господарствi виявляється по-рiзному, залежно вiд системи сiльського господарства, залежно вiд системи рiльництва“.

На жаль, широковживане в нашiй поезiї слово „ратай“ майже зникло з нинiшнього вжитку.

§24. З метою чи без мети?

Вiд вислову „з метою“ рябiють сторiнки газетних iнформацiй, статей i фейлетонiв. Ось кiлька зразкiв iз того потоку, який ми спостерiгаємо щодня в друку й чуємо з уст: „З метою бiологiчної iзоляцiї, щоб уникнути можливого поширення мiсячних мiкроорганiзмiв, космонавтiв помiстили в спецiальний „фургон“, де вони пройдуть тривалий карантин“; „З метою виявлення жанрових особливостей цього твору надiслали його на квалiфiковану експертизу“.

Словом „мета“ послугувалась i послугується наша лiтература, щоб передати важливе життєве завдання або iдейне спрямування людини: „Очевидячки, досягла до своєї мети“ (I. Нечуй-Левицький); „О, бiдний той, хто крiзь завої синi iде самотньо, мовчки, без мети“ (М. Рильський). У народнiй мовi це слово трапляється далеко рiдше, наприклад, у висловi „на близьку мету“, що означає — „на близьку вiддаль“.

А яку мету, цебто важливе життєве завдання або iдейне спрямування, вбачали автори наведених на початку газетних фраз? Тут, як i в багатьох iнших подiбних випадках, нема нiякої мети, а тому й треба було написати: „для бiологiчної iзоляцiї, щоб уникнути...“, „Щоб виявити жанровi особливостi цього твору...“.

З цього, звiсно, не слiд думати, що слово „мета“ треба обминати, примiром, у таких висловах, як „поставити собi за мету“, „мати на метi“ тощо. Iдеться лише про те, щоб не обертати вислiв „з метою“ в той прикрий канцеляризм, який не допомагає зрозумiти написане, а тiльки паразитує в текстi, профануючи гарне слово „мета“.

§25. Знання й знаття

„Йому самому ще не вистачає знаття, а вiн хоче повчати iнших“, — читаємо в одному сучасному оповiданнi, де автор, мабуть, уважав, що слова „знання“ й „знаття“ є синонiми, й помилково написав „знаття“ замiсть „знання“. Цi слова, хоч i дуже подiбнi одне до одного, виявляють певну рiзницю. Слово „знаття“ звичайно заступає дiєслово знати: „Якби знаття, що в кума пиття, то б i дiтей забрав“ (М. Номис); „Якби знaття, що прийде пiдмога, — можна було б прорватися“ (Ю. Яновський). Слово „знання“ означає сукупнiсть вiдомостей про щось: „I жадiбно знання вона пила“ (Б. Грiнченко).

§26. Iнтерес i цiкавiсть

Слово „iнтерес“ має насамперед значення „користь, зиск“: „Фактор за малий iнтерес робить усi вашi доручення“ (Словник за редакцiєю А. Кримського); „А менi в тому дiлi нема нiякого iнтересу“ (з живих уст). Вiд цього походять вислови: „пильнувати свого iнтересу“, „дбати про свiй iнтерес“, „у спiльних iнтересах“, „класовi iнтереси“. До речi, росiйському вислову „остаться при пиковом интересе“ вiдповiдає український „лишитись нi з чим“.

39

Деякi сучаснi нашi письменники поширюють значеннєву функцiю слова „iнтерес“, надаючи йому поняття цiкавостi: „З особливим iнтересом поставилися товаришi до цiєї розповiдi“ (I. Ле). Навряд чи є потреба в поширеннi значення цього слова, бо український iменник „цiкавiсть“, прикметник „цiкавий“, прислiвник „цiкаво“ цiлком вiдповiдають росiйським словам „интерес“, „любопытство“, „интересный“, „любопытный“, „интересно“, „любопытно“: „Почала я з цiкавiстю читати...“ (Олена Пчiлка); „Ти б менi розказав хоч для однiєї цiкавостi“ (I. Нечуй-Левицький); „Мене аж з’їдає цiкавiсть: звiдки мене може знати Марина?“ (I. Вiльде).

Прислiвник „цiкаво“, котрий звичайно стоїть у фразi з якимось iменником чи займенником у давальному вiдмiнку (менi, тобi, йому, їй, нам, вам), має паралельну конструкцiю, що складається з iменника чи займенника в називному вiдмiнку й прикметника „цiкавий“: „Тарасовi цiкаво було дiзнатися, що саме зробив для старичка Щепкiн“ (О. Iваненко); „Цiкавий я знати, хто мене прийняв би“ (Леся Українка).

