Вчення про світ видимий і світ умосяжний

Далі Платон розвиває вчення про два світи - світ видимий, речовий, такий, що осягається через почуття, і світ невидимий, умосяжний. Кожен з цих світів ділиться на дві області. Світ видимий : 1) область зорових образів (тіней, віддзеркалювань на воді тощо); 2) область, що населена живими істотами і неживими предметами, усім, що вирощується і навіть виготовляється . Світ невидимий містить у собі : 1) область умосяжних речей, котрі душа шукає за допомогою їх образів у світі видимому, використовуючи при цьому засновки( гіпотези). Душа у цій області не може досягнути умосяжного начала , вдовольняється досягненням лише його наслідків . 2) область, вільну від засновків, у котрій душа підноситься у ході дослідження і пізнання від і пізнання від передумов – засновків до начала, вільного від засновків. Цю другу область душа (розум) досягає і проходить завдяки здатності розмірковувати – діалектики. Розум через засновки - гіпотези підноситься до начала, вільного від засновків. Це начало є началом усього взагалі, воно називається Благом, або Єдиним. Досягши його і дотримуючись всього, що є його змістом, розум потім сходить до заключних висновків, відкинувши в цьому сходженні все чуттєве і користуючись лише ідеями та їх відношенням. Самі ці висновки є також ідеями.

Перша область умосяжного світу пізнається за допомогою окремих наук, що послугуються засновками (гіпотезами). Друга ж область справжнього буття, що осягається, як вже зазначалося, через діалектику, науку, вільну від гіпотез , є більш достовірною у порівнянні з першою областю.

Перераховані чотири області в двох світах відповідають наступним чотирьом видам пізнавальної діяльності людини. У світі видимому, що стосується становлення : в першій області діє уподібнення, у другій ж – віра і гадка. У світі невидимому , що стосується сутності: в першій області діє розсудок, у другій – розум. Відтак, за Платоном, «розсудок займає проміжне місце між гадкою і розумом» (VI,509 d – 511е).

Діалектичний метод і окремі науки

Вже з вище наведеного фрагмента випливає, що, за Платоном, діалектика підноситься над іншими науками, котрі є науками окремими. У книзі ж сьомій діалогу дається визначення діалектичного методу та його відмінність від гадок і окремих наук. Окремі науки( арифметика, геометрія, астрономія у музика) лише підготовлюють людину до споглядання вічних сутностей. Саме ж споглядання забезпечується вінцем наук діалектикою. Окремі науки дають лише образ істини, діалектика натомість – саму істину. Гадки і окремі науки не охоплюють усього буття, вони либонь дають знання окремих сторін буття, або ж буття їм просто сниться. Лише діалектика – мистецтво розмірковувати додержується правильного шляху: відкидаючи припущення, вона досягає справді вихідного положення задля його обґрунтування. Тому вміння розмірковувати є ніби карнизом усіх знань, їх довершенням, і було б помилкою вважати якесь знання вище діалектики (VII, 531с – 534е).

Міф про печеру – ядро платонівського ідеалізму

Квінтесенція вчення Платона про буття викладена на початку сьомої книги «Держави» у славетному міфі про печеру.

Зміст цього міфу можна викласти у наступних тезах

1. Земне буття людини уподібнюється існуванню в’язнів у печері, які обернені спинами до виходу і джерела світла поза печерою.

2. В’язні бачуть лише тіні від самих себе, а також предметів і людей, що пересуваються зовні, і чують не їхні розмови, а відлуння їх голосів. Ці тіні і відлуння в’язні сприймають як справжнє буття.

3. У разі можливого звільнення когось із в’язнів і примусового їх виводу із печери робиться висновок про те, що в’язні неспроможні одразу осягнути справжнє буття, вони гадають, що тіні більш справжні, ніж реальні предмети. Адже для справжнього пізнання істини потрібна тривала звичка, необхідні вправи зі споглядання.

4. Еволюція душі у піднесенні до умосяжного світу : від споглядання тіней від реальних речей до споглядання їх віддзеркалень на воді і від них – до споглядання самих справжніх речей. Перед тим як навчитися дивитись на сонячне світло і Сонце, треба вночі дивитися на Місяць і зорі.

5. Сонце визначається причиною всього, що існує у видимому світі. За аналогією, ідея Блага визначається верховною ідеєю , причиною буття і осягнення всієї решти ідей у світі умосяжному.

6. Пізнання Блага : як око неспроможне повернутися від пітьми до світла інакше як з усім тілом, так і душа ( розум) не може споглядати вище і справжнє буття без того, аби вона не відвернулася, не відреклася від чуттєвого світу змінних явищ. (VII, 514а – 517 d).