Роздiл 12

ЧАСТКИ

1.Ж, же, а, бо, но

Частка ж (або, якщо попереднє слово кiнчається на приголосну, же) в одних випадках вiдповiдає росiйськiй частцi же як ось, примiром, у приказцi: „За моє жито мене ж i бито“, в iнших — нi. Скажiм, у фразi „Та ти ж сам бачив“ частка ж бiльше вiдповiдає росiйському слову ведь: „Да ведь ты сам видел“. Бувають випадки, коли в українськiй фразi краще поставити сполучник а, хоч у вiдповiднiй росiйськiй фразi стоїть частка же: „Братья работали, я же сидел“ — „Брати Працювали, а я сидiв“.

Частка ж (же) часто надає фразi пiдсильного пояснювального (або виправдувального) характеру: „Я ж не хотiв цього“; „Я ж не думав, що так воно обернеться“, — хоч лiпше „Та я не хотiв...“; „Та я не думав...“.

Iнколи росiйськiй частцi же вiдповiдає українське бо: „Та йди-бо сюди!“; „Та годi-бо тобi!“, — або частка но: „Сядь-но та розкажи“,

2.Лише, тiльки, лиш, лишень

Дехто з сучасних журналiстiв i молодих письменникiв так уподобав слово лише, що забув про близьке тiльки i, нехтуючи навiть стилiстичнi вимоги, раз у раз тулить це лише, як в оцiй фразi: „Вiн помiтив їх лише тодi, як вони вибiгли на узлiсся; лише в одного з них телiпався за спиною автомат“.

Iстотної рiзницi мiж словами тiльки й лише (або лиш) нема, але не треба збiднювати мову й користуватись завжди одним словом. Наша класика й народне мовлення не дають переваги якомусь одному, а, в мiру потреби, користуються обома словами: „Тiльки тодi i полегша, як нишком заплачу“ (I. Котляревський); „Хотiв говорити i не мiг. Лише дивився“ (М. Коцюбинський); „Усi дiвки прийшли води набирати, лиш моєї милої не пускає мати“ (народна пiсня).

Близькою за звучанням, а iнколи й значенням до слова лише (лиш) є частка лишень: „А покажи лишень, скiльки в тебе грошей?“ (Г. КвiткаОснов’яненко). Але здебiльшого ця частка стоїть iз дiєсловом у наказовому, способi й вiдповiдає росiйськiй частцi -ка (смотри-ка, скажи-ка): „Стривай лишень! Чи чуєш? Щось плаче за ворiтьми“ (Т. Шевченко); „Куди вам! Пiдiть лишень умиитесь!“ (М. Номис). Через те, що для першого значення

145

цiєї частки є аж три синонiми, краще користуватись нею тiльки в другому значеннi: „Дай лишень прикурити“; „Скажи лишень, де ти вчора була?“.

3.Не то, не то — чи то, чи...

Часто трапляється помилка навiть у сучасних художнiх творах типу: „Не то справдi хотiв спати, не то тiльки вдавав, що хоче“. Такого вислову нема в українськiй мовi — його механiчно перенесено з росiйської, де цiлком природно звучить фраза: „Не то действительно хотел спать, не то делал вид, что хочется“. По-українському вiдповiдником до росiйського вислову не то — не то буде чи то — чи, наприклад: „Чи то так сонечко сiяло, чи так менi чого було! Менi так любо, любо стало“ (Т. Шевченко); „Одна з таких чи то каменюк, чи то маленьких скель стирчала тiльки за метр вiд берега“ (Ю. Шовкопляс).

Отже, й у фразi, наведенiй на початку, треба було написати: „Чи то справдi хотiв спати, чи тiльки вдавав, що хоче“.

4.Не бiйсь — надiсь, мабуть, певно

„Не бiйсь, уже хильнув десь зранку?“ — пише автор оригiнального оповiдання й думає, що вiн висловивсь по-українському. Простий український читач, якщо вiн негаразд знає росiйську мову, де трапляється частка небось, може й не добрати глузду в висловi не бiйсь, бо українською мовою такий вислiв означає тiльки заперечення з дiєсловом у прямому значеннi: „Не бiйсь, Ольго, нiчого, все буде добре!“

Вiдповiдниками до росiйської частки небось маємо в українськiй мовi частку надiсь („Люди дивуються, що я весела: надiсь, горя-бiди не знала“. — Марко Вовчок), прислiвники мабуть („Скулився як! Мабуть, уже змерз, як той цуцик?“ -Iз живих уст) i певно („Уже, певно, вiзьме її за себе“. — Г. Квiтка-Основ’яненко).

З цього видно, що й авторовi оповiдання треба було написати: „Надiсь (або мабуть чи певно), уже хильнув десь зранку“.

5.Нi-нi та й... — гляди та й... — коли-не-коли

„Нi-нi та й пiде на базар щось продати“, — читаємо в одному перекладi з художньої лiтератури, а iнколи такий самий вислiв бачимо й в ориґiнальнiй українськiй сучаснiй лiтературi: „Нi-нi та й вип’є чарчину, а тодi — другу, третю... i пустився чоловiк берега“. У кого є чуття мови — а воно буває й природжене, й вироблене внаслiдок самовдосконалення, — той зразу вiдчує буквалiстичнiсть перекладу й неприроднiсть вислову нi-нi в контекстi українського твору: його скальковано з росiйського вислову типу: „Нет-нет да и соврет опять“.

Заперечення нi в українськiй мовi може бути повторене тiльки для того, щоб передати особливо пiднесений емоцiйний стан людини, наприклад: „Нi, нi, не хочу цього! Не дам згоди на це!“ А там, де треба передати росiйський вислiв „нет-нет да и...“, є iншi українськi вiдповiдники: гляди („То не хотiв

146

їхати, а то, гляди, вже й у дорогу зiбрався“. — З живих уст), коли-не-коли „Артем на заводi. Коли-не-коли провiдає матiр“. — А. Головко). Повторення дiєслова з запереченням може також бути вiдповiдником до наведеного росiйського вислову: „Не йде, не йде та й прийде стовбичити цiлий день“ (iз живих уст).

Отож у перших помилкових фразах слiд було б написати: „Коли-не-коли та й пiде на базар“, — або: „Гляди, й пiде на базар“; „Не п’є, не п’є та й вип’є чарчину, а тодi — другу, третю...“.

147