М.Хвильовий Твори в 39т. т 5

со

00 X

в п'ятьох

ТОМАХ

МУКОЬА КНУУЬОУУ

\¥ОКК8

Ш РІУЕ УОШМЕ8

УОШМЕ

РІУЕ

(Іп ІІкгаіпіап)

СЬіеґ Есіког — НгуЬогу Ковііик

МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ

ТВОРИ

ВП'ЯТЬОХ

ТО М А Х

то м

П'ЯТИЙ

Загальна редакція Григорія Костюка

ний суддя повинен зробити правдивий об'єктивний висно­ вок. Віримо, що майбутній дослідник біографії Хвильо­ вого з цих суперечливих свідчень сучасників зробить ко­ рисні і правдиві висновки. На відстані часу йому легше буде відокремити полову від зерна, вигадку від правди.

Настав також час спокійного, об'єктивного, обпертого на документи, факти й вірогідні свідчення, вивчення біо­ графії Хвильового. Міти та вигадки, що з доброї чи злої волі на протязі шестидесятип'яти років поналипали до його біографії, пора відкинути. В цьому аспекті подаємо першу спробу нового трактування біографії Хвильового.

Виступи Хвильового, як прозаїка і полеміста, збурили від основ всю українську інтеліґенцію. І не тільки в Укра­ їні, а й поза Україною сущу. В цьому герці зіткнулися представники різних світоглядових груп і різного рівня мистецьких поглядів: від визнавця основних догм компар­ тії Самійла Щупака до їхнього антипода, емігранта Дми­ тра Донцова; від примітивного і випадкового в літературі Гр. Яковенка до блискучого літературного критика, вчено­ го, поета і перекладача Миколи Зерова; від історика і до­ слідника літератури Олександра Дорошкевича, до пристра­ сної еміграційної поетеси Олени Теліги. Тому, найважли­ віші матеріяли, що відтворюють тогочасний зудар цих різних думок навколо проблем Хвильового, читач знайде в двох розділах (IV і V) цього тому.

Але виступи Хвильового збурили не тільки інтелігент­ ські прошарки. Вони внесли заколот і занепокоєння в най­ вищі сфери партійної гієрархії. У проблеми, поставлені Хвильовим, втрутились активно провідні особи партії й уряду: від Сталіна починаючи, й українським комуністом О. Шумським кінчаючи. Стався заколот в комуністичній партії України. Опозиція піднесла голос. КПЗУ — Кому­ ністична Партія Західньої України — стала на бік опози­ ції. ЦК КП(б)У та його Політбюро присвятили справі Хвильового багато пленарних засідань і ухвал. Читаючи тепер стенограми виступів різних партійних достойників на тих пленумах ЦК і Політбюра КП(б)У, бачимо, яка то в тому всеукраїнському синедріоні, в більшості своїй, си­ діла психологічно і духовно чужа, чорносотенно-ворожа

8

до українського народу, його історії і культури сила. Як вона, прикриваючись фальшивим інтернаціоналізмом, на­ магалась пристосуватись до виниклих несподівано для неї обставин, і як, хитруючи, шукала зовні льояльних засобів, щоб накинути намордника на розбурхану Хвильовим укра­ їнську національну стихію. В цій ролі особливо відзначав­ ся український зрусифікований елемент, отой хижий без­ принципний тип малороса, — як його називав О. Шумський, — який вже давно духовно відірвався від україн­ ського пня і йому ніяк на старість не хотілось повертатись до забутої матірньої мови. Серед них варто відзначити самого «всеукраїнського старосту» Григорія Петровського, голову Всеукраїнської Ради профспілок Андрія Радченка, члена Політбюра Гулого та багатьох інших. І тільки зав­ дяки великому авторитету М. Скрипника, В. Чубаря та при підтримці завжди хитливого В. Затонського вдалося розбурхані пристрасті втихомирити й запропонувати до ухвали примирливі «Тези ЦК КП(б)У про підсумки укра­ їнізації», як керівний компромісний документ часу. В тезах була, звичайно, данина всім тим російським централістам і малоросам, що мали ще перевагу в партії, але основна частина тез свідчила, все ж таки, про перемогу української національної опозиції. Не випадково на ці тези в 60-х — 70-х роках залюбки посилались українські дисиденти. Тепер в офіційних публікаціях цих тез нема. Ніби їх ніколи партія не ухвалювала. їх замовчують.

