М.Хвильовий Твори в 39т. т 5

української мови, історії й т. д., зміцнюючи пролетарське керівництво культурним рухом, що зростає. Партія повин­ на подбати про утворення сприятливої обстановки для українізації пролетаріяту українських промислових центрів. Однак, перша умова українізації пролетаріяту — це реаль­ ність розрахунку в часі (питання про темп) та відсутність адміністративного приневолення, бо таке приневолення не­ минуче спричинить опір та зміцнення шовіністичного впли­ ву на робітників з боку російського міщанства.

Ми можемо, повинні й будемо приневолювати до вив­ чення української мови радянського службовця, зобов'яза­ ного обслуговувати потреби населення (в своїй більшості українського). Ми повинні українізувати партійний апарат, повинні підігнати в цьому керівничий партійний актив, під­ тягаючи до цієї роботи всю партійну масу та вживаючи систематичних заходів до переведення на українську мову середпартійної роботи. Але партія рішуче відмежовується й відмежовувалась від усякого переведення українізації зго­ ри насильними адміністративними заходами відносно ро­ бітників і селян інших національностей.

Ні в якім розумінні не стоїть питання про те, щоб змусити російські робітничі маси відмовитися від російсь­ кої мови та російської культури і визнати за свою культуру й за свою мову українську. Безперечно, що склад проле­ таріяту України мінятиметься в міру припливу з села нових і нових кадрів українських робітників. Безперечно, що склад пролетаріяту України буде таким чином українізу­ ватися, як ми спостерігали вже аналогічний процес у цілій низці країн (Чехо-Словаччина, Угорщина, Латвія), але цей процес довгий, природний. Замінити цей природний процес, замінити одночасний з ним процес повільного приєднання неукраїнської частини робітничої кляси до українського культурного будівництва насильним переведенням україні­ зації згори — значить провадити шкідливу націоналістичну політику.

Ж

Рішуче борючися з пережитками російського шовінізму

— головною перешкодою на шляху до розв'язання націо­ нального питання — партія одночасно повинна вести бо-

498

ротьбу й проти українського шовінізму. Цей шовінізм без­ перечно зростає на селі за рахунок глитаїв і зв'язаної з ними частини сільської інтелігенції. Все ще не досить задо­ вольняючий матеріяльний стан головних груп сільської інтеліґенції (учителів, агрономів, лікарів), само собою розу­ міється, тільки сприяє зміцненню глитайського впливу на них. Так само безперечно, що глитаї намагатимуться цей вплив поширити й на інші шари селянства.

Український шовінізм зростає також і в місті за рахунок покищо нечисленної, але яка дедалі збільшується, українсь­ кої дрібної буржуазії та інтелігенції, головне вихідцями з села, а також спеців і службовців, що українізують радянсь­ кий апарат, бо їхній зв'язок з українською дрібною бур­ жуазією чимраз зміцнюється. Українська дрібна буржуазія, що чимраз зміцнюється, буде щодалі намагатися впливати на пролетаріят і навіть на нашу партію.

X

Тепер серед українських літературних груп типу неоклясиків і в колах вищої інтелігенції спостерігаємо ідеоло­ гічну роботу, розраховану якраз на задоволення потреб української буржуазії, що зростає. Характеристичне для цих кіл є прагнення розвитку, держати курс на зв'язок з буржуазною Европою, протиставляючи інтереси України інтересам інших Радянських Республік.

Такі погляди найшли собі певний відгук у виступах деяких членів нашої партії, що підпали під чужий вплив, що знову висунули теорію боротьби двох культур, що вимагають від партії рішучої підтримки української куль­ тури, як такої, проти російської культури, як такої, і що цілком забувають виразні вказівки В. І. Леніна в данім питанні:

«Коли мова йде про пролетаріят, то протиставлення української культури в цілому великоруській культурі теж У цілому означає ганебну зраду інтересів пролетаріяту на користь буржуазного націоналізму.

Якщо український марксист захопиться цілком закон­ ною й природною ненавистю до великорусів-гнобителів

499

перед тим, якщо він перенесе хоча б частинку цієї ненависти, хоча б тільки відчуження на пролетарську справу великоруських робітників, то цей марксист тим самим зва­ литься в болото буржуазного націоналізму» (Ленін. — Національний жупел асиміляторства, том XIX).

Кинуті в пресі гасла орієнтації на Европу, «Геть від Москви» і т. ін. в значній мірі показні, хоч покищо сто­ суються питань культури й літератури.

