Роздiл 10

ПРИЙМЕННИКИ

1.У (в) — до, в — на

Iнколи виникає питання, який прийменник треба ставити — у (в) чи до: „Я поїхав у Київ“ чи „Я поїхав до Києва“, „Вихiд у мiсто“ чи „Вихiд до мiста“?

Узагалi, коли мовиться про рух у напрямi мiста, села, селища, тодi треба ставити прийменник до: „Через кiлька днiв Ковпак вилетiв до Москви“ (П. Вершигора); коли йдеться про дiю чи перебування в чомусь, тодi слiд користуватися прийменником у (в): „У Києвi на риночку ой пив чумак горiлочку“ (народна пiсня). Якщо мета руху в певному напрямi супроводжується ще додатковими поясненнями, тодi пiсля них може стояти замiсть прийменника до — у (в): „Ми їздили на ярмарок у Косiв“ (М. Рильський). У реченнях, де рух або дiю скеровано до предметiв, середовищ або мовиться про абстрактнi поняття, ставиться прийменник у (в):„Вiн ступив у сад“ (Є. Гуцало) ; „Кидається у свою стихiю“ (O. Гончар); „Закрадається в серце острах“ (М. Рильський). Рух до примiщення позначається дiєсловами з тим i з другим прийменником: „Уваливсь у хату“ (П. Кулiш); „Смерть зайшла до хати“ (Д. Павличко).

Як сказано вище, прийменником у (в) з iменником у знахiдному вiдмiнку послугуємось, визначаючи час за днями тижня: „у вiвторок“, „у п’ятницю“, — або з iменником у мiсцевому вiдмiнку, коли мовиться про мiсяцi року: „у сiчнi“, „у липнi“. Проте, коли визначається час за роком, треба користуватись родовим вiдмiнком iменника, а не прийменником у (в) з iменником у мiсцевому вiдмiнку: ближче буде до нашої мовної традицiї цього року, а не в цьому роцi, 1970 року, а не в 1970 роцi. Так само слiд казати торiк, а не в минулому роцi, позаторiк, а не в позаминулому роцi; аналогiчнi будуть i прикметники — торiшнiй, а не минулорiчний, позаторiшнiй, а не позаминулорiчний.

Росiйському вислову дом в три окна вiдповiдає український — будинок на три вiкна, а вислову дом в пять этажей — будинок на п’ять поверхiв.

Прийменник на вживають також, коли описують процес перетворення: „звiвся нi на що“.

Прийменник у (в) можна чути українською мовою в таких висловах: вiрити в себе, вдаватися в тугу, в розпач, - а також на позначення переходу з

137

одного стану в iнший: „I як воно зробилось так, що в турка я перевернувся“ (С. Гулак-Артемовський).

Росiйськi прийменники у та в мають мiж собою велику значеннєву рiзницю, наприклад: „У него собирались гости“ i „В его словах чувствовалась уверенность“. Мiж українськими прийменниками у та в нема нiякої рiзницi. Ми ставимо їх незалежно вiд змiсту речення, а тiльки додержуючись правила чергування голосних, цебто: якщо попереднє слово кiнчається на голосну, треба ставити прийменник в („Вона взяла в нього книжку“), якщо на приголосну - тодi у („Вiн узяв у неї книжку“).

2.Вiд — проти, на — проти

„Це лiки вiд усяких хвороб“, - читаємо в одному сучасному оповiданнi для дiтей. Так сказати по-українському не можна; коли йдеться про лiки, треба ставити прийменник проти: „Лiки проти ревматизму“ (Українсько-росiйський словник АН УРСР).

Прийменником проти користуються також для порiвняння: „I стiл був багатий проти звичайного“ (Л. Смiлянський), — а також у висловах на означення часу вiдповiдно до росiйських на пятницу, под Новыи год: „Пiзно свiтилося проти п’ятницi свiтло, як у великодню нiч“ (М. Коцюбинський); „Та це сталося проти Нового року“ (з живих уст); „Вiн не питав бiльше — куди й чого я пiду проти ночi“ (С. Скляренко).

