Слово дружнiй означає „приязний, народжений дружбою“: „Дружня розмова“ (П. Кулiш).

Отож, у двох перших фразах треба було сказати: „Дpyжними зусиллями здолали“, „дружнiй привiт“.

§13. Живописний, живописно, малярський, мальовничий, мальовничо (мальовниче)

З деякого часу прикметник живописний i прислiвник живописно, що походять вiд iменника живoпис, майже витиснули на сторiнках наших перiодичних i неперiодичних видань давно вiдомi українськi слова малярство, малярський, мальовничий, мальовничо.

В однiй газетi читаємо; „Випускники живописного (?) факультету захищають нинi свої дипломнi роботи“; бачимо в журналi: „Якi живописнi краєвиди над Ворсклою!“; запевняє автор белетристичного твору, що його персонаж: „Умiє живописно оповiдати“.

Русизм живопис трапляється в українськiй мовi: „Кинути живопис i естетику я й не можу й не хочу, бо це — моє покликання“ (А. Кримський), — але є власне слово з цим же значенням — малярство: „Малярство, картини — це зiр моїх очей“ (I. Нечуй-Левицький); є й маляр, що становить синонiм не до слова фарбар, а до художник: „Коли б же менi тiї малярi, — намалювала б личенько собi“ (народна пiсня); „Великий iталiйський маляр Рафаель“ (Словник за редакцiєю А. Кримського). Є в українськiй мовi похiдний прикметник малярський: „Сошенко залучив Тараса до малярської школи“ (I. Нечуй-Левицький). Чому б не скористатися цим прикметником для назви факультету замiсть нечiткого або двозначного живописний, що є синонiмом не тiльки до прикметника малярський, а й до мальовничий: „Там дуже мальовнича мiсцевiсть: дикi гори, тайга“ (М. Трублаїнi). Не слiд забувати й про прислiвник мальовничо (мальовниче): „Краї сеї хустки мальовниче спадали на спину й на плечi“ (А. Кримський).

Можна згадати випадки вживання слiв живописання: „Iсторичним живописанням вони не вдовольняються“ (П. Кулiш), живописати: „Ти ж менi недаром живописав якусь Катрю поетичними кольорами!“ (М. Старицький). Вiд них iнодi творять похiднi дiєприкметники й прикметники.

§14. Заключний, кiнцевий, прикiнцевий, остаточний

Дiєслово заключати й похiдний вiд нього прикметник заключний, а також iменник заключення нерiдко доводиться чути з уст i бачити на письмi: „Колгосп заключив договiр на продаж городини“; „З досвiду минулого можна заключити, що до весни треба готуватися взимку“; „На заключення зльоту вiдбувся концерт“; „Заключна вистава театру пройшла з великим успiхом“; „У своєму заключному словi доповiдач вiдповiв на всi питання“.

Прикметник заключний попав навiть до наших словникiв, хоч дiєслова заключати й вiддiєслiвного iменника заключення там немає. Чому? Та тому, що дiєслова заключати нема в українськiй мовi, а прикметник заключний є не що iнше, як калька з росiйського слова заключительный.

Яка потреба в такому калькуваннi? Чи нема вiдомих українських вiдповiдникiв, що доводиться на певнi поняття позичати слова з iнших мов? Нi,

69

такi вiдповiдники є, ними широко користуються тi, що дбають за культуру своєї мови. Ось прикметник кiнцевий („Кiнцевi форми тiєї еволюцiї“. — А. Кримський; „Розмiр додаткової оплати визначається залежно вiд кiнцевих результатiв роботи тваринникiв“. — „Радянська Україна“); є ще прикметник прикiнцевий („У прикiнцевiй строфi висловлено основну думку твору“. — „Iсторiя української лiтератури“); в деяких випадках вiдповiдником до росiйського прикметника заключительный є слово остаточний, наприклад: остаточний баланс, остаточна цифра („Почисливши все звiльна, вiн прочитав остаточну цифру без голосу“. — I. Франко).

