Номис). Дiєслово змарнiти може мати ще значення „зiв’янути, зблякнути“, стосуючись не тiльки людської зовнiшностi: „А щоб наша червона китайка, гей, гей, червонiла, а щоб наша козацькая слава, гей, гей, не змарнiла“ (iсторична пiсня).

Дiєслово схуднути означає „спасти з лиця й тiла“: „Поки гладкий схудне, то худий здохне“ (приказка).

Про те, що мiж дiєсловами змарнiти й схуднути є деяка рiзниця, свiдчить фраза такого знавця української мови, як А. Кримський: „Вiн страшенно змарнiв, схуд i зблiд“.

§24. Знахoдитися, знайтися, бути, перебувати, лежати

„Моя квартира знаходиться на другому поверсi“; „Дiти цiлий день знаходяться в теплому, свiтлому примiщеннi“; „Острiв Цейлон знаходиться в Iндiйському океанi“, — читаємо в сучасних оповiданнях, i в статтях, i навiть у пiдручниках, але в усiх цих фразах форми дiєслова знаходитися стоять не на своєму мiсцi. Це дiєслово має в українськiй мовi далеко вужчий семантичний дiапазон, нiж у росiйськiй дiєслово находиться, де ним користуються, щоб визначити мiсце перебування або географiчне становище. Дiєслова знаходитись, знайтись кажуть тодi, коли є потреба щось шукати: „Як ножем пробито, то знайдуться лiки, а як закохання — пропала навiки“ (П. Чубинський); „Загубив учора шапку, й тiльки сьогоднi знайшлась вона на печi“ (з живих уст), — або в таких фiгуральних висловах, як: „Дитина знайшлася“, цебто — народилась.

Коли мовиться про мiсце перебування когось чи чогось або географiчне становище, тодi треба шукати iнших українських слiв: „Штаб полку мiстився в школi“ (П. Панч); „Доки Шура перебувала на вогневiй, жодне погане слово не зривалося нi в кого з уст“ (О. Гончар); „Цейлон лежить поблизу Iндостану“ (Українсько-росiйський словник АН УРСР).

Iнодi можна випустити дiєслово-присудок, маючи на думцi особову форму дiєслова бути, як те слiд було б зробити в першому реченнi: „Моя квартира — на другому поверсi“. Можна сказати й так: „Моя квартира мiститься на дpyгомy поверсi“. У другiй фразi слiд написати: „Дiти цiлий день пеpeбyвaють у теплому, свiтломy примiщеннi“, — а в третiй: „Острiв Цейлон лежить в Iндiйському океанi“.

§25. Зробити (робити) вигляд — удавати (удати), зробити крок — ступити крок, зробити ковток — ковтнути

У поточному мовленнi ми часто вживаємо дiєслiв робити, зробити з iменниками, забуваючи, що складну конструкцiю можна замiнити одним словом. Читаємо: „Вiн зробив вигляд, що не розумiє“; „Геркулес зробив крок назад“; „Це зробило неприємне враження на всiх присутнiх“, — а можна й слiд було тут висловитись: „Вiн удав, що не розумiє“; „Геркулес ступив крок назад“; „Це прикро вразило всiх присутнiх“ або „Це справило прикре враження на всiх присутнiх“.

В одному непоганому перекладi художнього твору з англiйської мови читаємо: „Вiн зробив великий ковток i вiдчув, як рiдина обволiкає язик i вiн приємно нiмiє“. Тут теж замiсть дiєслова зробити й iменника треба послугу-

97

ватись тiльки дiєсловом ковтати: „Бiдна Леся, мабуть, добре ковтнула знахарчиного зiлля од переполоху“ (П. Кулiш). Отож, перекладачевi слiд було написати: „Вiн добре ковтнув...“

Принагiдно варто нагадати, що росiйський вислiв одним глотком буде по-українському не одним ковтком, як часом пишуть i кажуть, а вiдразу хильнув (вихилив), одним проковтом проковтнув.

Таке надуживання без потреби дiєсловом зробити надає тексту одноманiтностi й звужує нашi лексично-виражальнi можливостi, тим самим збiднюючи мову викладу. Наслiдуймо краще взiрцi нашої класики й традицiї живого народного мовлення: „Рустем був трохи блiдий, хоч удавав веселого“ (М. Коцюбинський); „Не взивай її циганкою, бо будеш битий! — кричить уже Андрiй, удаючи з себе ображеного“ (С. Васильченко); „Молодих тулякiв незвичайно вразила краса Києва“ (I. Нечуй-Левицький).

