(„Їде чумак шiстьма парами“. — Б. Грiнченко; „Комбайн велично плине шумним широким степом навпростець“. — I. Муратов).

З iменниками в мiсцевому вiдмiнку й прийменниками по, на, в стоять дiєслова: знати, пiзнaти („Знати пана по халявах“.- Прислiв’я; „Пiзнати ворону пo пiр’ю“. — Прислiв’я), розумiтися, знатися на чомусь („Теля не знається на пирогах“. — Прислiв’я; „На рибi теж розумiтися треба“, — Ю. Збанацький), кохатися в чомусь („У химерному кохатися, видумки сплiтати“. — Б. Грiнченко), вибачати на словi („Вибачайте, люди добрi, на цiм словi“. — Марко Вовчок); бути певним iз прийменником на („Коли загублю, то вишукаю, бувай на тому певна, моя сиза голубко“. — Марко Вовчок), iз прийменником у

(в) („Згорда поглядають вони довкола, певнi в своїх силах“. — М. Коцюбинський) або без прийменника, але з родовим вiдмiнком („Одначе чужинець i сам не був певний правильностi того, що говорить“. — О. Досвiтнiй).

8.ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ДIЄСЛIВ

§1. Взяти (узяти) себе в руки, опанувати себе, запанувати над собою

„Незнайомець узяв себе в руки й, намагаючись бути спокiйним, казав далi...“ — читаємо в сучасному оповiданнi. Але по-українському можна взяти в руки щось або когось, тiльки не себе: „Ну, — гукнув Бертольд, — то байка! Я вiзьму спiвцiв тих в руки!“ (Леся Українка). Коли доводиться сказати поукраїнському вiдповiдно до росiйських висловiв „взять себя в руки“, „овладеть собой“, то треба вдаватись до таких українських висловiв: „опанувати себе“, „запанувати над собою"(Словник за редакцiєю А. Кримського).

§2. Вибачатися, прощати, дарувати, перепрошувати

Люди, що не дбають за культуру власної мови, часто помилково кажуть: „Я вибачаюся“. Так сказати не можна, бо частка -ся означає себе, отже, виходить, що людина вибачає саму себе, тимчасом як уважає, що завинила чи помилилась перед кимось. Треба казати: вибачте менi, пробачте менi, простiть менi, даруйте менi або я перепрошую. Цей останнiй зворот — характерний для подiльського, волинського та iнших пiвденно-захiдних говорiв, де вiн поширився пiдо впливом польської мови.

Так само не можна казати: „За цi слова треба вибачатись“, — а слiд: „треба попросити вибачення“ або „треба перепросити“.

§3. Виручити (виручати), визволити, вирятувати, допомогти, виторгувати

Дiєслову „виручати“ та iменниковi „виручка“ надають часом невластивого українськiй мовi значення, наприклад: „Вiд продажу огiркiв та картоплi наш колгосп виручив багато грошей“; „Середньоденна виручка пiдвищилась на 50 %“.

Слова „виручати“, „виручити“, „виручання“, „виручка“ мають в українськiй мовi те саме значення, що й їхнi i синонiми „визволяти“, „визволити“, „врятувати“, „допомогти“, „визволення“, „порятунок“, „допомога“, „пiдмога“,

88

цебто — „виводити, вивести (виведення) зi скрутного чи небезпечного становища“, „ставати (стати) комусь у пригодi“, „позбавляти лиха, неволi“, наприклад: „Друга вмiєм виручать — друга будем виручать“ (П. Усенко); „Вийди, доле, iз води, визволь мене, серденько, iз бiди“ (народна пiсня); „Справа стала так, що треба порятувати людину“ (М. Коцюбинський); „Суховiй хотiв знищити сад, а ми всi, школярi, кинулись на порятунок“ (О. Донченко); „Не журись, у разi чого, люди прийдуть нам на допомогу“ (з живих уст); „Чубенкiвцi пiшли в атаку i з’єдналися з пiдмогою“ (Ю. Яновський).

Коли йдеться про торговельнi справи, за грошi, що одержали вiд продажу чогось, то тут слова „виручати“, „виручка“ не пiдходять, i треба шукати iнших слiв, якi є в нашiй художнiй лiтературi й у живому народному мовленнi. Це такi слова: „вторгувати“, „вторгованi грошi“, „виторг“. Наведемо приклади: „Вторгувала, серденько, п’ятака“ (Т. Шевченко) ; „Оце три карбованцi — й усi вторгованi за квiти грошi“ (з живих уст); „...не так тим виторгом, мабуть, як тим, що всi його горнята отак малиново гудуть“ (Л. Костенко).

Отож, у перших фразах треба було сказати: „наш колгосп уторгував багато грошей“, „виторг пiдвищився“.

