Доказ другий: знання як пригадування.

За допомогою одного ми завжди пізнаємо інше. За цією ось річчю ми пригадуємо її смисл, поняття: за рівними речами пригадується рівність сама у собі. Однак предмети, яким притаманна рівність, розрізняються за іншими ознаками (наприклад, рівні за довжиною ложка і ручка), в той час як рівне саме у собі є незмінним, зовсім однаковим для рівних предметів. Тому для визнання цих різних предметів у якомусь сенсі рівними, треба заздалегідь, та мати поняття рівності. Це поняття існує раніше рівних предметів і тільки згадується при співставленні цих предметів. Таким чином, ми ще до народження володіли розумінням того, що рівне (або прекрасне, добре, священне і т. п. – всього того, що є буття саме в собі). Чуттєві, змінні, плинні речі самі собою не дають чистого поняття своєї сутності, а лише збуджують у нашій душі пригадування про сутність, котра перебуває у потойбічному світі. З цього робиться висновок, що наші існували перед нашим народженням, перебували у потойбічному світі разом з сутностями речей, споглядали їх, тобто передіснували. При сполученні цього доказу з першим (про взаємний перехід протилежностей) Платон вустами Сократа робить висновок, що душі не лише передіснують, але й існуватимуть по смерті тіл (73а-78в)

Доказ третій: само тотожність ейдоса душі

Окремі речі (люди, коні, предмети одягу) завжди є різними, змінними, перебувають у становленні. Тому вони завжди складні, перебувають у взаємному внутрішньому протиріччі з собою. Але становлення передбачає деякий субстрат – те, що стає, «не те ж саме» (нетотожність)обумовлює «те ж саме» (тотожність); складне виявляє просте, що його утворює. При цьому нетотожне, те, що стає, осягається відчуттями, а тотожне (само тотожна і проста сутність) – лише розумом. І хоч душа і тіло є чимось єдиним, вони складають одну істоту, а в тім душа уподібнюється тотожному, божественному, керуючому, невидимому, а тіло – змінному, земному, керованому, видимому.

Навіть тіло за допомогою мистецтва бальзамування або з причини сприятливих умов може зберігатися якийсь час без душі. Поготів може зберігатися душа по звільненні від тіла: - або у чистоті, красі і розумності, у спілкуванні з богами, одержуючи винагороду, у разі коли вона за життя утримувалася від тілесної хіті і прагнула осягнути істину через філософію; - або у стані важкості, нерозумності, порочності, неподалік від покинутого нею тіла, якщо вона за життя слухалась тіла, а не керувалася філософією; несучи на собі покарання і постійні переселення у грубі тіла тварин.

У співрозмовників Сократа виникають деякі сумніви. Сіммій запитує: якщо душа є такою, то чи не має вона бути подібною до гармонії звуків, що їх створює ліра; і до того ж після руйнування ліри чи не гине й душа? Сократ відповідає Сіммію, що душа не є гармонією на кшталт гармонії, створюваної лірою. Вона існує вже перед існуванням тіла у виді сутності, що називається буттям. Раніше ніж бути гармонією тіла, вона вже є сама в собі душею. Будучи активною щодо тіла, вона є не гармонією тіла, а навпаки, сама встановлює цю гармонію, сама настроює тіло-ліру, або розстроює його.

Кебет запитує Сократа: якщо душа й існує перед тілом, то чи існуватиме вона по смерті тіла, а якщо так, і до того ж зазнає кілька перевтілень, то чи не виснажиться вона, чи не загине? (78в-96а)

Відповіддю Сократа Кебету є четвертий доказ безсмертя душі.