Щоб наблизити сучасного читача до тодішньої політич­ ної атмосфери ми вважали за потрібне подати в окремому розділі деякі ухвали ЦК КП(б)У про культурну й націо­ нальну політику компартії в Україні та думки видатніших вождів компартії про Хвильового й ті проблеми, що він їх ставив у своїх статтях.

На нашу думку було потрібно й корисно подати мате­ ріяли про побут і особисті стосунки в середовищі Хвильо­ вого. Хотілося бодай деякими документами насвітлити перші організаційні кроки того літературного середовища й відтворити документально, хоч до певної міри, те під­ соння, в якому довелося діяти і творити йому, та показати справжню причину так званої самоліквідації. Документи з

9

архіву покійного Аркадія Любченка, що їх видобув і ласка­ во передав нам до використання Юрій Луцький, стали нам

унайбільшій пригоді.

Звласних творів М. Хвильового вдалося знайти лише три речі, які подаємо наприкінці цього тому. Це переклад поезії російського поета Григорія Петнікова «Осінній про­ мінь», підписаний псевдонімом М. Хвильового С. Кароль («Червоний шлях», ч. 6-7, 1923); поезія «На верхів'я» та акростих «Літературна загадка» з журналу «Арена» 1922 року.

Бібліографія М. Хвильового, яку зібрав Олег Ільницький, публікується зі значними додатками Марти Скорупської й Осипа Зінкевича та в його остаточній системати­ зації. Це вперше бібліографія М. Хвильового систематизо­ вана й зібрана найповніше. Скласти вичерпно повну біблі­ ографію М. Хвильового в умовах закордоння майже не­ можливо. Для цього треба було б попрацювати в архівах і книгосховищах України і Росії.

* * *

Закінчуючи цю далеко не легку працю над повною збір­ кою творів Миколи Хвильового, хочемо висловити глибо­ ку подяку колегам, що з доброї волі своєю співпрацею (віднайдення потрібних текстів, архівних матеріялів чи рід­ кісних документів, писання передмов, коментарів, поради тощо) дуже допомогли нам. За це подяка: Юрію Шевельову, Святославові Гординському, Юрію Луцькому, Аркадію Жуковському, Мирославові Шкандрію, Віктору Сво­ боді, Олегові Ільницькому, Петрові Голубенкові, Марті Скорупській, Олексі Веретенченкові, Василеві Гришкові, Юрію Бойкові, Оксані Соловей, Олександрові Воронину, Дмитрові Штогрину, Данилові Струкові, Михайлові Бажанському, А. Ґосподину. Без їхньої дружньої й жертвенної співпраці здійснити це видання було б набагато важче.

Окрема подяка належить Осипові Зінкевичу — ініціяторові й ентузіястові видання спадщини Миколи Хвильового, без самовідданої праці якого таке видання не могло б появитися.

10

Ми свідомі того, що це перше видання творів Хви­ льового не досконале. Словник, своєрідні синтаксичні кон­ струкції, історичні події, сюжетні ситуації, інколи й дійові особи в творах і статтях М. Хвильового потребують до­ кладніших і продуманіших фахових коментарів. Але умови, в яких доводилось нам працювати, не сприяли цьому. То було понад наші можливості. Не зважаючи на це, все ж таки щиро скажемо: ми радіємо, що при всіх труднощах, нам таки вдалося зібрати й систематизувати все основне з творчої спадщини М. Хвильового й по змозі скоментувати. Нашим наступникам, якщо такі знайдуться, буде напевно тепер легше. Вони мусять доповнити наше видання тільки тим, чого нам не пощастило знайти. Закінчити цей вступ дозволимо собі словами давніх латинян: Ресі яиоа роїиі, Гасіапі теїіога роїепіев — ми зробили, що могли, хто може, хай прийде і зробить краще.

* * *

Колись, коли Микола Хвильовий досягав верховин своєї мистецької сили, коли, за його словами, він випливав «м'ятежний і радісний до нових невідомих берегів», у сво­ єму чарівному етюді «Арабески» він писав:

«Товаришко Маро, ще раз і ще раз: воістину прекрасне життя. І, коли я вмру й на моїй могилі ви положите пучок чебрецю

— знайте: я воскрес».

Ця перша повна збірка творів Миколи Хвильового, що вийшла в 90-річчя з дня народження й 50-річчя з дня його трагічної смерти, хай буде тим символічним «пучком че­ брецю», який стверджує його безсмертя.