З цих прикладiв бачимо, що в наведених на початку фразах можна й треба було написати: „Колгосп уклав договiр“; „Можна зробити висновок“; „На закiнчення(наприкiнцi, наостанку) зльоту“; „У кiнцевому (прикiнцевому) словi“.

§15. Запущений, занедбаний, занехаяний, задавнений

Прикметник запущений, написаний iз найрiзноманiтнiшими значеннями, заступає останнiм часом у художнiй лiтературi й публiцистицi iншi, бiльш пiдхожi для того чи того випадку слова, як це бачимо, наприклад, у газетнiй статтi: „Тут запущена профспiлкова робота, немає художньої самодiяльностi“, — хоч куди краще було б написати: „Тут занедбано (або занехаяно) профспiлкову роботу“. Навiть у художньому творi читаємо: „Хвороба моя була запущена, операцiя пройшла важко“, — хоч про хворобу треба казати тiльки задавнена.

Запущеною може бути худоба в спаш, ракета на вiйнi („Знялись серед пiтьми ракети, запущенi з протилежного берега“. — О. Гончар), якась рiч, що її запустили в воду („На запущену принаду накидаються лини“. — П. Воронько); зaпyщеним (по-росiйському вонзённым) може бути щось гостре — нiж, пазурi, зaпyщеними, цебто довгими, вiдрослими, можуть бути борода, кучерi („Запущена, як у того попа, борода“. — З живих уст). Нема потреби тулити це слово й туди, де є напохватi iншi, вiдповiднiшi слова, тому, коли мовиться про тяжкий стан людини, неохайний вигляд парку, саду або кепсько наладнанi справи, там краще казати занедбана людина, занехаяний садок, занедбанi справи, нiж запущена людина, запущенi справи тощо.

§16. Здiбний, здатний, зyгapний

Чи слова здiбний, здатний, зугарний є цiлком тотожнi, чи мiж ними є якась значеннєва рiзниця? Нi, це — не зовсiм тотожнi слова. Iменник здiбнiсть, який виник вiд прикметника здiбний, означає „наявнiсть природжених задаткiв якогось таланту, розумових властивостей чи нахил до якогось умiння“: „Софiя виявила неабиякi здiбностi“ (А. Шиян). Тому й прикметник здiбний указує на наявнiсть у людини певних природжених властивостей: „Здiбний, як вiл до корита“ (М. Номис); „Мая був талановитий, здiбний i освiчений юнак“ (Ю. Смолич).

Iменник здатнiсть, похiдний вiд прикметника здатний, означає „набута властивiсть чи пiдхожiсть людини або речi до чогось“: „Не кожен має здатнiсть так прислужуватись, як вiн“ (iз живих уст). Через це й прикметник здатний прикладають до людини, що пiдо впливом тих або тих умов у життi набула певних властивостей, а не народилася з ними: „Вiн на таке — не

70

здатний“ (iз живих уст); „Менi цi халяви — не здатнi, бо малi“ (Словник Б. Грiнченка).

Близьким до здатний є прикметник зугарний: „Я не знаю, чи зугарен вiн хоч слово ласкаве сказати“ (М. Кропивницький); „А ми доженемо. — Зугарнi!“ (Панас Мирний).

Отож, треба казати: „Ця людина визначається неабиякими математичними здiбностями“, — а не здатностями, „вiн може (здатний) таке сказати“, — а не здiбний.

§17. Злiсний i затятий

„Нiякi вмовляння й попередження не допомогли, i вiн став злiсним п’я- ницею“, — читаємо в репортерськiй замiтцi й мiркуємо: чи ця людина, що пустилась берега, стала тiльки без просипу пити, чи в неї воднораз i зiпсувалася вдача — стала злiсна, як то виходить за репортером, бо прикметник злiсний є насамперед вiдповiдником до росiйського злобный: „Пiд удари вiтру злiснi, що летить над морем нив, вiдчинив вiкно я пiснi, серце пiснi вiдчинив“ (В. Сосюра). Але з дальшого читання тексту бачимо, що йдеться тут не про вдачу, а тiльки про те, що п’яниця став непоправний, не пiддавався нiякому впливу. На такий випадок є в українськiй мовi слово затятий: „Коли вiн — такий затятий, то й я буду затятий“ (Словник Б. Грiнченка). Отож у репортерськiй замiтцi треба було написати: „став зaтятим п’яницею“.

