- •Передмова
- •Платон. «Федон» Коментар
- •Доказ другий: знання як пригадування.
- •Доказ третій: само тотожність ейдоса душі
- •Доказ четвертий: теорія душі як ейдоса життя.
- •Висновок для душі
- •Текст / 63 c – 107 b
- •Четыре доказательства бессмертия души. Аргумент первый: взаимопереход противоположностей
- •Аргумент второй: знание как припоминание того, что было до рождения человека
- •Аргумент третий: самотождество идеи (эйдоса) души
- •Аргумент четвертый: теория души как эйдоса жизни
- •Платон. «Бенкет» Коментар Вступ. Розвиток поглядів на Ерота.
- •Промова Сократа
- •Загальні висновки до діалогу.
- •Текст 201 d – 212 b
- •Платон. «Держава» (метафізична доктрина) Коментар Вступ. Роль філософів у Державі.
- •Три начала душі
- •Вчення про Благо
- •Вчення про світ видимий і світ умосяжний
- •Діалектичний метод і окремі науки
- •Міф про печеру – ядро платонівського ідеалізму
- •Текст Платон «Государство» IV книга. 435 c – 436 b
- •Платон «Государство» IV книга 440 е – 442 d
- •Платон «Государство» IV книга 444 d
- •Платон «Государство» VI книга 504 d – 511 e
- •Идея (эйдос) блага
- •Платон «Государство» VII книга 514 a – 517 d Символ пещеры
- •Платон «Государство» VII книга 531 d – 534 e Диалектический метод
- •Аристотель „Метафізика”
- •Коментар
- •Книга перша.
- •Визначення і сутність предмета філософії
- •Розділ 2. Наука мудрості – філософія
- •Історико-філософський огляд учень про начала буття. Розділ 3. Чотири причини буття та їх рецепція у стародавніх мислителів.
- •Розділ 6. Платон
- •Розділ 7. Деякі висновки
- •Книга четверта Обґрунтування онтології і логіки Розділ 1. Предмет першої філософії
- •Розділ 3. Закон суперечності - основний закон буття.
- •Розділ 7. Закон виключеного третього.
- •Розділ 8. Проти релятивізму софістів
- •Книга Сьома. Вчення про сутність Розділ 1. Про природу сутності
- •Розділ 2. Про суще і сутність
- •Розділ 3. Чотири основні значення сутності
- •Розділ 4. Суть буття
- •Розділ 6. Відношення між суттю буття речі і річчю
- •Розділ 7. Впровадження до метафізики понять матерії і форми
- •Розділ 8. Далі про матерію і форму
- •Розділ 10. Співвідношення матерії і форми з сутністю
- •Розділ 17. Сутність як причина речі
- •Книга дев'ята. Вчення про можливість і дійсність. Розділ 3. Енергія і ентелехія
- •Розділ 6. Метафізика можливості і дійсності
- •Розділ 7. Метафізика можливості і дійсності(продовження)
- •Розділ 8. Метафізика можливості і дінсності(закінчення)
- •Книга дванадцята. Теологія Аристотеля Розділ 6. Теорія вічного нерухомого рушія
- •Розділ 9. Верховний Розум і його природа
Передмова
Вивчення філософії Стародавньої Греції, яке мало би бути засадничим для кожного,хто вивчає історико-філософський вступ до передбаченого програмою нормативного вишівського курсу філософії, дедалі більше в умовах скорочення навчального часу зводиться до однієї лекції, в якій перераховуються імена і побіжно основні пункти учень, іноді не коментовано і у відриві від історичної перспективи. Втім Болонська система передбачає зміщення акцентів на самостійну роботу студента, і це в рамках дисципліни «Філософія» може бути інтерпретоване як рекомендація перенесення уваги на самостійне вивчення першоджерел. Адже лише завдяки такому підходу може бути хоч якось подолана проблема неминучого зниження якості засвоєння курсу з причини мінімізації навчального часу. Відтак актуальними стають спроби складання різних хрестоматій з філософії. Даний навчально-методичний посібник є однієї з таких коротких коментованих хрестоматій.
В ньому представлені великі уривки з трьох найбільш знакових у метафізичному відношенні діалогів Платона «Федон», «Бенкет» і «Держава» і даються коментарі до них. Крім того, до складу хрестоматії увійшов короткий огляд-коментар до ряду книг аристотелевої «Метафізики».
Рекомендований до використання студентам і молодим науковцям (магістрам і аспірантам у руслі підготовки до складання кандидатського іспиту), даний посібник безперечно стане в пригоді всім, хто цікавиться проблемами філософської класики.
Укладач
Платон. «Федон» Коментар
Дихотомія душі й тіла в світлі пізнання істини.
Вступ
Діалог «Федон», сягаючий зрілого періоду творчості Платона, є видатним художнім шедевром античності. Він присвячений викладу вчення про безсмертя душі на тлі теорії ідей як породжуючи структур людського життя в цілому.
Діалог починається з розповіді Федона з Еліди піфагорійцю Ехекрату про останні години життя Сократа, коли деякі його учні ( Сіммій, Кебет, Евклід з Мегар, Аполодор і Федон ) відвідали його у в'язниці. Сократу знімають окови перед стратою. Він розмірковує з цього приводу про вищу єдність задоволення і страждання. Потім говорить про неприпустимість самовбивства. Життя людини залежить не від неї самої, а від богів, котрі по смерті дарують добрій людини краще життя, а злу карають.
Але водночас справжні філософи бажають, за Сократом, лише одного − «вмирання і смерті»; філософувати − значить вчитися вмирати. Доказами цього є наступні положення:
Життя тіла, тілесні задоволення перешкоджають чистому мисленню. Однак сутності речей, тобто ідеї, пізнаються лише чистим мисленням, бо вони недосяжні відчуттям. Лише при звільненні від тіла душа може споглядати ці сутності, а шляхом, що веде до пізнання їх, є істина.
Лише у потойбічному світі, по звільненні душі від тіла, можна стати причетним до розуму «в усій його чистоті». Цей розум є предметом прагнення всіх справжніх філософів.
Розум є єдиною засадою усякої справжньої чесноти ( мужності, справедливості і стриманості). Несправжня чеснота визначається усякими підлими цілями і личить лише рабам.
Через те правильно міркували засновники містерій, котрі вчили про спасіння в потойбічному світі лише для тих, хто очистився тут, а саме істинні філософи й були такими учасниками таїнств.
Потім Кебет запитує, чи здатна душа по смерті тіла продовжувати існування і, більш того, мислити? У відповідь на це ключове питання Сократ наводить чотири докази безсмертя душі. (57a-70в)
Доказ перший: взаємний перехід протилежностей.
Спочатку Сократ розповідає міф про переселення душ (70с-d). Відтак Сократ обґрунтовує аргумент взаємного переходу протилежностей у спосіб логічний, через поняття становлення, сталого переходу з одного стану до іншого. Більше переходить у менше, сила – у безсилля, швидкість – у повільність, роз’єднання - у з’єднання, холод – у тепло, сон – у неспання і навпаки. Без припущення сталого переходу протилежностей одна в іншу все перейшло б у якусь одну протилежність і зупинилось, і ця зупинка означала би смерть.
Тому душа по смерті земного тіла переходить до іншого стану вже без нього. Неземна ж душа знову повертається до земного існування, тобто до тіла. Взаємний перехід протилежностей здійснюється тут як космічний круговоріт душ (70с-72е).