Такі гасла можуть бути тільки прапором для українсь­ кої дрібної буржуазії, що зростає на ґрунті НЕПу, бо вона розуміє відродження нації як буржуазну реставрацію, а під орієнтацією на Европу, безперечно, розуміє орієнтацію на Европу капіталістичну — відмежування від фортеці між­ народної революції, столиці СРСР — Москви.

Цим шляхам буржуазного розвитку ми протиставимо наш пролетарський шлях. Партія стоїть за самостійний розвиток української культури, за виявлення всіх творчих сил українського народу. Партія стоїть за широке вико­ ристання українською соціялістичною культурою всіх цін­ ностей світової культури, за рішучий її розрив з тради­ ціями провінціяльної обмежености, за утворення нових культурних цінностей, гідних творчости великої кляси. Але партія це робить не шляхом протиставлення української культури культурам інших народів, а шляхом братерського співробітництва робітничих та трудящих мас усіх націо­ нальностей у справі будівництва міжнародної пролетарсь­ кої культури, що в неї українська робітнича кляса зуміє вложити свою частку.

XI

Для боротьби з українським шовінізмом, що зростає в місті та на селі, партія повинна не гальмувати, а рішуче проводити українізацію, скеровуючи її не тільки на поверх­ ню, але й у глибину і нещадно борючись з великоруським шовінізмом, що в значній мірі утворює ґрунт для ожив­ лення й українського шовінізму серед мас.

Партія повинна виховувати всіх своїх членів, в тім числі й тих українських товаришів, що ввійшли в процесі рево-

500

люції, та молодь, що підростає, в дусі ленінського розу­ міння національної політики, ведучи боротьбу з проявами націоналістичних ухилів у партії.

Беручи до уваги складність переведення національної політики на Україні, надто ж проведення українізації, ЦК пропонує всім товаришам, що мають практичні пропозиції та міркування в галузі національного питання, подавати їх до відома ЦК або місцевій парторганізації, а місцевим парторганізаціям дає директиву з особливою уважністю ставитися до цих пропозицій та заяв, усуваючи ту від­ чуженість, що помічається в деяких випадках.

XII

Практичні завдання партії, що виходять з усього вище­ сказаного, в основному є такі:

а) Неослабне продовження політики українізації, що проводилася з особливою твердістю після квітневого пле­ нуму 1925 року, в першу чергу українізації партії, пророб­ лення всією партією та ЛКСМУ теорії й практики націо­ нального питання на Україні з загостренням боротьби про­ ти русотяпства, що знесилює партію в справі керівництва молодою українською культурою, що підогріває українськонаціоналістичний ухил і що перешкоджає засвоєнню ле­ нінської національної політики тим членам партії, що ще не засвоїли її.

б) Роз'яснення широким масам (у першу чергу проле­ тарським масам) причин, суті й значення українізації, що її провадить партія. Енергійна систематична робота в справі українізації пролетаріяту з обліком усіх умов. Особливу увагу треба звернути на професійні союзи, що об'єднують українські пролетарські маси, а також на комсомол, зо­ крема на комсомольський актив.

в) Рішуча боротьба з антимарксистською та антиленінською теорією боротьби двох культур як у російській, так і в українській її формах.

г) Енергійна одсіч українським націоналістичним ухи­ лам, марксистське викриття їх, з одночасним уважним і

501

товариським ставленням до тих товаришів, що помиля­ ються.

ґ) Утворення більшовицьких кадрів, здатних вести не тільки ідейну боротьбу, але й творчу роботу на фронті української культури. Збільшення уваги цьому фронтові, особливо по лінії преси та літератури. Збільшення нагляду та керівництва всією видаваною літературою.

Всебічна підтримка з боку парторганізації до низових осередків включно центрального органу партії «Комуніст», що нині українізується, шляхом широкої організації під­ писки, поширення її, зміцнення зв'язку з місцями. Пленум постановлює порушити в ЦК ВКП(б) питання про те, щоб було вжито всіх заходів до того, щоб Державне Видавниц­ тво України одержало потрібну фінансову базу.

д) Звернення спеціяльної уваги на ВУЗи та радпартшколи, на молодь, що там навчається, та на вчительський персонал, особливо на добір та на підготовку останнього; у зв'язку з цим, треба неослабно проводити далі поліп­ шення роботи в інституті марксизму, в університеті ім. Артема та на курсах округових партробітників.

є) Партія повинна збільшити втягнення в роботу пар­ тійного апарату та в керівничу радянську роботу комуністівукраїнців, сполучаючи при цьому збереження старих основ­ них ленінських більшовицьких кадрів з притягненням мо­ лодих українських сил.

є) Одночасно треба звернути увагу на збільшення ро­ боти щодо втягнення до радянського апарату безпартійної української інтелігенції.