§27. Книга й книжка

Чи є якась рiзниця мiж цими словами, чи вони — абсолютно тотожнi й їх можна довiльно вживати на свою вподобу? Хоч цi слова й мають схожiсть, однак рiзниця мiж ними є, що залежить не стiльки вiд змiсту, скiльки вiд розмiру книжки. Найбiльше ми вживаємо слово „книжка“: „Ах, я довго вас ждала, ще як над книжкою поезiй смiялася, ридала“ (П. Тичина); „Письменному — книжка в руки“ (М. Номис).

Пiд словом „книгa“ розумiємо грубий фолiант, „ґросбух“ — головну бухгалтерську книгу, книгу вхiдних i вихiдних паперiв чи так зване Святе Письмо: „Чи то вмер чернець у келiї, пишучи святу книгy?“ (I. Франко). Виходячи з цього, треба вiдповiдно користуватися словами „книжка“ й „книгa“.

§28. Ковдра, коц, лiжник, укривало

Останнiм часом слово „ковдра“ стало витискати з ужитку iншi українськi слова, що також є вiдповiдниками росiйського „одеяло“. „У магазинi є вибiр лiтнiх ковдр“, — читаємо в прейскурантi, хоч навряд чи можна вважати вкривало, пошите на ватi або виткане з грубих вовняних ниток, за рiч, належну до лiтньої постелi. Адже є iншi українськi назви, що залежать вiд матерiалу, з якого зроблено вкривало: „коц“ — „укривало з вовни або байки“ („Вона грюкнула дверима й увiйшла до себе в хатину, де стояла її постiль, заслана добрим коцем“. — Панас Мирний), „лiжник“ — „укривало з дуже грубих вовняних ниток“ „...сидiла, доки не зморив її сон, тодi лягла коло опришка, прикрившися лiжником“. — Г. Хоткевич). Загальною назвою речi, що нею вкриваються, лягаючи на постелi, незалежно вiд того, з якого матерiалу її зроблено, є „укривало“: „До завiс, до рожевого шовкового укривала я попришивала б тонесеньке кружево, як павутиння“ (I. Нечуй-Левицький).

Отож, у прейскурантi треба було написати: „є вибiр лiтнiх укривал“ („або лiтнiх коцiв“, якщо їх зроблено з байки).

40

§29. Копалина й копальня

„А Ювеналiй Дмитрович уже розповiдав про недавню катастрофу на Криворiзьких копалинах, що належали французькiй залiзоруднiй компанiї“, — читаємо в сучасному творi, де слово „копалина“ помилково стоїть тут замiсть „копальня“.

Iменника „копалина“ в однинi не вживають узагалi, а в множинi — „копалини“ — це слово означає пiдземнi мiнеральнi поклади, що їх використовують люди для промислових i господарчих потреб. У росiйськiй мовi цьому слову вiдповiдає „ископаемые“: „Колокольцев прекрасно мандрує по глобусу i мрiє про мандрiвки й вiдкриття нових земель, нових копалин“ (О. Копиленко).

Копальня — це мiсце, де добувають кориснi копалини, якщо тут добувають руду, то вона зветься рудня. Вiдповiдниками цього слова в росiйськiй мовi є слова „копь“, „рудник“, „прииск“. Читаємо: „Линуть глибокi копальнi в серце залiзне землi“ (В. Сосюра); „У хрустальних галереях соляних копалень ми нишкли схвильовано, враженi видовищем небаченої краси“ (Ю. Смолич).

§30. Коштовнiсть, дорогоцiннiсть, коштовнi речi, скарби, дорогоцiнний камiнь, самоцвiтний камiнь, самоцвiт, брильянт, дiамант

У художнiй лiтературi й публiцистицi слова „коштовнiсть“, „коштовнi речi“ й „дорогоцiннiсть“ майже витиснули давнє українське слово „скарби“. Може, до цього частково спричинилось те, що iменник „скарб“ є синонiмом до другого українського слова — „клад“ („Нащо лiпший клад, коли в дiтках лад“. — Приказка), але наша класика та й сучасна українська лiтература широко послугувалися множиною цього iменника — „скарби“: „Їхала, кажуть, одна скупа панi i везла з собою усi свої скарби великi. ..- їхала Чорним гаєм i попалася розбiйникам“ (Марко Вовчок); „Розум — скарб людини“ (народне прислiв’я); „Хай вам завжди мати мила буде скарбом дорогим“ (М. Рильський). Отже, не слiд цуратись i цього слова. По-рiзному називаємо ми також скарби, що складаються з коштовних каменiв: „дорогоцiнний камiнь“, „самоцвiтний камiнь“, „самоцвiт“. Останнє слово майже зникло чомусь тепер з ужитку, а тим часом у А. Кримського читаємо: „Срiбло, злото, самоцвiти“, в Панаса Мирного: „На довгих листочках грає i сяє, мов самоцвiтне камiння, чиста роса“. Чи не краще заради унiфiкацiї мови взяти для постiйного користування якусь одну з цих трьох назв, що означають однакове поняття, примiром, слово самоцвiт? Мабуть, варто.