Проте прикметник злiсний може бути вiдповiдником i до росiйського злостный, коли йдеться про рослини чи комах, наприклад, злiснi шкiдники: „Насiння для посiву треба цiлком очистити вiд домiшок бур’янiв, особливо злicних“ („Колгоспна виробнича енциклопедiя“).

Зi сказаного випливає, що не слiд користуватися словом злiсний безоглядно, а треба ставити його там, де воно буде слушне.

§18. Значний, чималий, неабиякий (великий)

Прикметником значний i прислiвником значно в сучаснiй українськiй мовi так надуживають останнiм часом, що вони майже витиснули iншi близькi слова, тим самим збiднюючи мову. Раз у раз чуємо й читаємо: значний унесок, знaчнi впливи, знaчно кращий, знaчно бiльший тощо. Замiсть того, щоб сказати: „Ми маємо в галузi фiзкультури значнi досягнення“, — точнiше й краще було б: чималi (неабиякi, великi) досягнення; замiсть: „Значно краще зробити це ось як“, — можна сказати: „далеко (або куди набагато) краще“.

Не слiд забувати, що прикметник значний буває ще синонiмом до слiв вiдомий, шанований, заслужений: „Значнi пани i шляхетство“ (О. Стороженко), — а прислiвник значно в деяких дiалектах означає ще те ж що й слова помiтно, видно: „Значно, що господар“ (Ю. Федькович).

§19. Красивий, гapний, вродливий, крaсний, хорoший, чудoвий

Усi цi слова значеннєво є дуже близькi мiж собою й вiдповiдають росiйським красивый, хорoший. Дехто так уподобав слово красивий, що забув усi iншi слова-синонiми: красива дiвчина, хоч можна сказати й гаpнa (вродлива,

71

красна) дiвчина. Дехто каже: „Який красивий будинок!“ — не замислюючись над тим що, може краще сказати: гарний (чудовий) будинок.

Наведемо кiлька прикладiв iз нашої класичної лiтератури й фольклору: „Гарна, як квiтка гайова“ (М. Номис); „На городi верба рясна, там стояла дiвка красна“ (народна пiсня); „Вишию лишень я йому подушку гарну напродиво“ (I. Нечуй-Левицький); „Не родись багатий та вродливий, а родись при долi та щасливий“ (М. Номис); „Хвалилася сусiдам своїм молодиця: яка вона хороша, яка бiлолиця“ (Я. Щоголiв).

Прикметнику красивий народна мова надавала трохи iншого значення, нiж дехто надає йому тепер, — вiн указував не на саму красу, а на те, що надає людинi краси: „Прибiгли до його трупа, покропили цiлющою водою — вiн зцiливсь; покропили красивою — то був гарний, а це ще кращий став“ (Казки й прислiв’я, що записав I. Манжура).

Як бачимо з цих прикладiв, українська класика й народна мова широко використовували багатство синонiмiв, дуже рiдко вдаючись до слова красивий. Таких прикладiв можна навести багато, не кажучи ще й про iншi слова-дiалектизми, наприклад: гожий, пригожий, красовитий, ловкий, файний („Кажуть люди, кажуть, що я — файна дiвка“. — Закарпатська пiсня; „Ловкий парубок. — Iз живих уст на Полтавщинi; „Вдовине личко красовите“. — Марко Вовчок). То яка потреба збiднювати мову, забувши цю словесну рiзноманiтнiсть, i пересипати писаний текст чи живу мову одним-однiсiньким словом красивий? А тим часом ми вживаємо його навiть там, де воно нiскiльки не пiдходить: „Твiй учинок — дуже некрасивий“.