ж) Категорично відкидаючи всякі тенденції, скеровані до розриву утворених спільними інтересами, традиціями спільної боротьби і закріплених Конституцією зв'язків УСРР з іншими радянськими республіками, партія вестиме дальшу роботу в справі зміцнення СРСР на базі існуючої Конституції і забезпечення самодіяльности та розгортання державного будівництва.

Пленум доручає Політбюро практично вивчити всі кон­ кретні факти порушення Конституції та неправильного про­ ведення її з боку союзних наркоматів та інших централь­ них установ, поставивши про це питання в ЦК ВКП(б), а

502

також вести дальшу роботу в справі об'єднання в складі УСРР усіх сумежних з нею територій з українською біль­ шістю населення, що входять до Радянського Союзу.

«Шляхи пролетарської літератури», 1927, ДВУ

503

ТЕЗИ ПЛЕНУМУ ЦК ТА ЦКК КП(б)У ПРО ПІДСУМКИ УКРАЇНІЗАЦІЇ

(ЧЕРВЕНЬ 1926 Р.)

VIII

XII з'їзд нашої партії в квітні 1923 р. встановив, що го­ ловна перешкода до розв'язання національного питання та усунення національної нерівности полягає в пережитках російського шовінізму, який має міцне коріння в минулому і що живиться приватнокапіталістичними відносинами, що знову розвиваються в умовах НЕПу.

Соціяльне коріння російського шовінізму на Україні вросло в гущу російського міського міщанства (буржуазія) та в інтеліґентсько-спецівське прошарування. При цьому треба підкреслити, що російський шовінізм на Україні має могутню підтримку в масах російського міщанства за ме­ жами України. За його спиною старі, далеко ще не вижиті забобони відносно «української говірки», відносно переваги російської культури і т.д. («Балачки про перевагу російської культури це не що інше, як спроба закріпити панування російської національности», говориться в постанові XII з'їзду).

Тисячами ниток шовіністично настроєні працівники на­ шого радянського апарату зв'язані з спеціялістами, що об­ слуговують союзні апарати та досі скрізь і всюди конче потрібну для справи пролетарської революції централіза­ цію силкуються використати для боротьби з економічним та культурним розвитком національних республік. З вели­ кодержавним і бюрократичним шовінізмом, що під його вплив підпадають іноді й члени партії, партія провадитиме

504

рішучу боротьбу. Поруч із впливом російської міщанської великодержавної стихії на робітників і навіть членів партії ми маємо досі досить широко поширений як серед пролетаріяту, так і серед партійців російського походження, сво­ го роду національний нігілізм, байдуже, а інколи й зневаж­ ливе ставлення до національного питання, прикривання фразами про інтернаціоналізм.

Партія зобов'язана рішучо боротися як у своїх власних лавах, так і в пролетарських масах із забобонами російсь­ кої та русифікованої частини пролетаріяту, з перекручу­ ванням інтернаціоналізму, з псевдоінтернаціоналізмом, русотяпством, шовінізом. Партія повинна викривати перед пролетаріятом усю реакційність російського шовінізму, розкриваючи його коріння, історичне походження тощо. Партія повинна вперто, систематично й терплячо роз'ясни­ ти робітничій клясі України її відповідальність за зміцнення спілки з українським селом, повинна переконати її брати активну участь в українізації шляхом вивчення української мови, історії і т.д., зміцнюючи пролетарське керівництво культурним рухом, що зростає. Партія повинна подбати про утворення сприятливої обстанови для українізації про­ летаріяту українських промислових центрів. Однак, перша умова українізації пролетаріяту — це реальність розра­ хунку в часі (питання про темп) та відсутність адміністра­ тивного приневолення, бо таке приневолення неминучо спричинить опір та зміцнення шовіністичного впливу на робітників з боку російського міщанства.

Ми можемо, повинні й будемо приневолювати до вив­ чення української мови радянського службовця, зобов'яза­ ного обслуговувати потреби населення (в своїй більшості українського). Ми повинні українізувати партійний апарат, повинні підігнати в цьому керівний партійний актив, під­ тягаючи до цієї роботи всю партійну масу та вживаючи систематичних заходів до переведення на українську мову середпартійної роботи. Але партія рішучо відмежовується й відмежовувалась від усякого переведення українізації згори насильними адміністративними заходами відносно робіт­ ників і селян інших національностей.

Аж ніяк не ставиться питання про те, щоб змусити

505

російські робітничі маси відмовитися від російської мови та російської культури і визнати за свою — українську.

