, захисник інтересів цієї установи у судових інстанціях.

ЮРИСПРУДЕНЦІЯ – сукупність правових наук, правознавство, практична діяльність правознавців (юристів), рішення судових органів.

ЮСТИЦІЯ – сукупність судових установ, діяльність суду щодо здійснення правосуддя, а також судове відомство.