§20. Лiкарський, лiкувальний, лiкарняний, лiкарський

„Лiкарська косметика пiд доглядом досвiдчених лiкарiв“, — бачимо табличку над дверима медичного закладу; „Одразу за парканом починалися лiкарськi будинки“, — читаємо в одному нарисi. В обох цих фразах прикметники лiкарська, лiкарськi пантеличать того, хто читає їх, а не пояснюють. Прикметник лiкарський означає „належний лiкаревi“ (лiкарський халат) або „такий, що стосується дiяльностi лiкаря“ (лiкарський огляд): „Хора лежала непритомна, i здавалося, що не чула лiкарської гадки“ (I. Франко). Прикметник лiкувальний указує на оздоровчi, збудливi, тамiвнi властивостi, цебто має зв’язок iз поняттями лiки, лiкувати: „Виноград має i лiкувальнi властивостi“ („Колгоспна виробнича енциклопедiя“). Нарештi, слово лiкарняний означає „належний лiкарнi“: „лiкарняний персонал“, „Тут пiд стiнами й коло груби навалено цiлi гори лiкарняного мотлоху“ (переклад iз А. Чехова).

З уваги до цього треба було на табличцi написати: лiкувальна косметика, — бо тут мають на увазi тi процедури, що лiкують, а не медичний персонал, що їх виконує; в другiй фразi треба було написати: лiкарнянi будинки, — бо мовиться про будинки, якi належать лiкарнi.

Треба пам’ятати, що, крiм прикметникiв лiкарський, лiкувaльний i лiкарняний, є ще прикметник лiкарський (iз наголосом на другому складi). Цей прикметник вiдповiдає росiйському лекарственный: „Ще на свiтанку своєї iсторiї людина збирала й використовувала для лiкування деякi лiкарськi рослини“ ( „Ботанiчний журнал“) .

72

§21. Любий, любий, любимий, перший-лiпший, першийкращий, будь-який, кожний, усякий, улюблений

„У нашiй школi любий учень розповiсть бiографiю Тараса Шевченка“, — кажуть навiть учителi, замiсть того, щоб висловитись правильно: „Кожний (або всякий, будь-який, перший-лiпший, перший-кращий) учень розповiсть бiографiю“.

Прикметник любий означає не „будь-який“, як у росiйськiй мовi любой, iз якого й скалькували тi, що не знають гаразд української мови, нiбито українське любий, а — „милий“: „Нi, любий, я тобi не дорiкаю“ (Леся Українка); „Дихни на повнi груди, народе любий мiй!“ (П. Тичина), — або „приємний“: „Така люба рiлля, що дитина виросла б, коли б посадив“ (М. Номис).

Iнколи трапляється не тiльки в сучаснiй публiцистицi, а й у художнiх творах прикметник любимий, що має тенденцiю витиснути давнiй прикметник улюблений: „Вишивання — це її любима робота“. Та чи є потреба в такiй замiнi? Давно вiдомий прикметник улюблений цiлком передає те поняття, що його вкладають у любимий: „Улюбленим заняттям Антосi було малювання“ (О. Донченко); „I шлють усi хвалу й привiт улюбленiй країнi...“ (Н. Забiла) .

Iнодi прикметник улюблений виступає синонiмом слова коханий: „Вона бачила Ольгу ...на таємних сходинах з улюбленим“ (I. Франко).

Близькими за своїм значенням до прикметника улюблений є iменники улюбленик („...я був улюблеником у сiм’ї“. — М. Коцюбинський) та улюбленець — вiдповiдники до росiйських слiв любимец, баловень.

§22. Минулорiчний, торiшнiй, позаминулорiчний, позаторiшнiй

У дiловiй та офiцiйнiй мовi часто натрапляємо на невдало й неприродно створенi вiд словосполук минулого року, позаминулого року прикметники минулорiчний, пoзаминулорiчний: „Минулорiчний урожай був уже кращий, як пoзаминулорiчний“.

Українська класична лiтература й живе народне мовлення додержувалися звичайно прислiвникiв торiк („Виглядала козаченька молодого, що торiк покинув“. — Т. Шевченко), позаторiк („Твою долю, моя доню, позаторiк знала“. — Т. Шевченко). Вiд цих слiв i виникли прикметники торiшнiй („Так рад, як торiшньому снiговi“. — Словник Б. Грiнченка), позаторiшнiй („I треба ж, на бiду, позаторiшню весну його лихий понiс чогось за Десну“. — Є. Гребiнка).