3.Для, задля, на, про, пiд, до

„У кутку кiмнати стояла шафа для одежi“; „Це тобi торбинка для книжок“, - часом чуємо з уст i навiть читаємо в художнiй лiтературi. Чи це правильно? Нi, треба: „стояла шафа на одежу“, „торбинка на книжки“. Чому? Тому що прийменник для буде слушний там, де говориться, що певну рiч призначено для людини, тварини або для якоїсь ширшої потреби: „Не для пса ковбаса, не для кицьки сало“ (М. Номис); „Цю шафу батько купив для мене“ (з живих уст); „Для загального Добра“ (М. Коцюбинський). Зате, коли мовиться, що якийсь предмет призначено на певнi конкретнi речi, тодi треба шукати iнших прийменникiв: „Оце тобi торбинка на жито, а пляшки - менша на олiю, а бiльша на молоко“ (з живих уст), „мiшок на вугiлля“; „одяг на свято“ (Українсько-росiйський словник АН УРСР). Так само треба казати: „поштова скринька на листи й газети“, „кошик на старi папери“, „миска на борщ“. Кажуть у народi ще: „мiшок пiд жито“, „одежа про свято й про будень“, „книжка до читання“.

Навiть призначення якоїсь дiї передається в фольклорi прийменником на: „Не на те я, запорiжцi, Гард розруйнувала, щоб степи вашi широкi та назад вертала“ (iсторична пiсня).

Прийменник на стоїть ще, коли йдеться про хвороби — захворiти на що, а не чим: „Занедужав на кiр“, „Вiн заслаб на пропасницю“ (Словник за редакцiєю А. Кримського); „Оце вже мiсяць хворiю на очi“.

Прийменники для й задля часто виступають як синонiми: „Для тебе сина породила“ (Т. Шевченко); „Задля нього зробила“ (Г. Квiтка-Основ’яненко); „Погляньте на руки мої: задля миру i щастя народiв вони - здатнi на труд i

138

бої“ (С. Олiйник). Iнколи прийменник задля набуває ще й значення пояснення причини, стаючи синонiмом слiв тому що, через те що: „Макар Iванович...

брехав, що купив їх (брошури. — Б. А.-Д.) тiльки задля їх дешевизни, маючи потребу в паперi“ (М. Коцюбинський).

4.По, за, з, на

Вище ми бачили, що прийменник по з присвiйними займенниками мiй, моя, моє, наша, наше українська класична лiтература й фольклор не так часто вживали, як це недавно стало поширюватися в лiтературi, коли чуємо: по-моєму, по-твоєму, по-нашому, наприклад: „по-моєму, так не можна робити“. Виходячи з наших мовних традицiй, цю фразу краще було б сказати так: „На мою думку (або - на мiй погляд, чи як на мене), так не можна робити“. Але не слiд думати, що українська мова взагалi уникає прийменника по. Нi, ми часто користуємось цим прийменником, наприклад: „По Савцi свитка, по пану шапка“ (прислiв’я); „Видно пана по халявах“ (прислiв’я); „По своєму лiжку простягай нiжку“ (прислiв’я).

Прийменником по користуються на позначення мiсця руху: „Вiн тинявся без дiла пo вулицях i майданах столицi“; „Менi багато доводилось їздити по мiстах i селах України“. Але неправильно кажуть: „Я живу по вулицi Ленiна“, — замiсть: „Я живу на вулицi Ленiна“.

