Розділ 6. Платон

Під впливом Геракліта Платон визнавав неможливим пізнання чуттєвих речей. Виходячи з сократівського аналізу загальних понять, він установив особливі реальності – ідеї, відмінні від чуттєвих речей, причому речі «стають причетними» до ідей. Посередині між речами й ідеями Платон розмістив «математичні речі» (числа), і елементи ідей стали елементами всіх речей. Таким чином, Платон, як зазначає Стагірит, скористався першим і другим родом причин (див. розділ 3 книги першої) (987а30-988а18)

Розділ 7. Деякі висновки

Аристотель робить висновки з свого аналізу вчень філософів-попереднеків. Указуючи чотири причини, ми не пропустили жодної. Матеріальне начало визнається усіма філософами, діюче начало – лише деякими. Формальної причини торкнулися прибічники вчення про ідеї. Цільова причина натомість, констатує Аристотель, ніким не була належним чином сформульована. (988а19-988в20)

Розділ 8. Критика вчення Платона про ідеї.

Найбільш суттєвими контраргументами Аристотеля щодо вчення Платона про надчуттєві першозразки фізичних речей – ідеї є наступні.

1. Ідеї за суттю є прості копії, двійники чуттєвих речей; у їх змісті немає нічого, чим би вони відрізнялись від речей, бо і загальне наприклад, однаково притаманне і ідеям, і чуттєвим речам. Через те вчення про ідеї не дає знанню про речі нічого нового, а лише подвоює світ досліджуваних об’єктів.

2. Впроваджений Платоном світ ідей непотрібний не лише для пізнання, але й для чуттєвого існування речей, бо для цього останнього царство ідей мало б належати до чуттєвого світу. До того ж незрозумілим є зв’язок речей з ідеями, і введена Платоном концепція причетності речей до ідей є, за Аристотелем, поетичною метафорою.

3.Вчення Платона про відношення загальних ідей до часткових всередині ідеального світу і вчення про субстанційність ідей стосовно фізичних речей суперечать одне одному. Наприклад, кожна ідея є субстанцією щодо відповідальної їй чуттєвої речі, і водночас несубстанцією щодо більш загальної ідеї, яка власне і ї щодо першої ідеї субстанцією.

4. Світ речей у Платона є відображенням світу ідей. Між кожною окремою річчю та її ідеєю є дещо спільне, схоже для них обох. Але це спільне потребує своєї власної ідеї (т. зв. ідеї «третьої людини») . Сукупність останніх утворює новий світ ідей, що однаково височіє і над першим світом ідей, і над світом речей. Спільність між трьома світами породжує новий, четвертий світ ідей і т. д. до нескінченності, а це, за Аристотелем, є абсурдним.

5. Теорія Платона не дає пояснення руху і становленню, генезі і загибелі чуттєвих речей. Ідеї оголошуються причинами речей, але вони не в змозі бути ними, оскільки нерухомі ідеї не можуть викликати руху; ідеї позбавлені тієї рушійної сили, без якої вони не можуть бути причинами явищ.

6. Дуалізм, розділеність фізичного й ідеального світу є, за думкою Стагірита, абсурдним. Неможливо, щоб окремо одна від одної існували сутність і те, сутністю чого вона є, щоб ідеї існували окремо від речей.