§26. Зустрiчатися, траплятися, попадатися, бувати, натрапити, надибати

Ми часто вдаємось до слова зустрiчатися, коли, власне, нiякої зустрiчi нема й не може бути: „Край поля зустрiчалися старi пнi“, — пише письменникпочаткiвець; „Серед сiльської молодi тепер багато зустрiчається добрих спортсменiв“, — читаємо в районнiй газетi; „Такi види рослин зустрiчаються тiльки на пiвднi країни“, — запевняє в статтi науковець, i навiть у поважнiй рецензiї бачимо: „У пiдручнику зустрiчаються подекуди невдалi приклади“.

Дiєслово зустрiчатися (зустрiтися) має вужче значення, нiж вiдповiдне росiйське встречаться, його слiд ставити там, де справдi йдеться про зустрiч когось iз кимось: „Павлюк зустрiвся з ним на партзборах“ (О. Копиленко); „По десятьох роках розлуки ми, нарештi, зустрiлися“ (з живих уст). Тiльки такого значення надавала цьому слову й наша класика: „Думав, доля зустрiнеться, спiткалося лихо“ (Т. Шевченко).

Коли треба шукати українського вiдповiдника до росiйського слова встречаться в значеннi дiєслiв попадаться, наталкиваться, тодi слiд уживати iнших наших дiєслiв. Ось вони: траплятися („Села траплялися все рiдше, а далi перед ними розiслався широкий степ“. — I. Нечуй-Левицький), попадатися („Чи газета попадається, чи книжка — бiда неписьменному“. — А. Головко), бувати („Бувають i в нас такi дурила, що нап’ється на копiйку, а нашкодить на карбованця“. — З живих уст), натрапити („Ми смiялись iз радощiв, що натрапили таких гарних людей“. — Ганна Барвiнок), надибати („Чудовi були пущi. Тепер таких i не надибаєш, бо таких уже нема“. — Марко Вовчок). Тритомний Росiйсько-український словник АН УРСР так само не дає дiєслова зустрiчатися в значеннi росiйських встречаться, попадаться.

З цього видно, що й у наведених на початку реченнях треба було написати: „траплялися (або попадалися) старi пнi“, „трапляється (буває) багато добрих спортсменiв“ (або „можна натрапити на багатьох добрих спортсменiв“), „такi рiзновиди рослин трапляються (попадаються)“, „в пiдручнику трапляються (або можна натрапити на) невдалi приклади“.

98

§27. Iти назустрiч, сприяти, посприяти, допомогти, пiдмогти

За аналогiєю до росiйського вислову в переносному значеннi идти навстречу в наших перiодичних i неперiодичних виданнях трапляються такi вислови: „Завком пiшов їй назустрiч: улаштував дiтей у заводських яслах, а їй самiй дав путiвку на курорт“; „Якби правлiння колгоспу пiшлo нам назустрiч, ми б самi зробили спортивний майданчик“.

В українськiй мовi вислiв iти назустрiч буває тiльки в прямому значеннi: „Жодна пiдвода не йшла назустрiч, на схiд“ (О. Гончар), — а вiдповiдно до росiйського идти (пойти) навстречу українською мовою треба вживати слiв сприяти (посприяти), допомагати (дoпoмогти, пiдмогти). Отож, у наведених вище фразах треба було написати: „Завком посприяв їй“; „Якби правлiння колгоспу посприяло (або допомогло, пiдмогло)“.

§28. Кидатися в очi, упадати в очi (в око), убирати очi

„Кидається в очi низька успiшнiсть учнiв з алгебри й геометрiї та англiйської мови“, — читаємо в протоколi обстеження одної школи. Тут видiлений вислiв скальковано з росiйського бросаться в глаза. Але в цьому не було нiякої потреби, бо є природний український — упадати (упасти) в очi: „Вона менi й тодi ще в око впала, що яке то молоде й хороше, та нещасливе“ (Ганна Барвiнок); „Коли раптом упала менi в очi невелика пожовкла i пошарпана книжечка“ (Леся Українка); „Щоразу впадали йому в око поодинокi берiзки...“ (П. Загребельний); „В око ще одна купецько-чиновнича прикмета впадала...“ (О. Ковiнька).

Є ще близький до попереднього вислiв убирати очi: „Кожух такий, що очi вбирає“ (С. Руданський); „Червоне поле в бiлих розводах очi вбирало“ (К. Гордiєнко). Цей вислiв виступає тiльки в позитивному планi, тимчасом як перший — упадати в очi — може мати позитивне й нeґaтивнe забарвлення: „упадає в очi низька успiшнiсть“.

§29. Користуватись успiхом i мати успiх

Раз у раз у рецензiях, де пишеться про успiх, якогось артиста чи художнього колективу, бувають вислови: „Виступ спiвака користувався незмiнним успiхом“; „Taнцювальний ансамбль Вiрського користується в Парижi величезним ycпiхом“; „Артист користується увагою“.