Безперечно, що склад пролетаріяту України мінятиметь­ ся в міру її промислового розвитку, в міру припливу з села щораз нових кадрів українських робітників. Безперечно, що склад пролетаріяту України буде таким чином україні­ зуватися, як ми спостерігали вже аналогічний процес у цілій низці країн (Чехо-Словаччина, Угорщина, Латвія), але цей процес довгий, природний. Замінити цей природний процес, замінити одночасний з ним процес повільного приєднання неукраїнської частини робітничої кляси до українського культурного будівництва насильним переве­ денням українізації згори — значить провадити шкідливу націоналістичну політику.

хк

Рішучо борючися з пережитками російського шовінізму, головною перешкодою на шляху до розв'язання національ­ ного питання, партія одночасно повинна боротися й проти українського шовінізму. Цей шовінізм безперечно зростає на селі за рахунок куркулів і зв'язаної з ними частини сільської інтелігенції.

Все ще не досить задовільний матеріяльний стан го­ ловних груп сільської інтелігенції (учителів, аґрономів, лі­ карів), само собою розуміється, тільки сприяє зміцненню куркульського впливу на них.

Так само безперечно, що куркулі намагатимуться цей вплив поширити й на інші шари селянства.

Український шовінізм зростає також і в місті за рахунок покищо нечисленної, але дедалі зростаючої української дрібної буржуазії та інтелігенції, головне виходцями з села, а також спеців і службовців, що українізують радянський апарат, бо їхній зв'язок з українською дрібною буржуазією чимраз зміцнюється. Українська дрібна буржуазія, що чим­ раз зміцнюється, буде щодалі намагатися впливати на пролетаріят і навіть на нашу партію.

Тепер серед українських літературних груп типу неоклясиків і в колах вищої інтелігенції спостерігаємо ідеоло-

гічну роботу, розраховану якраз на задоволення потреб української буржуазії, що зростає. Характерним для цих кіл є прагнення скерувати економіку України на шлях ка­ піталістичного розвитку, держати курс на зв'язок з бур­ жуазною Европою, протиставляючи інтереси України інте­ ресам інших радянських республік.

Такі погляди найшли собі певний відгук у виступах деяких членів нашої партії, що підпали під чужий вплив, що знову висунули теорію боротьби двох культур, що вимагають від партії рішучої підтримки української куль­ тури, як такої, проти російської культури, як такої, і що цілком забувають виразні вказівки В.І. Леніна в данному питанні:

«Коли мова йде про пролетаріят, то протиставлення української культури в цілому великоросійській культурі теж у цілому — означає ганебну зраду інтересів пролета­ ріяту на користь буржуазного націоналізму. Якщо укра­ їнський марксист захопиться цілком законною й природ­ ною ненавистою до великоросів, гнобителів, перед тим, якщо він перенесе хоча б частину цієї ненависти, хоча б тільки відчуження, на пролетарську справу великоруських робітників, то цей марксист тим самим звалиться в болото буржуазного націоналізму» (Ленін — «Національний жупел асиміляторства», т. XIX).

Кинуті в пресі гасла орієнтації на Европу, «Геть від Москви» і т.д., великою мірою показні, хоч покищо сто­ суються до питань культури й літератури. Такі гасла мо­ жуть бути тільки прапором для української дрібної бур­ жуазії, що зростає на ґрунті НЕПу, бо вона розуміє від­ родження нації як буржуазну реставрацію, а під орієнта­ цією на Европу безперечно розуміє орієнтацію на Европу капіталістичну — відмежування від фортеці міжнародної революції, столиці СРСР — Москви.

Цим шляхам буржуазного розвитку ми протиставимо наш пролетарський шлях. Партія стоїть за самостійний розвиток української культури, за виявлення всіх творчих сил українського народу.

Партія стоїть за широке використання українською соЦіялістичною культурою всіх цінностей світової культури,

за рішучий її розрив з традиціями національної обмеженности, за утворення нових культурних цінностей, гідних творчости великої кляси. Але партія це робить не шляхом протиставлення української культури культурам інших народів, а шляхом братерського співробітництва робітни­ чих та трудящих мас всіх національностей у справі будів­ ництва міжнародної пролетарської культури, що в неї українська робітнича кляса зуміє вкласти свою частку.

X

Для боротьби з українським шовінізмом, що зростає в місті й на селі, партія повинна не гальмувати, а рішучо провадити українізацію, скеровуючи її не тільки на повер­ хню, але й в глибінь і нещадно борючись з великоросійсь­ ким шовінізмом, що великою мірою утворює ґрунт для оживлення й українського шовінізму серед мас.

Партія повинна виховувати всіх своїх членів, у тому числі й тих українських товаришів, що увійшли в процесі революції, та молодь, що підростає, в дусі ленінського розуміння національної політики, борючися з проявами націоналістичних ухилів у партії.