§4. Висiкти, витесати, вирiзьбити

„Холодне, мов висiчене з каменю, обличчя дивилось на мене“, — читаємо в оповiданнi сучасного письменника й спиняємось думкою над словом висiчене. Адже висiкати чи сiкти означає „рубати гострим знаряддям“ чи „шмагати рiзками“: „Як зачав сiкти мечем, — висiк триста п’ятдесят чоловiк мечем“ (Б. Грiнченко); „Бiдному Савцi нема долi нi на печi, нi на лавцi: на печi печуть, а на лавцi сiчуть“ (М. Номис). Iз фрази бачимо, що письменник хотiв сказати iнше, але забув про слова витесати, витесаний, коли мовиться про щось, зроблене з каменю („Стояв, неначе витесаний з бiлого камiння“. — I. Нечуй-Левицький), вирiзьбити, вирiзьблений, коли мають на оцi матерiал iз дерева, костi тощо („Там такi штучки рiзьбив на верстатi, що хоч на виставку“. — Ю. Яновський).

Отож, у наведенiй на початку фразi треба було написати: „мов витесане з каменю обличчя“.

§5. Вiдкривати, вiдчиняти, розгортати

Часто слова вiдкривати й вiдчиняти вважають за синонiми, нiби вони означають одне й те ж, i кажуть: „Вiдкрий вiкно“ — замiсть „вiдчини вiкно“ або навпаки: „На нашiй вулицi вiдчинили нову крамницю“ — замiсть правильного:„вiдкрили нову крамницю“. Українською мовою вiдчиняти можна дверi, вiкна, браму, ворота, кватирку, цебто те, що потребує певного фiзичного зусилля рук людини („Хто торка, тому вiдчинять“. — М. Номис). Якщо йдеться про початок функцiонування певного закладу, виявлення властивостей або про те, що стає (стало) вiдомим для всiх, то слiд казати вiдкривати, вiдкрити: „Переможцi торiшнiх змагань вiдкривають спартакiаду“ (I. Багмут); „Немов заслона впала i вiдкрила натури дивнi краснiї дари“ (Леся Українка); „В океанi рiдного народу вiдкривай духовнi острови“ (В. Симоненко); „Щодесять хвилин хiмiки планети вiдкривають, синтезують, одержують хiмiчну речовину“ („Наука i суспiльство“).

89

Отже, правильно буде сказати: „На нашiй вулицi вiдкрито нову крамницю, яку вiдчиняють щодня о восьмiй годинi ранку“.

Вiдповiдно до цього користуємось i дiєсловами зачиняти, закривати: „Зачини вiкно, бо буде протяг“; „Kiнотеатp зaкpитo на ремонт“; „Загальнi збори закрито пiсля прикiнцевого слова доповiдача“.

Коли мовиться про книжку або зошит, то треба казати: розгорнути, а не розкрити, згорнути, а не закрити: „Я розгорнула книжку i прочитала епiграф“ (Леся Українка); „Книжку згорнув, сховав у свою шаховку“ (Б. Грiнченко).

§6. Вiдпускати, пускати, видавати, продавати

„Тепер я вашу зброю всю у закладi лишаю, а вас додому вiдпущу“ — читаємо ми в Лесi Українки й розумiємо, що йдеться тут про те, щоб пустити людей на волю, а не тримати їх у полонi. Ну, а як зрозумiти напис на коморi: „Вiдпуск товарiв провадиться з 8 години ранку до 6 години вечора“? Це — явна калька з росiйського вислову отпуск товаров. По-українському треба написати: крам видається або видача краму.

Похiдним iменником вiд дiєслова вiдпускати є вiдпустка, а не вiдпуск, наприклад: „Треба брати вiдпустку на мiсяць i десь вiдпочити“ (I. Ле).

Дiєслово вiдпускати може означати ще „зменшувати тиск, послаблювати“: „Оце наївся, треба й очкур вiдпустити“ (Б. Грiнченко); це ж дiєслово й похiднi вiд нього, зокрема iменник вiдпуск, трапляються в технiчнiй термiнологiї: вiдпускати болт, вiдпускати сталь, попускати гальмо, вiдпуск деталей (росiйсько-український технiчний словник).

§7. Вiдрiзняти й розрiзняти

Цi слова часто плутають i ставлять їх одне замiсть другого: „Через короткозорiсть вiн не може вiдрiзнити лiтери Н вiд П“; „Нiч була така темна, що не можна було розрiзнити неба вiд землi“.