Чи слушно вдаватися в таких випадках до дiєслова користуватися, як у росiйськiй мовi до вiдповiдного дiєслова пользоваться: „Пьеса пользуется большим успехом у зрителей“? Нi, в українськiй мовi дiєслова користуватися, користатися, користати мають вужче поле застосування, справдi вказуючи на одержання якоїсь користi чи прибутку: „I благо тому чоловiковi, котрий користується з сього свiтла“ (Г. Квiтка-Основ’яненко); „Прикро, але поки що доводилося користатися допомогою товаришiв“ (М. Олiйник); „Не штука, хлопче, сто штук знати! А штука є: з одної користати“ (Ю. Федькович); „Користую милим часом“ (Леся Українка).

Такому росiйському вислову, як пользоваться дурной репутацией, вiдповiдають українськi: недобру славу мати, в неславi бути; росiйському пользоваться славой (успехом) — український мати славу (успiх).

99

У наведених на початку фразах дiєслово користуватися було б до речi тiльки в тому разi, коли б ми хотiли сказати, що спiвак зi свого виступу мав ту чи iншу користь, так само як i танцювальний ансамбль Вiрського; раз про це тут i мови нема, то треба було висловитись так: „Виступ спiвака мав незмiнний успiх“, „Танцювальний ансамбль Вiрського має величезний успiх“ (або „визначається великим успiхом“ ), „Артист привертає увагу“.

§30. Крокувати, простувати, iти...

Останнiм часом у перiодичних i неперiодичних виданнях дуже поширилось нове дiєслово крокувати. Крокують по сторiнках художнiх творiв люди („Через годину Пархоменко крокував з своєю командою по вулицях мiста“), крокує по сторiнках журналiв весна („Цього року по ланах крокує рання весна“), крокує по шпальтах газет навiть Першотравень („Києвом крокує Першотравень“). Вiд цього слова молодi письменники творять похiднi дiєслова: прикрокувати, закрокувати („Спинив бричку, скочив на землю i швидко закрокував сюди“).

Цих дiєслiв не знала українська класична лiтература, як фольклор, легко обходячись давнiми словами: простувати („Явдоха i Галя ведуть пiд руки Петра, за ними простує Гринько“. — Панас Мирний), рушати („Всi рушили за ватажком Андрiєм Корчакою“. — I. Нечуй-Левицький), iти („Йде весна запашна, перлами, квiтами закосичена“. — П. Тичина), подаватися, податися („Теофiл мовчки встає i пoдається геть“. — Леся Українка), прямувати („Товариство на Сiч прямувало“. — Т. Шевченко), маршувати (Українсько-росiйський словник АН УРСР; Словник Б. Грiнченка), ступати („Не знаю, чи вiтер травицю торкає, чи постать кохана край мене ступає“. — Олена Пчiлка).

Як бачимо, в українськiй мовi є досить слiв, щоб не виникала потреба створювати неологiзм; чи не природнiше звучали б наведенi вище фрази, якби замiсть цього крокувати, що так причарувало письменникiв i журналiстiв, поставити давнi слова: „Через годину Пархоменко мapшyвaв зi своєю командою по мiсту“; „Цього року по ланах ступає (iде) рання весна“; „Києвом простує Першотравень“?

Мiрилом потрiбностi й життєвостi неологiзму є народ i його мова: потрiбне й доречне народ швидко сприймає й засвоює з книжок i преси, непотрiбне, як ось, примiром, слово позаяк, що намагалося колись витиснути з ужитку давнi слова бо, через те що, тому що, вiдкидає. Такою є й доля цього штучного, непотрiбного крокувати: хоч воно й увiйшло разом зi словом позаяк до наших академiчних словникiв, та народ не сприйняв його, бо щось так i не чути, щоб десь на Українi казали: „Голова колгоспу крокує до правлiння, а бригадир закрокував до своєї бригади“, — а кажуть i, очевидно, далi казатимуть: „Голова колгоспу йде до правлiння, а бригадир подався (пiшов) до своєї бригади“.

Треба пам’ятати, що iменник крок, який лежить в основi дiєслова крокувати, означає українською мовою „вiдстань мiж ногами, що рухаються“, а не „рух“, як у росiйськiй мовi шаг. На позначення руху є iншi українськi слова: хiд, хода („Шкода ходу до поганого роду“. — Прислiв’я; „Впоперек дороги тихою ходою повз мене йшов старий дiдок“. — Я. Щоголiв; „Замовк Ярема, зажурився, поїхав ходою“. — Т. Шевченко; наддавати ходу або ходи. — Українсько-росiйський словник АН УРСР; „Забрехали на подвiр’ї собаки, почувши ходу людини“. — М. Стельмах); ступа („На тому березi почулася

100