Дiєслово питатися в українськiй мовi стоїть завжди в особовiй формi: „Посiяно, поорано, та й нiкому жати, питається син матусi: — Що будем дiяти?“ (народна пiсня). У тих випадках, де мовиться. що виникає питання вiдповiдно до росiйського безособового спрашивается, треба писати постає (виникає) питання: „Пiсля огляду виставки мимоволi постає те ж прикре питання, що виникає iнодi пiсля читання деяких романiв та повiстей...“ (О. Довженко), спитати б: „Вiн усе мудрує над книжками, а спитати б: чи їстиме вiн iз того хлiб?“ (iз живих уст).
Отож, у газетнiй фразi треба було написати: „...а спитати б — для кого...“ На жаль, ця помилка дуже часто трапляється в наших журналiстiв.
§42. Пiдозрiвати, запiдозрювати, гадки не мати, на думку не спадати
Дiєслова пiдозрiвати, запiдозрювати означають українською мовою „припускати вчинення злочину чи якоїсь недоброї дiї“: „Пiдозрiваю, що вiн — пiдкуплений“ (I. Франко); „Пам’ятайте ж, спокiйнiш дивiться, щоб не запiдозрили“ (Марко Вовчок).
У сучаснiй уснiй i писемнiй мовi цим дiєсловам надають невластивого значення: „Вiн не запiдозрював того, що його „Свiтлана“(моточовен) вже розвила найвищу швидкiсть“. Тут нема кого чи чого запiдозрювати в чомусь, а тому треба вдаватись до iнших українських висловiв: гадки не мати („Не журиться Катерина i гадки не має“. — Т. Шевченко), на думку не спадати ( „Менi й на думку не спадало, що вона вже все знає“. — З живих уст).
§43. Повезти, пощастити, поталанити
Дiєслово повезти має свої синонiми пощастити („Може, на той рiк пощастить менi зiбрати бiльше матерiалу...“ — М. Коцюбинський; „Якби тiльки пощастило Артемовi з хлопцями!“ — А. Головко), поталанити („Еге-ге! поталанило менi, — радiє старий“, — М. Коцюбинський). Останнiм часом воно витискує цi синонiми: „Дивись, як йому повезло: купив один квиток i виграв „Ниву“.
Основне значення дiєслова повезти — „почати перемiщати що-небудь транспортним засобом“ („Порадились разом, i Прокiп повiз продавати пшеницю“. — М. Коцюбинський). Чому б не залишити йому тiльки це значення, а в iнших випадках послугуватись дiєсловами пощастити, поталанити: „Дивись, як йому пощастило (поталанило): купив один квиток i виграв „Ниву“?
§44. Повстати (повставати) й постати (поставати)
Дехто не розрiзняє схожих слiв повстати й постати, через те каже: „Отодi передо мною повстала проблема — як менi жити в такому становищi далi?“
Слова повставати, повстати означають „пiднiматися (пiднятися), вставати (встати) вiдразу кiльком людям“: „Повставали з-за столу, подякували хазяїновi“ (Панас Мирний), „пробуджуватися (пробудитися) до активних дiй“, „учиняти (учинити) заколот, повстання“, „дiяти (подiяти) вороже до когось“: „I соромно менi вам зiзнаватися, що повстав я проти шлюбу“ (Ю. Яновський). Слова постати, поставати означають „виникнути (виникати), утворитися (утворюватися)“: „Силами ентузiастiв-запорiжбудiвцiв постала з руїн
105
„Теплоелектроцентраль“ (Остап Вишня); „Нi, я покорити її не здолаю, ту пiсню безумну, що з туги постала“ (Леся Українка).
З цього видно, що в першiй помилковiй фразi треба було сказати: „Отодi передо мною постала проблема...“
§45. Показувати (подавати) вигляд — давати взнаки, навзнаки не давати
Через незнання української фразеологiї дехто механiчно переносить в українську мову росiйськi вислови, надаючи їм нiбито української зовнiшностi. Отак росiйськi вислови показывать вид, нe показывать вида перекладають: „Вiн показув вигляд, наче все розумiє“; „Вона й вигляду не подала, що образилася“. Проте є давнi українськi вислови з цим значенням: давати взнаки (Словник Б. Грiнченка); навзнаки не давати (Словник за редакцiєю А. Кримського). Отже, треба казати: „Вiн дає взнаки, наче все розумiє“; „Вона й навзнаки нe дала, що образилась“.