«Пролітфронт», ч. 1. 1930, квітень.

ПОЛІТИКА ПАРТІЇ В СПРАВІ УКРАЇНСЬКОЇ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ

(ПОСТАНОВА ПОЛІТБЮРО ЦК КП(б)У)'

1. Стоячи на ґрунті резолюції ЦК ВКП(б) у справі ху­ дожньої літератури в червні 1925 р., ЦК КП(б)У вважає, що:

Будівництво соціялізму в нашій країні, що одною з своїх передумов ставить творення української радянської культури, в цьому процесі на чільне місце висовує творення й розвиток української художньої літератури.

Будучи величезним знаряддям культурного піднесення робітничо-селянських мас, виявляючи творення нової соціялістичної культури, українська художня література вод­ ночас стає одним із наймогутніших засобів зміцнення со­ юзу робітництва й селянства — знаряддям для пролетаріяту в ідейному керуванні цілим українським культурним процесом.

Тому перед пролетаріятом стоїть завдання активної і органічної участи в цій галузі й передусім широкого озна­ йомлення з українським літературним мистецтвом і орга­ нізації пролетарської суспільної думки наколо цих питань (поширення і побільшення української художньої книги серед робітництва в профспілчанських і інших книгозбір­ нях, студіювання в різних формах цієї літератури в робіт­ ничих клюбах, у радпартшколах, у комсомолі — літера­ турні диспути, вечірки з участю робітництва й т. інш.)

Треба скласти суспільне пролетарське оточення укра-

1 Ухвалено 10 вересня 1926 р. Передрук із збірника «Будівництво Радянської України». Випуск І, «За ленінську національну політику».

Харків, ДВУ (рік не позначено), стор. 115-118.

їнському художньому письменству, впливати на нього і таким чином, соціяльно ним керувати, водночас виявляти нові літературні сили з лав робітництва.

2. Провадячи роботу, скеровану на підвищення соціяльної і художньої якости літературного мистецтва, партія поборює всякі контрреволюційні, буржуазно-ліберальні ви­ явлення в літературі. В той же час партія висловлюється за вільне змагання різних угруповань та течій у цій царині: «Підтримуючи матеріяльно й морально пролетарську й пролетарсько-селянську літературу, допомагаючи попутни­ кам і т. інш. партія не може надати монополії якійсь із груп, навіть самій найпролетарській по-свойому ідейному змісту; це значило б загубити перш за все пролетарську літературу» (3 постанови ЦК ВКП(б) у червні 1925 р.).

Тому жодна з літературних груп, що існують на Україні не може претендувати на монополію і на пріоритет.

3. Мистецькі шукання і змагання в українській літера­ турі, що стоять на ґрунті пролетарської революції, відбу­ ваються в соціяльній площині, наміченій резолюцією чер­ вневого пленуму ЦК КП(б)У, яка говорить, що на ділянці творення соціялістичної культури йде боротьба за її ідейну чистоту з ворожими силами буржуазії.

Щодо шляхів української культури. «Партія стоїть за самостійний розвиток української культури, за виявлення всіх творчих сил українського народу. Партія стоїть за широке використання українською соціялістичною культу­ рою, що будується, всіх цінностей світової культури, за рішучий її розрив із традиціями провінціяльної обмеже­ носте та рабського наслідування, за створення нових куль­ турних цінностей, гідних творчости великої кляси.

Але партія це робить не шляхом протиставлення укра­ їнської культури культурам інших народів, а шляхом брат­ нього співробітництва робітників та трудящих мас усіх національностей у справі будівництва міжнародної проле­ тарської культури, в яку українська робітнича кляса зможе вкласти свою частку» [Червневий пленум ЦК КП(б)У].

Творення молодої української пролетарської літератури може йти лише шляхом свого удосконалення, виявлення нових мистецьких вартостей, збагачення культурним над-

банням усього людства. Але українському пролетарському письменству слід підходити до всіх джерел буржуазної лі­ тератури з відточеною марксівською зброєю, щоб не по­ трапити в лабети чужої ідеології.

4. Справжнє творення української пролетарської літера­ тури може відбуватися тільки на базі постійного зв'язку з робітничими й селянськими масами з виявленням істотних пролетаріяту художніх вартостей, з постійним взаємовпли­ вом письменства й маси.

Відрив поодиноких осіб від цієї бази, розрив із нею зв'язків, самозакохування й самозамикання, бодай під гас­ лом «кваліфікації», давав би явище соціяльного й мистець­ кого занепадництва.

