(М, Коцюбинський); „Зараз я пiду“ (Леся Українка); а коли мовилося про час, що оце триває, користувалися словами тепер, нинi: „Не тепер, так у четвер“ (приказка); „Не той тепер Миргород, Хорол-рiчка не та“ (П. Тичина); „Герман Гольдкремер устав нинi дуже злий“ (I. Франко); „Їх смольний дух п’янить мене i нинi“ (М. Рильський).

У фольклорi трапляються ще й такi прислiвники: тепереньки („Ой колись була розкiш-воля, а тепереньки — неволя“. — Народна пiсня), теперечки „Теперечки дивись, до чого вiн доживсь“. — Л. Глiбов), тепера — вiдповiдник до росiйського теперича й ниньки — вiдповiдник нынче.

З цих прикладiв випливає, що й у наведених на початку фразах iз сучасної лiтератури краще було б, якби замiсть недоречного тут прислiвника зараз стояли iншi, саме в цьому текстi потрiбнi слова: „Де гули набої, нинi смiх звучить“; „У нас тепер весна“.

§5. Зрiднi — бути (доводитися) родичем, бути piднею, рiдний брат (piднa сестра ) комусь або чомусь, родичi

Читаємо в одному науковому творi: „Така хибна провiдна думка автора книжки — зрiднi тiй плутанинi, яка властива людям, що не звiльнилися ще вiд впливiв iдеалiстичних концепцiй“. У цiй фразi трапився прислiвник зрiднi, якого нема в українськiй мовi й який є невдалою калькою з росiйського сродни. Українська мова, щоб передати це поняття, вдається до дiєслова з iменником або з прикметником та iменником: бути (доводитися) родичем, бути рiднею, рiдний брат (рiдна сестра) комусь або чомусь, — чи самим iменником: „Вони йому — родичi: дiдового сусiда молотники“ (жартiвлива приповiдка); „його жiнка — то рiдна сестра вiдьми!“ (з живих уст).

Тим-то й у фразi науковця треба було написати: „рiдна сестра (родичка, рiдня) тiй плутанинi...“.

§6. Навшпиньках чи навшпиньки?

У сучаснiй українськiй лiтературi, а так само й у наших словниках бачимо слова навшпиньках i навшпиньки, що не мають нiякої значеннєвої рiзницi: „Я навшпиньках пройшла до першого ряду крiсел i сiла на першому вiльному мiсцi“ (I. Вiльде); „щоб краще бачити, навшпиньки поставали, а може, й на те, щоб вищий мати зрiст“ (М. Рильський); „Повз материне купе кожному хотiлося пройти навшпиньки“ (О. Гончар).

Є ще слово навшпинячки, що означає те саме: „Старiшi на лавках, а молодi позаду стають навшпинячки“ (переклад М. Рильського).

Так яке слово правильнiше — навшпиньках чи навшпиньки? Гадаю, що друге. Перше слово набуло закiнчення -ах за аналогiєю до росiйського вiдповiдника на цыпочках, друге слово має закiнчення -и дуже характерне для українських прислiвникiв: наввипинки, наввиринки, наввипередки, навзаводи, навперемiнки тощо. Таке ж закiнчення й у слова навшпинячки, яке має всi права на iснування.

133

§7. Обґрунтовано, з цiлковитою (з повною, з незаперечною) пiдставою, пiдставно

У публiцистицi й дiловiй мовi часто трапляються слова обґрунтовано, з цiлковитою (з пoвною, з незаперечною) пiдставою, наприклад: „до вибору робочих швидкостей аґреґатiв передовi механiзатори пiдходять обґрунтовано...“ („Pадянська Україна“); „Можна сказати з незаперечною пiдставою, що третiй з’їзд Рад вiдкрив нову епоху всесвiтньої iсторiї“ (переклад iз творiв В. I. Ленiна).