§46. Поширювати й розповсюджувати
Дiєслова поширювати й розповсюджувати часто плутають i ставлять їх не там, де слiд: „Iз нового року в нас на тридцять примiрникiв бiльше поширили журнал „Жовтень“; „Досвiд передовикiв став швидко розповсюджуватися по всiй областi“ .
Дiєслово поширювати означає „збiльшувати в обсязi, в масi чи просторi“: „Хто вiдкриває прийдешнiсть нашому почуттю, той поширює межi вiчностi нашiй душi“ (Леся Українка); аналогiчне значення має й зворотна форма цього дiєслова — поширюватися: „Мабуть, нiде доцiльна думка, свiжа iнiцiатива не поширюється з такою блискавичною швидкiстю, як на фронтi“ (О. Гончар).
Дiєслово розповсюджувати (розповсюджуватися) означає „розподiляти (розподiлятися) по багатьох мiсцях чи скрiзь, але не суцiльною масою, а окремими предметами з маси“: „Зараз будемо вивчати, як бур’яни розповсюджують своє насiння“ (О. Донченко); „Ми розповсюдили в нашому селi багато примiрникiв Шевченкового „Кобзаря“ (з живих уст).
Отже, в перших двох фразах треба було написати: „на тридцять примiрникiв бiльше розповсюдили журнал“, „Досвiд передовикiв став швидко поширюватись“.
§47. Почати (починати) й стати (ставати)
Часто на письмi й в усному мовленнi надуживають дiєсловом почати (починати): „Одержавши цю звiстку, Галя почала плакати“; „Почувши це, вiн почав смiятися“, — хоч це дiєслово має далеко вужчу сферу вживання, нiж вiдповiднi слова в росiйськiй мовi начать (начинать), де цiлком природно звучать фрази: „Получив зто известие, Галя начала плакать“; „Услышав это, он начал смеяться“. В українськiй класичнiй лiтературi й фольклорi дiєслово почати виступає тодi коли мовиться про початок якоїсь дiї: „Коли почав орать, так у сопiлку не грать“ (М. Номис); „А Настя вже шiстнадцятий рочок починає“ (Марко Вовчок). Коли в фразi нема наголошення про початок
106
дiї, а мовиться про якусь дiю взагалi чи про перехiд вiд одної дiї до другої, тодi наша класика й фольклор уживали дiєслова стати: „Стала вона до дiброви учащати“ (Марко Вовчок); „Ждала, ждала козаченька та й плакати стала“ (народна пiсня); „Ой став козак цар-зiлля копати стала над ним зозуля кувати“ (народна пiсня).
§48. Привести й призвести
Дiєслова привести й призвести — дуже подiбнi одне до одного, й, мабуть, тому трапляються помилки, коли дiєслово привести виступає замiсть призвести: „Ця задавнена хвороба привела до ускладнень i трагiчного кiнця“.
Дiєслово привести ставимо в його безпосередньому значеннi: „I справдi: чому вона не йде? Ходiмо силою її приведемо“ (Панас Мирний), — або в переносному значеннi — „породити“: „Один у другого питаєм, нащо нас мати привела? Чи для добра? Чи то для зла?“ (Т .Шевченко), — чи в таких висловах, як привести до пам’ятi, привести в рух, привести до рiвноваги тощо. А коли мовиться про щось таке, що спричинилось до певних неґaтивних наслiдкiв, тодi послугуються дiєсловом призвести: „Рана загоювалась, але виснаження i застуда призвели до захворювання на туберкульоз“ (С. Скляренко). Отож, у наведенiй вище фразi треба було поставити дiєслово призвести: „задавнена хвороба призвела до ускладнень...“.
§49. Приймати участь — брати участь, приймати пропозицiю — ухвалювати пропозицiю
Недобре надруковано в однiй районнiй газетi: „У збиральнiй кампанiї прийняли участь не тiльки школярi, а й старi люди села“. Тут треба було написати взяли участь, як i в iнших аналогiчних випадках: „Чув Прохор, що Зiнька брала участь у виставi“ (А. Шиян).