У фразi „Вiн по походженню - українець“ прийменник по стоїть не на своєму мiсцi. Не краще буде, коли замiсть нього поставити прийменник зa, як це часто роблять: „Вiн за походженням — українець“, — бо тут треба прийменника з: „Вiн iз походження (або з роду чи родом) — українець“. Узагалi прийменником за часто надуживають. Якщо вiн стоїть цiлком на своєму мiсцi в на фразах: „Одягнений за останньою модою“; „Це зроблено за всiма вимогами науки“, — то цього не можна сказати про такi фрази: „Вiн зробив це за наказом директора“; „За бажанням публiки концерт повторено“; тут слiд сказати: „З наказу директора“, „На бажання публiки“. Вислiв „одержати грошi за рахунком (чи за ордером)“ — також неправильний, слiд: „одержати грошi на рахунок (чи на ордер)“. Коли треба вказати на привiд, причину або пiдставу якоїсь дiї, тодi краще вживати прийменника з або на: „Чи з доброї волi?“ (О. Гончар); „Носили на його бажання дорогi страви“ (М. Коцюбинський).

Принагiдно слiд звернути увагу на хибний вислiв з точки зору, що є буквалiстичним перекладом росiйського с точки зрения, по-українському цей вислiв буде — з погляду: „з погляду марксизму“ (Українсько-росiйський словник АН УРСР), „iз цього погляду“ (Росiйсько-український словник АН УРСР).

У декого часом виникає питання: як правильно сказати по-українському: пiшов по воду чи пiшов за водою? Це залежить вiд того поняття, яке ми вкладаємо в речення: якщо йдеться про мету руху, то треба ставити прийменник по („Ми ходили по гриби“ — П. Воронько), якщо напрям руху — прийменник за („Пливи, косо, тихо за водою, а я пiду слiдом за тобою“. — Народна пiсня; „Я йду по лiкаря, бо хворому дуже тяжко“, але „Я пiшов за лiкарем до його кабiнету взяти рецепт“).

139

5.При чи за?

Зприйменниками при й за трапляється чимало помилок на письмi й з уст. Вiзьмiмо такi фрази: „При будуваннi клубу ми застосували всi новi технiчнi досягнення“; „При бажаннi цього можна досягти“; „Це можна здiйснити при всiх обставинах“ — У всiх цих фразах приименник при стоїть на позначення часу. Погляньмо, коли саме наша класика й живе народне мовлення користуються цим прийменником: „Була в мене небога, при менi вона i зросла“ (Марко Вовчок); „Три явори посадила сестра при долинi“ (Т. Шевченко); „Вiн такий у нас чоловiк, що все при начальствi крутиться“ (з живих уст). У всiх цих прикладах прийменник при позначає мiсце. Уживають його й як вiдповiдника до росiйського прийменника в: „Як живе чоловiк при вбозтвi, то й хороший зробиться поганий, а як при волi, то й ледащо покажеться гарне“ (Б. Грiнченко), — або в таких висловах, як при розумi, при здоров’ю: „Був чоловiк середнiх лiт, при здоров’ю“ (Ганна Барвiнок).

Далеко рiдше ми натрапляємо на прийменник при з вiдтiнком часу: „При словi „ключниця“ Зоя злiсно стиснула губи“ (Леся Українка); „При такiй iнтенсивнiй працi треба добре їсти“ (М. Коцюбинський); „При згодi були люди“ (Словник Б. Грiнченка). У цих фразах можна поставити й описову конструкцiю: „Коли почула слово „ключниця“...“, „Коли так iнтенсивно працювати...“, „Коли згоджувалися...“.

Якщо в фразi мовиться про iсторичний або тривалий час iз життя певної людини чи багатьох людей, тодi класика й народне мовлення вдаються до прийменника за: „Ото було за наших часiв — Вердi, Россiнi...“ (Леся Українка); „За Хмельницького Юрася пуста Україна звелася, а за Павла Тетеренка — не поправиться й теперенька“ (М. Номис); „За царя Панька, як земля була тонка“ (приповiдка); „Це було ще за життя мого батька“ (з живих уст).

Iз цих прикладiв випливає, що й у трьох перших фразах слiд було сказати: „Коли будували (або — будуючи) клуб, ми застосували“; „Коли є бажання (або — бажаючи), цього можна досягти“; „за всiх обставин“.

140