Отже, не тiльки в художнiй лiтературi, а й у дiловiй та офiцiйнiй мовi слiд додержуватися цих давнiх українських слiв i писати: „Торiшнiй урожай був уже кращий, як позаторiшнiй“.

§23. Музичний i музикальний

Вiдповiдно до росiйського прикметника музыкальный є два українськi прикметники — музичний i музикальний, що спричиняє часом помилки, коли вважають хибно, нiби цi слова — тотожнi й можна їх довiльно ставити в реченнi: „У нашiй школi вiдбувся цiкавий музикальний вечiр“; „його голос — дуже музичний“.

73

Прикметник музичний означає „належний музицi“, „пов’язаний iз музикою, використовуваний для музики“: „У кутку стояли музичнi iнструменти“ (П. Панч); „Музичнi варiацiї“ (I. Нечуй-Левицький), — а музикальний — „схильний до музики, здiбний у музицi“: музикальний слух, музикальнi пальцi, — або „суголосний, мелодiйний“: „Голос музикальний“ (М. Коцюбинський).

Отож, у наведених на початку фразах треба було написати „цiкавий музичний вечiр“, „голос музикальний“.

§24. Недостойний i негiдний

„Недостойна поведiнка п’яного хулiгана обурила всiх присутнiх“, — читаємо в репортерськiй замiтцi. Прикметники „достойний“ i „недостойний“ iснують в українськiй мовi паралельно з прикметниками „гiдний“ i „негiдний“ i не мають значеннєвої рiзницi, але мiж ними є певна стилiстична вiдмiннiсть. Прикметники „достойний“ i „недостойний“ як старослов’янiзми надають реченню поважного або й урочистого характеру: „Покажiть ви лишень достойнi пам’ятi дiла“ (П. Кулiш); „Вiн — не достойний такої високої нагороди“ (з живих уст). Тим-то в реченнi, де мовиться про поведiнку п’я- ного бешкетника й де нема потреби надавати цьому врочистого тону, бiльш пiдхожим буде прикметник „негiдний": „негiдна поведiнка п’яного хулiгана“.

§25. Необхiдний, необхiдно, необхiднiсть, потрiбний, неодмiнний, конче потрiбний, доконечний, треба, конче треба, украй треба, аж-аж-аж треба, потрiбно, потреба, гостра потреба, конечна (доконечна, нагальна) потреба

Прикметника „необхiдний“ i похiдних — прислiвника „необхiдно“ й iменника „необхiднiсть“ годi знайти в творах української класики, не чути їх i з уст народу. Це — штучнi слова, „кованi“, як казали ранiш. А тим часом вони поширились не тiльки в нашiй сучаснiй публiцистицi, а й у художнiй лiтературi! Ось приклади: „Необхiдною умовою успiшного навчання є дисциплiна серед учнiв“; „Цi правила необхiдно пам’ятати завжди“; „у цьому нема нiякої необхiдностi“.

Чи є в цих словах якась потреба, чи бракує в українськiй мовi вiдповiдникiв до росiйських слiв „необходимый“, „необходимо“, „необходимость"? Звернiмось до класики: „В господi постала заметня, розмова була... про подорож, про речi, пoтрiбнi для подорожi“ (Леся Українка); „Почекаємо, побачимо, що i як, i коли буде потреба, є в нас шаблi i рушницi боронити своє“ (З. Тулуб).

Якщо слiд посилити значення потреби, можна додати до прикметника „потрiбний“ i прислiвникiв „потрiбно“ або треба слова „конче“, „украй“ ("край"), „аж-аж-аж“ („Конче треба було довiдатись, що тут сталось“. — В. Козаченко; „Позич макiтри — аж-аж-аж треба!“ — З живих уст). Так само можна посилити значення самого iменника „потреба“, додаючи слова „гостра“, „конечна“ ("доконечна"), „нагальна": „Дементiй вiдчував гостру потребу щиро поговорити з Прищепою“ (С. Воскрекасенко); „Дмитро вiдчув нагальну потребу побути на самотi“ (Н. Рибак).

74