5. Одним із таких шляхів зв'язку літератури з масою є вживання літературно-художніх образів, властивих робіт­ ництву чи селянству, що, зрозуміло, жодним чином не може доводити до літературного хвостизму, цебто до від­ мовлення від світових мистецьких досягнень і до вульга­ ризації літературного твору. Гасло боротьби проти «хуто­ рянства», правильне в розумінні протесту проти хуторянсь­ кої обмежености й проти впливу на літературу хуторянсь­ кого куркульства, безумовно, неправильне й шкідливе, оскільки воно визначає цілковите відмовлення від власти­ вого селянству літературно-мистецького матеріялу. «Зав­ дання полягає в тім, щоб переводити на рейки пролетарсь­ кої ідеології їхні (селянських письменників) кадри, що зро­ стають, ні в якім разі не витравляючи з їхньої творчости селянських літературно-художніх образів, що є необхідна передумова для впливу на селянство» [Постанова ЦК ВКП(б)].

6. Щоб відповідати завданню пролетаріяту перетворити ціле соціяльне буття, українська художня література, що стоїть на ґрунті пролетарської революції, має охопити й виявити в свойому мистецькому перетворенні всі відтінки суспільного життя. Зменшує сили пролетаріяту та його творчездатність усяка обмежена зосередженість письмен­ ства виключно у вузькому життєвому колі села чи на віДірванні від цілого пролетарського комплексу в робітни­ чому побуті, чи, навпаки, повна відірваність од життя тру-

дящих або відхід од життя взагалі — перехід до містики, екзотики, занепадництва та індивідуалістичної самоаналізи.

Занепадництво, що спостерігається по окремих ділянках літератури, заводить її до безперспективности й збиває її з шляху активного чинника соціялістичного будівництва.

Всі ці прояви зменшують соціяльну вартість літератур­ ного твору й водночас, хоча й різними шляхами, стають містками, що ними в наше письменство проходять чужі впливи ворожих пролетарському будівництву клясових прошарувань.

7. Останніми часами буржуазні елементи в літературі виявляють себе не лише в «ідеологічній праці, розрахованій якраз на задоволення потреб української буржуазії, що зро­ стає» [резолюція червн. пленуму ЦК КП(б)У], але за кор­ доном Радянської України серед українських письменників фашистського націоналістичного табору складається похід на літературному терені проти соціялістичної України в спілці з фашистською Польщею.

Відблиски цього виявляються й у літературі на Радянсь­ кій Україні («Убивство» Могилянського та інш.). Ці антипролетарські течії відбилися в роботі українських буржуаз­ них літераторів типу «неоклясиків», не зустріли опору й навіть були підтримані деякими попутниками й ВАПЛІТЕ на чолі з Хвильовим та його групою.

8. Все це вимагає від українських пролетарських пись­ менників щовиразнішого їхнього соціяльного самовизна­ чення творчости, щобільшого відмежування від усяких бур­ жуазних впливів, щоуважнішого відношення їх, як і всієї партії, до поставленого партією завдання боротьби з антипролетарськими й антиреволюційними елементами, побо­ рювання формованої в літературі зміновіховськими попут­ никами ідеології нової буржуазії, водночас «Терпляче від­ носитися до проміжшарових ідеологічних форм, терпляче допомагати цю неминучу велику кількість форм уживати в процесі все тіснішого товариського співробітництва з куль­ турними силами комунізму» [Резолюція ЦК ВКП(б)].

9. Ці завдання можна виконати остільки, оскільки пар­ тія зможе скласти кадри української марксівської критики.

Українська марксівська критика повинна поставити сво-

їм завданням, підходячи з клясовим соціяльним поціну­ ванням кожного літературного твору, відзначити мистецькі досягнення, до якої б літературної школи не належав той чи інший твір (Молодняк, ВУСПП, Плуг, УкрЛЕФ, ВА­ ПЛІТЕ, «Неоклясики», група Хвильового, Марс та інш.).

Сприяючи виявленню і розвиткові молодих літератур­ них сил, зокрема з лав пролетаріяту, марксівська критика повинна по-товариськи допомагати окремим письменникам та літературним групам, що виявляли помилки та збочення з певного пролетарського шляху й стали перед загрозою націоналістичного полону, що перед ними стоїть завдання визнати ті помилки та виправити їх у практичній літера­ турній роботі.

Критика повинна виявляти розходження в таборі пись­ менників попутників, поборюючи буржуазні виявлення, від­ значаючи наближення до пролетарського письменства, втя­ гаючи найближчих до нас попутників у соціялістичне бу­ дівництво.