Та ось у „Вечiрнiх розмовах“ М. Рильського бачимо прислiвник пiдставно: „Клопотався вiн, учасник вiйни, цiлком пiдставно й законно“ („Моє i наше“). Чи це маловживане слово пiдставно — цiлком рiвнозначне попереднiм висловам, чи воно має свiй нюанс? Якщо вислiв з незаперечною (з цiлковитою, з пoвною) пiдставою — близький значенням до прислiвника пiдставно, то цього не можна сказати про слово обґрунтовано: адже якесь клопотання об’єктивно може бути й мало обґрунтованим через юридичну непiдготованiсть особи, що писала це клопотання, й разом iз тим — цiлком пiдставним, або, iнакше кажучи, законним, бо має пiд собою за пiдставу закон. Саме тому М. Рильський, добрий знавець української мови, поставив тут цей прислiвник. Слово пiдставно, вiдоме й ранiше в українськiй мовi, — не зайве, бо дає змогу точнiше висловити думку й має свiй загальновiдомий антонiм — безпiдставно.

§8. Одноразово й одночасно

Чуємо iнколи в радiопередачi таке дивне повiдомлення: „Одноразово працює pадiостанцiя „Maяк“ на хвилi...“ По-українському це означає, що pадiостанцiя „Maяк“ працює чомусь тiльки один раз, хоч усiм вiдомо, що радiостанцiї взагалi, зокрема й „Maяк“, функцiонують не раз i не два чи три, а постiйно. Одноразово можна допомогти комусь, позичити грошi, нагадати про щось, наприклад: „Вам можуть дати субсидiю тiльки одноразово, а далi не сподiвайтесь постiйної фiнансової допомоги“.

Слово одночасно означає, що якась дiя вiдбувається в один час з iншою дiєю: „Одночасно пробитися всiм пiдводам — неможливо“ (О. Гончар); „Чикаленко одночасно їв, запивав вином i розповiдав безперестану“ (Л. Смiлянський).

Очевидно, наше радiомовлення хотiло сказати, що „одночасно працює радiостанцiя „Маяк“, але не зумiло правильно висловити.

§9. Пiд рукою i напохватi

„Нащо ти ото шукаєш по кiмнатi, нишпориш по шухлядах? Треба, щоб усе потрiбне було в тебе пiд рукою“, — читаємо в одному сучасному оповiданнi, де спиняємо увагу читача на висловi пiд рукою. Так сказати поукраїнському можна, як це бачимо хоч би з такої фрази в М. Коцюбинського: „Багато читаю, бо пiд руками велика бiблiотека та багато газет та часописiв на всяких мовах“. Але є ще український прислiвник напохватi, що передає те саме поняття, що й вислiв пiд рукою в переносному значеннi: „Ще завидка понаготовляли кожен собi сокиру чи лома, мiшки на зерно, налигачi на худобу, — держали напохватi“ (А. Головко).

134

Не слiд забувати це слово в певних випадках, тим бiльше, що воно — таке характерне для нашої народної мови, з якої треба черпати свiй практичний словник нашiй лiтературi.

§10. По рахунку чи видавцем?

„Вiн давав їй грошi по рахунку, щоб не тринькала їх дарма“, — читаємо в одному фейлетонi, де з попереднього тексту здогадуємося, що йдеться не про папiрець-рахунок, на пiдставi якого давалося жiнцi грошi, а про те, що давано їй грошей небагато, ощадно. У цьому розумiннi сказати по рахунку нiяк не можна: це буквалiстичний переклад росiйського по счету. Тут мало б стояти слово видавцем, що саме й є вiдповiдником росiйських висловiв по счету, по мере:„Все подавалось нiби видавцем“ (I. Нечуй-Левицький).

§11. Так чи отак?

„Усякi бувають дива. Так iдеш собi лiсом, коли бачиш...“ — читаємо в одному оповiданнi. Усе нiби гаразд у цих двох реченнях, але чомусь не задовольняє слово так на початку другого. Якби друге речення починалося ствердженням певної подiї чи явища, про що мовилося в першому, тодi слово так було б на своєму мiсцi, як це бачимо в творi I. Нечуя-Левицького: „Пан не згоджувавсь брати назад того поля. Так воно й стояло цiле лiто толокою“. Якщо речення не являє собою логiчного завершення щойно сказаного, а висловлює загальнi мiркування, звiсно, пов’язанi певною мiрою з усiм попереднiм текстом, тодi краще послугуватися прислiвником отак: „Отак жив Чiпка, рiс, виростав у голодi та холодi, у злиднях та недостачах“ (Панас Мирний).