11

Харківського університету за революційну народницьку ді­ яльність. У Тростянцях він зустрів симпатичну панну Єлисавету, доньку Івана Івановича Тарасенка, бухгальтера ве­ ликих маєтків цукроварень і ґуралень поміщика Кеніґа. Правдоподібно, на початку 90-их років вони одружилися. 1893 року народився в них син-первісток Микола. Після нього прийшло ще четверо дітей: дочка Євгенія, син Олек­ сій (не Олександер, як хибно досі подавали) і ще дві дочки: Людмила й Валентина. Родина стала велика, а вчитель­ ський заробіток малий. Родину Фітільових обсіли злидні. Але голова родини Григорій Олексійович цим переймався мало. Він більше полюбляв рибальство, полювання, а найприкріше — міцні напої. Це з кожним роком творило в родині Фітільових все більшу і більшу розколину. Нарешті дійшло до повного розриву. Єлисавета Іванівна, щоб ізо­ лювати дітей від згубної звички батька, року 1904 чи 1905, забрала дітей і виїхала тимчасово на хутір Зубівку до своєї рідної сестри, що була одружена з досить заможним по­ міщиком Миколою Смаковським. У гостинному маєтку Смаковських вона з дітьми перебула доти, доки не дістала посаду вчительки, — спочатку в селі Чернеччині Богодухівського повіту, а згодом на хуторі Дем'янівка того ж повіту. Тут вона учителювала довгі літа поки її діти не повиростали, а найстарший син не став відомим навіть поза межами Радянського Союзу письменником.

Отже, сталося так, що Микола, коли йому було 10-11 років залишився без опіки батька. Натомість, крім дбай­ ливої матері, ним заопікувалися два родичі по маминій лінії: згадуваний вже М. Смаковський та збіднілий по­ міщик, але дуже культурний, ліберальний і впливовий зем­ ський діяч Савич. Коли Єлисавета Іванівна покидала дім Смаковських, то вони умовили її залишити старшого сина в них для опіки над його дальшою освітою. І справді М. Смаковський потурбувався, щоб хлопець закінчив школу. Із Зубівки його щодня возили (треба припускати з донь­ кою Ларисою) до доброї школи в селі Калантаєво. Після закінчення калантаївської школи Миколу приділили до вищепочаткової школи в місті Красний Кут. Чому вибрано саме це місто, це вже справа опікунів і матері. В усякому

разі візьмемо до уваги, що в ремісничій школі Красного Кута учителював тоді батько Миколин. Тому всі підстави припускати, що юнак Микола не тільки тоді бачився з батьком, а й їздив з ним на полювання. Тут він запричастився від батька тією пристрастю, яка супроводила його до самої смерти. Саме пережита перша дитяча радість на полюванні з батьком так глибоко і чуттєво відбилася піз­ ніше в його нарисі «На озера».2

Після закінчення вищепочаткової школи, заходами М. Смаковського, а може й Савича, Миколу влаштовують у богодухівську чоловічу гімназію. Тут він вчиться до шостої кляси. З причин майже не з'ясованих Микола змушений був після 5-ї кляси покинути гімназію. О. Ган припускає, що причиною до виключення його з гімназії були активні Миколині зв'язки з місцевою нелегальною організацією соціялістів-революціонерів (с.-р.), його бунтівливе, а інколи зухвале ставлення до гімназіяльного начальства й учителів. Жодних переконливих документів О. Ган до такого твер­ дження не мав. Це було тільки припущення. Але, як при­ пущення, воно логічне і відповідає обставинам того часу. Саме в той час (1911-1912 роки) революційна боротьба проти російського самодержавства активізувалась. Вона охоплювала не тільки студентські, а й середньошкільні кола. Питання тільки стоїть, чому його пов'язано з есерами (с.-р.), а не соціял-демократами (с.-д.), що були в той час більш діяльними. І якщо вже з с.-р., то чому не з укра­ їнськими, що в той час у Богодухові мали вже своїх актив­ них прихильників. Справа зухвальства і фронди проти гім­ назіяльного начальства теж не були собі абстрактним бун­ том невдоволеного юнака. Знаємо зі свідчень Миколиної кузинки Лариси Смаковської, що ще в Зубівці, перед гім­ назією, коли вони обоє вивчали французьку мову, Микола охоче відривався від нудних зазубрювань граматичних правил та винятків і читав їй багато поезій Шевченка або інших нових українських поетів. І читав напам'ять доброю українською мовою, що її вкрай дивувало. Бібліотека дядька Савича, крім світових клясиків, мала багато, як на

2 Микола Хвильовий «Твори», том І, «На озера», стор. 253-262.