Дiєслово приймати буде слушне там, де воно має значення „одержувати, перебирати“ („Месники дужi приймуть мою зброю“. — Леся Українка), „брати“ („Ну, нема часу балакати, — приймай грошi“. — Словник Б. Грiнченка), „зачислювати до установи, закладу, органiзацiї“ („Приймали там мене в селi до комсомольських лав“. — М. Нагнибiда), „давати комусь притулок, пригощати“ („Прийняв його Бородай на зиму за харч та одежу“. — Панас Мирний), „уважати за когось“ („То ви мене приймаєте за вiтрогонку?“ — I. НечуйЛевицький), „забирати“ („Лаврiн пpийняв драбину“. — I. Нечуй-Левицький).
Негаразд буде по-українському сказати прийняти пропозицiю; треба — схвалити пропозицiю, якщо присутнi на зборах поставились до запропонованого прихильно, й ухвалити пропозицiю, якщо пропозицiя стала резолюцiєю зборiв. Узагалi, замiсть вислову прийняти постанову краще користуватись тiльки дiєсловом ухвалити або постановити: „Учора на зборах ухвалили колгоспники вiдправити в Ленiнград вагон кавунiв та динь“ (О. Донченко).
§50. Присвоїти й надати
У друкованих виданнях, а звiдси й у живому мовленнi трапляється дiєслово присвоїти в невластивому йому значеннi: „Артистовi присвоїли звання заслуженого артиста республiки“.
107
Дiєслово присвоїти має в українськiй мовi два значення: „привласнити“ („Такий захланний, вiн ще навiть за нiмцiв присвоїв собi Ротову ниву пiд лiсом“. — П. Козланюк) i „прийняти до громади, товариства або визнати за свого“ („Ото ви присвоїли собi цигана, а вiн у вашому селi i краде конi“. — Словник Б. Грiнченка). Коли мовиться про те, що комусь дано звання, ордени чи якiсь права, слiд послугуватись дiєсловом надати (надавати).
Вiдповiдно до цього треба ставити похiдний вiд дiєслова надати дiєприкметник наданий, а не присвоєний, який забарвлює фразу небажаним неґaтивним вiдтiнком: „Наданим високим званням треба пишатись i не зганьбити його недобрими вчинками“. Дiєслово присвоїти буде на своєму мiсцi в такiй фразi: „Авантюрник самочинно присвоїв собi звання заслуженого артиста, пiдробивши документи, але його вчасно викрито й належно покарано“.
§51. Продовжувати, продовжуватися, далi тривати
Не тiльки в сучасних публiцистичних творах, а навiть у белетристицi часто виступають слова продовжувати, продовжуватися: „Вiн продовжує користуватися моєю допомогою, хоч мiг би вже й обiйтися без неї“; „Незважаючи на великi досягнення, вiн невтомно продовжує свої дослiдження“; „Пошесть грипу продовжується“; „Наша робота успiшно продовжується“.
Дiєслово продовжити (продовжувати) означає українською мовою „зробити (робити) довшим, тривалiшим“: „Нехай бог вiку продовжить“ (Ганна Барвiнок);„Продовжимо й тепер наше змагання“ (Ю. Яновський); вiдповiдним є значення й у дiєслова продовжитися (продовжуватися): „Наша знов оновиться країна, наш народ продовжиться в роду“ (П. Тичина). До росiйських висловiв продолжает noльзоваться, продолжает свои исследования в українськiй мовi є свої звороти з прислiвником далi й тим або iншим дiєсловом: „Вiн i далi користується моєю допомогою“, „вiн невтомно провадить далi свої дослiдження“ (або „невтомно дослiджує й далi“).
Для росiйського продолжаться український вiдповiдник — тривати (вiдбуватися, точитися, йти) з прислiвником далi або й без нього: „Пошесть грипу триває далi“; „Наша робота успiшно йде далi“; „Неспокiй однак триває довго“ (Леся Українка); „Життя точилось своєю чергою“ (М. Коцюбинський). Негаразд наприкiнцi частини оповiдання чи статтi, якщо їх мають друкувати в кiлькох номерах перiодичного видання, писати: продовження буде, — слiд, як завжди писалось: далi буде.