10. Ідейні розходження в галузі літературних форм і напрямів, що стоять і хотять стояти за завданням соція­ лістичної культури, не можуть набирати форм ворожнечі, повинні проходити на об'єднуючім ґрунті пролетарської солідарности, що висуває перед усіма літературними угрупуваннями завдання їхнього об'єднання у Всеукраїнську Федерацію Організацій Радянських Письменників, яка має об'єднати в собі також літературні групи національних меншостей на Україні (групи: єврейська, руська з журналом «Красное слово» тощо).

11.Виходячи з того, що велика частина українських робітників і трудящих закордону перебуває в занадто скрутному стані щодо культурної творчости, до того ж на Радянській Україні перебуває чимало письменників Західньої України — сприяти групі літературних сил Західньої України (з Польщі, Чехо-Словаччини та Румунії) в утво­ ренні асоціяції західньо-українських революційних пись­ менників.

12.Єдність завдання будування соціялістичної культури, що стоїть перед трудящими кожної радянської республіки, вимагає ще тіснішого зв'язку в культурно-визвольній праці всіх народів СРСР.

Об'єднання пролетарських письменників України повин­ но увійти в товариські стосунки з такими ж письменниць­ кими об'єднаннями Росії, Білорусії, Грузії та всіх інших союзних та автономних радянських республік. Це повинно йти до їхнього об'єднання у всесоюзну спілку літературних федерацій всіх народів СРСР на засадах пролетарського інтернаціоналізму, з поборюванням всяких національних протиставлень або претенсій на гегемонію чи зменшенням самостійної культурної творчости кожного народу. В той же час ця робота повинна проходити на ґрунті товарись­ кого співробітництва, співвпливу в участі художньої літе­ ратури у виконанні завдання будівництва соціялізму.

13. Щоб перевести це в життя, треба вжити, а також підтримати всі заходи для побільшення і поширення зв'язку українського письменства з письменством інших народів СРСР (побільшення перекладів на українську мову творів письменників інших народів СРСР, а також із-за кордону СРСР, обмін письменницькими відрядженнями між Украї­ ною, Росією, Білорусією, Грузією та іншими радянськими республіками, обов'язкова участь українських письменників у різних мистецьких та літературних відрядженнях із СРСР за кордон, що мають союзний характер).

ЦК ставить перед усіма партійними і радянськими ор­ ганами завдання виказати всіляку моральну й матеріяльну допомогу українським письменникам та їхнім організаціям.

ЦК доручає Наркомосу на основі зазначених пропози­ цій розробити конкретні заходи щодо покращання стану революційних письменників України (авторське право, жит­ ловий стан, лікування, видавнича справа).

14. Політбюро ЦК КП(б)У доручає відділу преси намі­ тити конкретні заходи до виконання зазначених постанов і пильно стежити за їхнім переведенням у життя.

ШЛЯХИ ТВОРЧОСТИ ХВИЛЬОВОГО1

Щодо ренесансу Хвильового, то це не ренесанс, а зне­ вір'я, він ні в що і ні чому не вірить, не вірить Хвильовий і в те, що ми будуємо соціялізм. Сам себе і других одурити хоче криком.

Треба сказати, що в творах Хвильового є дуже запашні місця. Так він говорить: «Комінтерн одне, а Сухарівка зовсім інше...» (читає). Далі він каже, що в російській літе­ ратурі нема нічого путнього. Чи є путнє чи нема, можна погодитись чи ні, але далі він каже: «Буття визначає сві­ домість»..., (читає), а далі: «таким чином ми підходим до московських задрипанок...» «Москва є центр всесоюзного міщанства».

Цитати, тт., дуже запашні. Але, товариші, коли тут обурюватись, то я хотів попередити, — обурюватись мож­ на і треба, але як: якщо кричати — рятуйте православні, наших руських б'ють, то це було б що хочете, тільки не ленінізм. Це було б русотяпство. Треба бути дуже обереж­ ним, щоб не впасти в русотяпство, щоб не сказати оце саме рятуйте православні. Коли ми ображаємося за Мос­ кву, то не як за Росію, а як за центр світової революції, як за цитаделю тої революції. От через що. Справа не в Росії, а в революційності Москви. Ось у чому справа. Тому то ми і ображаємося, коли комуністи можуть говорити такі речі, тим більш, що це ж брехня. Через що ж він це говорить? Тут не тільки націоналізм, я хочу це підкрес­ лити, хоч це і має суто націоналістичний, кажучи просто, жовто-блакитний вигляд, але це визначає не тільки націо­ налізм. Хвильовий, такі вже у його очі, в кожному о б і й-

1 Уривки із доповіді В. Затонського на червневому пленумі ЦК КП(б)У 1926 р. Збірник «Будівництво Радянської України». Випуск І, Харків, ДВУ, стор. 22-245.