Значення дiєслiв вiдрiзняти й розрiзняти — дуже близькi, але мiж ними є певна рiзниця: вiдрiзняють тi речi й поняття, що дуже далекi одне вiд одного: „Мова вiдрiзняє людей вiд iнших звiрiв“ (Б. Грiнченко); „Тим часом хмара насунулась i так стемнiло, що води вiд землi не вiдрiзниш“ (О. Донченко); крiм того, дiєслово вiдрiзняти означає „вiдокремлювати частину вiд цiлого“: „Я роблю й маю право на своє добро. Одрiзнiть нас“ (I. Нечуй-Левицький). А розрiзняти — це значить„бачити або знаходити вiдмiннiсть мiж речами й поняттями, дуже близькими своєю природою“: „Не може розрiзнити, що говорять: стiлько було смiху“ (Ганна Барвiнок); „Надворi панувала така темiнь, що годi було предмети розрiзнити“ (О. Кобилянська); крiм того, дiєслово розрiзняти має ще значення „розлучати, роздiляти“: „Треба розрiзнити парубка та дiвку“ (Б. Грiнченко ).

З цього випливає, що в наведених на початку фразах треба було написати: „Не може розрiзнити лiтер“; „Не можна було вiдрiзнити небо вiд землi“.

§8. Вiдчитати чи вичитати?

В одному оповiданнi для дiтей є така фраза: „Карапузи вирiшили вiдчитати Машу й добре присоромити“. Нi, треба не вiдчитувати Машу, а — вичитати або прочитати Машi. Ганити когось, дорiкати комусь або читати комусь

90

нотацiю, цебто по-росiйському отчитивать, отчитать, буде по-українському вичитувати, вичитати комусь (а не когось!): „Батько вичитав їй за поламану квiтку“ (Словник за редакцiєю А. Кримського), — або прочитувати, прочитати: „Добру молитву прочитали їй за брехнi“ (Словник за редакцiєю А. Кримського).

§9. Включати, умикати, виключати, вимикати, поставити, унести, пустити

„Треба включити електрику“; „Виключи струм“, — кажуть неправильно, забуваючи, що по-українському слiд казати: умикнути (увiмкнути), умикати електрику, вимикати струм. Вiд цих дiєслiв походять i українськi технiчнi термiни: умикач (по-росiйському включатель) i вимикач (по-росiйському выключатель). Аналогiчно помилково кажуть: „Пропонується включити до порядку денного три питання“, — замiсть „поставити (або внести) до порядку денного“. Так само неправильно — „У роботу включили всi iснуючi aґpeґaти“, — замiсть „пустили всi наявнi aґpeґaти“ .

§10. Говорити й казати

Чи дiєслова „говорити“ й „казати“ є абсолютнi синонiми, як багато хто гадає, чи мiж ними є якась рiзниця? Як буде краще: „Я говорю, що прийду“ чи „Я кажу, що прийду“; „Вiн говорив знехотя“ чи „Вiн казав знехотя“? Часто в поточному мовленнi не помiчають мiж ними нiякої рiзницi, ба навiть надають перевагу слову „говорити“, вважаючи, що воно в усiх випадках може замiнити дiєслова „казати“, „мовити“, як це бачимо з таких речень, узятих iз сучасної художньої лiтератури: „А могло ж i сюди дiстати! — схвильовано говорить полевод“; „Уже зарiкався сюди ходити, — говорить вiн“; „Кривуля говорив йому: — Все в тебе добре“.

Не кажучи вже про те, що надуживання дiєсловом „говорити“ надає прикрої одноманiтностi стилю всього тексту, ми можемо побачити й певну вiдмiннiсть мiж цими словами, якщо вдамось до нашої класики й фольклору: „Стара, кажуть, стала“ (Т. Шевченко);„Скачи, враже, як пан каже“ (приказка); „Ой казала менi мати ще й приказувала, щоб я хлопцiв у садочок не принаджувала“ (народна пiсня); „Кажуть люди, кажуть, що я — файна дiвка“ (народна пiсня). У всiх прикладах ми натрапляємо тiльки на форми вiд дiєслова „казати"; але поряд бачимо й приклади з дiєсловом „говорити": „Говорить, як у рот кладе“ (приказка); „Такий розбитний, що й по-нiмецькому говорить“ (iз живих уст).

З наведених прикладiв випливає, що в класичнiй лiтературi й народному мовленнi є нахил (за деякими винятками) ставити слово „казати“ там, де є пряма мова або передається змiст повiдомленого, висловленого: „щоб я хлопцiв у садочок не принаджувала“, „що я — файна дiвка“ тощо; навпаки, там, де мовиться не про змiст, а про спосiб чи якiсть висловлювання, треба ставити дiєслово „говорити": „умiння говорити ясно й просто“, „по-нiмецькому говорить“.

Близьким за значенням до дiєслова „казати“ є „мовити": „Казала б, та уста не мовлять“ (Ганна Барвiнок), — а дiєслово „говорити“, коли воно стоїть iз прийменником „з“ i керує iменником в орудному вiдмiнку, має своїм си-

91