§52. Рахувати, рахуватися, числити, числитися, уважати
Ще й досi трапляються такi вислови: „Я рахую, що так робити не можна“; „З тим треба числитися“, — а в однiй районнiй газетi було надруковано навiть таке: „Доярка Петрушак стоїть у колгоспi на доброму рахунку“. Усi цi вислови — неправильнi, бо дiєслова рахувати, рахуватися, числити, числитися та iменник рахунок — це тiльки математичнi поняття: „А було колись так, що люди не знали, як рахувати час“ (М. Коцюбинський); „Легше з ведмедем борюкатися, нiж iз паном рахуватися“ (прислiв’я); „Бабуня шептала молитву, а я, приклякнувши i спираючись лiктями на її колiнах, числила морщинки, що повкладалися над її очима“ (М. Коцюбинський); „Ранiше хоча хлопець i числився членом товариства „Спартак“, проте спортом не особливо захоплювався...“ (О. Гончар). У деяких пiвденно-захiдних говорах дiєсловам числити,
108
числитися надається значення „уважати, сподiватися, покладатися“: „Я задумав видавати мiсячник лiтературний... Я знаю твоє гарне перо, чи можу на тебе числити в тiм дiлi?“ (I. Франко); „Тяжко з батьком не числитись, тяжко й матiр... не любити“ (Н. Кобринська), — але сучасна українська лiтературна мова цього не допускає: „Вона сподiвалася, що Марина почне говорити перша, а дiвчина все мовчала“ (В. Собко); „Тепер я можу вам порадити не поспiшати i не дуже покладатися на час“ (I. Кочерга); „Уважайте, що я вам не давала руки“ (Леся Українка).
До дiєслiв рахувати, числити є ще в нашiй мовi синонiм лiчити („Де грошi лiчать, там не пхайся“. — М. Номис), вiд якого походять iменники лiчба („Он бачиш поза зорями ще зорi... нема їм лiчби“. — Ганна Барвiнок) i лiчильник („У напруженiй тишi чiтко цокотiли лiчильники кенотронного апарата“. — Я. Баш) i прикметник лiчильний (лiчильна машина. — Українськоросiйський словник АН УРСР).
Iз цього випливає, що в перших фразах треба було написати так: „Я вважаю“; „На це треба вважати“; „Про доярку Петрушак iде в колгоспi добра слава“ (або „Доярка Петрушак має в колгоспi добру славу“).
§53. Розглагольствувати й просторiкувати, просторiкати, патякати, теревенити, балабонити, талалaїти
Дуже часто натрапляємо в газетних статтях на дiєслово розглагольствувати: „Тут треба не розглагольствувати про несприятливi умови, а й дiло робити“. Яка потреба в цьому важкому старослов’янiзмi, коли є природнi, зрозумiлi українськi слова просторiкувати, просторiкати: „Годi просторiкувати“ (М. Номис); „Пишається, неначе пан, i просторiкать заходився“ (Л. Глiбов); „Що менi вiтер, що менi хвиля“, — добродушно просторiкував Шандор“ (О. Гончар). Нема нiякої потреби, тим бiльше, що такi, не до речi вжитi, старослов’янiзми вiддаляють мову газети вiд живого мовлення народу, де напевно кажуть: „Тут треба не просторiкувати (або не патякати, не теревенити, не балабонити, не талалаїти) про несприятливi умови, а — дiло робити“.
§54. Розташуватися, розмiститися, отаборитись, стояти, лeжaти
Помилково думають тi, хто вважає, нiби українськi слова розташуватися, розташований цiлком вiдповiдають росiйським расположиться, расположенный, i кажуть: „Наш завод розташований неподалеку вiд залiзницi“; „Мiсто Одеса розташоване на березi Чорного моря“.
Дiєслово розташуватись означає „тимчасово розмiститися, стати, отаборитися“; до того ж воно стосується тiльки людей, людського колективу, а не будiвель, мiст тощо: „Бiля села була невеличка станцiйка, де розташувався штаб полку“ (О. Досвiтнiй); „Що ти розташувався тут, як на базарi?“ (з живих уст). В iнших випадках треба вдаватись до дiєслiв розмiщати, розмiстити („Вiн розстебнув портфель i вийняв кiлька записних книжок, блокнотiв i довгих аркушiв паперу. Це все вiн розмiстив на своїх колiнах“. — О. Iваненко), розмiщатися, розмiститися („Комсомольський клуб розмiстився в колишньому будинку пана пристава“. — А. Шиян), отаборитися („От цар i отаборився над морем“. — Казка), стояти („Село Келеберда стоїть на лiво-
109