с т ю бачить лише нужник та помийницю. В Москві духа Ілліча, що всю Москву красить, не примітив Хвильовий, а ось Сухарівку або Ільїнку побачив.

Чому він проти Москви? Тому лише, що українець, тому проти Москви. Не в тому річ. Він у всьому бачить тільки одну сторону, і то задню. Після НЕПу розгубився, заплутався Хвильовий, це ж скрізь видко в його творах. Він не бачить того, що ми можемо шляхом НЕПу ж перемогти капітал, що ми можемо соціялістичним шляхом дійти до виконання тих завдань в галузі культури, які стоять перед нами. От через що він говорить: «Національне відродження робить чудеса. Нація прискореним темпом приходить до відродження». В другому місці він каже: «Україна доти буде пляццармом для контрреволюції, доки не перейде того природного стану, який Західня Европа пройшла в часи оформлення національних держав. Наше завдання полягає...» і далі — «цебто то, що проробила Італія в 48 році, звільнившись від австрійського утиску, коли стала незалежною державою». Він цього ніби хоче, а може сам і не хоче, та другого нічого не бачить. Він каже, що соціяльні процеси, що їх викликано НЕПом логічно ведуть до конфлікту двох культур, а раз ідемо чисто капі­ талістичним шляхом, то, цілком зрозуміло, треба вибирати краще. Так він говорить в другому місці, — між куркулем і міською буржуазією треба вибирати краще. Це він гово­ рить в «Думках проти течії». Він несвідомо, я певний, що він не хоче цього, але йде разом із буржуазією. От через що орієнтується на Европу, правда, з оговоркою. Він каже, що навіть його друзі не розуміють, чого він хоче. Коли говорить про Европу, то має на увазі не тільки голу тех­ ніку, голої техніки замало, є дещо серйозніше останньої. Він розуміє Европу, як психологічну категорію, але яку Европу — буржуазну, пролетарську, чи яку? А все одно яку — кокетує він з діялектичною.

Він бачить, що в цьому він сходиться з буржуазією, навіть, з фашистами, бо це не важко помітити. Отже, стоючи по той бік кордону, фашист Донцов, придивляючись до творчости, до мистецтва Хвильового, він прямо каже, Хвильовий до «нас» іде, він розчарувався в радянському

будівництві і шукає собі ґрунту в національному почутті, в національному відродженні. Він дивиться на Хвильового гадючими очима — оцей самий Донцов — і говорить: «годі, голубчику, крути не крути, а будеш з нами». Я певний, що Хвильовий не хоче цього. Він крутиться, щоб не піти до Донцова, він не хоче цього. Я не маю жодного підозріння, що Хвильовий і ті, що за ним ідуть, що вони хочуть іти за Донцовим, але Донцов тягне, приваблює його, і він крутиться й крутить. Він каже — Зерова ми мусимо використовувати не тільки по лінії техніки, але й у напрямку психологічному. Що таке Зеров? «Зерови — це та частина молодої української ітеліґенції, яка в силу тих чи інших причин щільно зв'язала себе з долею старої Гене­ рації». Ви розумієте — старої Генерації. Далі, він в іншому місці говорить: «Але технічно і навіть психологічно — вони нам потрібні» (стор. 61). Ось через що прийшов він до такого трагічного висновку, що йому приходиться спи­ ратись психологічно на Зерова.

Ленін заповідав нам, щоб ми вчилися в Европи, але Ленін ніколи не вчив нас вивчати й позичати психологію в буржуазії, а Хвильовий нас тому вчить, тому що він не вірить в пролетаріят, тому, що він не зв'язаний з пролетаріятом, — ось в цьому його нещастя. Товариші, ми за те, щоб вивчати техніку Европи, але й ми за те, щоби брати психологію Жовтневої революції, пролетарської Мос­ кви, а не Европи буржуазної, капіталістичної, а вони нав'я­ зують нам не тільки техніку, але й психологію буржуазної Европи. Чого ж вони так аж до Европи заїхали? Я не повірив доти, поки не прочитав статтю Донцова. Я думав, ну, що там, вороги на нас вішають собак, бреше Донцов.

Але, ось як їх розцінюють в нашій критичній літературі:

«...Фальш у них од того, що вони сильні індивіду­ альні натури, котрим важко асимілюватися з сірою ма­ сою пролетаріяту» (Тиверець Б., Спад ліризму. «Червоний шлях» ч. 1-2, 1924 р.).

Так, отже, кланяйтесь і дякуйте, «сіра маса пролета­ ріяту». Це написано в «Червоному шляху» про цих самих