Ми спинились над цими двома словами, якi, будучи дуже схожi одне з одним, мають, проте, рiзнi нюанси, тому, що раз у раз натрапляємо в художнiй лiтературi й публiцистицi на фрази з початковим словом так замiсть отак, про яке нiби забули автори. Вiдбувається це, видимо, пiдо впливом росiйських зразкiв, де прислiвник так в аналогiчних фразах — дуже поширений: „Эти явления замечались и раньше. Так, еще в прошлом году, мы наблюдали...“

Прислiвник отак iнколи буває синонiмом слiв наприклад, примiром, як це бачимо в першiй фразi: „Усякi бувають дива. Наприклад (примiром), iдеш собi лiсом...“ Iз цього видно, що й у наведеному на початку реченнi бiльше пасувало б слово отак: „Отак iдеш собi лiсом...“, — тимчасом як у реченнях „Темрява була така густа, що ми не бачили, чи їдемо ще селом, чи в’їхали вже в лiс. Так, це був лiс“ вiдчуваємо, що тут треба поставити тiльки слово так.

§12. Раптом, а що як, ану (ж)

Не завжди слушно ми користуємося прислiвником раптом. Якщо в фразi „То цiлий мiсяць не було його, а це вчора раптом приїхав“ (iз живих уст) цей — прислiвник стоїть до речi, то цього не скажеш про таку фразу, взяту з сучасної белетристики: „Туди вона i глянути боїться: раптом побачить там когось iз землякiв“.

135

Прислiвник раптом, як i рiвнозначнi прислiвники зненацька, враз, нараз, указує на несподiвану дiю або наяву когось чи чогось: „Раптом усе затихло“ (Леся Українка); „Раїса раптом одхитнулась од приятельки й тихо скрикнула, як ранений птах“ (М. Коцюбинський). А коли йдеться не стiльки про несподiванiсть дiї, скiльки припускається можливiсть дiї або появи когось, тодi краще користуватись висловами а що як, ану (ж): „Пiду я до Бондаренкiв — ану ж Петро вже приїхав“ (iз живих уст); „Я можу пiти туди; а що як нiхто ще не повернувся й хата — замкнена?“ (з живих уст).

Отож, у наведенiй вище невдалiй фразi краще написати: „Вона й глянути боїться: ану (або — а що як) побачить там когось“ .

§13. Уперто чи наполегливо?

„Завод уперто працював далi, щоб учасно виконати почесне замовлення“, — читаємо в однiй газетнiй статтi. У такому текстi прислiвник уперто не пiдходить, бо вiн надає дiєслову, якого стосується, неґативної функцiї, наприклад: „Барометр уперто показував „дощ“, хоча в той день не капало навiть i сонце блищало часом крiзь хмари“ (М. Коцюбинський). У наведенiй на початку фразi дiєслово працювати вимагає прислiвника з позитивним значенням; таким буде слово напoлегливо.

Те саме можна сказати й про прикметники впертий i напoлегливий: „Упертий, як свиня“ (з живих уст); „Василь — людина напoлегливa, трудовита“ (О. Копиленко).

§14. Щоденно, щодня, щодень, щоднини

Слова щоденно, щодня, щодень, щоднини ми бачимо в нашiй класицi й сучаснiй українськiй лiтературi: „Я єсть той, який щоденно на будовi, на посту“ (П. Тичина); „Ходив я в садочок щодня виглядати“ (Л Глiбов); „Споконвiку Прометея там орел карає, що день божий добрi ребра й серце розбиває“ (Т. Шевченко); „Для величних будов Батькiвщини, для майбутнього щастя — щоднини лийся, лийся, гаряча сталь!“ (Я. Шпорта).

Усi цi чотири слова мають однаковiсiньке значення, хiба тiльки з тою рiзницею, що слова щодня, щодень ми часто чуємо в народному мовленнi, але далеко рiдше можна натрапити на щоднини й не трапляється чувати з народних уст прислiвника щоденно, дарма що прикметник щоденний — дуже поширений: „Оце такий мiй щоденний наїдок“.

Чи не забагато в нас однакових прислiвникiв, дуже схожих мiж собою, що означають достоту одне поняття? Таке явище навряд чи збагачує мову, вносить плутанину, коли постає питання, як краще сказати — щодня чи щоденно. Мабуть, слiд додержуватися слiв, що живуть у народi, залишивши слова типу щоденно для тих випадкiв поетичної творчостi, коли ритм вiрша потребує саме цього слова, як це бачимо в наведенiй цитатi з творiв П. Тичини.

136