Так само слiд позбутись розбiжностi в вiдповiдниках росiйського слова „брильянт“, який нашi автори пишуть то „брильянт“, то „дiамант“. Українськi класики волiли писати „дiамант“: „Дiамант дорогий на дорозi лежав“ (В. Самiйленко); „Найчистiшi дiаманти сяють яснi та прозорi“ (Леся Українка). Сучасний український письменник В. Собко вживає вiд iменника „дiамант“ прикметника „дiамантовий“: „Тiльки-но пройшов свiжий дощ, дiамантовi крапельки мiнилися пiд сонячним промiнням“. Проте в цитованої вже Лесi Українки ми можемо прочитати фразу й зi словом брильянт: „Дiстаньте шкатулку з брильянтами“, — але це тiльки стверджує потребу прийти до якогось одного з цих слiв, що не мають нiякої значеннєвої рiзницi. Певно, що давня мовна традицiя дає перевагу слову „дiамант“.

41

§31. Лiвша i шульга

Слово „лiвша“ майже витиснуло давнє українське „шульга“. Ось читаємо, наприклад, у газетi заголовок фейлетона: „Про лiвшу — лiвою рукою“. Тритомний Росiйсько-український словник наводить слово „шульга“ як застарiле, даючи перевагу „лiвшi“. А тим часом скiльки прiзвищ утворилось вiд цього слова: Шульга, Шульженко, Шульженчук, Шульгiн! Скiльки разiв ми натрапляли на слово „шульга“ в класичнiй лiтературi й живiй народнiй мовi, ба навiть у сучасного українського письменника О. Iльченка, доброго знавця української мови, читаємо: „Вiн, шаблюку вхопивши по-татарському, лiвицею, хоч i не був шульгою, рубався люто“. Навряд чи є пiдстави виводити це слово „за штат“ i не послуговуватись ним у нашiй сучаснiй лiтературнiй мовi.

§32. Лiс i дерево

„Ми щодня одержуємо 4 тисячi кубометрiв лiсу“, — читаємо в однiй газетi. Така фраза звучить по-українському дуже неприродно, бо лiсом зветься сукупнiсть дерев, що ростуть на певнiй площi землi: „Кругом яру зеленiє старий лiс“ (I. Нечуй-Левицький). Одержувати щодня лiс, та ще до того ж не гектарами, а кубометрами — неможлива рiч.

Якщо слово „лiс“ має українською мовою одне значення, то „дерево“ — два: „рослина“ („На похиле дерево й кози скачуть“. — Прислiв’я) й „матерiал, що добувають iз цiєї рослини на рiзнi господарськi потреби“ („Я покажу, де є хороше дерево на хату“. — Леся Українка; „Нам треба ще багато будiвельного дерева“. — З живих уст).

Отже, й у першiй фразi треба було написати: „Ми щодня одержуємо 4 тисячi кубометрiв дерева“.

§33. Магазин, крамниця, крамничка

У сучаснiй українськiй офiцiйнiй i дiловiй мовi слово магазин замiнило всi iншi синонiми, широко вiдомi в класичнiй лiтературi й живому мовленнi, де, якщо й траплялося слово „магазин“ (або „гамазин“, „гамазей“, „гамазея“, „гамазiя"), то далеко в вужчому значеннi. Цi слова означали не будiвлю для продажу, а велику комору на зерно („Пiдпалюють гамазини з хлiбом“. — О. Стороженко ) або комору на рiзне начиння, знаряддя, продукти („Рушниць, мушкетiв, оружжин наклали повнi гамазеї“. — I. Котляревський; „На самiм кiнцi Борислава... стояв великий магазин, де складували земний вiск“. — I. Франко).

Заклад, де продають харчi або якiсь iншi припаси й речi, незалежно вiд розмiру його й асортименту краму, в класичнiй лiтературi й народнiй мовi називали й називають крамницею: „Завiв крамницю з тютюном“ (I. НечуйЛевицький); „Ще сонце не зайшло, а вже крамницi почали зачинятись“ (М. Коцюбинський); „Лелiя спинилась бiля одної дуже великої крамницi, там в освiтленому вiкнi стояло багато квiтiв“ (Леся Українка). Крамницi, де продають спецiальнi вироби, мають теж свої назви: „книгарня“, де продають лiтературу, „цукерня“, де продають солодощi, тощо („Перед дверима цукернi ще помацався за кишеню, чи є грошi“. — Л. Мартович).

42